Лекція № 1. «Філологічно обдарований учень/учениця»: поняттєвий обшир, визначення, релевантні ознаки

Єдиний шлях, який веде до знань – це діяльність (Бернанд Шоу).

 З м і с т о в и й  м о д у л ь  1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Лекція № 1

Т е м а: «ФІЛОЛОГІЧНО ОБДАРОВАНИЙ УЧЕНЬ/УЧЕНИЦЯ»: ПОНЯТТЄВИЙ ОБШИР, ВИЗНАЧЕННЯ, РЕЛЕВАНТНІ ОЗНАКИ

П л а н

1. Вступ. Об’єкт і предмет, мета й завдання основного магістерського курсу «Форми й методи роботи з філологічно обдарованими учнями в ЗЗСО».
2. Робоча програма та рекомендована література до навчальної дисципліни (самостійно).
3. Співвідношення базових понять «особистість», «обдарованість», «талант», «геніальність» у науковій парадигмі. Актуальність проблеми обдарованості.
4. Типи (моделі) учнівської обдарованості, їх характеристика.
5. Педагогічні методи діагностики обдарованості (кількісні та якісні).

Педагогічні методи діагностики обдарованості: кількісні (анкетування, опитування, тестування, оцінні шкали, кваліметрія, експертні оцінки, аналіз успішності) та якісні (спостереження, інтерв’ю, номінування, портфоліо, щоденник поведінки, освітній профіль учня).

М е т а: ознайомити з історією висвітлення проблеми розвитку творчих здібностей учня/учениці, проаналізувати та засвоїти базові поняття з теми, удосконалювати професійну увагу (зосередженість, активність, стійкість); виховувати зацікавленість до виучуваної дисципліни, прагнення отримувати нові знання самостійно.

Ключові поняття: ЗЗСО, особистість, обдарованість, талант, геній, здібності, задатки, талант, геніальність, соціальне оточення, вікові можливості, інтелект і креативність, емоційно-вольова сфера, види обдарувань, методи діагностики обдарованості, Інформаційний банк даних «Обдарована дитина».

 Рекомендована література

Основна

1. Антонова О. Є. Обдарованість: досвід історичного та порівняльного аналізу : монографія. Житомир : Житомир. держ. ун-т, 2005. 456 с. URL : http://eprints.zu.edu.ua/12517/1/Maket_Obdarovanist.pdf
2. Вінник Н. Психолого-педагогічні підходи до особистісного розвитку інтелектуально обдарованих старшокласників: методичні рекомендації. Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014. 26 с.
3. Здібності. Обдарованість. Таланти. Система роботи з обдарованими дітьми. Київ : Шкільний світ, 2009. 126 с.
4. Кунгурцева Л. Психологічна допомога обдарованим дітям в умовах школи-інтернату : монографія. Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014. 242 с.
5. Лучинкіна А. Психологічні особливості соціалізації обдарованих дітей у віртуальному простор і: монографія. Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014. 252 с.
6. Обдарована дитина. Психолого- педагогічний супровід / упоряд. О. Сташко. Київ : Шкільний світ, 2013.104 с. (Б-ка «Шкільного світу світу).
7. Організація роботи з обдарованими дітьми в навчальних закладах / упоряд. : Ж. І. Ханзель, О.Я. Сидорська. Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2013. 208 с.
8. Рибалка В. Психологія та педагогіка праці особистості: від обдарованості дитини до майстерності дорослого : посібник. Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014. 220 с.
9. Синергетика і освіта : монографія / за ред. В. Кременя. Київ : Інститут обдарованої дитини, 2014 . 348 с.
10. Соціально-педагогічне проектування розвитку обдарованості учня в системі навчально-виховного процесу: посібник. К.: Інститут обдарованої дитини, 2014. 192 с.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а  д л я  п о г л и б л е н о г о  в и в ч е н н я  т е м и

11. Богоявленська Д. Б. Складність проблеми визначення обдарованості (Початок). Обдарована дитина. 2014. № 9. С. 2–11.
12. Богоявленська Д. Б. Складність проблеми визначення обдарованості (Закінчення). Обдарована дитина. 2014. № 10. С. 2–7.
13. Борінштейн Є. Р. Обдаровані діти: між талантом і геніальністю. Обдаровані діти – скарб нації : матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної онлайн-конференції (м. Київ, 18–22 серпня 2021 р.). Київ : Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2021. С. 95–98.
14. Гриньова В. М. Обдарованість: суть, види, принципи. Педагогіка та психологія : зб. наук. пр. 2010. Вип. 38. С. 4–13.
15. Заячук О. Творчі здібності. Креативність. Обдарованість. Шкільний психолог. Усе для роботи. 2015. № 4. С. 28–32.
16. Золотухіна Н. П. Пошук обдарованих дітей та розвиток їхніх здібностей. Обдарована дитина. 2014. № 10. С. 7–11.
17. Зоріна О. Виявлення й розвиток обдарованих дітей. Директор школи. 2014. № 2. С. 51–57.
18. Здібності та задатки як базові чинники обдарованості. Педагогічна майстерня. 2013. № 1. С. 2–5.
19. Макаренко С. Обдарованість як біопсихологічна ознака людини. Вища освіта України. 2011. № 4. С. 56–61.
20. Малик Н. Г. Обдарованість як феномен особистості. Шкільний світ. 2012. № 6. С. 3–7.
21. Миронова С. Шляхи реалізації програми «Обдаровані діти». Завуч. 2014. № 1. С. 14–17.

Навчальний 

 Вчасне та ефективне виявлення й підтримка
обдарованих здобувачів освіти – запорука
успішного майбутнього як окремих індивідів,
так і суспільства загалом.
Станіслав Довгий

1. Вступ. Об’єкт і предмет, мета й завдання основного магістерського курсу «Форми й методи роботи з філологічно обдарованими учнями в ЗЗСО»

Робота з обдарованими учнями/ученицями є комплексною проблемою, що спричинює дотримання сукупності вимог до правильного проєктування та моделювання різних видів діяльності в ліцеях і гімназіях. Передовсім тих, які відповідають рівню обдарованості дітей та реалізують завдання роботи з ними. Виявлення інтересів здобувачів освіти, їх подальший розвиток і підтримка допитливості в пізнанні багатогранності навколишнього світу стає одним із пріоритетних завдань базової середньої та профільної освіти початку ХХІ ст. Це засвідчує зміст нормативно-правових актів, з-поміж яких основні:

• Державний стандарт базової середньої освіти : Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 р. № 898. URL : https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/76886/#google_vignette
• Державний стандарт профільної середньої освіти : Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2024 р. № 851. URL : https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-derzhavnoho-standartu-profilnoi-serednoi-osvity-851-250724
• Закон України «Про освіту» (Зі змінами, внесеними згідно з Законом № 3482-IX від 21.11.2023). URL : https://osvita.ua/legislation/law/2231/#google_vignette
• Закон України «Про повну загальну середню освіту» (зі змінами № 3504-IX від 08.12.2023). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#n984
• Закон України «Про позашкільну освіту» № 1841-III від 22.06.2000. URL : https://osvita.ua/legislation/law/2241/
• Закон України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді» № 612/2000. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/612/2000#Text  
• Закон України «Про основні засади державної підтримки обдарованих дітей та молоді на Україні» від 01 січня 2005 р. URL : http://search.ligazakon.ua/
• Закон України «Про державну підтримку обдарованої молоді» від 8 лютого 2001 року. URL : zakon.rada.gov.ua/
• Закон України «Про основні засади молодіжної політики» № 2849-IX від 13.12.2022. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20#n395
• Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). Постанова КМУ  від 3 листопада 1993 р. N 896 (зі змінами № 576 ( 576-96-п ) від 29.05.96). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF#Text
• Національна програма «Діти України»:  У к а з Президента України від 18.01.1996 № 63/96. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/63/96#Text
• Національна доктрина розвитку освіти України (затверджена Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 47/2002). URL : http://schoolchem.ho.ua/ZavKab/NormD/1_7_nac_doktryna.pdf
• Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні: Постанова  Президії Академії педагогічних наук України від 01.07.2004 N 1-7/6-98. URL : https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6-98601-04#Text
• Указ Президента України «Про гранти Президента України для обдарованої молоді» від 02.08.2000 року.  URL : zakon.rada.gov.ua/
• Указ Президента України «Про підтримку обдарованих дітей» від 30.09.2010. URL : https://www.president.gov.ua/documents/9272010-11925
• Постанова КМУ № 579 від 2 червня 2021 р. «Про затвердження Державної цільової соціальної програми „Молодь України”» на 2021–2025 роки та внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/579-2021-%D0%BF#Text
• Положення про Малу академію наук України / Наказ Міністерства освіти і науки України № 90 від 09.02.2006. URL : http://osvita.ua/legislation/pozashk_osv/2756/.
• Комплексна програма України «Творча обдарованість» (починаючи з 1991 р. і дотепер).

У цих та інших документах розвиток творчих здібностей школярів/школярок визначено першочерговим завданням на найближчі десятиліття. Отож актуальність теми основної навчальної дисципліни «Форми й методи роботи з філологічно обдарованими учнями в ЗЗСО» для магістрантів спец. 014 – Середня освіта (українська мова та література) зумовлена необхідністю практичної апробації новітніх технологій освітнього процесу в умовах реформування шкільної освіти, розв’язання пріоритетних аспектів проблеми обдарованості учнів/учениць:

 виокремлення певних характеристик обдарованості особистості загалом і філологічної обдарованості зокрема;
 виявлення інтелектуального, академічного й творчого потенціалу особистості учня/учениці;
 вивчення взаємодії творчого потенціалу та його структурних компонентів;
 окреслення змісту позашкільної освіти;
 визначення низки педагогічних умов стимулювання обдарованості в різних видах діяльності школярів, налагодження тісної співпраці педагогів з їхніми батьками.

Предмет вивчення навчальної дисципліни – технологія роботи з обдарованими учнями/ученицями в ЗЗСО, форми й методи організації роботи зі здобувачами середньої освіти, які зацікавленні в опануванні філологічних дисциплін, дослідженні актуальних питань мово- та літературознавства.

Міждисциплінарні звʼязки: педагогіка, психологія, педагогічні технології, українське мовознавство й літературознавство.

Мета навчальної дисципліни «Форми й методи роботи з філологічно обдарованими учнями в ЗЗСО» полягає у виформуванні професійно-педагогічної компетентності майбутніх учителів-філологів, педагогів закладів позашкільної освіти з проблеми обдарованості учнів/учениць на основі диференціації та різнорівневого підходу в ході організації їх навчання та виховання.

Основними завданнями курсу є:

 ознайомлення магістрантів/магістранток із проблемою обдарованості, станом її розв’язання в Україні та зарубіжній системі освіти;
сприяння процесу оволодіння студентами/студентками основами знань про природу обдарованості школярів, про види й типи їх обдарувань;
розуміння основних закономірностей та умов сприятливого психолого-педагогічного розвитку обдарованих учнів/учениць;
 виформування умінь і навичок діагностики здібностей, творчого потенціалу, сфери розвитку обдарованості учня/учениці;
вироблення вмінь застосовувати різноманітні стратегії, методи, прийоми для розвитку філологічних здібностей школярів;

Навчальна дисципліна складається з 3-х кредитів (90 год).

 

2. Робоча програма та рекомендована література до навчальної дисципліни (самостійно)

ПДФ

3. Співвідношення базових понять «особистість», «обдарованість», «талант», «геніальність» у науковій парадигмі.
Актуальність проблеми обдарованості

«Сучасне суспільство – це глобальне суспільство нових інформаційних технологій, осердям якого є обдарована особистість. Чим більше обдарованих особистостей реалізували своє «Я», тим більш успішними є соціальна група, суспільство, держава. І навпаки (Є. Р. Борінштейн).

Нам необхідно зрозуміти: 1) що є сутністю обдарованості; 2) які умови суспільству та державі необхідно створити для розвитку обдарованої особистості; 3) якою повинна бути стратегія розвитку творчої особистості в її фарватері обдарованості; 4) з якими дотичними поняттями співвідноситься поняття «обдарованість».

У науковій та публіцистичній літературі нашого часу активно послуговуються поняттями «творча особистість» і «творча обдарованість». Що їх об’єднує? Спільний компонент «творчий», тобто те, що стосується творчості.

  Т в о р ч і с т ь – необхідна умова людського існування.

За тлумачним словником, це полісемантична лексема, що означає:
1. Діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей.
2. Діяльність, пройнята елементами нового, вдосконалення, збагачення, розвитку.
3. Те, що створено внаслідок такої діяльності, сукупність створеного кимось.
4. Здатність творити (у 1 знач.), бути творцем (у 1 знач.).
                              (СУМ, т. 10, 1979. С. 54)

Отже, т в о р ч і с т ь – надзвичайно складна форма людської активності, що породжує якісно нові матеріальні й духовні цінності суспільного або індивідуального значення.

   Ознаки творчості:

 зв’язок інтуїтивного та логічного;
 відчуття натхнення, бажання творити;
 діалектична єдність продуктивної та репродуктивної діяльності, усталеного і нового;
 позитивна цінність результатів.

  Т в о р ч а    о с о б и с т і с т ь – це:

1) індивід, який володіє високим рівнем знань, пóтягом до нового, оригінального, котрий уміє відкинути звичайне, шаблонне; потреба у творчості для нього – життєво необхідна, а творчий стиль діяльності – найбільш характерний;

2) це такий тип особистості, для якої, по-перше, характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, а по-друге, притаманна мотиваційно-творча активність, що поєднується з високим рівнем творчих здібностей і дає їй змогу досягти суспільно та особистісно значущих результатів в одному чи кількох видах діяльності.

  Т в о р ч а  о б д а р о в а н і с т ь – це:

 індивідуальний творчий, мотиваційний і соціальний потенціал, що дає змогу отримати високі результати в одній (або більше) із таких царин:

   інтелект;

  творчість;

  соціальна компетентність;

  художні, психологічні та біологічні можливості.

Ключове поняття «о б д а р о в а н і с т ь» є багатовимірним. У численних дослідженнях порушено проблеми обдарованості і творчості, визначено типи обдарованості, розкрито психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей, з’ясовано окремі аспекти роботи з обдарованими дітьми і молоддю. Зауважимо, що єдиного трактування поняття обдарованості немає.

Із погляду соціології, обдарованість уявляє собою «індивідуальні задатки, необхідні для успішної діяльності людини в певній галузі».
Філософи розуміють під обдарованістю «якісно своєрідне поєднання здібностей, що визначають творчі можливості людини або групи людей на відміну від рис характеру».
Психолог Н. Лейтес зауважує: «Під обдарованістю дитини варто розуміти більш високу, ніж у її однолітків, за рівних умов, сприйнятливість до вчення і більш виражені творчі прояви. Поняття «обдарованість» походить від слова «дар» і означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку».
З огляду на педагогічне розуміння, обдарованість – «поєднання здібностей, що забезпечує успішне виконання діяльності» [3, с. 7]. Таке визначення підкреслює, що обдарованість – це якість, наявна в кожному індивідууму (хоча деякі вчені й педагоги констатують, що обдарованість притаманна вузькому колу людей).

«Обдарованість – це вроджена здатність людини до успішного освоєння досить складної діяльності. Обдарованими називають людей, що мають хороші задатки до розвитку здібностей, необхідних для відповідного виду діяльності» [4]. До того ж діти можуть бути обдарованими в одній або кількох сферах: художній; творчій; інтелектуальній; академічній (науковій).

На наш погляд, кожна людина є обдарованою, і завдання суспільства – виявити та розвити цю обдарованість, перетворюючі її на яскраво виражену талановитість. Наприклад, один із вчителів Альберта Ейнштейна відгукувався про нього як про «розумово відсталого, нетовариського, який вічно витає думкою в хмарах» [5]. Тому можемо констатувати, категорія «обдарована дитина» в загальнонауковій площині не означає, що ранні ознаки вищого ніж в однолітків ступеня пізнавання, емоційної чуйності або творчості вже доводять майбутній потенціал дорослої людини. Кожна така дитина обирає свій шлях до творчого зростання у будь-якій сфері, у ході якого, щоправда, багато що може і змінитися під впливом обставин – внутрішніх і зовнішніх. Отже, обдарованість є системною, динамічною впродовж життя якістю психіки.

На переконання С. Гончаренка, обдарованість – це індивідуальна потенційна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягати значних успіхів у певній галузі діяльності; це якісно своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності.

Постає питання: що таке завдатки й здібності. Спробуємо це з’ясувати.

Задатки – це лише можливості й передумови розвитку здібностей, але вони не гарантують появи здібностей. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музикантом або художником, наполегливо не займаючись відповідною діяльністю (Рис.1).

Здібності – це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність виконання нею певного виду діяльності. Здібності завжди виявляються в певній діяльності: в науці, мистецтві, навчанні.

На думку психологів, здібності можуть розвиватися безмежно, досягати високого ступеня, або найвищого. У цьому аспекті о б д а р о в а н і с т ь  – це ґрунт, на якому зростає талант, а за талантом іноді ховається геніальність. Тож ступенями розвитку здібностей є обдарованість, талант і геніальність 

У всіх витлумаченнях ми вжили поняття «здібність», «талант», «геніальність» та їхні похідні. Як вони корелюють між собою?

Лексема «з д і б н о с т і» має два значення:

1. Природний нахил до чого-небудь; обдарування, талант.
2. Властивість, особливість, що виявляється в умінні робити, здійснювати що-небудь.
                              (СУМ, т. 3, 1972. С. 538)

У психологічному аспекті «з д і б н о с т і» – це: 1) індивідуально-психологічні особливості конкретної людини, завдяки яким вона успішно виконує ту чи ту продуктивну діяльність; 2) потенційні можливості, що їх виявляємо в діяльності, яка не може існувати без них.

Отже, творчі здібності особистості виформовуються та розвиваються лише в активній творчій діяльності, що потребує нестандартності мислення.

Оскільки творчі здібності – явище багатогранне, то звернімо увагу на компоненти творчих здібностей, що їх виокремлюють у педагогіці:

  мотиваційно-творча активність;
  інтелектуально-логічні здібності;
  інтелектуально-евристичні здібності;
  здібності до самоорганізації;
  комунікативні здібності.

Науковці використовують кілька класифікацій видів здібностей, що уґрунтовані за різними ознаками (Рис.2):

І. За сферою вияву:

1.1. Загальні здібності забезпечують успішне виконання різних видів діяльності (таких, які вимагають вияву високорозвиненого інтелекту й напруженої розумової діяльності). Загальні здібності дають змогу успішно навчатись, оскільки спираються на розвинені якості інтелекту – пам'яті, мислення, уваги, уяви, сприймання, виражаються через коефіцієнт інтелекту.

1.2. Спеціальні здібності – виявляємо в певній сфері діяльності людини, наприклад: у музиці, математиці, малюванні, спорті, техніці тощо. У однієї людини можливе поєднання як загальних, так і спеціальних видів здібностей. Прикладами високого рівня розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей є Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Леся Українка та ін.

ІІ. За рівнем застосування:

2.1. Навчальні (учбові) здібності – це швидке і якісне засвоєння знань, вироблення вмінь, однак вони не передбачають створення оригінальних продуктів діяльності.

2.2. Творчі здібності – оцінюємо через створення людиною нестандартних, оригінальних продуктів діяльності. Для досягнення рівня творчих здібностей людина спочатку виробляє навчальні здібності, що потім слугують фундаментом для творчих.

ІІІ. За видом мислення:

3.1. Теоретичні здібності пов’язані з функціонуванням у людини теоретичного, абстрактного мислення. Люди, які володіють цими здібностями, найбільше схильні до наукової діяльності.

3.2. Практичні здібності передбачають наявність і переважання в діяльності практичного, наочно-дійового мислення. Люди з практичними здібностями віддають перевагу практичним справам у сферах виробництва, торгівлі, підприємницької діяльності тощо.

Прикметно, що кожен вид здібностей може виявлятися як в ранньому, так і в зрілому віці, а також досягати високого рівня розвитку. Коли психологи говорять про здібності людини, то передбачають два рівні їх вияву:

Нульовий рівень – наявність задатків (вроджених передумов для розвитку здібностей).
Перший рівень – обдарованість (виявлені задатки та розвинені до посереднього рівня здібностей, результати діяльності людини є кращими, ніж у інших).
Другий рівень – талановитість (високорозвинені здібності, результати діяльності людини визнає суспільство).
Третій рівень – геніальність (винятково розвинені та використані здібності, результати є виключно творчими, їх цінність визнається людством).

Отже, градація здібностей опирається на два поняття «талант» і «геніальність».

   Високий вияв розвинутих здібностей нерідко називають «т а л а н т о м».

Талант – поєднання високо розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створити такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість. Талант – це повне поєднання здібностей. Окремо взята ізольована здібність не може бути аналогом таланту, навіть якщо вона розвинена та яскраво виражена.

Лексема «т а л а н т» має чотири значення:

1. Видатні природні здібності людини; хист, обдаровання.
2. Здібність до чогось, уміння робити щось.
3. Людина з видатними природними здібностями.
4. У стародавній Греції, Месопотамії, Сирії – вагова та грошова одиниця.

♦ Виявляти (виявити, відкривати, відкрити і т. ін.) [свій] талант – розкривати свої здібності до чогось, уміння робити щось.
♦ Закопувати (закопати) [у землю] свій талант (здібності і т. ін.) – не розвивати, не використовувати, занедбувати свій талант (здібності і т. ін.).
                                                                                (СУМ, т. 3, 1972. С. 159)

«Т а л а н т» – система якостей, особливостей, що дає змогу особистості досягти видатних успіхів в оригінальному здійсненні творчої діяльності. Лише в діяльності виявляються й розкриваються здібності.

Талант притаманний індивіду від народження або виформовується в процесі наполегливої праці, тренування. Він розвивається до високого ступеня, що забезпечує людині можливість найбільш успішно виконувати ту чи ту діяльність». До того ж талант може виявлятися в будь-якій людській діяльності, а не лише в галузі науки й мистецтва. Тому талановитим може бути і лікар, і вчитель, і льотчик.

   «Вищий ступінь творчої обдарованості, яка проявляється як оригінальна здатність розуміння (інтуїція), з’єднання різних елементів (фантазія), творчого формування і зображення, а також людина, що володіє цією обдарованістю» – це визначення поняття «г е н і й» (Homo Genialis).

Похідним від цього іменника є  г е н і а л ь н і с т ь, що його представляють два конструкти: по-перше, це феномен суспільного життя, і по-друге, це індивідуальна особливість особистості. Тому філософія вбачає в геніальності «найвищий ступінь вияву творчих сил і обдарованості людини в багатьох галузях діяльності, яка може випереджати досвід людства на кілька поколінь і тому часто визначається лише нащадками генія.

Отже, геній, образно кажучи, створює нову епоху в улюбленій царині знань. Для нього характерні творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Г е н і а л ь н а   о с о б и с т і с т ь  своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства, створюючи нові напрями в науці, мистецтві, техніці (Аристотель, Леонардо да Вінчі, Р. Декарт, Г. Сковорода та ін.).

І якщо геніальність – це доля небагатьох, то здібності до певного виду діяльності може розвивати кожен. Отже, задатки і здібності є базовими чинниками обдарованості. Тож сьогодні перед суспільством стоїть завдання виявлення обдарованих учнів/учениць, створення оптимальних умов для розвитку їхніх здібностей, надання підтримки в розвитку інтелектуального та творчого потенціалу. Варто пам’ятати, що «своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки та здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання – це завдання стає найголовнішим у системі навчально-виховного процесу».

   K р е а т и в н і с т ь (з англ. creation – створення) – це передовсім здатність до генерування нових, оригінальних ідей та їх утілення; по-друге, сутність якостей психіки, що забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особи, а по-третє, засоби до створення чогось якісно нового.

 4. Типи (моделі) учнівської обдарованості, їх характеристика

 У Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) наголошено, що серед пріоритетних напрямів реформування шкільної освіти є своєчасне виявлення ранньої обдарованості, забезпечення умов для розвитку талановитих дітей, а також удосконалення навчально-виховного процесу в закладах освіти з урахуванням особистих якостей, стану здоров’я, природних задатків дитини [Агаркова Н. Законодавче забезпечення соціально-правового захисту дітей (2002-2005 рр.). Рідна школа. 2007. № 2. С. 9– 12.]. Тому школа повинна забезпечити пошук обдарованих дітей, їх підтримку, стимулювання та забезпечення всебічного розвитку особистості як найвищої цінності суспільства.

Педагог-філолог повинен володіти знаннями про  т и п и  (моделі) о б д а р о в а н о с т і, тому що до учнів із різними типами обдарованості варто застосовувати різний підхід, різні системи роботи.

   1. Інтелектуальний тип обдарованості. 

Саме цих учнів/учениць учителі називають «розумними», кмітливими, «світлими головами» й «надією школи». Ці школярі зазвичай мають глибокі знання, самостійно їх здобувають – читають літературу не за програмою, навіть можуть критично поставитися до певних джерел. Учні/учениці цього типу обдарованості точно, глибоко й оригінально аналізують навчальний матеріал, нерідко схильні до філософського його осмислення. Високий інтелект, розвинений розум дають учням змогу з легкістю засвоювати різні предмети, однак різне їхнє ставлення до шкільних предметів і, відповідно, вчителів призводить до того, що з одних предметів вони вчаться блискуче, а з інших – ні.

   2. Академічний тип обдарованості.  

Для цього типу обдарованості теж характерний досить високий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні/учениці цього типу обдарованості насамперед уміють добре засвоювати матеріал, тобто навчатися. Особливості їхньої пізнавальної сфери (мислення, пам’яті, уваги), деякі особливості їхньої мотивації такі, що роблять навчання легким, приємним. Академічний тип обдарованості має свої підтипи:
А) учні із широкою здатністю до навчання (вони легко засвоюють будь-яку діяльність, досягають помітних успіхів у всіх шкільних науках);
Б) учні, у яких підвищені здібності виявляються лише в одній чи кількох близьких наукових галузях.

   3. Художній тип обдарованості. 

 Цей тип обдарованості зазвичай виявляється у високих досягненнях у художній діяльності – музиці, танці, живописі, скульптурі, сценічній діяльності.

   4. Креативний, або творчий, тип обдарованості.

Головна особливість цього типу обдарованості виявляється в нестандартності мислення, в особливих, часто несхожих на інші поглядах на світ. Цей тип обдарованості дуже важко виявити у шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виявити себе. Для того щоб побачити справжні творчі здібності таких дітей, їм потрібно пропонувати особливу діяльність – нестандартні теми творів, особливі творчі завдання чи дослідницькі проєкти. У творчої обдарованості багато різних варіантів:
А) є учні, які виявляють неабиякі творчі можливості в будь-якій діяльності,
Б) бувають учні, у яких нестандартне бачення досить яскраво виявляється лише в одній сфері діяльності.

   5. Лідерська, або соціальна, обдарованість.

Обдарованість «організаторські здібності» характеризується здатністю розуміти інших людей, налагоджувати з ними конструктивні відносини, керувати ними. Лідерська обдарованість, на думку багатьох дослідників, передбачає досить високий рівень інтелекту, однак водночас необхідна й добре розвинена інтуїція, розуміння почуттів і потреб інших людей, здатність до співпереживання. На жаль, у багатьох школярів із вираженими лідерськими здібностями інтерес до шкільного навчання недостатній. Неможливість завоювати статус лідера у школі «штовхає» їх на вулицю, де вони стають лідерами антисоціальних угруповань. Потрібна спеціальна, іноді тривала й важка робота, щоб повернути таких учнів до школи, у колектив, зацікавити навчанням.

   6. Психомоторна, або спортивна, обдарованість. 

Популярна думка про занижені розумові здібності у спортсменів є необґрунтованою. Хоча учні зі спортивною обдарованістю рідко добре вчаться. Це пов’язано, насамперед, із браком часу та бажання. Якщо у школярів, які захоплюються спортом, створити відповідну мотивацію, настрій, то вони можуть навчатися чудово.

М. Лейтес визначає три категорії обдарованих дітей:

1) учні/учениці з ранньою розумовою реалізацією – у яких за звичайного рівня інтелекту спостережено особливий інтерес до окремого навчального предмета. Вони можуть випередити ровесників/ровесниць легкістю засвоєння специфіки навчального матеріалу. Уроки з інших предметів можуть обтяжувати дитину;

2) учні/учениці з прискореним розумовим розвитком – за однакових умов надто вирізняються високим рівнем інтелекту. Особливо вони бувають помітні в молодших класах. За даними психологів, прискорений розвиток інтелекту завжди пов’язаний з високою розумовою активністю та пізнавальною потребою;

3) учні/учениці з окремими ознаками нестандартних здібностей. Ці учні вирізняються розумовими особливостями, не випереджають однолітків у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи того навчального предмета. Але вирізняються особливостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам’ять на певні об’єкти, широта уяви, здатність до спостережень). Серед таких школярів трапляються учні зі складним характером, незалежні, вперті, малоконтактні. [Антонова О. Є. Теоретичні та методичні засади навчання педагогічно обдарованих студентів : монографія. Житомир: Вид-во ЖДУ, 2007. 472 с.].

ВИСНОВОК: кожна обдарована дитина неповторна, проте за всієї індивідуальної своєрідності існує чимало рис, характерних для більшості обдарованих дітей.

У результаті досліджень науковцями виділено такі характерні особливості обдарованих дітей:

 часто «перескакують» через послідовні етапи свого розвитку;
 у них чудова пам’ять, яка базується на ранньому мовленні та читанні;
 рано починають класифікувати інформацію, що надходить до них;
 із задоволенням захоплюються колекціонуванням, при цьому їхня мета – не приведення колекції в ідеальний порядок, а її реорганізація, систематизація на нових підставах;
 мають великий словниковий запас, із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові слова й поняття (оказіоналізми);
 можуть паралельно займатися кількома справами, наприклад, стежити за декількома подіями, що відбуваються навколо них;
 дуже допитливі, активно досліджують навколишній світ і не терплять жодних обмежень своїх досліджень та ініціатив;
 у ранньому віці здатні простежувати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні/оригінальні висновки;
 можуть тривалий час концентрувати свою увагу на одній справі, вони буквально «занурюються» у своє заняття, якщо воно їм цікаве;
 мають здебільшого розвинуте почуття гумору, а також гостра реакція на несправедливість;
 постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що не під силу;
 відрізняються різноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справ одночасно;
 часто роздратовують ровесників звичкою виправляти інших і вважають себе такими, що завжди мають рацію;
 їм бракує емоційного балансу, вони часто нетерплячі та поривчасті тощо.

Отже, узагальнений портрет обдарованого учня/учениці

Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива неординарність, багатство уяви, швидкість реакції. Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності. Обдаровані діти мають гарну пам’ять, особистий світогляд, добре розвинуте абстрактне мислення. Обдаровані діти, як правило, дуже активні та чимось зайняті. Вони прагнуть працювати більше за інших. Вони хочуть навчатися і досягають у цьому успіхів. Навчання дає їм задоволення. Завдяки численним умінням (класифікувати, установлювати причинно-наслідкові зв’язки, планувати і прогнозувати, робити висновки) вони здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю, особливо в галузі літератури, математики, проведенні дослідів. Урок для них особливо цікавий тоді, коли використовується дослідницький метод [Курлянд З. Н., Хмелюк Р. І., Осипов Т. Ю. Педагогіка : навч. посібник. Реком. МОНУ. Харків: Бурун Книга, 2009. 304 с.].

Обдарованих і талановитих учнів можна поділити на кілька категорій:

 відмінники;

 учні з високим потенціалом;

 учні з прихованими здібностями;

 невстигаючі учні;

 учні зі спеціальними освітніми потребами.

Відмінники зазвичай виділяються кількістю і якістю відповідей на уроках, їх видатні здібності чи талант в одній або декількох дисциплінах є очевидними. Вчителі повинні розуміти, що у деяких видатних учнів, які спочатку вчаться набагато краще за своїх однолітків, через час може погіршитися успішність з різних причин, включаючи зниження мотивації або рівня засвоєння навчального матеріалу.

Учні з високим потенціалом і проблемною поведінкою можуть проявляти агресію, бути замкнутими або ж дуже активними та деструктивними. Їх теж нелегко ідентифікувати, адже за проблемною поведінкою, яка може бути результатом фізичних чи психологічних недоліків або розладів уваги, таких як, наприклад, синдром порушення уваги і синдром гіперактивності, можуть ховатися потенційні здібності.

Учні з прихованими здібностями менше потребують уваги, адже вони спокійно вчаться і виконують всі завдання. Часто такі діти сором’язливі та замкнуті, рідко ставлять запитання, тому що і так все розуміють. Вони інколи ухиляються від питань вчителя і не проявляють свої здібності, щоб не виділятися з загальної маси учнів. Таких дітей непросто ідентифікувати, тому що вони самостійно рідко користуються можливістю спробувати свої сили у вирішенні завдань підвищеної складності. В цю категорію найчастіше потрапляють дівчата.

Невстигаючі учні – діти, оцінки яких набагато нижче їх інтелектуального потенціалу, тобто учні, які вчаться гірше, ніж вони можуть насправді. Вони слабо або взагалі не вчаться, але часом демонструють видатні здібності в певній галузі. Причинами низької успішності таких дітей можуть бути нудьга, відсутність конкуренції, ізоляція, побоювання зробити помилку, відчуття тривоги, низька самооцінка. Такі діти потребують допомоги для підвищення своєї самооцінки і позбуття комплексу меншовартості.

Особливої уваги вимагають учні зі спеціальними потребами. До них можна зарахувати обдарованих дітей:

 з малозабезпечених сімей або з віддалених регіонів;
 з фізичними вадами (наприклад: сліпі, глухі);
 у яких згас інтерес до навчання через занадто просту для них навчальну програму;
 які навмисно приховують свої здібності, щоб не виділятися серед однолітків;
 які відчувають труднощі з навчанням тощо.

Щодо цих спеціальних груп обдарованих учнів/учениць, то дуже важливо розпізнати їхні потенційні таланти і здібності для забезпечення освітніх і творчих потреб. При цьому необхідно змінювати й адаптувати методики їх ідентифікації.

Зазвичай у фізичному й емоційному розвитку обдаровані учні/учениці перебувають у межах своєї вікової норми, при цьому значно перевершуючи однолітків інтелектуально.

Утім, ця перевага часто призводить до розвитку в обдарованих школярів серйозних соціально-психологічних проблем:

 емоційні, особистісні та інші психологічні бар’єри, що ускладнюють вияв творчої природи обдарованого учня/учениці;

 агресивність обдарованих дітей. Часто обдарованого учня/ученицю просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, ні батьки. Це призводить до складних переживань дитини, вона замикається в собі або намагається збагнути, чому її не розуміють. У такому разі дитина може використовувати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну і навіть фізичну;

 випереджальний розвиток, нетрадиційні погляди на навколишній світ і, як наслідок, відмова від підпорядкування загальним вимогам у колективі;

 потяг до досконалості: учні/учениці не можуть заспокоїтись, не досягнувши вищого рівня виконання поставлених завдань;

 нестабільність інтересів і поєднання їх широти з поверховістю знань у певних галузях;

 прагнення до лідерства, часто з ознаками диктаторства, що призводить до проблем міжособистісної комунікації;

 відчуття незадоволеності: такі школярі дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, у таких дітей подеколи занижена самооцінка;
 невідповідність інтелектуальних, соціальних і етичних потреб обдарованого учня/учениці до реального змісту шкільної програми й кола спілкування, що призводить до неприязні до школи й однолітків;

- підвищена чутливість до різних подразників і стимулів, що часто вважається гіперактивністю;

 нетерплячість: обдаровані школярі часто з недостатньою толерантністю ставляться до дітей із нижчим, ніж у них, інтелектуальним розвитком. Отже, вони можуть відштовхнути інших від себе, спричинити в них неприязнь до себе .

ВИСНОВОК: Наявність зазначених вище психологічних особливостей обдарованої дитини дає підставу констатувати, що такі діти можуть і повинні бути включені до своєрідної «групи ризику», і для них необхідно спеціально розробляти технологію психолого-педагогічного супроводу їх розвитку, як в умовах традиційних освітніх закладів, так і в спеціалізованих умовах. Чим раніше розпочинається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх оптимальний розвиток, саме тому так важливо виявити обдарованість учнів на ранньому етапі.

5. Педагогічні методи діагностики обдарованості

 Ідентифікація обдарованих учнів/учениць є актуальним питанням сьогодення, бо таланти обдарованих дітей часто залишаються нерозкритими. Такі здобувачі освіти, зазвичай, навчаються у звичайних класах без урахування їх особливостей та без впровадження спеціальної навчальної програми, яка б допомагала їм розвиватися далі. Крім того, талановиті школярі часто намагаються приховувати свої здібності, щоб не виділятися серед інших. 

Єдиної методики, за якою вчителі з упевненістю могли б визначати сильні і слабкі сторони своїх учнів, не існує. Проте, уважне спостереження за ними в створеній учителем атмосфері, що заохочує до самовираження, разом із засобами об’єктивного оцінювання, дозволяють педагогу ідентифікувати здібності учня/учениці. У класі має створюватися середовище, що стимулює творче, нестандартне мислення. Процес навчання не повинен також обмежуватися часовими рамками. Тільки такі умови сприяють прояву обдарованості й таланту серед учнів.

Виявити обдарованість можна завдяки застосуванню взаємодоповнювальних способів:

По-перше, це метод спостереження, як спосіб виявлення обдарованих дітей. За цим методом систематично і цілеспрямовано сприймають різноманітні вияви психологічних особливостей обдарування. Його найбільше застосовують на уроках. Його якісні результати можуть бути доволі обґрунтованими лише за умови регулярності, тривалості та багаторазових спостережень.
По-друге, це констатація певного рівня досягнутих дитиною успіхів у тій чи тій сфері діяльності, що дає змогу встановити, до якого саме типу обдарованості належить конкретна дитина.
Третій спосіб – виявлення обдарованих дітей з участю експертів. Так, за описовими характеристиками обдарованості М. Карне, учнів оцінюють: сам учень, батьки, педагоги. Психолог порівнює ці дані з результатами відповідних психодіагностичних методик.
Четвертий спосіб – здійснення відповідних тестових діагностувань, які мають стандартизований характер і забезпечують отримання результатів на основі єдиних критеріїв і норм [Липова Л., Морозова Л., Бондарів І. Діагностика дитячої обдарованості та психолого-педагогічної особливості обдарованих дітей. Рідна школа. 2003. № 5. С. 9–11.].

 На першому етапі виявлення обдарованих дітей слід ураховувати відомості від батьків, учителів про успіхи дитини. Також доцільно використовувати групові тестування, соціологічні опитування. Виявлення обдарувань залежить від багатьох чинників, тому варто використовувати всі можливі джерела інформації про дитину.

 На другому етапі здійснюється індивідуальна оцінка творчого потенціалу дитини. Завдання психолога – визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а також оцінити тип мислення. Практичний психолог здійснює цілий комплекс вивчення особистості кожної дитини. Вивчає її темперамент, характер, виконує соціометричні дослідження, діагностує міжособистісні стосунки в класному колективі, вивчає розвиток різних видів пам’яті, уваги, нахилів дитини, рівень її розумових здібностей. За допомогою тестів та анкетування визначає особливості здібностей конкретної дитини.

 Надзвичайно актуальною у визначенні обдарованості дитини є роль педагога. Отже, на третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль виконують учителі. Вони розвивають та поглиблюють дитячі здібності. Крім уроків педагоги проводять індивідуальні заняття, консультації, застосовуючи індивідуальний підхід.

Діагностика обдарованості проводиться з метою створення особливих умов навчання для дітей з високими здібностями.

Діагностична програма комплексного обстеження у повному її обсязі повинна включати:

 опитування з використанням психологічного інструментарію;
 спостереження, що здійснюються психологом та вчителями;
бесіди з педагогами;
 матеріали, отримані за допомогою анкетування батьків;
 аналіз результативності письмових робіт учнів, участі в олімпіадах, змаганнях, конкурсах тощо.

Останнім часом широке поширення одержали  т е с т и , спрямовані на виявлення обдарованості.

Тестові завдання – стандартизовані запитання та завдання, що мають певну шкалу значень. Однак, навіть при досить кваліфікованому використанні найкращі тести не гарантують відсутність помилок, крім того, необхідно враховувати, що жоден з існуючих тестів не охоплює всіх видів обдарованості.

 Найчастіше використовують такі види тестів:

1) стандартизовані тести досягнень для школярів – використовують для виявлення виняткових здібностей з навчальних дисциплін. Тести призначені для вимірювання готовності дітей до школи;
2) стандартизовані тести на перцептивно-руховий розвиток. Спрямовані на виявлення у дітей рухових здібностей, вимірюється здатність контролювати і регулювати рухи різної амплітуди, координувати роботу рук, очей, відтворювати геометричні малюнки, закінчувати малюнки, конструювати із кубиків;
3) стандартизовані тести оцінки соціального розвитку. Оцінка соціальної компетенції і зрілості дітей передбачає визначення навичок спілкування, уміння налагоджувати контакти;
4) вимірювання творчих здібностей (тест Торренса).

Важливими методами є спостереження й експеримент.

У психолого-педагогічній науці під спостереженням розуміють метод вивчення психічних особливостей індивідів на основі фіксації виявів їхньої поведінки. При виявленні обдарувань в учня/учениці не можна обійтися без спостережень за його/її індивідуальними характеристиками. Щоб робити висновок про обдарованість, потрібне цілісне уявлення, яке можна одержати в результаті різнобічних спостережень над поведінкою школярів у природних ситуаціях.

Ознаки обдарованості учня/учениці важливо спостерігати й вивчати в розвитку. Для їх оцінки необхідне досить тривале простежування змін, що наступають при переході від одного вікового періоду до іншого. Таке дослідження називається лонгітюдним, тобто продовженим, довгим. Мається на увазі систематичне спостереження над досліджуваним впродовж декількох років. Вивчення може бути безперервним, день у день, а може бути й з перервами.

Категорія здібних та обдарованих учнів повинна постійно перебувати в центрі поля зору педагога та психолога (картка спостереження за інтелектуальним розвитком учня/учениці, зорієнтованої на виявлення та діагностику обдарованості, тобто пізнавальні, мотиваційні, лідерські та творчі характеристики учня). 

Інший спосіб – природній експеримент, коли, наприклад, на уроці, або заняттях гуртка організовується необхідна для дослідника обстановка, яка є для школярів зовсім звичною й коли вони можуть не знати, що за ними спеціально спостерігають. За таких умов можна викликати й повторити явище, що цікавить дослідника.

Велике значення для вивчення обдарованості має біографічний метод. У психології вивчення біографії вчених стало, зокрема, одним зі способів виявлення тих особистісних і інтелектуальних якостей, які сприяють творчій діяльності. Розробка біографічного методу пов’язана із застосуванням таких способів одержання інформації, як опитування, бесіди й інтерв’ю з нею, вивчення продуктів діяльності, щоденників, листів тощо.

Виявлення обдарованих дітей – тривалий процес, пов’язаний з аналізом розвитку конкретної дитини. Ефективна ідентифікація обдарованості за допомогою будь-якої одноразової процедури тестування неможлива. Тому замість одномоментного відбору обдарованих дітей необхідно спрямовувати зусилля на поступовий, поетапний пошук обдарованих дітей у процесі їх навчання за спеціальними програмами (у системі додаткової освіти), або в процесі індивідуалізованої освіти.

Принципи виявлення обдарованих дітей (за А. І. Савенковим)

 Принцип комплексного оцінювання різних сторін поведінки і діяльності дитини. Висновок про ступінь обдарованості дитини можна зробити на основі оцінки всіх параметрів, виділених у сучасних концептуальних моделях.

 Принцип довготривалості (тривалість ідентифікації) – неможливість побудови надійного прогнозу розвитку інтелектуально-творчих здібностей на основі разового або навіть періодичного тестування.

 Принцип обліку потенційних можливостей дитини. Оцінюючи рівень обдарованості дитини, слід оцінювати не тільки актуальні, а й її «потенційні» можливості.

 Принцип використання тренінгових методів і завдань. Зазвичай діагностичні методики, орієнтовані на разове обстеження, вимагають від дитини вирішення серії спеціальних стандартизованих завдань. Тренінгові методики орієнтовано, перш за все, на розвиток, в процесі якого можна реалізувати довготривалу діагностику і тим самим зняти деякі психологічні перешкоди, що виникають при разових обстеженнях.

 Принцип участі різних фахівців. У діагностичному дослідженні повинні брати участь, окрім практичного психолога, ще і педагоги, а також шкільний лікар, батьки і діти. Для кожної категорії учасників має бути свій, спеціально розроблений інструментарій. Тільки зіставлення даних усіх експертів зможе надати картину, максимально наближену до істини.

 Принцип участі дітей в оцінці власної обдарованості. Зазвичай діти беруть участь в психодіагностичній роботі в ролі «обстежуваних». Оцінка дітьми своїх можливостей, як правило, нікого не цікавить, а насправді враховувати її не тільки можливо, а й необхідно.

 Принцип опори на психологічні і педагогічні методи діагностики. Практика і здоровий глузд свідчать про ефективність використання переважно психологічних методів діагностики обдарованості. До педагогічно валідних зазвичай відносять методи оцінки «реальної» поведінки і діяльності дитини в «реальних», а не в штучних ситуаціях (зазвичай створюваних в процесі тестування) [Обдаровані діти. Діагностика та супровід: [добірка статей] / Т. Червонна (упоряд.). Київ : Шкільний світ, 2008. 127с. (Бібліотека «Шкільного світу»).].

ВИСНОВОК: 

При виявленні обдарованих дітей доцільно використовувати комплексний підхід. При цьому можна задіяти широкий спектр різноманітних методів:

 кількісні (анкетування, опитування, тестування, оцінні шкали конкретних продуктів творчої діяльності, експертні оцінки, аналіз успішності);

 якісні (спостереження; спеціальні психодіагностичні тренінги; інтерв’ю; залучення до спеціальних ігрових занять, інтелектуальних і предметних олімпіад, спортивних змагань; номінування; портфоліо; щоденник поведінки/досягнень; освітній профіль учня).

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ОБДАРОВАНОСТІ УЧНІВ/УЧЕНИЦЬ

1. Діагностика обдарованості повинна бути ранньою, послідовною, систематичною.

2. Для її здійснення варто комплексно використовувати ефективні та перевірені методики дослідження здібностей дитини, за допомогою яких можна визначати критичність, гнучкість, конструктивність мислення, образну оригінальність, рівень уяви, рівень сформованості загальних творчих здібностей тощо.

3. Значення діагностики при виявленні та визначені динаміки розвитку обдарованості важко переоцінити. Вона має стати основою для створення навчальних програм, для надання індивідуальної допомоги, для орієнтації на вибір майбутньої професії.

---

Матеріали підготувала
доктор філологічних наук, професор
кафедри сучасної української мови
Олена КУЛЬБАБСЬКА