Лекція № 3. Традиційні й новітні засоби та форми роботи з філологічно обдарованими учнями в базовій і старшій школі

Багато чого не зробиш, поки не вивчишся. Але багато треба зробити, щоб навчитись (Конфуцій)

З м і с т о в и й м о д у л ь 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ 5–11 КЛАСІВ ЗЗСО

Лекція № 3

Т е м а: ТРАДИЦІЙНІ Й НОВІТНІ ЗАСОБИ ТА ФОРМИ РОБОТИ З ФІЛОЛОГІЧНО ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ/УЧЕНИЦЯМИ В БАЗОВІЙ І СТАРШІЙ ШКОЛІ

П л а н

1. Традиційні форми навчання української мови та літератури в школі.
2. Інноваційні форми роботи з філологічно обдарованими учнями/ученицями в ЗЗСО.
3. Засоби навчання філологічних предметів у ліцеях і гімназіях.
4. Методика організації самостійної та індивідуальної роботи здобувачів середньої освіти.
5. Наукова робота як засіб виформування дослідницької компетентності філологічно обдарованих учнів/учениць.

Мета: з’ясувати зміни в парадигмі форм і засобів навчання української мови в період реформування середньої школи, установити переваги й недоліки різних форм роботи з філологічно обдарованими учнями/ученицями, виявити специфіку їх самостійної та індивідуальної, проаналізувати методику проведення навчально-виховних заходів для обдарованих школярів з української мови та літератури.

Ключові поняття: форми роботи з філологічно обдарованими учнями/ученицями, самостійна та індивідуальна роботи, науково-дослідна діяльність здобувачів середньої освіти з філологічних предметів, форми навчально-виховної роботи з української мови та літератури в ЗЗСО, засоби навчання, , електронний підручник, інтернет-ресурси, персональний сайт, блог, підкаст.

Д о д а т к о в а л і т е р а т у р а д л я поглибленого вивчення теми

Безпалько О. В. Тренінг як інноваційна форма соціально-педагогічної роботи. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2004. № 1. С. 22–28.
Кузнецова Г. Інтерактивний методичний колоквіум як засіб формування вчителя-словесника. Дивослово. 2006. № 11. С. 32–36.
Михнюк М. Майстер-клас як форма обміну передовим педагогічним досвідом. Професійно-технічна освіта. 2014. № 2. С. 49–51. URL: http://lib.iitta.gov.ua/166015/1/.pdf
Таран М. В. Вебінар – сучасна форма навчання та спілкування : методичні рекомендації. Запоріжжя, 2018. 34 с.
Сидоренко В. В. Сучасний учитель української мови і літератури як агент соціокультурних змін : інноваційні ролі і функції в післядипломному просторі. Materiály VIII mezinárodni vědeckopraktická konference «Dny vědy-2012» (27 březen-05dubna 2012 roku). Dil 31. Pedagogika : Praha. Publishing House «Education and Sciencc» s.r.o. S. 33–36.
Нові форми роботи з філологічно обдарованими дітьми : збірка завдань. URL : https://naurok.com.ua/zbirka-zavdan-novi-formi-roboti-z-filologichno-obdarovanimi-ditmi-125182.html
СавчукВ. Форми і методи роботи з обдарованими дітьми (з досвіду роботи). Презентація. URL: https://www.slideshare.net/slideshow/ss-41753631/41753631
Форми і методи роботи з обдарованими дітьми. URL : https://konstschool3.jimdofree.com/%D0%B2%

Навчальний

Учитися, щоб жити разом з іншими; учитися, щоб знати;
учитися, щоб діяти; учитися, щоб бути.
Жак Делор

1. Традиційні форми навчання української мови та літератури в школі

Традиційні форми й види організації навчання української мови та літератури у ЗЗСО – спосіб організації, побудови й проведення занять з української мови, спрямований на реалізацію змісту модельних навчальних програм, дидактичних завдань і методів навчання.

Залежно від мети розрізняють такі форми організації навчального процесу у середній школі, зокрема й навчання філологічних предметів:

класно-урочна форма – найбільш результативна форма навчання (офлайн урок);
самостійна робота – одна з найважливіших позакласних форм навчання (самостійне засвоєння знань, набуття вмінь і навичок у процесі опрацювання навчальних елементів, підготовки індивідуальних навчально-дослідницьких завдань; факультативні заняття; консультації; участь в олімпіадах, конкурсах, інтелектуальних марафонах тощо);
науково-дослідницька робота – реферати, проєкти, власні наукові дослідження, наукові конференції, написання тез доповідей, науково-дослідні гуртки, учнівські наукові товариства;
контрольні заходи – форми оцінювання, контролю та обліку знань, умінь і навичок учнів/учениць (формувальне оцінювання).

Залучення різних форм і видів навчання української мови та літератури сприяє формуванню високоосвічених і компетентних здобувачів середньої освіти, готових у майбутньому до роботи в сучасному глобалізованому світі, відкритому інформаційному товаристві.

formy roboty

2. Інноваційні форми роботи з філологічно обдарованими учнями/ученицями в ЗЗСО

Інноваційні форми навчання української мови – нові й ефективні способи організації, побудови та проведення занять з української мови та літератури, що інтенсифікують і модернізують освітній процес, розвивають індивідуально особистісний підхід і творчий потенціал учнів/учениць. Особливої популярності в освітньому середовищі останнім часом набули колоквіум, вебінар, тренінг, майстер-клас, воркшоп, панельна дискусія, дайджест тощо.

Навчальний предмет за вибором учня/учениці – форма організації навчальних занять у ЗЗСО для учнів старшої школи, що забезпечує їх спеціальну підготовку, поглиблюючи мовознавчі та літературознавчі знання й розвиваючи предметні вміння і навички. Вивчення вузькотематичних навчальних курсів передбачає деталізований розгляд окресленої наукової проблеми, ознайомлення з новітніми напрацюваннями в галузі українського мово- та літературознавства, формування актуальних для учнів/учениць дослідницьких умінь, розширення їхнього світогляду. Важливим є зв’язок вибіркового курсу із загальним курсом сучасної української мови й літератури, а також із суміжними навчальними дисциплінами.

Колоквіум (лат. collocvium – розмова, бесіда) – форма навчання, що дає змогу з’ясувати рівень засвоєних знань, набутих мовнокомунікативних умінь і навичок учнів/учениць з окремої теми чи зі змістового модуля шкільного предмета. На колоквіум учитель/учителька запрошує групу школярів і в процесі співбесіди визначає рівень їхньої теоретичної і практичної підготовки, що вможливлює подальше корегування змісту уроків, позакласної та позашкільної роботи. Утім, сучасний колоквіум передбачає не лише контроль і корекцію знань, але й узагальнення та систематизацію, поглиблене опрацювання окремих тем і може проходити у форматі виголошення й обговорення наперед визначених коротких доповідей для збагачення новою для учнів/учениць інформацією. Під час колоквіуму учні/учениці навчаються відповідальному ставленню до власної культури й культури мовлення однокласників / однокласниць, підвищенню рівня загальної та предметної компетентності його учасників.

Тренінг (англ. training – навчання) – інноваційна форма спеціально-організованого навчання, спрямована на набуття загальної та предметної компетентності через збагачення не лише знаннями з конкретного предмета, а й життєво-практичним та емоційно-особистісним досвідом за допомогою активних методів групової роботи в доброзичливій неформальній атмосфері. Такі навчальні заняття приваблюють учасників аурою відкритості, добровільною активністю, ігровим характером, індивідуальною та груповою рефлексією, партнерським ставленням і увагою один до одного, постійним зворотним зв’язком. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання охоплюють увесь потенціал учнів/учениць: рівень та обсяг їх компетентності (фахової, емоційної та інтелектуальної), лідерські якості і творчі здібності, самостійність, здатність до прийняття рішень, до міжособистісної взаємодії тощо. Як ефективна й популярна нині форма опанування знань, навчальні тренінги гармонійно поєднують формування умінь і навичок із цікавим процесом невимушеного спілкування, пізнання себе й інших учасників, розширенням життєвого досвіду.

Основна мета навчальних тематичних тренінгів – накопичення та поглиблення професійних знань, умінь й навичок, опанування нових навчальних і інформаційно-комунікаційних технологій, розвиток власного творчого потенціалу. Розмаїття методичних прийомів на мовному тренінгу (міні-лекції, рольові та ділові ігри, групові дискусії, мозковий штурм, кейс-методи, відеоаналіз тощо) характеризує його як форму інтерактивного навчання.

Воркшоп (англ. workshop – робоча майстерня) – інтенсивна форма інтерактивно-динамічного навчального заняття, що передбачає передусім практичну спрямованість й активну діяльність його учасників. Основна відмінність воркшопа від інших інтерактивних форм навчання – інтенсивна групова взаємодія, активність і самостійність учасників, які застосовують власний досвід, свої професійні знання та вміння з теми заняття і діляться ними з іншими. Це надає змоги критично оцінити обсяг власних знань, навчитись чомусь від інших учасників, активізувати свою участь в обговореннях групи й у такий спосіб удосконалити компетентність усіх учасників воркшопу.

Воркшоп – форма практико-орієнтованого навчання. Його основними методами і прийоми є аналіз педагогічних ситуацій, створення проєктів і презентацій, «мозковий штурм», мовний розбір, орфографічний практикум, виконання індивідуальних і групових вправ тощо. Важливо під час воркшопу створювати ситуацію успіху для кожного учня/учениці, цінувати і поважати його досягнення.

Вебінар (англ. webinar – неологізм, утворений поєднанням слів veb «мережа» та seminar «інтерактивне навчальне заняття, у ході якого слухачі виступають із доповідями, ставлять запитання, беруть участь в обговоренні, дискутують») – форма інтерактивного навчального заняття, що її проводять дистанційно, використовуючи різноманітні програмні засоби й мережеві ресурси, що вможливлює інформаційну насиченість заходу й забезпечує активність учнів/учениць. Особливої популярності в освітньому середовищі останнім часом набули. Дистанційний характер навчання – основна ознака вебінару, порівняно з традиційним семінаром, що вимагає фізичної присутності всіх його учасників в одному класі.

Вебінари – зручна й цікава форма проведення колоквіумів, тренінгів, майстер-класів за допомогою інтернет-технологій (відеоконференція, IP-телефонія тощо), що дає змогу проводити онлайн-презентації, синхронно переглядати відеофайли й зображення, спільно працювати з документами й додатками (Word, Excel тощо), виголошувати тематичні доповіді з подальшим їх обговоренням. Популярним нині є проведення онлайн-зустрічей у режимі «питання-відповідь», коли всі учасники вебінару обмінюються досвідом один з одним, ставлять інтерактивні питання та отримують на них відповіді.

Тьюторське заняття (тьюторіал) (від англ. Tutor – домашній учитель, наставник, опікун, репетитор) – форма індивідуального чи групового заняття, що її застосовують для організації, коригування та контролю самостійної роботи учнів/учениць у контексті індивідуалізованого та дистанційного навчання. Тьютор не викладає матеріал (адже його репрезентовано в підручниках і посібниках), а пояснює, консультує щодо методів кращого засвоєння навчального контенту, організовує та координує, перевіряє самостійну роботу, виконання домашніх письмових завдань. До тьютора висувають високі професійні та ділові вимоги: не лише досвід наукової, педагогічної, методичної діяльності, а й комунікативні, організаторські, менеджерські здібності. Змусити школяра самостійно навчатися тьютор не може, утім, він створює максимально сприятливі умови для організації його самостійного навчання, посилює мотивацію якісного й сумлінного виконання завдань.

Тьютор у класичному розумінні – ключова персона під час дистанційного навчання, що відповідає за проведення занять з учнями. Утім, у сучасних українських ЗЗСО роль тьютора здебільшого звужують до помічника вчителя.

Електронне навчання (e-learning) – індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок за розробленою вчителем програмою, що відбувається зазвичай за опосередкованої взаємодії педагога і школярів (віддалених один від одного учасників освітнього процесу) у спеціалізованому середовищі на базі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, тобто онлайн (синхронний або асинхронний) урок чи змішана форма навчання.

Дистанційне навчання (онлайн-навчання) (лат. distantia – відстань) – форма навчання, що здійснюється в умовах територіально віддаленого формату спілкування вчителя та учня, а всі чи більшість навчальних процедур проходять із залученням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Дистанційне навчання передбачає широкий доступ до освітніх ресурсів, самостійну й автономну роль студента та гранично опосередковану роль вчителя й може відбуватися у двох режимах:

синхронний режим – навчання в режимі реального часу, що спричинює активну безпосередню взаємодію вчителя з учнями в обраному електронному освітньому середовищі, під час якої вони спілкуються за допомогою засобів аудіо-, відеоконференції;
асинхронний режим – самостійне навчання учителя, що передбачає взаємодію з учителем із затримкою в часі з використанням відповідних цифрових інструментів – інтерактивних освітніх платформ, сайтів, блогів, електронної пошти, форумів, соціальних мереж тощо.

Дистанційний формат навчання зорієнтований на самостійне опрацювання більшої частини навчального матеріалу, коли школяр сам здобуває необхідні знання за допомогою інформаційних ресурсів – навчально-методичних матеріалів, підготовлених та розміщених у загальношкільній системі електронного навчання (LMS), комп’ютерних інформаційних інтернет-мереж, мереж мобільного зв’язку, відео- й аудіозаписів, баз електронних бібліотек та, безперечно, традиційних посібників і підручників.

Взаємодія з віддаленими співрозмовниками активізує в учнів універсальні вміння дистанційної діяльності, виформування яких не закцентовує традиційне навчання (користування електронною поштою, участь у телеконференціях, форумах тощо).

Неперервне навчання (навчання впродовж життя) – процес зростання інтелектуального потенціалу особистості впродовж життя з власної ініціативи, спрямований на постійне оновлення знань і компетентностей з метою самоосвіти та підвищення культурного рівня.

Отже, ефективними є такі форми роботи з філологічно обдарованими учнями/ученицями, як:

*предметні олімпіади
*інтелектуальні марафони
*творчі конкурси й вікторини
*словесні ігри та забави
*проєкти з різної тематики
*рольові ігри
*індивідуальні творчі завдання
*інтелектуальні ігри: «КВК» «Ерудит» «Найрозумніший» «Колесо фортуни»
*конкурси знавців математики та логічного мислення
*ребуси, кросворди, головоломки.

3. Засоби навчання філологічних предметів у ліцеях і гімназіях

Засоби навчання – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання; це те, за допомогою чого здійснюється процес навчання мовознавчих дисциплін.

У науці немає загальноприйнятої класифікації диактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В. Оконя, у якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.

І. Прості засоби:

Словесні: підручники, навчальні посібники, довідники (у т.ч. і електронні) тощо.
Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини, схеми і таблиці тощо.

ІІ. Складні засоби:

Механічні візуальні прилади: проєктори, кодоскоп, діаскоп та ін.
Аудіальні засоби: магнітофон.
Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео, ютюб-канали.
Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп’ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Функції засобів навчання:

частково заміняють учителя як джерело знань як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.);
конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал);
виформовують в учнів/учениць навчальні та професійні уміння та навички (прилади, інструменти та ін.);
є символічними (знаковими) засобами (карти, графіки, діаграми тощо).

До засобів навчання належать підручники, посібники, практикуми, методичні рекомендації, лексикографічні, енциклопедичні, довідкові видання, тексти художніх творів, дидактичний матеріал, наочність, технічні засоби.

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділяють на аудійовані (слух) і візуальні (зір). Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто за яких показ зображення супроводжується текстом, а звуковий ряд – відповідними ілюстраціями.

Ефективність проведення навчально-виховних заходів зростає при використанні комплексів технічних засобів навчання, які мають відповідати таким вимогам: урахування пізнавальних закономірностей навчальної діяльності під час заняття; забезпечення органічного поєднання їх зі словами вчителя, а також іншими засобами навчання; відповідність змісту навчально-виховним завданням заняття; урахування можливості застосування різних методичних прийомів. Комплексне використання ТЗН дає змогу чітко виділити структуру матеріалу, який вивчається; створити найкращі умови для мимовільного запам’ятовування; показати зв’язок теорії з практикою; якнайповніше розкрити сутність і закономірність явищ, що вивчаються; демонструвати явища у статиці й динаміці.

Рівень застосування ТЗН залежить від характеру навчальної дисципліни, підготовки та інтересів самих школярів, форми занять, нахилів, пристрастей учителя, наявних засобів, програмно-методичного забезпечення.

Умовно виділяють три рівні використання ТЗН:

епізодичний (коли вчитель використовує його епізодично);
систематичний (регулярне застосування, що дає змогу розширювати й урізноманітнювати обсяг інформації);
синхронний (передбачає практично безперервний супровід викладу матеріалу застосуванням ТЗН упродовж всього заняття). Однак варто пам’ятати, що за будь-якого рівня технізації навчального процесу вирішальна роль належить учителеві, а ТЗН, навіть у найсучасніших варіантах, завжди залишатимуться допоміжним засобом у проведенні занять.

У процесі формування предметної компетентності можна використовувати комп’ютер як інструментальний засіб навчання задля:

залучення інформації і структурування навчального матеріалу;
сортування великих обсягів інформації, орієнтування в них і пошук потрібних даних, представлення результатів у наочній формі;
укладання каталогу навчальної інформації з предмета.

До основних завдань навчання мовознавчих дисциплін, що реалізовуються за допомогою персонального комп’ютера, уналежнюють репрезентацію граматико-орфографічного матеріалу; заочні екскурсії літературною картою, віртуальне відвідування музеїв; закріплення й контроль знань, умінь та навичок, насамперед правописних; забезпечення індивідуальної роботи на різних етапах навчання.

Тетяна Симоненко доводить, що розвиткові практичних мовленнєвих навичок сприяє застосування різних типів комп’ютерних програм, які за характером є тренувально-навчальними та контрольними, і можуть пропонуватися, наприклад, у вигляді тестів, вправ, контрольних робіт.

Отже, комплексне використання нових технологій і засобів навчання дає змогу інтенсифікувати процес засвоєння учнями неперервно зростаючих обсягів актуальної науково-технічної, екологічної, соціальної та методичної інформації; забезпечити якісне практичне застосування теоретичних знань навчальних дисциплін; допомогти школярам самостійно здобувати нові знання на базі сучасних засобів телекомунікацій та доступу до світових банків знань; раціоналізувати працю вчителів та інших учасників навчально-виховного процесу. 1605075883

Електронний підручник як засіб навчання нового покоління

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій істотно позначився на модернізації системи освіти і вплинув на підвищення рівня знань учнів. Використання комп’ютерів в освітньому середовищі дозволило інтенсифікувати навчальний процес, мотивувати навчально-пізнавальну активність школярів, стимулювати творчі дії вчителів під час створення системи уроків. Особлива роль відводиться електронному підручнику – засобу навчання нового покоління.

Юлія Миколаївна Шепетко визначає електронний підручник як мультимедійний засіб навчання нового покоління, що містить систематизовану інформацію з дисципліни відповідно до навчальної програми з урахуванням сучасного професійного спрямування курсу, побудований на загальнодидактичних, лінгводидактичних та специфічних принципах навчання української мови та літератури; спрямований на формування мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної компетентностей учнів/учениць.

Електронні підручники з мово- та літературознавчих дисциплін передбачають удосконалення орфографічних, лексичних, граматичних, стилістичних умінь і навичок, літературознавчого аналізу художнього твору, активізацію таких мисленнєвих процесів, як аналіз, порівняння, узагальнення, конкретизація тощо. Тетяна Симоненко зазначає, що використання під час навчального процесу електронних підручників – один із шляхів уникнення одноманітності, трафаретності в роботі вчителів-практиків, що забезпечує послідовність, наступність та системність навчального процесу.

Електронний підручник, безперечно, має багато переваг порівняно зі звичайним паперовим підручником, але варто сказати і про його недоліки. До недоліків електронного підручника можна віднести:

сприйняття з екрана комп’ютера текстової інформації набагато менш зручне і ефективне, чим читання книги;
більш висока вартість у порівнянні із звичайним паперовим підручником.

Електронний підручник покликаний не замінити друкований посібник, а доповнити його за рахунок подання навчального матеріалу в іншому вигляді – за допомогою акцентів на ключових поняттях, тез та опорних схем, використання інтерактивних завдань, великої кількості мультимедійного ілюстративного матеріалу. Отже, електронний підручник є ефективним засобом навчання, який дозволяє реалізувати основні загальнодидактичні та лінгводидактичні принципи на високому рівні.

Лінгводидактичні особливості мережевого сервісу

Соціальний мережевий сервіс – це віртуальний майданчик, що об’єднує людей у мережеві спільноти за допомогою спеціального програмного забезпечення в мережі інтернет, сприяє розвитку культури мовлення користувачів і передбачає обов’язкове врахування психологічних особливостей і механізмів мовлення, формування творчого мислення здобувачів освіти.

Використання електронних засобів навчання дає змогу вчителеві реалізувати індивідуалізований підхід до навчання; здійснювати об’єктивний контроль рівня сформованості мовно-мовленнєвої компетентності учнів; організувати самостійну роботу; школярам – самостійно обирати темп вивчення навчального матеріалу, зручний час та місце для навчання; самостійно визначати послідовність та рівень складності навчального матеріалу; опрацьовувати більший обсяг інформації порівняно з традиційним навчанням.

Для організації навчально-пізнавальної діяльності школярів під час вивчення української мови та літератури вчителеві доцільно створити навчальний блог, який сприяв би вирішенню таких методичних завдань: поповнення словникового запасу; формування й удосконалення орфографічних, граматичних навичок; формування й удосконалення навичок читання, говоріння та письма; формування й удосконалення навичок аудіювання на основі аудіотекстів мережі Інтернет, а також аудіотекстів, підготовлених педагогом; удосконалення вміння монологічного й діалогічного висловлювання на основі проблемного обговорення матеріалів мережі або в процесі комунікації за допомогою комунікативних сервісів та Інтернет-засобів; підвищення рівня комунікативної компетенції; удосконалення комунікативних навичок за допомогою інтерактивних служб і сервісів мережі; ознайомлення учасників освітнього процесу з культурологічними реаліями, що охоплюють мовний етикет, особливості мовної поведінки різних народів в умовах спілкування, особливості культури, традицій країни тощо.

Мережева взаємодія в аудиторний і позакласний час – один із способів вирішення проблеми мотивації, зокрема й у вивченні української мови та літератури. Використовуючи сервіси інтернету, можна створити мовне середовище для реального спілкування, яке спонукає його учасників до активної дії. На практиці можна переконатися, що це не тільки нові технічні засоби, а й нові технології, форми і методи навчання, новий підхід до процесу навчання.

У процесі навчання української мови й літератури можуть широко використовуватися відеолекції і лекції онлайн, застосування яких дає змогу більш продуктивно забезпечувати школярів необхідними для засвоєння нового матеріалу (напр., на платформі ВШО). Лекції такого типу спрямовані на розвиток комунікативних навичок, а також комунікативної компетентності, тому що в них представлені матеріали про культуру, традиції, звичаї, історію та особливості сучасної розмовної мови.

Отже, застосування мережевого сервісу в процесі вивчення української мови та літератури сприятиме розширенню світогляду учнів; побудові міжособистісних відносини та посиленню відповідальності за результати власної роботи. Інтерактивність, блог-технології потребують від користувачів нової генерації знань, умінь створення національного-мережного контенту, участі в нових формах навчально-пізнавальної діяльності.

Блоги, подкасти

Посиленню інтересу до процесу навчання сприяють блоги, що стимулюють учнів до активного обговорення робіт, проведення інтелект-шоу, дискусій на заняттях. Блог (англ. blog, від web log – „мережевий журнал чи щоденник подій”) – це веб-сайт, головний зміст якого – записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються. Для блогів характерні короткі записи тимчасової значущості.

З огляду на те, що широкий загал ознайомлений із текстами, розміщеними на блозі, учні мають змогу заздалегідь підготувати запитання до доповідача. Блоги активізують роботу з пошуковими системами, цікавими мовними сайтами, онлайн-словниками, глосаріями, спонукають школярів самостійно створювати словникові сторінки. Здобувачі середньої освіти мають змогу розміщувати на блозі групи відеофрагменти, зразки відеотренінгів, ці ролики коментуються користувачами блогу та обговорюються на заняттях. Такі види робіт дають їм змогу самостійно віднаходити інформацію, дізнаватися думки інших людей про їхні роботи; виводити виконання завдань за межі навчального процесу та взаємовідносин „учитель-учень/учениця”, дають змогу всім охочим оцінити і прокоментувати учнівські роботи; відкривають нові можливості для роботи в класі та за його межами. Блоги стають своєрідними учнівськими електронними портфоліо, які вміщують колекцію матеріалів (відеоролики, медіапрезентації, творчі роботи, коментарі та обговорення опублікованих робіт, словникові сторінки тощо), які демонструють досягнення школяра/школярки, розвивають чистоту, логічність, правильність, доречність мовлення, дискурсивні та риторичні вміння, лінгвістичну креативність, дозволяють реалізувати наступність у навчанні.

На заняттях для інтенсифікації процесу вивчення мово- та літературознавчих дисциплін, удосконалення ораторської майстерності використовують технології подкастів. Подкаст (англ. неологізм podcast, утворений від слів iPod – популярна модель MP3-плеєра та broadcasting – радіомовлення) – цифровий медіа-файл або низка таких файлів, які розповсюджуються інтернетом для відтворення на портативних медіа-програвачах чи персональних комп’ютерах. За змістом вони можуть нагадувати радіо-шоу, звукову виставу, містити інтерв’ю, лекції чи будь-що інше, що належить до усного жанру.

Подкасти дозволяють учням прослуховувати матеріали вдома та виконувати тестові завдання за почутим, аналізувати, записувати почуте у формі переказу, що сприяє розвиткові таких комунікативних ознак, як точність, логічність, виразність мовлення.

Подкасти, які створюють учні самостійно в парах (групах), є засобом формування в них умінь працювати в команді, розвитку та формування міжособистісного спілкування, самосвідомості, уяви, навичок необхідних для повноцінного функціонування як у навчальному середовищі, так і за його межами. Особливої популярності набувають подкасти-інтерв’ю – випуски з цікавими особистостями в форматі „запитання-відповідь”. Ознаки типового навчального подкасту: носій мови розповідає про певні події, граматичне або лексичне явище, розглядаючи його у різних контекстах; середня тривалість подкасту 5–10 хв.; тематика подкастів сучасна та актуальна; на сайті доступний текст та аудіо файл подкасту.

4. Методика організації самостійної та індивідуальної роботи здобувачів середньої освіти

Індивідуальне навчальне заняття – його проводять з окремим учнем/ученицею з метою підвищити рівень знань та розкрити потенційні творчі здібності. Види індивідуальних навчальних занять, їхній обсяг, форми та методи проведення, контроль над виконанням визначає навчальна програма з української мови та літератури в ЗЗСО.

Факультативне навчальне заняття (від франц. facultatif – необов’язковий, від лат. facultas – можливість, здатність) – форма організації навчання у ЗЗСО, за якої школярі вивчають запропонований предмет за бажанням для поглиблення й розширення знань, удосконалення практичних умінь і навичок. Факультативи розвивають творчі здібності учнів, адже їх обирають не за основним розкладом уроків у школі, а відповідно до власних науково-дослідницьких зацікавлень.

Консультація (лат. соnsultatio – звернення за порадою) – вид навчального заняття (індивідуального чи групового), що передбачає допомогу школярам у засвоєнні теоретичних знань і випрацюванні практичних умінь і навичок. У формі співбесіди вчителі надають відповіді на конкретні запитання щодо окремих теоретичних положень теми чи труднощів практичного характеру. Це можуть бути поточні консультації впродовж чверті/семестру (після вивчення складних тем окремої навчальної дисципліни) та екзаменаційні консультації, що передують підсумковим контрольним заходам із навчальної дисципліни (ЗНО/НМТ або ДПА тощо).

Самостійна робота учня/учениці – невід’ємний складник освітнього процесу в ЗЗСО, що передбачає опанування навчального під керівництвом учителя, але без його безпосередньої участі. Її мета – системно й послідовно засвоїти навчальну програму в повному обсязі, розвивати пізнавальну, розумову активність і самостійність у здобутті й поглибленні знань (навчити самостійно студіювати теоретичний зміст мовознавчих дисциплін, працювати з першоджерелами, підручниками й навчальними посібниками не лише на уроці, але й у позакласний час, проєктувати власну самоосвіту та здійснювати самоконтроль за навчальною діяльністю, спонукати до саморозвитку, творчого застосування здобутих знань, виховувати самостійність як особисту рису характеру тощо).

Самостійну роботу школярів із філологічних предметів поділяють за тематикою (відповідно до кожної теми чи змістового модуля навчальної дисципліни); за послідовністю впровадження видів самостійної роботи (відповідно до року навчання): репродуктивна, продуктивна, креативно-дослідницька, а також за видами діяльності (Л.В. Рускуліс), зокрема:

теоретико-ознайомлювальна – пропедевтична робота, що допоможе учневі усвідомити суть і процес самостійного опрацювання навчального матеріалу (ознайомлення з вимогами до пошуку і студіювання навчальної та наукової, опрацювання лексикографічних джерел, конспектування першоджерел тощо);
когнітивно-пізнавальна – опрацювання матеріалу підручника, вивчення та конспектування окремих питань за рекомендованими джерелами, пошукова робота й аналіз інформаційних джерел щодо дискусійних питань, підготовка до уроків, виконання домашніх завдань, підготовка до контрольних робіт та інших форм контролю тощо;
компетентнісно-дослідницька – залучення школярів до навчально-дослідної та педагогічної роботи (написання рефератів, есе, рецензій, анотацій, підготовка й виголошення повідомлень, доповідей, участь у конкурсах, олімпіадах з української мови, учнівських наукових конференціях тощо);
інноваційно-діяльнісна – створення й упровадження проєктів, інформаційних ресурсів (презентації, медіаресурси, вебквести, тренінги, вебінари тощо).

Зміст самостійної роботи учнів визначає програма навчальної дисципліни. Учитель планує тематику, розробляє методичні матеріали для опрацювання (рекомендує навчальну, періодичну літературу, інтернет-джерела), здійснює діагностику якості самостійної роботи. Важливо, що на підсумковий контроль із навчальної дисципліни виносять увесь навчальний матеріал: і зорієнтований на самостійне вивчення, і той, що його опрацьовували на уроках.

теоретико-ознайомлювальна – пропедевтична робота, що допоможе учневі усвідомити суть і процес самостійного опрацювання навчального матеріалу (ознайомлення з вимогами до пошуку і студіювання навчальної та наукової, опрацювання лексикографічних джерел, конспектування першоджерел тощо);
когнітивно-пізнавальна – опрацювання матеріалу підручника, вивчення та конспектування окремих питань за рекомендованими джерелами, пошукова робота й аналіз інформаційних джерел щодо дискусійних питань, підготовка до уроків, виконання домашніх завдань, підготовка до контрольних робіт та інших форм контролю тощо;
компетентнісно-дослідницька – залучення школярів до навчально-дослідної та педагогічної роботи (написання рефератів, есе, рецензій, анотацій, підготовка й виголошення повідомлень, доповідей, участь у конкурсах, олімпіадах з української мови, учнівських наукових конференціях тощо);
інноваційно-діяльнісна – створення й упровадження проєктів, інформаційних ресурсів (презентації, медіаресурси, вебквести, тренінги, вебінари тощо).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) – вид позакласної індивідуальної роботи учня/учениці, що має навчальний, навчально-дослідницький чи проєктний характер і спрямований на поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування набутих у ході вивчення навчальної дисципліни знань, умінь і навичок.

Розрізняють такі види ІНДЗ із філологічних дисциплін:

конспект із відповідної теми за самостійно складеним планом;
аналіз наукової, науково-популярної, художньої літератури зі списку рекомендованої або самостійно віднайденої в бібліотечних фондах чи електронних каталогах;
написання реферату, есе, рецензії, анотації чи іншої творчої роботи на запропоновану тему;
заповнення узагальнювальних таблиць і конструювання опорних схем;
розв’язання тестових завдань (навчальних і діагностичних) з відповідної теми;
самостійне виготовлення наочного матеріалу до відповідної теми (таблиці, схеми, алгоритми, мультимедійні презентації, відеоролики тощо);
практичне самостійне виконання індивідуального чи групового завдання (розробка сценаріїв ділової чи рольової гри, інтерактивних завдань з відповідної теми тощо).

5. Наукова робота як засіб виформування дослідницької компетентності філологічно обдарованих учнів/учениць

Науково-дослідницька робота учня/учениці спрямована на виформування навичок наукової діяльності, умінь аналізувати здобутки в галузі сучасного мово- та літературознавства, що дає змогу орієнтуватися в інформаційному просторі, повсякчас удосконалювати свою філологічну компетентність, креативно добирати навчальний матеріал, успішно репрезентувати його, бути конкурентоспроможним і швидко адаптуватися до освітніх нововведень тощо.

Завдання науково-дослідної роботи школяра/школярки такі:

формування наукового світогляду, розширення обсягу їхньої теоретичної підготовки і наукової ерудиції;
засвоєння методології та методів наукового дослідження;
розширення творчого потенціалу, індивідуальних здібностей у розв’язанні теоретико-практичних наукових проблем;
виховання самостійності в реалізації наукової творчості;
заохочення учнів/учениць до опрацювання тих наукових проблем, що мають важливе значення для їхньої майбутньої професійної діяльності;
самовдосконалення, саморозвиток, постійне оновлення знань.

Результатом науково-дослідної діяльності школярів є написання наукової роботи з актуальних проблем філологічної науки, публікація отриманих результатів і підготовка доповідей для участі в наукових та науково-практичних конференціях (круглих столах, гуртках і товариствах тощо).

Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

Лекція № 3. Традиційні й новітні засоби та форми роботи з філологічно обдарованими учнями в базовій і старшій школі

Рекомендована література