Складні речення ускладнененого типу (з одним видом зв’язку)

Неможливо стати освіченими, якщо читати тільки те, що нам подобається (Жозеф Жубер)

Модуль 3. Складні неелементарні речення в сучасній українській мові

Навчальний елемент 3.1
СКЛАДНІ НЕЕЛЕМЕНТАРНІ РЕЧЕННЯ: ВИЗНАЧЕННЯ, ТИПОЛОГІЯ ТА ФУНКЦІЇ

Лекція № 15–16

Тема: СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ УСКЛАДНЕНЕНОГО ТИПУ (З ОДНИМ ВИДОМ ЗВ’ЯЗКУ)

План

1. З історії появи та розвитку складних неелементарних (ускладнених) речень.
2. Поняття про структурно-семантичне ускладнення складних речень.
3. Критерії виділення складних ускладнених речень як окремих синтаксичних одиниць.
4. Класифікація складних речень ускладненої структури.
5. Складні ускладнені речення з одним видом синтаксичного зв’язку:
     5.1. Ускладнені складносурядні речення.
     5.2. Ускладнені складнопідрядні речення.
     5.3. Ускладнені безсполучникові речення.
8. Розділові знаки в складних синтаксичних конструкціях.

Ключові слова: складне неелементарне речення; сурядний, підрядний і безсполучниковий зв’язки; поліпропозитивність, модель і графічна схема речення; однорідна супідрядність; неоднорідна супідрядність; послідовна підрядність; комбінована підрядність; семантико-синтаксичні відношення.

Мета: поглибити відомості студентів про специфіку складних неелементарне (ускладнене) речення з одним типом синтаксичного зв’язку – сурядним, підрядним або безсполучниковим; установити обшир семантико-синтаксичних відношень між предикативними одиницями у їхньому складі, ознайомити з історією вивчення складних багатокомпонентних речень і складних синтаксичних конструкцій (за шкільною класифікацією); розвивати вміння моделювати графічну схему речень, виявити особливості вживання складних неелементарних речень у публіцистичному стилі української літературної мови, правильно інтонувати в усному мовленні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник]. К. : Либідь, 1993. С. 313–346.
Городенська К. Г. Сполучники української літературної мови : [монографія]. К. : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2010. 204 с. [4]. (Студії з українського мовознавства).
Гуйванюк Н., Кульбабська О. Складні ускладнені речення: Теоретично-практичний блок : навч. посібн. для студ. вищих навч. закл. Чернівці : Рута, 2003. 145 с.
Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. К. : Академія, 2010. С. 250–259.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: [монографія]. Донецьк : ДонДУ, 2001. С. 419–432.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посібн. К. : Либідь, 1995. С. 174–181.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. К. : Наук. думка, 1972. С. 387–409.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 321–327.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1997. С. 305–310.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид., стереотип. К. : Вища шк., 2001. С. 234–241.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 164–175.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник]. К. : Академія, 2004. С. 343–370.

 Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч. посібн. Львів : Світ, 2003.  368 с.
Дорошенко С. І. Розрізнення інваріантів, варіантів і синонімів у складних безсполучникових умовно-наслідкових реченнях. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць ; наук. ред. : Анатолій Загнітко.  Донецьк : ДонНУ, 2001. Вип. 7. С. 72–75.
Дудик П. С. Стилістика сучасної української мови. К. : Академія, 2005. 368 с.
Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика : монографія. К. : Наук, думка, 1982. 210 с.
Кучеренко І. К. Складнопідрядні речення з кількома підрядними. Укр. мова і літ. в шк. 1973. № 5. С. 30–39.
Кульбабська О. Робота з перекладними текстами як засіб виформування синтаксичної компетентності студентів-філологів. Стратегічні напрями розвитку сучасної української лінгводидактики : монографія / за ред. Е. Палихати, О. Петришиної. Тернопіль : Підручники і посібники, 2021. С. 183–193. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/19644/1/18_Kulbabska.pdf 
Мацько Л. І. Стилістика української мови : підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. Л. І. Мацько. К. : Вища шк., 2003. 462 с.
Навчання синтаксису на уроках української мови у 8–9 класах : метод. посіб. / Н. Б. Голуб, Л. В. Галаєвська. К. : ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. 128 с.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник. К. : Либідь, 1992. 248 с.
Шульжук Н. Фразеологізовані утворення у структурі складного речення діалогічного мовлення. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. Донецьк : ДонНУ, 2000. Вип. 6. С. 22–25.

---

1. З історії появи та розвитку складних неелементарних (ускладнених) речень 

 Складні речення, до складу яких входять три і більше пре­дикативних частин, посідають центральне місце в системі склад­них речень.

Складні речення, що охоплюють дві предикативні час­тини, поєднані сурядним чи підрядним, сполучниковим чи безсполучниковим зв’язками, називають елементарними склад­ними реченнями. Проте в реальному мовленні частіше вживають складні речення, до складу яких входять три і більше предикативних частин, по­єднані сполучниковим та безсполучниковим зв’язками в найріз­номанітніших комбінаціях.

Складність проблеми про багатокомпонентні поліпредика­тивні структури зумовлена різними підходами вчених до тлу­мачення вихідних структур – так званих елементарних складних речень (складносурядних, складнопідрядних та безсполучнико­вих), різними їх класифікаціями в шкільних та вишівських грама­тиках. Зокрема, складні багатокомпонентні речення визначають по-різному: 

• розгорнені складні речення (Ю. Шерех);
• ускладнені складні речення (Г. Ф. Гаври­лова);
• складні речення ускладненого типу (М. В. Симулик);
• складні речення ускладненої будови (М. У. Каранська);
• багатокомпонентні складні речення (Г. Ф. Калашникова, К. Ф. Шульжук);
• багаточленні складні речення (Б. М. Кулик);
• складні синтаксичні конструкції (В. І. Кононенко);
• складні поліпредикативні речення (А. М. Стрільська, Г. П. Уха­нов);
• багатоскладні речення (О. В. Падучева) та ін. 

Ускладнені складні речення з’явилися дуже давно. Їх зафіксовано в найдавніших писемних пам’ятках Київської Русі, в українських грамотах ХІV ст. Проте, як уважають мовознавці, особливо активно почали використовувалися складні синтаксич­ні конструкції в ХVІІ ст., у період формування української гра­матичної системи речень на національній основі.

Загальновизнаним у наш час є констатація, що розвиток синтаксису йшов від простого речення до складно­го. Питання ж про способи утворення складних речень, як також про первинність і вторинність їх появи, належить до дис­кусійних. Усе, що відбувається в мові, – зазначав О. О. Потебня, – „мо­же бути зрозуміле лише як наслідок ускладнення думки”. Учений накреслив два шляхи розвитку складного речен­ня:

1) з’єднання двох простих речень за допомогою сурядності, із чого по­тім постала підрядність;

2) розвиток складнопідрядного речення на основі простих речень, ускладнених дієприкметни­ковими та дієприслівниковими зворотами, відокремленими прикладками тощо.

Складні синтаксичні конструкції – це продукт історичного розвитку мови: від складних безсполучникових поєднань до сполучникових утворень, серед яких виокремилися сполучникові складносурядні та складнопідрядні речення з розгорнутою сис­темою сполучних засобів зв’язку. Ускладнені складні ре­чення постали на високому ступеню розвитку мови й мислення. Структурно-семантичне ускладнення речень пов’язане з вира­женням складних думок, з ускладненням й аналітичністю людського мислення.

Щоправда, К. Ф. Шульжук, дослідник багатокомпонентних ре­чень сучасної української мови, уважає, що „не слід думати, ні­бито з розвитком мислення структура речення все більше усклад­нюється. Разом з деяким ускладненням будови речення відбувається і його ущільнення за рахунок передачі того самого змісту кількома реченнями тощо” [41, с. 46].

За змістом складні синтаксичні конструкції наближаються до надфразних єдностей, тобто сполучень речень, об’єднаних спільною темою. Окремі багатокомпонентні речення сягають до тридцяти і більше предикативних частин (наприклад, у П. Загребельного). Поняття складного безсполучникового речення. 

2. Поняття про структурно-семантичне ускладнення складних речень

У курсах синтаксису складного речення зазвичай увагу зосе­реджено на реченнях, так би мовити, класичного зразка – таких, що складаються здебільшого з двох предикативних частин, поєд­наних в одне структурне, семантичне й інтонаційне ціле сполуч­никовим чи безсполучниковим зв’язком на основі граматичної рівнозначності або граматичної підпорядкованості однієї части­ни іншій. У зв’язку з цим складні речення і поділяють на спо­лучникові (складносурядні та складнопідрядні) і безсполучникові.

Проте в мовленні частіше функціюють складні синтаксичні конструкції, тобто такі поліпредикативні комплексні структу­ри, до яких входить три і більше предикативних частини, поєд­наних між собою сполучниковим та безсполучниковим зв’язком в єдине структурне смислове й інтонаційне ціле. Питання про межі розгортання синтаксичних структур у зв’язку з об’єктом інформації так само достатньо не з’ясовано. Воно пов’язане з теорією мовленнєвої діяльності, як також із теорією інформації та з пошуками оптимальних умов для пере­давання різних типів повідомлень, описів, розмірковувань тощо.

Остаточно не з’ясоване і питання про структурно-семантич­не ускладнення складних речень. У мовознавчій науці відомі різ­ні погляди на поняття „ускладнення складного речення”. Б. М. Кулик, наприклад, у „Курсі сучасної української мови” (1948) до таких речень зараховував лише структури із сурядніс­тю та підрядністю. „У складному реченні, – писав він, – склад­нопідрядні і складносурядні речення, комбінуючись, об’єдну­ються в одне синтаксичне більш складне ціле” [19, с. 317]. Біль­шість учених сходяться на тому, що складним багатокомпонент­ним („розгорненим”, „ускладненим”) реченням є речення з різ­ними типами зв’язку (асиндетоном, паратаксою та гіпотаксою), тобто речення, які складаються більше ніж з двох предикатив­них одиниць .

Питання про структурно-семантичне ускладнення складного речення по-новому розглянуто з урахуванням напрацювань у галузі семантичного синтаксису. Поняття семантичної структу­ри складного речення і поняття семантичної структури простого речення – не ідентичні. Якщо просте речення виражає одну се­мантичну пропозицію (відношення повідомлюваного до дійс­ності), то в складному речення, крім пропозицій предикативних частин (більшою чи меншою мірою взаємопов’язаних між со­бою), наявні пропозиції на основі семантико-синтаксичних від­ношень між предикативними частинами, що їх виражають спо­лучниковий чи безсполучниковий синтаксичний зв’язки. Дослідники сходяться на думці, що семантику складного речення не мож­на розглядати як „суму значень” їх частин, що важливу роль при цьому відіграє характер семантико-синтаксичних відношень, ди­ференційований (сполучниковий) чи недиференційований (без­сполучниковий) тип зв’язку.

Дещо розмите і саме поняття „багатокомпонентного речен­ня”, його співвідношення з поняттями „складне речення”, „гра­матичне речення”, „надфразна єдність” тощо. Багатокомпонент­не речення тлумачать то як єдине семантико-граматичне й ін­тонаційне ціле („від крапки до крапки”), то як текстове поєднан­ня речень, об’єднаних темою (наприклад, К. Ф. Шульжук у моно­графії „Складні багатокомпонентні речення в українській мові” наводить і такі приклади: І витягує окуляри. На стіл кладе. Хоч і знає, що я окулярів не ношу (І. Сочивець) .

М. У. Каранська так само пропонує не зовсім чітке визначен­ня складного речення ускладненої будови: „Ускладненим нази­вається речення, що утворилося з трьох і більше простих компо­нентів, з простого і складного (модель складного речення) ком­понента, з простих і складних компонентів, зі складних компо­нентів, а також з участю складних компонентів ускладненої бу­дови, бо ускладнені складні речення беруть участь у творенні ускладнених речень складнішої будови” .

Серед ілюстрацій складних речень ускладненої будови до­слід­ниця наводить і складні багатокомпонентні речення („від крапки до крапки”), і текстові поєднання речень (на зразок: „Цілую в руку вас… Прощайте… умерло все… любов і гнів” (Олександр Олесь).

Останнім часом учені все частіше почали протиставляти по­няття „елементарне складне речення” і „неелементарне склад­не речення”. І. Р. Вихованець в основу виділення неелементар­них складних речень кладе кількісний критерій. „Коли складне речення включає три або більше предикативних частин, – зазна­чає дослідник, – то воно стає ускладненою складною конструкці­єю” .

Ведучи мову про „статус так званих складних речень усклад­неного типу”, А. П. Загнітко наводить висловлювання чеських до­слідників Л. Двонча та Й. Грбачека, які пропонують у визна­ченні ускладнених складних речень як синтаксичних утворень уважати провідним суто синтаксичний критерій, оскільки „кіль­кісний критерій не відображає сутності самого речення”, хоч може виступати домінувальним. А. П. Загнітко вважає більш до­цільним „розглядати ускладнення структури лише на тлі визна­чальних сполучникових типів зв’язку – сурядності або підряд­ності” .

Елементарні складні речення – двочастинні поліпреди­кативні структури, поєднані сполучниковим (сурядним, підряд­ним) чи безсполучниковим зв’язком. Винятком є хіба що складносурядні та складні безсполучникові речення відкри­тої структури.

Тому в ході аналізу синтаксичної природи ускладнених складних речень по­трібно враховувати, на нашу думку, передусім однотипність / різнотипність семантико-синтаксичних відношень між преди­кативними частинами та характер структури (відкритість / закритість). Якщо зберігається відкритість структури у багатокомпонентному складносуряд­ному чи безсполучниковому реченні й однотипність семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами, то таке складне речення (сполучникове складносурядне чи безсполучникове), навіть за умови наявності трьох і більше предикативних частин, не варто вважати ускладненим. Порівняймо:

• складносурядне речення відкритої структури (з єднальними та розділовими відношеннями): Дніпро не­спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть від землі до неба, глухого, беззоряного (О. Довженко); Чи щось сказати хоче, чи так душа болить, чи розгнівалась на когось, чи все разом бентежиться в її вразливій натурі (М. Шумило);
• безсполучникове складне речення відкритої структури з єд­нальними відношеннями одночасності чи часової послідовності подій: На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовк­ло поле стоголосе В обіймах золотої мли! (М. Рильський); Цвіт бузковий лащиться до вікон, на подвір’ї пахне рута-м’ята, мабуть, буде кликати довіку мандрівниче серце рідна хата (Т. Севернюк).

Отже, поняття структурно-семантичного ускладнення склад­них речень є явищем суто синтаксичним. Воно пов’язане пере­дусім з ускладненістю граматичних зв’язків між предикативни­ми частинами складних речень, що призводить до видозміни їх структури. В ускладнених складних реченнях наявні складні де­ри­ваційні стосунки між первинними та вторинними структурами.

3. Критерії виділення складних ускладнених речень як окремих синтаксичних одиниць

 Для кваліфікації складних ускладнених речень учені висува­ють різні критерії, зокрема, основним проголошують кількіс­ний принцип (три і більше предикативних одиниці). Таке речен­ня протиставляється елементарному складному реченню, до скла­ду якого входять дві предикативні частини, поєднані сполучни­ковим (сурядним чи підрядним) та безсполучниковим зв’язком. Цього принципу дотримується більшість мовознавців, в то­му числі й К. Ф. Шульжук, автор багатьох праць із цього питання. Проте кількісний показник, на нашу думку, не може бути достатнім.

 Наступним критерієм виділення складних ускладнених ре­чень як окремої синтаксичної одиниці є багатомірність розчле­нування їх на менші одиниці, серед яких обов’язково наявне од­не чи декілька складних, які можуть ускладнюватися. Порівняймо: Не рад явір хилитися – вода корінь миє, не рад козак журитися – саме серце ниє (Т. Шевченко). З цього речен­ня вичленовуємо аж три складних: „Не рад явір хилитися, не рад козак журитися” (складне безсполучникове відкритої структу­ри); „Не рад явір хилитися – вода корінь миє”, „Не рад козак журитися – саме серце ниє” (складні безсполучникові закритої структури).

 Важливим критерієм граматичної природи складних усклад­нених речень є наявність детермінованих, взаємопов’язаних семантико-синтаксичних відношень між його частинами. Особливо виразно виявляється взаємопов’язаність відношень у складнопідрядних реченнях. Проте спостерігаємо таку детермі­нованість і в складносурядних та складних безсполучникових реченнях закритої структури.

 Важливим, хоч і не визначальним, критерієм складного усклад­неного речення є однотипність / різнотипність синтаксич­ного зв’язку між його частинами, тобто сурядності, підрядності чи безсполучниковості.

 При класифікації складних речень подекуди використовуєть­ся такий критерій, як однорідність / неоднорідність складу предикативних частин. Термін „однорідність” не зовсім вдалий через свою багатозначність. Пригадаймо в середній школі: „од­норідні члени речення” і „складні безсполучникові речення од­норідного (і неоднорідного) складу”, „речення з однорідною (і неоднорідною) супідрядністю”. Що спільного між ними? Пере­дусім те, що це члени одного ряду, тобто вони, по-перше, вико­нують ту саму синтаксичну функцію (однорідні підмети, при­судки, означення, додатки); дві і більше підрядні частини з’ясу­вальні або означальні, або обставинні).

 Що охоплює поняття „складні безсполучникові речення однорідного чи неоднорідного складу”?

Тут акцентують увагу на принципі граматичної рівнозначності, а не однотипності функції (усі безсполучникові речення, співвідносні зі складносурядни­ми, – однорідного складу). Не беруться до уваги також семанти­ко-синтаксичні відношення між предикативними частинами. Тобто у поняття „складні речення однорідного чи неоднорідного складу” вкладається передусім поняття однофункціональності чи різнофункціональності предикативних частин.

 Не менш важливим критерієм у трактуванні складного усклад­неного речення як окремої синтаксичної одиниці є однотип­ність / різнотипність синтаксичних (семантико-синтаксич­них) відношень між його частинами.

Потрібно зауважити, що у визначенні критеріїв для окрес­лення типів складних синтаксичних конструкцій немає чіткості, як немає чіткого розуміння принципів ускладнення структури складного речення.

структуру ускладнених складних речень формують та­кі чинники:

• протиставлення сполучникового і безсполучникового зв’яз­ку, кожен з яких має свою специфіку в передаванні диференційова­них, маркованих засобом зв’язку – сполучником або сполучним словом, чи недиференційованих (за безсполучникового зв’яз­ку) відношень; поєднання сполучни­кового і безсполучникового зв’язку вважаємо одним з основних критеріїв структурно-семан­тичного ускладнення складного речення;
• протиставлення сполучникового сурядного і підрядного зв’язку як граматично рівноправного і граматично підпорядкова­ного; на основі сурядного і підрядного зв’язку з’являються неод­нопланові (внутрішньо диференційовані) відношення;
• протиставлення відкритості / закритості структури в межах складносурядних та складних безсполучникових речень; відкриті структури становлять незамкнений ряд предикативних одиниць з єднальними, єднально-темпоральними та розділовими відношеннями, а закриті структури відзначаються взаємозалеж­ністю двох предикативних частин та різних семантико-синтак­сичних відношень; у складних безсполучникових реченнях усклад­неного типу за таких умов можуть поєднуватися єднальні відно­шення з протиставними, пояснювальними, градаційними тощо;
• протиставлення однотипності / різнотипності семанти­ко-синтаксичних відношень при відкритій структурі; ускладне­ними вважаємо складносурядні речення відкритої структури з різнотипними (єднально-розділовими) відношеннями.

Ускладнене складне речення – окремий тип синтаксич­них одиниць, посідає проміжне місце між складним реченням і надфразною єдністю (тобто поєднанням кількох самостійних речень, об’єднаних тематично та за змістом).

4. Класифікація складних речень ускладненої структури

Ураховуючи зазначені вище критерії формування ускладнених склад­них речень та беручи до уваги те, що граматична специфіка будь-якого складного речення постає внаслідок складної вза­ємодії структурних одиниць (предикативних частин), спробуємо виділити такі основні їх типи:

1) ускладнені речення з одним видом синтаксичного зв’язку:
– ускладнені складносурядні речення:
а) відкритої структури з різнотипними відношеннями (напр.: Хоч би злочинні гордощі чола, Хоч би Кармен привабливо про­йшла І задзвеніли п’яні кастаньєти! (М. Рильський);
б) відкритої і закритої структури з різнотипними відношен­нями (напр.: Забудуться пожарища, і многії події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, – але одне зостанеться незмінно вірним і незабут­нім – високе і благородне почуття товариства і братерст­ва…(О. Довженко); Хоч ви їдьте в ліс по дрова, а я не поїду, а хоч я посиджу дома, а ви їдьте, діду (С. Руданський);
в) трикомпонентні складносурядні речення закритої структу­ри (напр.: Малих почали відправляти додому, проте до Лесі і Михайлика, мабуть, як до чужих, нікому не було діла, і вони вільно все спостерігали (М. Олійник);

– ускладнені складнопідрядні речення:
а) із послідовним підрядним зв’язком (напр.: Тільки з пере­казів глухий гомін доходить, що копали цей колодязь колись чу­маки, чиї дороги пролягали в цих сивих степах (О. Гончар);
б) із супідрядним зв’язком (напр.: Побудьте, мамо, коло ме­не, Допоки сонця я нап’юсь, Допоки світло незнищенне з душі моєї змиє грузь (Д. Павличко);
в) із супідрядно-послідовним зв’язком (напр.: Коли ж Тимко побачив, що Орися і Ганна, взявши відра, пішли до степового озеречка по воду, то зупинився і наказав Маркові випрягати би­ків, хоч до обіду ще можна було разів зо два обійти гони (Г. Тютюнник);

– ускладнені складні безсполучникові речення:
а) відкритої і закритої структури (Млин меле – мука буде, язик меле – лихо буде (Нар. тв.); Сьогодні є зелені свята, зелена є трава, моя душа була розп’ята, сьогодні знов жива… (Б.-І. Ан­тонич);
б) закритої структури з різнотипними відношеннями (Не за­видуй багатому: багатий не знає ні приязні, ні любові – він все це наймає (Т. Шевченко);

2) речення з різними видами синтаксичного зв’язку:

а)  речення із сурядним та підрядним зв’язками (напр.: Хай бу­де так, як, мабуть, не буває, і хай вам тихо музика звучить (Т. Севернюк);
б) речення із сурядним та безсполучниковим зв’язками (напр.: Чи людина бідна, чи багата, чи посідає вона посади, чи ні – не бідність чи багатство, не посада чи безпосадність роблять з неї справжню людину, а її духовна неповторність (З газети);
в) речення з підрядним та безсполучниковим зв’язками (напр.: Слово – найтонше доторкання до серця, воно може ста­ти і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом (В. Сухо­млинський);
г) речення із сурядним, підрядним та безсполучниковим зв’язками (напр.: Нехай серця не знають супокою, хай обганяють мрії часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко).

 5. Складні ускладнені речення з одним видом синтаксичного зв’язку 

5.1. Ускладнені складносурядні речення

Ускладнення будови складносурядних речень досить різно­манітне. Найпростішими структурами є речення, пов’язані су­рядними сполучниками різних розрядів. Найчастіше спостеріга­ємо такі поєднання сполучників в ускладненому складносуряд­ному реченні: і … і; але … і; і … але; а … і; і … а; та … і, і … та; проте … і; чи … але тощо.

Між предикативними частинами таких речень встановлюють­ся темпорально-протиставні відношення; єднально-темпораль­но-розділові, протиставно- (зіставно)-причиново-наслідкові тощо.

Наприклад: Виразніше чулися звуки музики, але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер (М. Трублаїні); Спочатку не побачив нічого, тільки якусь темінь, а потім темінь трошки порідшала, й на дні її загойдалися дві маленькі зірочки (Ю. Муш­кетик); І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі (Т. Шевченко).

Ускладнені складносурядні речення поділяються на три типи:

1) відкритої структури з різнотипними відношеннями (єд­нально-розділовими), як-от: То хмарка набіжить, і бризка дощ краплистий, Ясною вільгою оббризкавши цвітінь, То сонце ви­гляне яскраво-променисте, І знов сховається, і знову дощ і тінь (М. Рильський);

2) відкритої і закритої структури з різнотипними (єднально-протиставними; розділово-протиставними; єднально-градаційни­ми, єднально-пояснювальними та ін.) відношеннями: Все наче уляглось, але з району прислали комісію, і знову почалось роз­слідування, і знову розпочалися бесіди (З журналу); І колишеть­ся м’ята, І тремтить далина, І доріг тих багато, А вітчизна – одна (А. Малишко);

3) закритої структури з різнотипними відношеннями: Не тільки жайворонки нас, мене й товаришів, стрічали, але й гречки в той самий час рожевим голосом співали, а ми все йшли й не помічали оцю красу в ранковий час (М. Рильський).

5.2. Ускладнені складнопідрядні речення

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

 Пригадаймо основні ознаки складнопідрядних речень з кількома підрядними

(модератор – Ігор Хворостяний)

Слухай і знай!

  1). Речення з послідовною підрядністю 

Специфічною ознакою цих конструкцій є те, що в них лише перша підрядна частина перебуває в прямому, безпосередньому зв’язку з незалежною у синтаксичному відношенні головною частиною. Друга і наступні підрядні частини залежать уже не від абсолютно незалежної (головної) частини, а від попередньої підрядної, що є головною щодо неї. Отже, такі структури виражають складну думку, що послідовно розгорта­ється.

Це структури з двоступеневою та триступеневою підряд­ністю. Кожна підрядна частина буває одночасно і головною, і підрядною, тобто “має два вектори синтаксичної залежності, спрямованих від головної частини і від залежної від нього під­рядної”. Наприклад: Здається, над усе боявся, що Іри­на розтулить губи, засміється й скаже, що пожартувала (А. Полторацький); Марія відчувала, що червоніє і від того недо­речного “ура”, і від оплесків, що були для неї великою несподі­ванкою (В. Канівець).

Речення з послідовною підрядністю можуть мати однофунк­ціональні підрядні частини (речення з однорідною послідовною підрядністю), які виражають однотипні семантико-синтаксичні відношення, як-от:

• означально-означальні. НАПРИКЛАД: Надходила найтяжча праця І людям найдорожчі дні, коли з природою змагаться Так радісно в отій борні, Що називається жнивами, – сказавши простими словами (М. Рильський); Уклін чолом народу, що рідну мову нам зберіг, зберіг в таку страшну негоду, коли він сам стоять не міг (Олександр Олесь);
• ототожнювально-ототожнювальні, НАПРИКЛАД:  Багатий той, хто нічого не хоче мати понад те, що він має (Нар. творчість);
• з’ясувально-з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Сказав, що вдень навідається і скаже, що нам робити (П. Гуріненко); Андрієві дивно, що він вперше сьогодні побачив, які справді маленькі, загублені в полях села (М. Коцюбинський);
• причиново-причинові, НАПРИКЛАД:  А чабан Горпищенко тільки радіє в душі, дивлячись, як люди смакують його водою, бо її ніскільки не меншає від того, що все літо беруть і беруть (О. Гончар); Тому й на долю свою я не скаржусь ніколи, Що вже такою судилася зроду мені, Бо я в обіймах тримаю засіяне поле, Бачу сподіваний хліб у солодкім зерні (М. Ткач).

Проте більшість речень із послідовною підрядністю є різно­функціональними. Це речення з неоднорідною послідовною під­рядністю, що передають найрізноманітніші комбінації взаємопо­в’язаних семантико-синтаксичних відношень.

Серед багатьох різновидів ієрархічних семантико-синтаксич­них відношень є такі, що належать до центральних моделей, ін­ші – до периферійних. У центрі структур з послідовною підряд­ністю перебувають підрядні з’ясувальні та присубстантивно-озна­чальні. Досить різноманітні поєднання з’ясувальних відношень з обставинними і под.

Найтиповішими є такі типи комбінованих семантико-син­таксичних відношень у реченнях з послідовною підрядністю:

• означально-часові, НАПРИКЛАД: Чуєш, мамо, більшого нема дива за пісні, що ти дала, як па­пороть цвіла (М. Ткач); У лісах є таке зілля, що як коса потра­пить на нього, то розсиплеться на мак (С. Пушик);
• означально-причинові, НАПРИКЛАД:  Але не знайти такого дивака, який би закликав людство від­мовитися від електрики лишень через те, що невмійко торкнув­ся до струму (С. Пушик);
• означально-цільові, НАПРИКЛАД: З багатьох античних міфів на мене чи не найбільше вражен­ня справляв міф про людинолюбця Прометея, який ніби вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям… (Б. Антоненко-Давидович);
• означально-зіставлювальні, НАПРИКЛАД:  Ця сувора чоловіча дружба, яка не раз випробовується смер­тю, забувається важче, ніж перше кохання (О. Гончар);
• означально-допустові, НАПРИКЛАД:  Від енергії, яку виробляє талант, засвічується мозок люд­ський, хоч сам він, як двигун, часом передчасно згорає (С. Пу­шик); Кажуть, у степу є такі криниці, що, скільки не пий, дна не дістанеш (В. Яринич);
• ототожнювально-з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Здатний зичити добра іншим людям той, хто сам відчуває, що сьогодні став кращим (В. Сухомлинський); І щасливий той, хто, винісши народне горе і попрацювавши немало і немало про­ливши крові на полях битв, може потім уже сказати собі і сві­ту, що в найстрашніші години не було в нього зерна неправди за душею (О. Довженко);
• ототожнювально-цільові, Не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани (Леся Українка);
• з’ясувально-ототожнювальні (займенниково-співвідносні), НАПРИКЛАД: Туманію над рукописом, як викласти все те, що в голові й у записниках (С. Пушик);
• з’ясувально-часові, НАПРИКЛАД:  На світанку Сава пробудився раніше всіх, подався на узлісся назбирати вітролому, щоб зготувати сніданок, поки туман не розпався (К. Гордієнко);
• з’ясувально-означальні, НАПРИКЛАД:  Одного дня Ольга Петрівна виявила, що з вішалки, яка сто­яла в коридорі, зник старий піджак (М. Олійник); У житті люд­ському теж так буває, що відомими стають не всі ті, що справді на це заслуговують (С. Пушик);
• з’ясувальні – міри та ступеня, НАПРИКЛАД:  Наприкінці життя Олександр Іванович говорив, що у нього стільки цікавих задумів і тем, що для їх втілення потрібне було б ще одне життя (С. Крижанівський);
• з’ясувально-умовні, НАПРИКЛАД:  І Гонта мимоволі подумав, який би вийшов сильний творче­дійний характер, коли б обидві ці натури з’єднати в одну! (Я. Баш); А хто того не спостерігав, що коли з інтересом пра­цюєш, то менше стомлюєшся! (Розм.)
• просторово-часові, НАПРИКЛАД: Мій батько був поранений в Альпах на італійському фронті в роки Першої світової війни, куди його загнав австрійський ці­сар разом з іншими українцями-галичанами, коли у їхньому рід­ному краю танцювала кривавий танець російсько-австрійська війна (С. Пушик);
• причиново-означальні, НАПРИКЛАД:  Ти втратив корінь і основу, душею вигорів дотла, бо ти зне­важив рідну мову, ту, що земля тобі дала (Д. Білоус); Багато митці-письменники допомагали кожному народові розвинути його мову і тим високо підносили його вгору серед інших наро­дів, бо найбільше усього славиться і шанується поміж людьми той народ, у якого мова широко розвинута і збагачена творами письменства (Панас Мирний);
• причиново-умовні, НАПРИКЛАД: Мені здається, з небуття в цей світ прийду я знов, бо не кін­чається життя, якщо живе любов (Г. Латник);
• причиново-часові, НАПРИКЛАД:  Ну, одразу писати не було про що, бо поки влаштувався та придивився до всього, то й тиждень пролетів (І. Сочивець);
• мети – з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  Заходив до них на квартиру, щоб глянути, де і як вони жи­вуть (В. Канівець); Я біг попереду, щоб бабуся не подумала, ніби у мене болять ноги (С. Пушик);
• мети – означальні, НАПРИКЛАД:  Ми прийшли сюди, щоб простягнути руку всім людям, які ненавидять війну (З часоп.);
• часово-з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  А коли сказали, що колись тут був Тарас Григорович, малі аж зупинились од несподіванки (М. Олійник); Повінь добрих по­чуттів затоплює душу вчителя, коли він чує, як довірливо ту­литься до нього дитина (М. Стельмах);
• часово-цільові, НАПРИКЛАД: Коли зріжуть стару хвойну деревину, щоб холоду не робила сусідам, то посадять дві-три молоденькі (С. Пушик);
• часові – міри та ступеня, НАПРИКЛАД:  Як засутеніло, що ткати не видко вже, Давид виліз із-за верстата (А. Головко);
• умовно-з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Я порохом німим була б, якби забула, з якого джерела упер­ше напилась (Г. Світлична);
• умовно-означальні, НАПРИКЛАД: Якщо позабудеш стежину до хати, яку дитинчам навпрос­тець протоптав, і матір, і рід свій, і слово крилате, то, зна­чить, чужинцем бездушним ти став (Р. Братунь); Духовна куль­тура людини буде неповною, якщо вона позбавлена знань, які є основою моральної культури (В. Сухомлинський);
• допустово-означальні, НАПРИКЛАД: Хоч і начальник госпіталю, і хірург, який робив йому опера­цію, майже не залишали політрукові шансів на повернення до армії, все ж Сухомлинський сподівався (І. Цюпа);
• порівняльно-означальні, НАПРИКЛАД: Він (Михайло) відчув потребу праці, неначеб вона мала від­шкодувати втрату, що лучилася в господарстві, та загоїти рану (О. Кобилянська);
• порівняльно-з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  Зразу несміло лунали хлоп’ячі голоси, мов боялися, що не вдо­вольнять вибагливого гетьманового вуха (Б. Лепкий);
• порівняльно-цільові, НАПРИКЛАД: Хлопчик мовчить, мов збирається з силами, щоб сказати куди і як далеко він піде (Ф. Потушняк);
• зіставлювально-цільові, НАПРИКЛАД: Їм доводилось говорити голосніше, ніж звичайно розмовля­ють, щоб перебороти гудіння мотора (Ю. Смолич) та ін.

При комбінації нерозчленованого та розчленованого підряд­ного зв’язку предикативних одиниць у складному реченні усклад­неного типу з послідовною підрядністю спостерігаємо тісну структурно-семантичну єдність. Звичайно, це зумовлено і потребами комунікації, і можливостями розгортання структури склад­ного речення загалом.

Серед багатокомпонентних речень (чотири- і більше компо­нентних структур) із послідовною підрядністю комбінації семан­тико-синтаксичних відношень так само досить різноманітні, як-от:

• допустово-з’ясувально-означальні, НАПРИКЛАД: У Ференца сльози забриніли на віях, хоч він твердо знав, що прийде час, коли солдатський подарунок зазеленіє на радість малюкам (О. Гончар).
• з’ясувально-означально-означальні, НАПРИКЛАД: Треба було ще глибоко розуміти, що мова тільки та не­вичерпно багата й гарна, яка виплекана своїм рідним народом, живиться із народних джерел, що ніколи не замулюються (П. Панч).
• з’ясувально-причиново-умовні, НАПРИКЛАД: “Ви скажіте свому пану, Що заплати не бажаю, Бо коли я що дарую, То назад не одбираю” (Леся Українка).

Часто в реченнях з послідовною підрядністю спостерігаємо збіг двох підрядних сполучників. Найчастіше це конструкції з такими двома контактно розташованими сполуч­никами: що коли, що якби, бо хоч, що чим, що хоч, що як, так що коли б, бо як, що поки, бо коли, бо якби, бо поки.

НАПРИКЛАД: Я думав, що коли б я був художником, то на­малював би зовсім інший міст (В. Кисельов); Одразу писати не було про що, бо поки влаштувався та придивися до всього, то й тиждень пролетів (М. Сочивець); Нарешті, треба сказати, що хоча гелію в торіаніті є значна кількість, проте інженери досі не розв’язали технологічної проблеми, як його добувати з торіаніту заводським способом (М. Трублаїні); Генерал не помі­чає своїх сліз, але зовсім ясно, що коли після довгої паузи він у глибокому мовчанні повертає голову до вбогої своєї хатки, по його грубому зблідлому обличчю котяться сльози (О. Довженко); Мавра приходить до висновку, що вороги нічого не вивідали про Мусія Завірюху, бо якби вивідали, хіба ж так би минулося? (К. Гордієнко); Павлюк наглядає, щоб не збивали, бо якби корови йшли кучно, хіба одна б загинула? (К. Гордієнко); Ну, одразу пи­сати не було про що, бо поки влаштувався та придивився до всього, то й тиждень пролетів (І. Сочивець).

 

  2). Речення із супідрядним зв’язком

Особливістю цих речень є залежність усіх підрядних частин від однієї головної. Якщо підрядні одного функціонального типу відносяться до тієї самої головної частини чи пояснюють у го­ловній те саме опорне слово, то така супідрядність називається однорідною. Коли ж підрядні частини характеризують головну частину з різних боків (є різнофункціональними), то така супід­рядність вважається неоднорідною, або паралельною. Можливі також такі речення з супідрядним зв’язком, в яких поєднується однорідна та неоднорідна супідрядність. Це речення, що склада­ється з чотирьох і більше предикативних частин, називається реченням із супідрядністю змішаного типу.

 1). Речення з однорідною супідрядністю

Це речення, коли до цієї самої головної частини відносяться дві-три-чотири і більше предикативних однофункціональних під­рядних. Вони виражають різні семантико-синтаксичні відношен­ня між головною та підрядними частинами, а саме:

• умовні, НАПРИКЛАД: Та хіба вбережеться людина, коли вона здорова й молода, коли про хвороби й думати ніколи за справами й метушнею (В. Канівець);
• просторові, НАПРИКЛАД: На березі хвилястої Десни, де білі піски й дерева зелені, де слід віків одкопували вчені, стояло село, оповите в сни (М. Рильський);
• означальні, НАПРИКЛАД: Думаю про пережите і про людей, яких знав і знаю, про котрих пишу і співаю (С. Пушик); Саме тоді й зав’язався діалог, якому Іван страшенно зрадів, який, сподівався, мав порятува­ти його (Ю. Мушкетик); Юна, переповнена мріями душа знахо­дила відраду і в тому елементарному світі, де найскладнішою машиною була прядка, де пломінчик на гнотику був єдиним нео­ном ваших осінніх ночей, де взимку сміливий маляр-мороз ма­лював по вікнах буйні свої вітражі – білі розмашисті папороті, лілеї, химерне квіття тропіків (О. Гончар); Чи вдячний нащадок згадає той час, як всі ми вставали з неволі, як довго гнітили та мучили нас на ріднім занедбанім полі? (Г. Чупринка);
• мети, НАПРИКЛАД: Бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу, щоб збудився малий і великий, щоб до праці зібрався усякий… (Б. Лепкий);
• ототожнювальні, НАПРИКЛАД: Хто сіє хліб, хто ставить дім, хто створює поему, - той буде предком дорогим нащадкові своєму (М. Рильський);
• з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  І знову великими і щасливими очима оглядала яблуневий край, прикидаючи в пам’яті, як їй найкраще розбити сад у своєму се­лі, де посадити аґрус, де поставити пасіку (М. Стельмах); Про­фесор спитав Марка, чи давно той плаває на “Колумбі”, чи ще де плавав, хто він і звідкіля (М. Трублаїні); Дітей цікавить, коли та хто спорудив фортецю, які точилися під її стінами битви, що в ній тепер (М. Олійник); Невже не можна, мій народе, усім сказать, що ти є ти, що страшно нам на тихі води через кістки твої іти!.. (В. Сосюра);
• умовні, НАПРИКЛАД: Мої слова були б пустим звуком, якби в душах підлітків я не вибирав тонкої чутливості до слова, якби кожне моє слово не пробуджувало в них внутрішнього емоційного відгуку (В. Сухо­млинський);
• способу дії, НАПРИКЛАД: Я хочу жити так, щоб серце билось в такт з гарячим сер­цем рідного народу, щоб квітка й колосок, з криниць ясних ков­ток були мені не в борг, а в нагороду (В. Кузьменко).

Отже, у наведених реченнях дві чи більше однофунк­ціональних предикативних частини пояснюють головну частину в цілому чи опорне слово в головній. Спостерігаємо тут пере­важно і однотипні засоби зв’язку – сполучники і сполучні слова. Проте сполучні засоби можуть бути різними, хоча однофункціо­нальність предикативних частин (однотипність семантико-син­таксичних відношень) зберігається.

Таку однорідну супідрядність можемо трактувати і як одно­членну, тому що усі підрядні частини відносяться до того самого опорного слова або до головної частини загалом.

Однорідною, на нашу думку, може бути й різночленна супід­рядність, тобто коли дві (зрідка – більше) підрядних частини є од­нофункціональними, а пояснюють різні члени головної части­ни як-от: Я бачу вже, як спіє жито, і чую, як вітри гудуть (З часо­пису) – підрядні частини з’ясувального типу; Ніхто без подиву не міг глянути на ті волошкові очі, що так незвично зоріли на смаглявім виду, на ті вії, що трепетно тримали вечорову таєм­ничість, на ті брови, що дивовижно, нерівно розлітались на скроні… (М. Стельмах) – підрядні частини означального типу.

Серед речень різночленної однорідної супідрядності виді­ляються речення з однофункціональними підрядними частинами (означальними, займенниково-співвідносними (ототожнюваль­ними), з’ясувальними, обставинними та ін.). Наприклад:

• означально-означальні: Та наука, яку вивів собі Гаркуша з нелегкого досвіду батьків, і та мета, що зоріла перед ним, привели його спочатку в коло самовпевнених районних писарчуків (С. Журахович); Леся стала коло борту, поруч Маргарити, і милувалася то морем, де згра­ями носились чайки, то містом, що відсвічувало на сонці своїми білими стінами (М. Олійник); Дивлячись на лоцманів, з якими щойно пройшов крізь століття порогів, він хотів просто і зро­зуміло розповісти про ту греблю, що підніме Дніпро й назавжди затопить пороги (Я. Баш); З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне (О. Гончар);
• з’ясувально-з’ясувальні: Я чув, що репліку подав Сінов, і тепер з цікавістю чекав, як він поводитиметься (Й. Багмут); Я бачу вже, як спіє жито, і чую, як вітри гудуть (Є. Чередниченко); Та ось я вже чую, як рокочуть мотори на далеких гонах, бачу, як виблискує проти сонця гартована сталь найдосконаліших машин… (І. Цюпа);
• мети-мети: Змалку ми б хотіли приквапити час, щоб швидше стати дорослими, на старості – уповільнити його чвал, щоб не летіли літа… (В. Яворівський).

 2). Речення з неоднорідною супідрядністю

Неоднорідна супідрядність – це такий тип підрядного зв’яз­ку, за якого дві і більше підрядних частини залежать від тієї самої головної частини, але мають неоднакове значення, пояс­нюючи всю головну частину загалом, один чи декілька її членів.

За характером синтаксичної співвіднесеності підрядних час­тин з головною, а також за ступенем їх зв’язку і ступенем підпо­рядкування встановлюються такі основні різновиди цих структур:

1) із приодночленною неоднорідною супідрядністю;

2) з різночленною неоднорідною супідрядністю;

3) із комбінованою неоднорідною супідрядністю.

Конструкції з приодночленною неоднорідною супідрядніс­тю трапляються порівняно рідко. Це той випадок, коли дві і більше різнотипних (різнофункціональних) підрядних частини пояснюють головну частину в цілому (детермінантний зв’язок). Наприклад: Як би ми з тобою не говорили, все рівно не зрозу­міли б один одного, бо говоримо на різних мовах (Г. Тютюнник); Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупи­нить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово – Ук­раїна (О. Теліга).

Значно ширше функціонують в українській мові речення з різночленною неоднорідною супідрядністю (коли декілька різ­них підрядних частин відносяться до різних опорних слів чи по­яснюють головну частину в цілому). Наприклад: Що б ви не ви­кладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви по­винні привести свого вихованця (якщо тільки ви хочете бути його вихователем), має бути книжка (В. Сухомлинський); Щоб бу­ти гідним продовжувачем справедливої справи батьків, дідів і прадідів, треба насамперед знати свою батьківщину, той край, у якому ти народився і виріс (І. Цюпа); Зрадовалась Череваниха, як наздогнала своїх, мов слободилась од якої напасті (П. Куліш); Коли батько відійшов, брати ще хвильку постояли, ніби вага­лися (Ф. Потушняк); Хоч злітай увесь світ вздовж і впоперек, то ніде таки нема так добре, як у себе вдома (Т. Бордуляк); А щоб ватра не гасла, то потрібен той, хто догляне її (С. Пушик).

Речення з комбінованою (приодночленною та різночлен­ною) неоднорідною супідрядністю – це особливі структури, що характеризуються одночасним прислівним та детермінантним зв’язком . Наприклад: Якби людські погляди могли звучати, то здалось би, що два дзвінкі шматки співучої сталі вдарили один об одного, крешучи іскри (А. Полторацький); Коли в дорогу ти збирався, казала мати, як прощавсь, щоб і чужого научався й свого ніколи не цуравсь (Д. Білоус).

Ці структури виражають різні комбінації семантико-синтак­сичних відношень:

• ототожнювальні (займенниково-співвідносні) та з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти… (Леся Українка);
• вміщувальні (займенниково-співвідносні) та з’ясувальні, НАПРИКЛАД: По тому, як матрос допитливо розглядав довкола, видно бу­ло, що попав він сюди вперше (П. Панч);
• означальні (з прислівним присубстантивним зв’язком) та цільові (з детермінантним зв’язком), НАПРИКЛАД: Земле моя, всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе гли­бині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені (І. Франко).
• часові (з детермінантним зв’язком) та з’ясувальні, НАПРИКЛАД: А чи годен хтось сказати, коли цвіте жито, в котрому колосі буде зерно? (С. Пушик).

3). Речення із супідрядністю змішаного типу

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

У розвитку складних речень ускладненої структури беруть участь усі без винятку складнопідрядні речення. Структурно-се­мантичне ускладнення здійснюється у такий спосіб: 1) вводять однорідні частини з одночленним чи різночленним (паралель­ним) підпорядкуванням; 2) додають підрядні частини з послі­довним зв’язком у процесі розгортання речення для вираження складної думки; 3) комбінують різні типи підрядної залежнос­ті предикативних частин.

5.3. Ускладнені безсполучникові речення

Ускладнення структури складного безсполучникового речен­ня відбувається передусім за рахунок поєднання предикативних частин відкритої і закритої структури з властивими їм різно­манітними семантико-синтаксичними відношеннями, а також поєднанням трьох предикативних частин у межах закритої струк­тури. Наприклад: Не завидуй багатому: багатий не знає ні при­язні, ні любові – він все те наймає (Т. Шевченко) – з’ясувально-пояснювальні відношення, закрита структура між першою та другою, другою та третьою частинами; Не рад явір хилитися – вода корінь миє, не рад козак журитися – саме серце ниє (Т. Шевченко); Млин меле – мука буде, язик меле – лихо буде (Нар. творчість) – єднально-пояснювальні відношення, поєднан­ня відкритої та закритої структур.

Як відомо, при визначенні ускладненості складносурядних і складних безсполучникових речень дехто з мовознавців вважає основним – кількісний критерій, тобто будь-які тричленні (три­частинні) речення, поєднані безсполучниковим (недиференційо­ваним) зв’язком, вважаються ускладненими (К. Ф. Шульжук, С. І. До­рошенко).

Основним критерієм ускладненості складних безсполучни­кових речень вважаємо поєднання різнотипних семантико-син­таксичних відношень, що виникають при недиференційованому безсполучниковому зв’язку. Наприклад: Починається оранка – ти переживаєш, починається сівба – теж, урожай – та сама картина (М. Стельмах); Не хмара сонце заступила, не вихор порохом летить, не галич чорна поле вкрила, не буйний вітер се шумить: се військо йде всіма шляхами… (І. Котляревський). У наведених реченнях спостерігаємо різнотипні семантико-син­таксичні відношення: єднальні і часові (перше речення); єд­нальні і пояснювальні (друге речення).

Комбінацію різних семантико-синтаксичних відношень, а от­же поєднання відкритої і закритої структур, спостерігаємо в таких реченнях: Поглянь: уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче (Олександр Олесь); На вулиці помалу прокидалося життя: заревла че­реда, замекали вівці, заляскали батогами пастухи, заторохтіли потроху вози, заскрипів журавель біля криниці, задимились ди­марі, почулися пісні (В. Винниченко); Глянув у далечінь: на горах було видно Київ, лисніли позолочені бані та хрести на монас­тирях та церквах (І. Нечуй-Левицький); Це полювання навзаєм у нас: полюю я – на Мить, на мене – Час (Г. Калюжна); Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться, ні, нас не вабить ніжна тишина – прийдешнє осяває наші лиця… (В. Симоненко); Хвалити бога ми й не кволі, ми перли плуга на страшному полі, каміння корчували і корчі – тепер би полю добрі сіячі (Л. Костенко); Ой, чи чула, чи не чула, не озивалася: темна нічка-петрівочка – вийти боялася (Нар. тв.).

Проте при відкритій структурі, коли складні безсполучнико­ві речення виражають однотипні (єднальні) відношення (одно­часності чи часової послідовності), вони не є ускладненими. По­рівняймо, наприклад, складні безсполучникові речення цього типу, що складаються з двох і більше предикативних одиниць: На обрії зарожевіли хмари, на обрії замислились гаї (В. Мар­сюк); Місяць світив, били перепели, пахло сіном і медом (Б. Леп­кий); Плачуть луки зимою за травами, сохне гола земля за зли­вою, небо ридма ридає за сонцем (К. Міщенко); Співи стихли, потім хутко налетіла літня нічка; дерева шуміли з вітром, го­моніла бистра річка (Леся Українка).

---

6. Розділові знаки в складних синтаксичних конструкціях

 NOTA BENE! 

Самостійно повторити правила вживання розділових знаків у складних безсполучникових реченнях за новою (2019 р.) редакцією УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (електронну версію подаємо нижче:

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ОДНИМ ВИДОМ ЗВ’ЯЗКУ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиця№ 74–76. Режим доступу до Е-версії: 
https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf 

Час відпочити від теоретичних узагальнень!

Голосно лунає  дзвінок на руханку! Запрошують Анна Домніч, Андрій Пятов і Валерія Товстовлес

Рухаймося драйвово!

Світло науки одне, і , якщо зробити його яскравішим в одному місці, воно стане яскравішим усюди (Айзек Азімов)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)