Ф_Типологія синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень в різнорангових одиницях

Синтаксис – основна частина, серце граматики (Анатолій Загнітко)

Модуль № 1. Загальні питання синтаксису. Синтаксема. Словосполучення

Навчальний елемент 1.2

СИНТАКСИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ І СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ

Лекція 2–3

Тема: ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ І СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ
У СЛОВОСПОЛУЧЕННІ, РЕЧЕННІ ТА НАДФРАЗНІЙ ЄДНОСТІ
(4 год. – лекції; 2 год. – практичні)

План

1. Синтаксичні зв’язки та семантико-синтаксичні відношення – базові поняття синтаксису.
2. Поняття про категорію валентності.
3. Типи синтаксичних зв’язків у різнорангових одиницях. Засоби їх вираження.
4. Семантико-синтаксичні відношення в синтаксисі української мови.

Ключові слова: різнорангові одиниці синтаксису, синтаксичні зв’язки, семантико-синтаксичні відношення, валентність, формальні засоби вираження синтаксичних зв’язків.

Мета: поглибити знання студентів про типи синтаксичних зв’язків на рівні словосполучення, речення і надфразної єдності; висвітлити диференційні ознаки синтаксичних зв’язків; сформувати уявлення про синтаксичну валентність і семантико-синтаксичні відношення між компонентами синтаксичної одиниці.

Робота в групах

Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

синтагматика
лексична та синтаксична сполучуваність
валентність
синтаксичний зв’язок
семантико-синтаксичні відношення

Зразок словникової статті:

Реєстровий термін

ВАЛЕНТНІСТЬ (від лат. valentia — сила) – «це потенціал семантико-синтаксичної сполучуваності лексичних одиниць, що є виявом системно-мовної синтагматики. В. є терміном семантики й синтаксису, що ввійшов до наукового обігу в середині ХХ ст. під впливом граматики залежностей Л. Теньєра, де В. ототожнювали із синтаксичною здатністю предиката-дієслова сполучатися з актантами в межах актантної рамки [Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – С. 13].

Контексти вживання: активна валентність, пасивна валентність, обов’язкова валентність, факультативна валентність, ліва валентність, права валентність, предикатна валентність, суб’єктна валентність, об’єктна валентність, обставинна валентність, предикативна валентність, внутрішня валентність [Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – С. 14].

Типологія валентності:

Типами валентності як здатності мовної одиниці сполучатися з іншими такими самими одиницями є: 1) активна й пасивна залежно від статусу слова (головного й залежного відповідно); 2) обов’язкова та факультативна; 3) за кількістю виділяють одно- й полівалентнісні слова (їх ще називають інтенційні слова); 4) за напрямом – ліву та праву валентність; 5) за типом члена речення, валентного предикату, – суб’єктну, об’єктну, обставинну, предикативну [Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – С. 14].

Реченець

Лексикографічні матеріали підготувати – до 21.02.2023

21.11.2020 11

Навчальний контент

Основи синтаксису – підґрунтя для мовного професіоналізму, що їх виявляємо, зокрема, у вмінні організовувати текстотвірний процес. Покладання на інтуїцію у справі творення тексту таке ж безперспективне, як і здобування професії малярства чи співу лише шляхом споглядання і наслідування, без оволодіння науково обґрунтованою технікою співу чи малювання, без знання особливостей фарб, голосу тощо (Володимир РІЗУН, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка).

1. Синтаксичні зв’язки та семантико-синтаксичні відношення – базові поняття синтаксису

Усі синтаксичні одиниці, крім синтаксеми, ґрунтуються на формально-синтаксичному зв’язку їх компонентів. До того ж між компонентами синтаксичних одиниць постають семантико-синтаксичні відношення. Саме тому поняття „синтаксичні зв’язки” і „семантико-синтаксичні відношення” – базові (фундаментальні, основні) поняття синтаксису.

СИНТАКСИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК – формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення, надфразної єдності), виражений відповідними мовними засобами. Він має структурувальний характер, оскільки специфіка синтаксичних одиниць якраз і визначається реалізацією / нереалізацією відповідного типу синтаксичного зв’язку.

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ відображають стосунки предметів і явищ дійсності, указують на значеннєві відношення поєднаних певним синтаксичним зв’язком синтаксичних одиниць.

У чому відмінність між синтаксичним зв’язком і семантико-синтаксичними відношеннями?

СИНТАКСИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ

спрямовані у внутрішню структуру речень і словосполучень, поєднуючи їх компоненти за правилами української мови;
реалізують формально-граматичні залежності між компонентами конструкцій;
у словосполученні спрямовані від головного до залежного компонента;
між підметом і присудком речення репрезентовано взаємозалежність, або координацію.

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ

орієнтовані на зовнішній вияв відношень між предметами та явищами позамовного світу;
спрямовані від залежного компонента до головного (окрім синтаксичних одиниць-конструкцій, поєднаних рівноправним сурядним зв’язком)

ВИСНОВОК:

Синтаксичні зв’язки й семантико-синтаксичні відношення мають різнобічну спрямованість., паралельну реалізаціюі специфічність у різних синтаксичних одиницях (словосполученні, простому реченні, складному реченні).

НАПРИКЛАД: читати (що?) книгу – словосполучення, компоненти якого пов’язані підрядним зв’язком (сильним керуванням) і репрезентують об’єктні відношення.

Жито зеленіє – просте речення, між компонентами якого (підметом і присудком) постає предикативний зв’язок (координація) та предикативні відношення.

Диференційні ознаки синтаксичного зв’язку:

І. Спрямованість синтаксичного зв’язку:

1.1 однобічний (це підрядний зв’язок, спрямований від головного слова до залежного), напр.: цікава←повість; читати→повість; дуже←холодно; ріка→Прут;

1.2 взаємоспрямований (це предикативний зв’язок підмета і присудка в реченні), напр.: Січуть↔сніги (Н. Гуменюк);

1.3 двоспрямований, або двобічний – це специфічний зв’язок тяжіння, що постає між іменниковим компонентом речення – підметом (А) або додатком (Б) – та двома іншими компонентами т. зв. подвійного присудка (А) або дуплексива (Б). Наприклад:

А. Мати (підмет) сиділа (частина подвійного присудка, предикат дії) засмучена (частина подвійного присудка, предикат стану) // Мати (підмет, суб’єкт дії) сиділа (присудок, предикат дії) + Мати (підмет, суб’єкт стану) була засмучена (присудок, предикат стану);
Б. Діти (підмет) знайшли (простий дієслівний присудок, предикат дії) зайчика (прямий додаток, об’єкт дії) хворого (дуплкексив, предикат стану) // Діти (підмет) знайшли (простий дієслівний присудок, предикат дії) зайчика (прямий додаток, об’єкт дії) + Зайчик (підмет, суб’єкт стану) був хворий (присудок, предикат стану).

1.4 взаємонезалежний зв’язок між компонентами – сурядний рівноправний зв’язок (Батьки і діти);

1.5. недиференційований зв’язок між компонентами складного безсполучникового речення. Пор.: Весна ледачого не любить, вона проворного голубить (перелічувальна інтонація, єднальні семантико-синтаксичні відношення зі значенням одночасності подій) і Весна ледачого не любить: вона проворного голубить (інтонація зумовленості двої подій, причиново-наслідкова семантико-синтаксичні відношення )

ІІ. Характер підрядного зв’язку:

2.1 прислівний підрядний зв’язок виявляємо в словосполученні та складнопідрядному реченні.
МОДЕЛЬ: стрижневе (опорне, головне) слово + залежне слово / підрядна предикативна одиниця, як-от: розказати (про що?) про конференцію; Учитель розказав (про що?), як пройшла конференція.

2.2 неприслівний підрядний зв’язок притаманний простому ускладненому реченню та складному реченню, напр.: Захворівши на грип (специфічний вияв підрядного зв’язку – напівпредикативний), учень не прийшов до школи; Учень не прийшов до школи (чому?), бо захворів на грип (підрядний зв’язок).

ІІІ. Передбачуваність / непередбачуваність залежного компонента:

3.1. За передбачуваного підрядного зв’язку стрижневий компонент „прогнозує” форму залежного, як-от: купив (що?)..., книга (яка?)..., вищий (за кого? за що?)... .

3.2. За непередбачуваного підрядного зв’язку стрижневий компонент вільно приєднує різні слова або форми слів: Діти поїдуть у Карпати… (чому? для чого? незважаючи на що? коли?). Вибір залежного компонента залежить від волі (комунікативної інтенції) мовця.

IV. Обов’язковість / необов’язковість синтаксичного зв’язку:

4.1. Обов’язковий зв’язок – регулярний, напр. : читати (що?) ..., не купити (чого? що?)... .

4.2. Необов’язковий зв’язок – факультативний, напр.: день (який?).

V. Закритість / відкритість (для сурядного та безсполучникового зв’язку):

5.1. Сурядний та безсполучниковий зв’язок відкритого типу уможливлює поєднання теоретично необмеженої кількості компоненті речення. Наприклад: У саду цвітуть і яблуні, і груші, і вишні, і…; Панувала навколо тиша, духмяніли квіти, літали бджоли, …

5.2. Сурядний та безсполучниковий зв’язок закритого типу поєднує лише два компоненти. Наприклад: Грім загримить – і хліб буде родить (Н. тв.); Він гість – я господар (Н. тв.).

VІ. Ступінь зв’язаності компонентів у словосполученні та реченні:

6.1. Вільні зв’язки постають між опорним компонентом, наприклад, словосполучення, який може поєднуватися з широким колом залежних компонентів, як-от: поїхати – до бабусі (вранці, далеко, з горя, для відпочинку, попри заборону…). Кожний компонент такого словосполучення виконує в реченні роль окремого члена речення.

6.2. Тісний зв’язок між компонентами конструкції стає підґрунтям для утворення синтаксичних одиниць двох типів:

синтаксично зв’язаних (нечленованих, неподільних, цілісних) словосполучень, що виконують роль одного члена речення. Так, у реченні Минуло два довгих і тривожних роки (В. Кучер) можна вичленувати цілісне словосполучення два роки і вільні словосполучення: два довгих роки і два тривожних роки.
фразеологічно зв’язаних, які за своїм значенням відповідають слову й можуть бути легко ними замінені: замилювати очі – обманювати, тримати язик за зубами — мовчати тощо. Стійкі сполучення слів виконують роль одного члена речення.

2. Поняття про категорію валентності

Останнім часом питання про синтаксичні зв’язки все частіше пов’язують із категорією валентності, констатуючи, що зв’язок – це реалізована валентність центрального компонента синтаксичної конструкції, тобто його здатність сполучатися з іншими словами, мати певну кількість відкритих позицій, які можуть або повинні заповнювати одиниці відповідної семантичної природи (І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, К. Г. Городенська, М. В. Мірченко, Т. Є. Масицька, О. Г. Мєжов, Н. В. Костусяк та ін.).

Поняття валентності на початку 60-х років ХХ ст. обґрунтував Люсьєн ТЕНЬЄР на матеріалі французької мови, хоча свою теорію лінгвіст назвав «теорія синтаксичних залежностей» .

NOTA BENE!

Л. Теньєр уважав синтаксичні зв’язки основними в реченні, оскільки вони встановлюють відношення залежності між членами речення, і кожен зв’язок «об’єднує якийсь вищий елемент із нижчим». Мовознавець визначив найвищий елемент підпорядкувальним, а найнижчий – підпорядкованим. Те саме слово може одночасно залежати від одного слова та підпорядковувати собі інше, напр.: читати цікаву книгу // читати (що?) книгу + книгу (яку?) цікаву. Кожний підпорядкувальний елемент з одним або кількома підпорядкованими утворює вузол залежностей. Теорія Теньєра постала на основі вивчення синтаксичного потенціалу дієслова – його сполучувальними можливостями (за аналогією до валентних властивостей атома в хімії). Справді, у побудові комунікативної синтаксичної конструкції визначальна роль належить дієслову, оскільки саме дієслово наповнює речення часовим значенням, указує на певний спосіб дії тощо.

В українському синтаксисі проблематика теорії залежностей пов’язана з концепцією функційно-категорійної граматики Івана ВИХОВАНЦЯ, який уперше обґрунтував її сутність., та працями його учениці Тетяни МАСИЦЬКОЇ, доктора філологічних наук, професора кафедри української мови Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Функціонування категорії валентності пов’язане з трьома мовними рівнями:

1) лексико-семантичним, на якому вирізняємо семантико-синтаксичну валентність: залежні компоненти-іменники поєднані з ознакóвими словами (предикатами) не довільно, оскільки саме лексичне значення предиката задає найсуттєвіші умови сполучуваності його з іншими словами в синтаксичних одиницях-конструкціях – словосполученні та реченні;

2) синтаксичним, на якому виокремлюють синтаксичну валентність: кожне повнозначне слово має конкретний синтаксичний потенціал, що зумовлює застосування його за чітко визначеними правилами, передбаченими системою граматичних відношень у мові;

3) морфологічним, якщо йдеться про морфологічну валентність, що передбачає заповнення відкритих предикатом позицій спеціалізованими відмінками власне-іменників, тобто слів зі значенням конкретної предметності (на противагу абстрактним іменникам).

Для кваліфікації одиниць синтаксису найважливішим поняттям є семантико-синтаксична валентність, яка „прогнозує” семантико-синтаксичну структуру речення, доводить центральну роль дієслова, визначає семантичну роль іменникових компонентів. Наприклад: дієслово спить може приєднати один іменник, а отже, є одновалентним (Донька спить); дієслово конспектувати приєднує два іменники, тобто є двовалентним (Студент конспектує монографію) тощо.

В українській мові здійснено диференціацію дієслів за їхніми валентними можливостями на одно – шестивалентні (І. Р. Вихованець), утім, за А. П. Загнітком, – семивалентними (пригадайте синтаксемний розбір речення Батьки привозять меблі бабусі машиною [лісом – шлях руху] з міста до села дієслово привезти має найбільшу валентність, бо може приєднати аж шість / сім іменникових синтаксем.

Типи семантико-синтаксичної валентності:

1) лівобічна (якщо предикат прогнозує суб’єкта-діяча або носія стану, якості, кількості – S);

2) правобічна (якщо предикат прогнозує об’єкта – О, адресата – А, інструмент – І, локатив – L).

НАПРИКЛАД: Брат^S (хто?) ← привіз ^Р → у село ^L з міста ^L батькам ^А вугілля ^O машиною^I.

ВАЛЕНТНІСТЬ – міжрівнева категорійна одиниця морфологічного типу, що має трикомпонентну структуру (її функціонування пов’язане із лексико-семантичним, синтаксичним і морфологічним ярусами), прогнозує кількість та семантико-граматичну спеціалізацію залежних іменникових (субстанційних) компонентів-синтаксем, представлених відповідними відмінками.

3. Типи синтаксичних зв’язків у різнорангових одиницях. Засоби їх вираження

Синтаксичні зв’язки у словосполученні, простому і складному реченнях, в надфразної єдності певною мірою збігаються, хоча в кожній з названих одиниць виявляються його специфічні особливості. Тому в сучасних синтаксичних працях диференціюють:

3.1) синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення;
3.2) синтаксичні зв’язки на рівні простого речення;
3.3) синтаксичні зв’язки на рівні складного речення;
3.4) синтаксичні зв’язки на рівні надфразної єдності.

Синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення

NOTA BENE! Характеристика синтаксичного зв’язку – підрядний прислівний зв’язок (А. П. ЗАГНІТКО називає його словосполученнєвотвірним).

3.1. Основні типи підрядного прислівного зв’язку в словосполученні:

Традиційна класифікація:

узгодження (повне / неповне);
керування (сильне / слабке);
прилягання.

Новітня класифікація:

узгодження (яблучний сік; нові книги);
керування (написати листа; написати ручкою);
власне-прилягання (читати вголос);
відмінкове прилягання (працювати в полі);
кореляція (жінка-водій).

ВИСНОВОК:

У сучасних синтаксичних концепціях виокремлюють більше типів підрядного зв’язку в словосполученні. Детальніше специфіку кожного з них вивчатимемо на окремій лекції.

Проблемним питанням синтаксису залишається питання про сурядні словосполучення.

3.2. Синтаксичні зв’язки на рівні простого речення

NOTA BENE! Характеристика синтаксичного зв’язку – неприслівний зв’язок.

Основні типи неприслівного зв’язку на рівні простого речення:

Предикативний зв’язок (А. П. Загнітко називає його реченнєвотвірним) – зв’язок між підметом і присудком, що формує структурну основу простого двоскладного речення. Засобами вираження предикативного зв’язку є передусім форми слова (відмінок, особа / рід, число), напр.: Редактор повернувся (О. Гончар).

Різновиди предикативного зв’язку:

координація (підмета і присудка в особі / роді, числі). У школі такий вияв предикативного зв’язку тлумачать як узгодження. Наприклад: Учень пише (писав). Учениця пише (писала).
співположення, напр. : Зима холодна;
співвияв, напр.: Жити – Батьківщині служити.

Детермінантний зв’язок. Виявляється в простому реченні, у якому детермінанти – специфічні поширювачі, що посідають позицію початку речення (найчастіше зі значенням часу і місця) – пов’язані з предикативним ядром або реченням загалом, напр.: Взимку дні коротшають; В університеті святкують День рідної мови. Цей зв’язок є слабким, оскільки залежний детермінантний компонент переважно не є необхідним і не зумовлюється семантико-граматичними особливостями опорного компонента.

Опосередкований (пояснювально-уточнювальний) зв’язок. Суть його полягає в тому, що „приєднаний за його формою член речення підпорядковується опорному слову і через його посередництво співвідноситься здебільшого з предикативним ядром (зрідка одним членом речення), щодо якого й координуються семантико-синтаксичні функції опорного і залежного компонентів” (А. П. Загнітко). Цей зв’язок не бере участі у формуванні будови простого речення. Його синтаксичними засобами є сполучники або, тобто, а саме, зокрема. порядок компонентів (постпозиція), пор.: У долині, на виднокрузі, сіріло щось широкою смугою і розпливалось у пітьмі (М. Коцюбинський). У цьому реченні опосередкованим підрядним зв’язком поєднані постпозитивний залежний компонент на виднокрузі та опорний компонент у долині.

Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в простому (та складносурядному) реченні. На відміну від предикативного і підрядного сурядний зв’язок не визначальний для виділення членів речення; він лише поширює просте речення однорідними членами.
Сурядний зв’язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, напр.: І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс (Л. Костенко).

Подвійний зв’язок (за Л. А. Булаховським, тяжіння) стосується підметів або додатків, пов’язаних із дієслівними предикатами зі значенням дії (руху, діяльності, мовлення), локативного процесу або стану (існування) та прикметниковими й дієприкметниковими предикатами стану в орудному чи називному відмінках, напр.: Він сидів такий незграбний і сумний (Є. Андрієвська); Микола стояв чимось зворушений (І. Чендей);

Напівпредикативний зв’язок – це потенційний предикативний зв’язок, що пов’язує традиційні відокремлені члени речення з основним його складом й уможливлює розгортання в складне речення: Зачинивши браму, Василь повернув до хати // Коли Василь зачинив браму, то повернув до хати.

NOTA BENE! Синтаксичні зв’язки 2–6 типів А. П. Загнітко тлумачить як реченнєвомодифікаційні, оскільки вони походять зі складного речення.

3.3. Синтаксичні зв’язки на рівні складного речення

Сурядний зв’язок засвідчує однофункціональність компонентів складносурядного речення: Замовкли струни, і замовк голос мельника (М. Стельмах). Засоби вираження – сурядні сполучники.

Підрядний зв’язок маркує різнофункціональність компонентів складнопідрядного речення, у якому виділяємо головну предикативну частину і підрядну (залежну): Де поділися ви, голосні слова, що без вас моя туга німа? (Леся Українка). Засоби вираження – підрядні сполучники, сполучні слова тощо.

Безполучниковий (недиференційований) зв’язок засвідчує як однофункціональність (Настала зима, випали глибокі сніги (М. Стельмах)), так і різнофункціональність (Весною сій – восени збереш (Н. тв.)) компонентів складного безсполучникового речення. Засіб вираження – інтонація.

3.4. Синтаксичні зв’язки на рівні надфразної єдності

На рівні тексту виокремлюємо такі текстові зв’язки:

ланцюговий;
послідовний (див. Таблицю).

Види зв’язку

Сутність зв’язку

Використані засоби зв’язку речень у текстах

Приклади

Схематичне відображення зв’язків речень у тексті

Ланцюговий

(послідовний)

Речення послідовно зв’язуються одне з одним; ланцюговий зв’язок подібний до зв’язку послідовної підрядності у складнопідрядному реченні.

1) повторення тих самих слів;

2) уживання контекстуальних синонімів (серед долини - там);

3) використання слів з просторовим значенням (долиною, між вербами, подекуди та ін.).

Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно і ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь (І.Нечуй-Левицький).

Д1 - Н1

Д2 - Н2

Д3 - Н3

Д4 - Н4

Паралельний

Речення зіставляються чи протиставляються; вони рівноправні, часто однотипні за будовою; при паралельному зв¢язку розвиток думки йде через зіставлення ознак, що приписуються спільному предмету висловлювання.

1) слова з просторовим значенням: у школі, в синіх очах, у свиті бобриковій, з голови, на голові;

2) контекстуальні синоніми: Андрій Маркович - він, старший учитель, кремезний паруб¢яга;

3) співвідношення форм присудків.

Андрій Маркович, старший учитель у школі, - рудий кремезний паруб¢яга. Обличчя - червоне, в ластовинні; у синіх очах, як скелі з-під води, виблискує криця. Ходить у свиті бобриковій, а штани носить на випуск. На голові - кашкет із оксамитовим околишем, арматурка, кокарда. Здіймає він з голови того кашкета обережно, як архірей митру, і раз у раз здуває порох (С. Васильченко).

Д1 - Н1

Д1 - Н2

(Д1) - Н3

(Д1) - Н4

Д1 - Н5

ВИСНОВКИ:

Синтаксичний зв’язок – формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Основними типами синтаксичних зв’язків є предикативний та сурядний (у реченні), підрядний (у словосполученні й реченні).

4. Семантико-синтаксичні відношення в синтаксисі української мови

поділяють на два типи

предикативні
непредикативні

П р е д и к а т и в н і в і д н о ш е н н я – базові (основні), що їх репрезентує граматичний центр (підмет і присудок) на основі синтаксичного зв’язку предикативності, а в семантико-синтаксичному аспекті – суб’єкт і предикат.

Н е п р е д и к а т и в н і в і д н о ш е н н я є різноплановим, тому їхня класифікація в науковій літературі істотно різниться. Утім, учені сходяться на думці, що основними виявами непредикативних відношень є:

с у р я д н і (однорядні) в і д н о ш е н н я,, що маркують синтаксичну еквівалентність, однофункціональність, рівнозначність поєднуваних компонентів. Напр.: Друзі повернули до якихось сінець, і перебігли помешкання начальника станції Варварівки (Ю. Яновський).
п і д р я д н і, що, зі свого боку, мають багато виявів, з-поміж яких основними є три

А т р и б у т и в н і (предикатно-атрибутивні) с е м а н т и к о-с и н т а к с и ч н і в і д н о ш е н н я виражають відношення між предметом і його потенційно предикативною ознакою, напр.: Добрі люди приходять вдень до добрих людей (І. Чендей); Те сяйво блиснуло на зморшкуватому обличчі Рифки (І. Чендей); Скоцюрблений і зосереджений годинникар щось ретельно підстругав за столом (І. Чендей), тощо.

А п о з и т и в н і (предикатно-апозитивні) с е м а н т и к о-с и н т а к с и ч н і в і д н о ш е н н я – це відношення змістової та граматичної рівноправності головного слова та залежного компонента (у реченні – непоширеної прикладки). Вони відрізняються від означальних тим, що в разі апозитивних відношень немає уявлення про предмет і його ознаки, а є один предмет (денотат) і два співвідносних із ним поняття, що по-різному називають цей предмет, напр.: Микола-сирота виріс на полонині; Маланку покликав сам панич Льольо (Із тв. М. Коцюбинського).

А д в е р б і а л ь н і (предикатно-адвербіальні) с е м а н т и к о-с и н т а к с и ч н і в і д н о ш е н н я – це такі, за яких означений компонент (прислівник, відмінкова або прийменниково-відмінкова форма, адвербіалізований дієприслівник, інфінітив) указує на обставини перебігу присудкової дії, процесу, стану, якості тощо. Наприклад: Щодень зрана йдемо місто замітати (І. Франко); За поміччю Соломіїною Остап звівся (М. Коцюбинський); З брязкотом розпирскалася пляшка на тисячу кавалків (І. Франко); Незважаючи на нову закрутанину, вона [Ганя] любила гостей (Б. Лепкий) тощо.

Окрім того, у простому неелементарному (ускладненому) реченні розрізняють такі вияви непредикативних семантико-синтаксичних відношень:

М о д а л ь н і (предикатно-модальні) в і д н о ш е н н я репрезентують вставні компоненти, увиразнюючи позицію мовця щодо повідомлюваного фрагмента дійсності, напр.: Віддано мене в школу рано. Не було, мабуть, мені й шести літ (О. Вишня); Франциськ, гріх сказати, знаходив добрі місця для стріляння і вдалі моменти для пострілу (Т. Прохасько); Як на біду, Лукача покусав скажений горностай (Т. Прохасько).

І н ф о р м а т и в н о-р о з ш и р ю в а л ь н і с е м а н т и к о-с и н т а к с и ч н і в і д н о ш е н н я постають між основним реченням і вставленими конструкціями, які є носіями додаткових побіжних зауважень, уточнень, нових фактів та ін., порівн.: Про діда (материного батька) балачок зовсім не було (О. Вишня); Колекціонер (назовім його звичайним любителем-збирачем!) і грошей громадку прихопив (І. Чендей).

К о м п л е т и в н і (предикатно-кількісні) с е м а н т и к о-с и н т а к с и ч н і в і д н о ш е н н я. виокремлюємо в синтаксично неподільних словосполученнях між головним і залежним компонентами, коли залежне слово є необхідним змістовим доповненням до інформативно недостатнього головного слова, напр.: Один дідич попросив намалювати йому картину (Т. Прохасько); Мати пишається двома синами; Остап із Соломією потиху спустили пліт на річку (М. Коцюбинський) тощо.

Н а п і в п р е д и к а т и в н і в і д н о ш е н н я репрезентують конструкції, які в традиційному синтаксисі витлумачують як відокремлені додатки, означення та обставини, напр.: На необрудованих горах мліють смерекові ліси, повиті прозорою синявою мли (І. Франко); Очі молодої – вогкі, привабливі – були трохи сумні (Ю. Яновський); Переклавши з правої жмені до лівої, батько знову до кишені сунув шворки, цвяхи, ґудзики (І. Чендей); Невисокі під гонтям доми білілися до сонця, мов сріблява луска (І. Франко), тощо.

П о я с н ю в а л ь н і в і д н о ш е н н я репрезентують семантику пояснення поняття, вираженого попереднім членом речення. Наприклад, Львівська молодь, точніше студенти Львівського університету, того літа влаштували мандрівку на Буковину (В. Лесин); Кожен, інакше кажучи, кожна людина, потребує вчителя (Т. Прохасько); Вівса, пшениці, ячмені – все се зіллялось в одну хвилю (М. Коцюбинський); Батько був поранений у праве плече шрапнеллю на фронті, в Галичині (І. Чендей).

К о н т а м і н о в а н і в і д н о ш е н н я. У семантично неелементарному простому реченні наявні різноманітні комбінації семантико-синтаксичних відношень, що ускладнює визначення їхніх різновидів, напр.,

а т р и б у т и в н о-а д в е р б і а л ь н і – ; Донька співає соловейком; Екзаменатори почули відповідь на всі сто.
а т р и б у т и в н о-п о с е с и в н і – Книга брата лежала на столі; Редактор перечитав його роман.
а т р и б у т и в н о-с у б’є к т н і , напр.: Батько приїхав. – Приїзд батька зворушив мене; Учень відповідає. – Відповідь учня була зразковою.
п о д в і й н і а т р и б у т и в н о-п р е д и к а т и в н і відношення репрезентують ознаку предмета, що водночас указує на обставини, за яких спостерігаємо цю ознаку. Розглядуваний тип відношень ґрунтується на подвійному синтаксичному зв’язку (тяжінні): Дід пішов на фронт ще хлопцем. Мати повернулася втомленою.
п о д в і й н і о б’є к т н о-с у б’є к т н і. Наприклад, у реченні Я побачила хлопчика сумним (сумного) // Я побачила хлопчика + Хлопчик був сумний.

NOTA BENE!
Теоретичний матеріал із теми CЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ОДИНИЦЯ «МАЛОГО СИНТАКСИСУ» узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна ГУЙВАНЮК, Олена КАРДАЩУК, Олена КУЛЬБАБСЬКА. Чернівці, : Рута 2003. 159 с. Таблиці № 2–3. Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Для того, щоб прийти до справжнього знання, треба спочатку відчути сумніви (Аристотель)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар