Лекція № 2. Пріоритетні методи й прийоми роботи з обдарованими учнями в компетентнісно орієнтованих методиках

Більшість із нас пам’ятає не те, чого нас вчать, а те, як нас вчать (Едуард Севрус).

З м і с т о в и й м о д у л ь 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Лекція № 2

Т е м а: ПРІОРИТЕТНІ МЕТОДИ Й ПРИЙОМИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧЕНЯМИ В КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНИХ МЕТОДИКАХ

План

Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання.
Критерії класифікації методів і прийомів навчання обдарованих школярів/школярок.
Активні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями в базовій і старшій школі.
Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в опануванні базових знань мовно-літературної галузі.

М е т а: визначити співвідношення категорій «технологія навчання» «метод навчання» та «прийом навчання», установити їхню функційну специфіку в базовій і старшій школі; обґрунтувати поняття методу як складної педагогічної категорії; установити критерії класифікації методів навчання української мови та літератури в ЗЗСО; засвоїти таксономії традиційних і новітніх методів навчання обдарованих учнів/учениць; окреслити проблему інтерактивних методів навчання, узагальнити підходи до її розв’язання; проаналізувати механізми вибору та конструювання методів у роботі з філологічно обдарованими учнями/ученицями.

К л ю ч о в і п о н я т т я: мовно-літературна галузь, обдаровані здобувачі середньої освіти, урок української мови та літератури, позакласна й позашкільна робота, метод навчання, прийом навчання, технологія навчання, критерії вибору методів і прийомів навчання, класифікація методів і прийомів, традиційні методи, інноваційні методи, інтерактивні методи.

Навчальний

1. Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання

Саме процес вибору та застосування методів навчання
дає змогу не лише вести мову про педагогіку як науку,
але й надає їй статусу мистецтва.
Ян Амос Коменський

Система роботи з обдарованими учнями/ученицями має бути органічною сукупністю змісту, технологій, методів, форм, прийомів та засобів, які ставлять здобувачів середньої освіти в умови суб’єкта творчої діяльності. Усі ці питання перебувають у взаємозв’язках.

Технологія навчання (від гр. τεχνη – мистецтво, майстерність, техніка; гр. λογος – наука) – цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, умінь і навичок, що ґрунтується на оптимальній комбінації форм, методів, прийомів і засобів навчання, спрямованих на досягнення очікуваних результатів.

Технологія навчання української мови та літератури в ЗЗСО постає як своєрідне проєктування спільної діяльності вчителя та учнів, взаємоузгодженість їхніх дій і має такі ознаки: стандартність, обґрунтоване застосування з огляду на конкретні навчальні умови, відтворюваність, планування програмового результату, послідовність операцій, використання традиційних і новітніх методів, прийомів і засобів.

Технологія навчання є організаційно-методичним інструментарієм здобуття освіти. У широкому контексті так називають сукупність знань про методи, прийоми й засоби проведення ефективного навчального процесу. У лінгводидактиці спостережено різні підходи до групування навчальних технологій навчання української мови, що їх активно застосовують у школі. Передовсім вони зорієнтовані на особистість учня/учениці, створення умов для їх самовираження та саморозвитку, а відтак – виформування професійних компетентностей. Із-поміж них:

технологія особистісно зорієнтованого навчання – освітня технологія, основною метою якої є взаємодія вчителя та школярів на основі рівності у спілкуванні й партнерства в навчальній діяльності, упровадження суб’єкт-суб’єктних відношень у навчально-виховної діяльності;
технологія диференційованого навчання – організація навчально-пізнавальної діяльності з огляду на індивідуальні особливості здобувачів середньої освіти, зокрема, вікові та гендерні параметри, соціальну адаптацію, мовно-комунікативний досвід; основна мета технології – усебічний (фізичний, духовний і психічний) розвиток здобувачів освіти, опанування необхідним обсягом знань та вміння використовувати їх на практиці;
технологія інтерактивного навчання – діалогова організація навчально-пізнавальної діяльності, спрямована на безпосередню взаємодію не лише вчителя й учня/учениці, а й самих учнів;
технологія кооперативного навчання – передбачає роботу учнів/учениць у невеликих групах, що вможливлює обговорення кожної проблеми, доведення, аргументування власного погляду, створення ситуації успіху (школярі досягають успіхів у навчанні за умови ефективної взаємодії між собою);
технологія проблемно-розвивального навчання – передбачає ініціювання самостійного наукового пошуку і творчого засвоєння знань через проблематизацію навчального матеріалу (переакцентування характеру навчання з репродуктивного на продуктивний – не через запам’ятовування та заучування, а в результаті розумової діяльності, пошуків розв’язання проблемних ситуацій);
технологія дослідницького (евристичного) навчання – має на меті розвиток умінь і навичок учнів/учениць, необхідних для дослідницько-пошукової діяльності, що підсилює креативний складник середньої освіти;
технологія проєктного навчання – ґрунтується на здобутих знаннях і сформованих на основі реальної життєвої практики специфічних уміннях і навичках; передумова застосування технології – системна організація проблемно-орієнтованого навчального пошуку;
технологія креативного навчання – організація навчально-пізнавальної діяльності, очікуваним результатом якої є розвиток творчого потенціалу учнів/учениць (здатність продукувати цікаві ідеї, здобувати успішні результати, віднаходити ефективні способи розкриття проблемних питань);
імітаційні та ігрові технології навчання – використання імітаційно-ігрових форм навчання (перевага активних методів навчання);
технології дистанційного навчання – опосередковане активне спілкування вчителя зі школярами з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і методології індивідуальної роботи здобувачів середньої освіти в синхронному та асинхронному режимах.

Зазначимо, що паралельно з поняттям «технологія навчання» в метамові дидактики активно функціюють й інші терміни, як-от: «педагогічна технологія», «освітня технологія», «методична технологія», «техніка навчання», «спосіб навчання», «стратегія навчання», «метод навчання», «прийом навчання», «форма навчання». Утім, доводиться констатувати: одностайності у витлумаченні цих понять у дидактичній і методичній літературі досі немає.

Метод навчання української мови (з грец. μέθοδος – шлях дослідження чи пізнання, теорія, вчення) – базове методичне поняття, що визначає той спосіб, підхід, який обирає й застосовує вчитель-філолог для ефективного навчання учнів/учениць, їх продуктивної навчально-пізнавальної діяльності, реалізації вимог чинних стандартів, типових і модельних навчальних програм.

В інноваційно-інформаційному освітньому просторі сьогодення ефективність методів навчання української мови та літератури залежить від взаємоузгодженої співпраці вчителя й учня/учениці, адже сучасне освітнє середовище – це постійний тісний і скоординований діалог того, хто вчить, і того, хто отримує знання.

Вибір методів навчання української мови визначають:

1) загальнодидактичні та специфічні принципи навчання;

2) цілі і завдання вивчення конкретної навчальної дисципліни;

3) форма навчання;

4) пізнавальні можливості учнів/учениць за рівнем вищої освіти та їх чисельність у групі;

5) особливості зовнішніх умов;

6) досвід, рівень теоретичної і практичної підготовки вчителя/учительки тощо.

Кожен дидактичний метод складається з комплексу прийомів. Сукупність методів і прийомів навчально-пізнавальної діяльності школярів виформовує методологію навчання предметів мовно-літературної галузі в ЗЗСО. Однак зазначимо, що складна й багатоаспектна проблема методології навчання філологічних дисциплін досі належно не висвітлена в сучасній дидактиці. Різні позиції щодо розуміння поняття дидактичних методів і прийомів, їхніх особливостей та критеріїв систематизації спричинили наявність у фаховій літературі численних дефініції та класифікацій, що різняться між собою, засвідчуючи активність дослідницького пошуку та наукове осмислення педагогічного досвіду педагогів.

Прийом навчання української мови – елемент методу, засіб його реалізації, конкретні дії вчителя та учня/учениці, спрямовані на розв’язання часткового навчального завдання.

Кожен дидактичний метод складається із сукупності прийомів, добір яких зумовлює зміст теми й специфіка конкретної мовознавчої дисципліни. Прийоми навчання поєднуються в різних варіантах та можуть входити до складу різних методів, виконуючи певне дидактичне завдання. Наприклад, навчання мови передбачає застосування прийомів мисленнєвого характеру, як-от: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, дедукція, індукція. До того ж на підсумкових уроках активно застосовують специфічні прийоми, зумовлені змістом навчального матеріалу, розкриттям кожної теми, напр.: різні види мовного розбору (фонетичний, орфографічний, лексичний, морфемний, словотвірний, морфологічний, синтаксичний, пунктуаційний), робота над лінгвістичним аналізом тексту, добір синонімів чи антонімів, групування мовних явищ за різними ознаками, модулювання речень різних типів, поширення речень, відмінювання слів тощо.

У сучасній дидактиці простежуємо такі тенденції щодо потрактування дидактичних прийомів:

розмежування понять «метод» і «прийом» із позицій загального (цілого) і часткового (його складника);

ототожнення їх

вживання вислову «методи і прийоми» як цілісного терміна.

Останнім часом дослідники уникають протиставлення методів і прийомів, натомість розглядають їх як способи навчання, що у взаємодії утворюють цілісну систему дидактичних методів, а отже, уживають терміни «основний метод» і «допоміжні методи» як вторинні до основного, що відіграють роль засобів і прийомів його реалізації.

Методи і прийоми навчання щоразу ретельно обирають у ході підготовки до кожного навчального заняття, ураховуючи його дидактичну мету, зміст навчального матеріалу, рівень знань учнів/учениць тощо. Успішне опанування методики оптимального вибору методів і прийомів навчання пов’язане з глибоким осмисленням складу, змісту, функцій і можливостей застосування кожного з них.Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання.

2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання обдарованих школярів/школярок

Класифікація методів навчання – одне з проблемних питань сучасної дидактики, складність і важливість якого увиразнює відсутність уніфікованої загальноприйнятої типології, оскільки інновації в сучасній освіті вимагають переосмислення функцій традиційних і появу новітніх методів навчання.

Методи навчання класифікують за різними ознаками, як-от:

1) за способом взаємодії учителя й учнів (Біляєв О.М.): «усний виклад матеріалу (розповідь, пояснення, лекція), бесіда (евристична бесіда), спостереження над мовою, робота з підручником, метод вправ»;

2) за рівнем пізнавальної діяльності учнів (Лернер І.Я., Скаткін М.М.): пояснювально-ілюстративний – передбачає засвоєння мовного матеріалу в «готовому вигляді» (опрацювання теоретичного матеріалу підручника); репродуктивний – має на меті виконання практичних завдань за зразком (морфологічний аналіз частин мови, синтаксичний розбір речення, орфографічний та пунктуаційний коментарі тощо); проблемний – ґрунтується на проблемному засвоєнні мовних явищ, до того ж учитель сам оприявнює проблему й ілюструє шляхи її розв’язання, а учні лише спостерігають за суперечливістю явищ мови, вчаться їх аналізувати, наводити аргументи; частково-пошуковий (евристичний) – учитель ставить проблему і вирішує її разом з учнями (найчастіше через евристичну бесіду); дослідницький – проблему учень розв’язує самостійно, а вчитель лише скеровує пізнавальну діяльність, допомагає визначити можливі варіанти її вирішення;

3) за комплексним діяльнісно-процесуальним підходом (Бабанський Ю.К.):

методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності: вербальні – інформацію засвоюють за допомогою вербальних засобів (усних чи писемних): пояснення, розповідь (художня, науково-популярна, розповідь-опис), бесіда (евристична, репродуктивна, вступна, поточна, підсумкова), лекція, дискусія, інструктаж, робота з підручником (читання тексту підручника, відповіді на запитання, подані в підручнику, аналіз таблиць і схем); наочні – інформацію засвоюють на основі сенсорно-перцептивної діяльності (за допомогою різних засобів наочності): ілюстрація (схеми, таблиці, графіки, світлини, діаграми, записи на дошці), демонстрація (залучення технічних засобів), самостійне спостереження (живе споглядання, сприйняття явищ дійсності); практичні – інформацію здобувають з опорою на практичні дії, аналіз й узагальнення: вправи (підготовчі, пробні, тренувальні, творчі, усні, практичні, графічні, технічні), лабораторна робота, практична робота тощо;
методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності – спрямовані на формування позитивних мотивів пізнавальної активності: метод навчальної дискусії – спільне обговорення проблемного питання на засадах обміну думками між учнями, між учнями й учителем, спрямоване на формування критичного мислення, розвиток комунікативних умінь (аргументація, наукове доведення, повага до думки інших та ін.); метод забезпечення успіху в навчанні – спрямований на запобігання появі прогалин у знаннях окремих учнів/учениць і розвиток у них інтересу до знань; метод пізнавальних ігор – моделювання життєвих професійних ситуацій, що зумовлюють жвавий інтерес до навчальних дисциплін; метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу – активізація уваги учнів/учениць за допомогою використання цікавих чи дотепних історій, реальних фрагментів педагогічної діяльності вчителя; метод створення ситуації новизни – чітке окреслення нового навчального матеріалу, що збагатить знання, уміння та навички учнів/учениць; метод опори на життєвий досвід учня/учениці – визначення вже відомої та невідомої для школярів інформації; метод стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні – усвідомлення важливості здобутих знань, умінь й навичок у майбутній професійні діяльності;
методи контролю і самоконтролю у навчанні – надають змоги перевірити рівень засвоєння знань і сформованості вмінь та навичок: метод усного контролю (індивідуальне і фронтальне опитування, усні іспити, заліки), метод письмового контролю (письмові контрольні роботи, диктанти, письмові іспити та заліки), метод тестового контролю, метод графічного контролю, метод програмового контролю, метод практичної перевірки, метод самоконтролю, метод самооцінки;

4) за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів (Плиско К.М.): інформаційно-рецептивний – учні/учениці сприймають інформацію на уроці з навчальної або довідкової літератури, через екранні підручники чи посібники в «готовому» вигляді; спонукально-репродуктивний – відтворення засвоєних знань і їх застосування за певним алгоритмом (для цього розпрацьовують різнотипні вправи, практичні роботи, завдання для програмованого контролю, різні форми самоконтролю тощо); стимулювально-пошуковий – активне опрацювання окреслений учителем чи сформульованих самостійно пізнавальних завдань; спонукально-пошуковий – ініціатива, самостійність, творчий пошук у дослідницькій діяльності учнів/учениць (постановку завдання, обґрунтування, припущення, пошук відповідних джерел інформації, процес опису й викладу проблемного питання тощо) і метод проблемного викладу навчального матеріалу;

5) за функційним спрямуванням (Нагаєв В.М.): методи проблемного навчання (аналіз подій, дослідження ситуацій); методи спонукання до творчого пошуку (дидактичні ігри, рольове моделювання виробничих ситуацій тощо); методи активізації слухачів (дискусія, диспут, ділова гра, моделювання тощо); методи надання додаткової інформації (реферат, опис експерименту, складання звітів тощо); методи контролю; методи самостійної роботи; методи виховного спрямування (відвідування театру, кіно, виставки з наступним обговоренням);

6) за ступенем активності учнів/учениць у навчальному процесі (Ващенко Г.): пасивні – метод заучування зі слів учителя чи з книжки, метод книжних завдань, метод лекції, розповідь учителя, художнє і творче оповідання, пасивно-ілюстративний метод; напівактивні – метод розмов, сократівський метод, активно-ілюстративний, коли здобувачі освіти не лише засвоюють знання, а й виявляють їх у вигляді малюнка, у грі, через слово, вчинки чи акти поведінки; активні – дослідницькі методи (екскурсійно-дослідний, лабораторно-дослідний, рефератно-семінарський) і метод проєктів;

7) за способом продуктивного навчання (Потапенко О.І., Кожуховська Л.П.): когнітивні (метод емпатії; метод смислового, образного бачення; метод символічного бачення; метод евристичних запитань; метод евристичного спостереження; метод дослідження; метод конструювання понять, правил; метод гіпотез; метод прогнозування тощо); креативні (метод придумування; метод образної картини; розумовий штурм); організаційно-діяльнісні (метод учнівського планування; створення освітніх програм здобувачів базової середньої, профільної освіти; самоорганізації навчання; взаємонавчання; метод рецензії; метод рефлексії; метод самооцінки);

8) за засобами досягнення дидактичних цілей (Нагаєв В.М.): 1) інформаційні методи (лекція, бесіда, демонстрація, доповідь, інструктаж тощо);2) операційні методи (робота з підручниками, опорними схемами, алгоритмами, вправи, практичні й лабораторні роботи, мовний аналіз, робота в парах і групах тощо); 3) пошукові методи (евристичні, проблемні, дослідницькі: аналіз конкретних ситуацій, ділова гра, «діловий кошик», «мозкова атака», панельна дискусія, метод контрольних запитань, метод спроб і помилок, творчий діалог, проблематизація, метод «круглого столу», імітаційна гра, проєктування); 4) методи самостійного навчання (слухання, читання, навчання за текстом модуля).

Методи навчання української мови з огляду на засади інтегрованого
змістового й компетентнісного підходу (за О. Кучерук):

1. Методи формування мовної компетентності – методи навчання української мови, спрямовані на вивчення звукової системи мови й орфоепії, лексикології та фразеології, морфеміки і словотвору, морфології, синтаксису, орфографії та пунктуації, стилістичних засобів мови й лінгвістики тексту, з-поміж яких:

методи, спрямовані на оволодіння мовними знаннями – сприяють глибшому засвоєнню знань структурних елементів мови:
- метод доведення;
- метод аналізу;
- спостереження над мовою (над ознаками мовних явищ, їхньою структурою, зв’язками, функцією тощо);
- порівняння мовних фактів для з’ясування їхніх властивостей, спільних і відмінних ознак;
- зміна властивостей мовного явища для розрізнення в ньому основних і другорядних характеристик;
- диференціація необхідних і достатніх ознак мовного поняття, явища;
- установлення кореляції між поняттям, мовним об’єктом та сформульованими висновками;
- обґрунтування лінгвістичних тверджень;
- класифікація мовних явищ;
- узагальнення мовного характеру;
- алгоритмічний метод розпізнавання мовних явищ (частин мови, членів речення, типів, видів речень тощо);
- метод прямого тлумачення;
- метод пізнавальних мовних завдань;
- метод гіпотези;
- метод роботи з інформаційними джерелами;
методи, спрямовані на формування навчально-мовних умінь і навичок, правописної компетенції, – дають змогу практично відпрацювати й засвоїти специфічну діяльність із мовним матеріалом:
- демонстрація та пояснення мовних дій;
- мовний аналіз (фонетичний, орфографічний, лексичний, фразеологічний, етимологічний, морфемний, словотвірний, морфологічний, синтаксичний, пунктуаційний, лінгвостилістичний, текстовий);
- моделювання синтаксичних конструкцій;
- заміна речень синонімічними;
- метод мовного експерименту;
- створення презентації мовного характеру;
- метод вправ (мовних);
- метод диктанту;
- метод проєктів (мовних);
- ігровий метод (лінгвістична гра або метод мовного двобою);
- робота зі словником (орфоепічним, орфографічним, морфемним, тлумачним тощо);
- аналітичний метод;
- метод тестування;
- метод портретування слова;
- метод «Гронування»;
- конструювання слів за графічними моделями;
- графічний аналіз речення;
- проблемний метод (розв’язування проблемних завдань);
- метод програмованого навчання;
- метод «Мовна опозиція»;
- метод асоціацій (аналітико-синтетична діяльність зі встановлення зв’язків між мовними явищами);
- метод творчої реалізації;
- метод рефлексії;
- метод «ПРЕС» (орієнтований на розвиток аргументованого логічного мовлення);
- порівняння текстів з опорою на зміст, мовне оформлення, особливості функціювання.

2. Методи формування мовленнєвої текстової компетентності – дають змогу опанувати основи володіння різними видами мовленнєвої діяльності, а також закріпити й удосконалити елементи мовної компетентності. З-поміж них:

методи, що мають на меті поглибити комунікативні поняття та розвивати види рецептивної мовленнєвої діяльності (читання та аудіювання):
- спрямоване читання й обмірковування (читання з урахуванням указівок до тексту: зробити припущення, аргументувати їх, перевірити, чи є ці припущення справедливими);
- інтерпретаційні методи (метод смислового бачення тексту, метод символічного бачення тексту) – навчають цілісно сприймати й розуміти текст, тлумачити закладений у ньому смисл;
- мовностильовий аналіз тексту;
- концептуальний аналіз тексту як спосіб збагачення концептосфери;
- формулювання запитань до сприйнятого тексту;
- переказування змісту тексту як спосіб розвитку репродуктивного логічного й послідовного мовомислення;
- бесіда за змістом прочитаного (прослуханого) тексту;
- реферування, анотування, рецензування прочитаного як спосіб розвитку критичного мислення;
- завдання (мовленнєві) – прослухати текст, дати йому заголовок у вигляді прислів’я; прослухати текст, виокремити ключові слова і скласти до нього простий / складний / цитатний план; прослухати текст, зіставити почуте з написаним варіантом тексту та вказати розбіжності тощо;
- тестування на основі текстового підходу;
методи, спрямовані на поступове ускладнення й поглиблення мовленнєвознавчих понять та розвиток видів продуктивної мовленнєвої діяльності (говоріння і письма):
- метод «Гронування» («Асоціативний кущ»);
- метод аналогії;
- метод «Сенкан»;
- метод продукування творів;
- метод підготовки доповідей;
- метод проєктів;
- метод роботи із сюжетними малюнками та складання історій на їх основі;
- метод психолінгвістичних тренінгів.

3. Методи формування комунікативної компетентності – передбачають випрацювання вмінь і навичок неконфліктного спілкування в соціальних ситуаціях засобами інтерактивної діяльності:

групове обговорення навчально-тематичних питань (бесіда, дискусія, «Розумовий штурм»);
рольова гра;
«Займи позицію»;
«Зміни позицію»;
кейс-метод;
«Акваріум»;
«Ажурна пилка»;
аналіз риторичних зразків;
дебати;
«Мікрофон»;
«Круглий стіл»;
комунікативні тренінги та ін.

Відсутність загальновизнаної системи методів навчання, безперечно, спричиняє труднощі для обміну та поширення педагогічного досвіду. Закономірно, що система методів, розроблена наприкінці минулого століття, потребує переосмислення з погляду сучасних тенденцій і завдань мовно-літературної освіти. Утім, у формуванні загальної та предметної компетентності учнів/учениць важливими є як традиційні (класичні – бесіда, усний виклад матеріалу, робота з підручником, метод вправ, спостереження над мовою), так і нетрадиційні (інноваційні) методи навчання української мови.

3. Активні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями в базовій і старшій школі

Система роботи з обдарованими учнями вимагає належної змістової наповненості занять у класі, позакласній та позашкільній сфері, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової, розвивальної, творчої діяльності. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можна одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації. Однак ефективність навчального процесу в ЗЗСО значною мірою залежить від правильного добору методів навчання й умілого їх застосування. У роботі з обдарованими учнями варто застосовувати такі методи навчання, які б забезпечували високий рівень пізнавальної активності школярів, ефективність і результативність навчальної діяльності, і на основі цього – розвиток їх творчого потенціалу.

У дослідженнях багатьох педагогів і психологів зазначається, що оригінальність мислення, уміння співпрацювати, а також творчі навички школярів найповніше виявляються та успішно розвиваються в діяльності, а особливо в тій, яка має дослідницьку спрямованість. Цей аспект є актуальним для учнів/учениць базової та старшої школи, адже в підлітковому віці навчальна діяльність стає провідною та визначає розвиток основних пізнавальних особливостей школяра/школярки. Дослідницький метод полягає в тому, що вчитель разом з учнями фіксує проблему, вирішенню якої присвячують проміжок навчального часу. Учням/ученицям не повідомляють «готові» знання, школярі самостійно здобувають їх у процесі розв’язання проблеми, а діяльність учителя/вчительки зводиться до управління процесом вирішення проблемних завдань, проведення рольових ігор.

Поширеним, окрім того, є евристичний (частково-пошуковий) метод, за допомогою якого вчитель організовує участь учнів/учениць у виконанні окремих етапів (кроків) розв’язання проблеми. Роль педагога полягає в конструюванні пізнавального завдання, розчленуванні його на окремі етапи, визначенні тих етапів, які учні виконуватимуть самостійно, тобто вчитель / вчителька організовує самостійнопізнавальну діяльність молодших школярів.

Вагому роль у розвитку пізнавального інтересу школярів відіграють методи проблемного навчання, адже саме вони більшою мірою здатні активізувати учнів/учениць на уроці. Учитель пропонує спосіб дослідження проблеми, розкриваючи її вирішення від початку до очікуваного результату. Школярі діють за представленим алгоритмом подолання пізнавальних труднощів. Педагог загострює суперечності між раніше здобутими знаннями та новими фактами, відтак – у дітей постає потреба в нових знаннях.

Активні методи навчання – дидактичні методи, що вможливлюють участь кожного учня/учениці в навчально-виховному процесі.

На відміну від пасивних методів навчання (модель «Монолог»), активні методи передбачають тісну взаємодію вчителя зі школярами (моделі «Діалог», «Полілог») та мають такі переваги:

мотивують інтерес до нестандартної організації освітньої діяльності;
полегшують процес засвоєння нового матеріалу та його аналізу;
активізують мисленнєву й творчу діяльність учнів/учениць;
підвищують рівень запам’ятовування інформації;
виформовують мовленнєво-комунікативні уміння (спілкуватися в колективі, чітко формулювати й правильно висловлювати власну думку, поважати альтернативні погляди та критично оцінювати власні);
усвідомлення своєї відповідальності за результат роботи в групі чи парі;
окреслюють конструктивні способи розв’язання проблемних питань;
формують навички здійснення проєктної діяльності, самостійної роботи школяра/школярки тощо.

До активних методів навчання української мови та літератури вналежнюють:

неімітаційні методи навчання (проведення проблемної лекції, лекції-дискусії);
імітаційні неігрові методи навчання (аналіз конкретних психолого-педагогічних ситуацій, розв’язання лінгвометодичних задач, розбір документації, дії за інструкцією);
імітаційні ігрові (інноваційні) (ділові та рольові ігри, ігрове проєктування, судове засідання тощо).

Основна ознака активної моделі навчання – суб’єкт-суб’єктні відносини між учасниками освітнього процесу: учень/учениця є активними та самостійними, а вчитель – помічник і організатор їхньої індивідуальної освітньої траєкторії розвитку.

4. Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в
опануванні базових знань мовно-літературної галузі

Інтерактивні методи навчання (з англ. inter – взаємний, akt – діяти) – способи інтенсифікації та оптимізації навчально-виховного процесу, мета яких – створити комфортні умови для навчальної взаємодії школярів/школярок, у ході якої вони набуватимуть досвіду пізнавальної діяльності у співпраці (модель «Полілог»).

Із-поміж інтерактивних методів навчання української мови виокремлюють:

методи колективно-групового навчання: «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Лінгвістична дуель», експрес-опитування тощо;
методи кооперативного навчання: робота в групах, у парах, діалог, «Акваріум», «Карусель», пошук інформації, спільний проєкт тощо;
методи ситуативного моделювання: імітаційні рольові ігри, рольове моделювання тощо;
методи опрацювання дискусійних питань: метод «ПРЕС», дискусія, круглий стіл, «ток-шоу», засідання експертної групи (панельна дискусія), дебати, форум тощо;
методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – спрямовані на розвиток творчого самостійного мислення учнів/учениць, мотивацію до пізнавальної діяльності, виформування творчо-пошукових навичок та вмінь нестандартного розв’язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок фахового спілкування: SWOT-аналіз, метод проєктів, брейнштормінг, сократівські запитання тощо;
методи визначення й пояснення лінгвістичних понять: контент-аналіз, лексикографічний паспорт терміна тощо.

Інноваційні методи навчання мови – методи осучаснення навчального процесу, що прискорюють темпи досягнення освітньої мети та покращують її результати, забезпечуючи розвиток когнітивної спроможності, критичного мислення, комунікативної здатності, креативного потенціалу здобувачів середньої освіти. Із-поміж таких методів у вищій школі застосовують:

кейс-метод, або метод аналізу конкретних ситуацій (англ. case – випадок) – метод, за якого учням/ученицям пропонують проаналізувати реальну чи вигадану психолого-педагогічну ситуацію, поширену у викладацькій практиці, опис якої відображає не тільки якусь практичну проблему, але й водночас актуалізує певний комплекс знань учня/учениці, необхідних для вдалого її розв’язання (важливо, щоб аналізована ситуація не мала однозначного потрактування, а вимагала від школяра творчого підходу до її вирішення);
контент-аналіз (англ. content – зміст; суть, основний зміст; обсяг, об’єм, місткість) – різноаспектне тлумачення змісту лінгвістичного явища в компаративному аспекті (початкова школа – основна школа – профільна школа – ЗВО), чітке впорядкування терміносистеми учнів/учениць, якою вони оперують на заняттях із мовознавчих дисциплін;
метод роботи в парах чи малих групах – активізує роботу учнів/учениць на практичних заняттях із цікавої, проблемної теми через створення рівноправних груп, кожен з учасників якої має своє важливе завдання, що забезпечує інтенсивну участь кожного школяра в опрацюванні теми заняття, його самостійну пошукову діяльність;
метод портфоліо («Папка досягнень») – передбачає збір школярем в окрему папку документації, що засвідчує виконані види робіт і набуті знання (сертифікати, проєкти, доповіді, реферати, індивідуально-дослідні завдання та ін.);
метод «Мозковий штурм» (інші назви – розумовий штурм, мозкова атака, брейнстормінг) – ефективний метод колективного обговорення конкретної лінгвістичної проблеми, що його здійснюють у ході вільного обговорення думок учнів, поділених на дві групи: «генератори ідей» висловлюють нові ідеї щодо обраного питання, а «критики» аналізують, оцінюють, синтезують запропоновані ідеї, обираючи найоптимальніші (основні принципи: уникати критики (за цієї умови будь-яка висловлена думка не буде визнана невдалою); стимулювати будь-яку ініціативу; прагнути до найбільшої кількості ідей; можна змінювати, комбінувати, удосконалювати запропоновані ідеї);
метод «Алгоритм» – передбачає надання здобувачам середньої освіти необхідних інструкцій (операцій), що їх подають у вигляді дерева цілей чи алгоритму – загальної структурно-логічної схеми виконання завдання, розв’язання якого передбачає від школяра послідовне виконання декількох операцій;
метод «Діловий кошик» – передбачає активізацію діяльності школярів/школярок, орієнтуючи їх на самостійне, творче розв’язання різноманітних проблем за практичним спрямуванням навчальної дисципліни: у невелику скриньку вміщують завдання, написані на аркушах паперу, які учні по черзі виймають і самостійно виконують їх, відтак ще раз, але вже колективно, виконують усі завдання, що сприяє глибшому їх аналізу;
метод «Творчий діалог» – записані вчителем/учителькою на дошці запитання спонукатимуть клас до дискусії: бакалаври та магістранти самостійно формують підгрупи за спільністю думок щодо розв’язання окресленої проблеми, відтак між представниками різних підгруп через певний час відбувається творчий діалог (дебати);
метод «Бесіда за Сократом» (евристична бесіда, метод евристичних питань, метод евристики) – евристична бесіда вчителя зі школярами за допомогою методичного прийому «запитання Сократа»: вчитель/учителька вибудовує такий ланцюжок послідовних цілеспрямованих запитань, які допомагають учням/ученицям не лише віднайти правильні відповіді на проблемні питання, а й спонукають до самостійного пошуку необхідної інформації;
метод «Ажурна пилка» – метод, що дає змогу учням/ученицям засвоїти значний обшир інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує їх до діяльності у форматі груп «Робоча група» та «Експерти» допомагати один одному вчитися навчаючи;
рольова гра (рольове моделювання) – метод, що передбачає інсценізацію професійного середовища: учневі/учениці пропонують здобути професійні навички й уміння, виконуючи певні педагогічні дії в ролі вчителя/учительки української мови/літератури, що є основою його фахової діяльності (на відміну від ділової, рольова гра не передбачає колективного обговорення проблемної ситуації, а лише імпровізацію, розігрування певної ролі);
ділова гра – колективний метод навчання, що вможливлює моделювання типової начальної ситуації (зазвичай проблемної чи конфліктної), максимально наближеної до майбутньої професії, та передбачає спільну діяльність учасників над її розв’язанням, розподіл функційних ролей, виконання яких визначає наявність творчих і професійних здібностей, уміння працювати в команді, демонструє рівень фахової підготовки кожного учасника гри;
дидактична гра – метод, що реалізується в разі впровадження в навчальний процес моделей відомих інтелектуальних ігор («Брейн- ринг», «Що? Де? Коли?» та ін.) як нетрадиційних форм, здатних активізувати навчально-творчий потенціал учнів/учениць з огляду на реалізації потреб молоді у змаганні, самовираженні, успіху тощо;
метод ПРЕС – удосконалює вміння школярів/школярок аргументовано, чітко й лаконічно формулювати власну думку в ході дискусії: позиція (я вважаю, що...); обґрунтування (оскільки…); приклад (аргументи, факти й докази на користь власної позиції – наприклад...); висновки (отже...);
метод «Акваріум» – особливий варіант організації обговорення проблемного питання, що передбачає нетривалий груповий обмін думками, а відтак публічну дискусію, у якій беруть участь по одному представнику від команди, а члени команди можуть допомагати своєму представникові порадами, передаючи їх у записках або під час тайм-ауту;
метод «Мовна опозиція» – ґрунтується на протиставленні двох однорідних мовних одиниць для вияву й усвідомлення відмінності між ними;
метод «Мікрофон» – дає змогу кожному висловлювати думку, швидко, по черзі, відповідаючи на запитання;
метод асоціації («Асоціативний кущ», метод «Гронування») – передбачає вільний запис асоціацій із певної теми та встановлення зв’язків між ними;
метод «Сторітелінг» (мистецтво розповіді, що захоплює) – передбачає виклад навчального матеріалу через розповідання смішних, зворушливих або повчальних історій з метою впливу на емоційну, мотиваційну, когнітивну сфери школяра/школярки;
метод «Фішбоун» («Fishbone», «риб’ячий скелет, або риба») – передбачає створення схеми риб’ячого скелета, що охоплює чотири основні блоки, подані у вигляді голови (тема або проблемне питання), верхніх кісток (основні поняття теми чи проблеми), нижніх кісток (факти, аргументи) і хвоста (висновок). Найважливіші поняття розміщують ближче до голови, а записи мають бути стислими, ключовими словами або фразами, що відображають зміст.

Зауважимо: систему інтерактивних методів і прийомів навчання української мови, спрямованих на моделювання ситуацій, які авансують успіх, повсякчас поповнюють нові напрацювання, що спричинене стрімким розвитком дидактичних досліджень. Новітні інтерактивні методи, безперечно, – крок до осучаснення методичного інструментарію навчання української мови та літератури в середній школі.

Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. У кожному конкретному випадку педагог вирішує, який метод буде найефективніший на тому чи іншому уроці. Тільки правильний вибір і застосування методів навчання можуть забезпечити високий рівень знань учнів, формування потреби в систематичній, свідомій, творчій навчальній праці.

Науково-методичні матеріали для самостійного опрацювання

Кучерук О.А. Методи навчання в системі понять сучасної дидактики // Українська мова і література в школі. – 2013. – № 3. – С. 10–15.

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Кучерук О. А. Методи навчання мови в українському педагогічному дискурсі // Вісник Львівського університету. – 2010. – Випуск 50. –
С. 246–253. – (Серія філологічна).

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Матеріали підготувала

професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

Лекція № 2. Пріоритетні методи й прийоми роботи з обдарованими учнями в компетентнісно орієнтованих методиках

Рекомендована література

Навчальний

1. Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання

Вибір методів навчання української мови визначають:

У сучасній дидактиці простежуємо такі тенденції щодо потрактування дидактичних прийомів:

2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання обдарованих школярів/школярок

Методи навчання класифікують за різними ознаками, як-от:

Методи навчання української мови з огляду на засади інтегрованого
змістового й компетентнісного підходу (за О. Кучерук):

3. Активні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями в базовій і старшій школі

До активних методів навчання української мови та літератури вналежнюють:

4. Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в
опануванні базових знань мовно-літературної галузі

Із-поміж інтерактивних методів навчання української мови виокремлюють:

Науково-методичні матеріали для самостійного опрацювання

ORCID: 0000-0002-1858-9269

Researcher ID: C-2286-2017

Google Scholar

Лекція № 2. Пріоритетні методи й прийоми роботи з обдарованими учнями в компетентнісно орієнтованих методиках

Рекомендована література

Навчальний

1. Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання

Вибір методів навчання української мови визначають:

У сучасній дидактиці простежуємо такі тенденції щодо потрактування дидактичних прийомів:

2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання обдарованих школярів/школярок

Методи навчання класифікують за різними ознаками, як-от:

Методи навчання української мови з огляду на засади інтегрованого змістового й компетентнісного підходу (за О. Кучерук):

3. Активні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями в базовій і старшій школі

До активних методів навчання української мови та літератури вналежнюють:

4. Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в опануванні базових знань мовно-літературної галузі

Із-поміж інтерактивних методів навчання української мови виокремлюють:

Науково-методичні матеріали для самостійного опрацювання

ORCID: 0000-0002-1858-9269

Researcher ID: C-2286-2017

Google Scholar

Методи навчання української мови з огляду на засади інтегрованого
змістового й компетентнісного підходу (за О. Кучерук):

4. Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в
опануванні базових знань мовно-літературної галузі