Ф_Просте речення та його релевантні ознаки

Кожна мова має здатність інтерпретувати ту саму ситуацію великим арсеналом різноманітних засобів. Центральне завдання лінгвістики – вивчення цих засобів і функцій (Л. Вайсгербер).

Модуль 2. Речення як основна одиниця синтаксису

Навчальний елемент 2.1

ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ В СЛОВ’ЯНСЬКІЙ СИНТАКСИЧНІЙ КЛАСИОЛОГІЇ
(6 год. – лекції; 2 год. – практичні; 11 год. – сам. робота)

Лекція № 8–9
Тема: ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ ТА ЙОГО РЕЛЕВАНТНІ ОЗНАКИ

План

1. Основні етапи становлення теорії речення в мовознавстві.
2. Формально-синтаксична організація простого речення.
3. Поняття синтаксичної парадигми речення.
4. Семантико-синтаксична структура речення.
5. Комунікативна будова простого речення.
6. Синтаксичні функції простих речень.

Ключові слова: історіографія, просте речення, синтаксична категорія, граматичний центр, графічна та структурна схеми, синтаксичні зв’язки на рівні простого речення, парадигма, пропозиція, предикат, суб’єкт, об’єкт, семантико-синтаксичні відношення, комунікативний акт, інтенції мовця, актуальне членування, тема (відоме), рема (нове), функції.

Мета: поглибити знання студентів про просте речення, основні етапи становлення теорії цієї одиниці «великого синтаксису», узагальнити її структурні, семантичні та комунікативні ознаки, з’ясувати принципи моделювання структури (графічної та структурної схем), установити їхню типологію та функції в надфразній єдності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. К. : Либідь, 1993. С. 66–70; 114–123, 145–170.
Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук.  К. : Академія, 2010. С. 62–71; 86–90; 126–130.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонДУ, 2001. С. 125–133.
Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові : [підручник] / Н. Л. Іваницька. К. : Вища шк., 1986. 168 с.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення : [підручник] / Л. О. Кадомцева. К. : Вища шк., Голов. вид-во, 1985. С. 5–14.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська. К. : Либідь, 1995. С. 8–13.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. К. : Вища шк., 1994. С. 69–92.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. К. : Наук. думка, 1972. С. 10–14, 431–450.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 181–187; 193–197.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1994. С. 34–38.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1997. С. 237–239.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид., стереотип. К. : Вища шк., 2001. С. 322–326; 343–344.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 14–33.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. К. : Академія, 2004. С. 43–59.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1992. С. 33–48.
Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. К : Наук. думка, 1983. С. 7–9; 25–66; 125–143.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. К. : Рад. школа, 1982. С. 150–155.
Вінтонів М. О. Актуальне членування речення і тексту: формальні та функціональні вияви : монографія / М. О. Вінтонів.  Донецьк : ДонДУ, 2013. 327 с.
Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. К. : Вид-че об’єдн. „Вища школа”, Голов. вид-во, 1976. С. 251–253.
Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагматичний аспекти [монографія] / І. Я. Завльнюк. Вінниця : Нова книга, 2009. С. 50.
Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення / О. С. Мельничук. К. : АН УРСР, 1966. С. 33–46; 25–301.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. Вид. 2-ге, переробл. Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. 393 с.
Плющ М. Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення : [монографія] / М. Я. Плющ. К. : Вища шк. Головне вид-во, 1986. 175 с.
Плющ М. Я. Категорії відмінка в семантико-синтаксичній структурі речення речення : [монографія] / М. Я. Плющ. К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2016. 252 с.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. 672 с.
Синтаксис словосполучення і простого речення (синтаксичні категорії і зв’язки). К. : Наук. думка, 1975. С. 5–45.
Сімович В. Практична граматика української мови / [підручник] / Василь Сімович. Раштат : Вид-во товариства „Український рух”, 1918. 301 с.
Смаль-Стоцький С. Граматика української (руської) мови / Степан Смаль-Стоцький, Федір Ґартнер. Вид. четверте. Львів : Друкарня НТШ ім. Шевченка, 1928. 208 с.
Смеречинський С. Нариси з української синтакси у зв’язку з фразеологією та стилістикою (Харків, 1932) / Сергій Смеречинський / фотопередрук з післясловом Олекси Горбача. Мюнхен, 1990. 383 с.
Степаненко М. І. Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення. К. : Вид-во Українського мовно-інформаційного фонду, 1997. 216 с. 
Шинкарук В. Категорії модусу і диктуму у структурі речення : монографія / Василь Шинкарук. Чернівці : Рута, 2002. 217 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. Львів : Світ, 2005. 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонНУ, 2013. Т. 1. 402 с.; Т. 2. 350 с.; Т. 3. 426 с.; Т. 4. 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я.  К. : Либідь, 2001. 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. К. : Довіра, 2007.  478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2010. 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

---

*           *          *

  Робота в групах

Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

• речення
• просте речення
• граматичний / предикативний центр
• графічна схема речення
• структурна схема речення
• парадигма речення
• пропозиція
• актуальне членування речення
• тема (відоме), рема (нове)

 Реченець

Лексикографічні матеріали підготувати – до 06.04.2023 

---

Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО «Лайфхакі з української мови».
Тема заняття «Класифікація речень».
Корисного перегляду!

 Злегка засумували за шкільними роками? Годі! Студентські теж незабутні! 
Сміливо рушаймо в Країну Речення!

1. Основні етапи становлення теорії речення в мовознавстві

Питання про природу речення належить до найдискусійніших питань синтаксису. Наприклад, празький мовознавець І. Ріс навів близько 200 визначень речення. Це було 1931 року, а нині цих визначень, без сумніву, ще більше. Тому речення, посідаючи центральне місце серед синтаксичних одиниць, не має й дотепер загальноприйнятого визначення. На думку І. Вихованця, «Причиною такого стану є те, що у кваліфікацію речення важко вмістити весь набір його ознак» [1993: 54].

В історії дослідження простого речення можна виокремити кілька магістральних напрямів (прочитати теоретичний матеріал за:

Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.):

1. Логіко-граматичний.
2. Психолого-граматичний.
3. Формально-граматичний.
4. Семантико-синтаксичний напрям.
5. Функційно-комунікативний напрям.

З опертям на зазначені вище напрями можемо визначити просте речення так:

Просте речення – це самостійна синтаксична одиниця, що називає одну або більше ситуацію та повідомляє про неї через комбінацію синтаксем; має граматичне значення предикативності й форму, що репрезентовані в граматичних чи семантичних моделях, їх парадигмах і комунікативних варіантах з особливою інтонацією, зміною порядку слів, фразового, наголосу,  експресивних та емоційних елементів.

Основні ознаки речення (за шкільним підручником):

• завершена інтонація повідомлення, питання, бажання чи спонукання;
• комунікативна функція (виражає закінчену думку під час спілкування);
• предикативність – співвіднесеність повідомлення з дійсністю, що граматично виражена в певному способі, часі й особі;
• модальність – відношення повідомлення до дійсності з урахуванням ставлення мовця до повідомлюваного.

2. Будова (формально-синтаксична організація) простого речення

 NOTA BENE! 

Для запису структурної схеми речення використовуємо ті самі символи, що й для словосполучення. 

Приклади структурних схем простих речень

---

3. Поняття синтаксичної парадигми речення

Термін «парадигма» передовсім морфологічний – це сукупність видозмін кожної змінної повнозначної (самостійної) частини мови.

Останнім часом поняття  «парадигма» вживають у широкому розумінні, тобто не лише в морфології, а й у фонології, акцентології, морфеміці, словотворі та синтаксисі.

Учення про парадигматику запровадив швейцарський лінгвіст, засновник структуралізму, Фердинанд де Соссюр у ґрунтовній праці «Курс загальної лінгвістики». Його вчення лягло в основу сучасного визначення простого речення (наприклад, Наталії Шведової в «Русской грамматике» (1980 р.):

Просте речення – це таке висловлювання, що утворене за спеціально призначеним для цього абстрактним зразком (структурною схемою), наділене граматичним значенням предикативності й виявляє це значення в системі своїх предикативних форму парадигмі речення. 

У найновішому синтаксисі поняття парадигми стало багатовимірним:

• комунікативна парадигма (розповідні, питальні, спонукальні та бажальні речення);
• дериваційна парадигма (наприклад, прості ускладнені речення є похідними від складних і утворюють із ними дериваційну парадигму);
• семантико-синтаксична парадигма (сукупність різноструктурних речень, що виражають одне референційне значення, тому їх називають кореферентними синтаксичними одиницями);
• формально-синтаксична парадигма (саме про цей тип парадигми ми вестимемо мову, розбираючи речення за схемою).

4. Комунікативна будова простого речення

Традиційний – формально-граматичний, або формально-синтаксичний, – синтаксис є статичним (лінійним), тоді як вивчення синтаксичних одиниць з опертям на їхні комунікативні особливості – динамічним. У славістиці комунікативний аспект став окремим об’єктом вивчення синтаксису в 20–40-і роки ХХ століття завдяки працям представників Празького лінгвістичного гуртка (В. Матезіус, Ф. Данеш та ін.).

Комунікативна структура речення зумовлена ситуацією спілкування, а отже, спричинена конкретним комунікативним завданням. Механізм комунікативного аспекту зрозумілий лише тоді, коли ми розглядаємо речення в конкретному мовленнєвому контексті (акті комунікації) як висловлення.

Основні комунікативні характеристики простого двоскладного речення

 Актуальне членування речення. Здебільшого комунікативне (актуальне) членування речення реалізує поділ на дві частини:

• тему (дане, відоме)
• рему (нове, ядрове).

Для членування речення на тему й рему не характерна така стабільність, як для поділу на члени речення або синтаксеми. Комунікативна організація допускає багато варіацій, зумовлених:

• порядком слів,
• фразовим наголосом (інтонаційним центром),
• наявністю видільних часток (тільки, лише).

5. Синтаксичні функції простих речень 

(за підручником:  Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] /
І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 69–92.)

Ми розглядали прості речення, абстрагуючись від тексту. Насправді самостійно, без супроводу інших речень, тобто без контексту, вони функціюють рідко.

Більш самостійні прості речення тоді, коли:

• весь текст складається тільки з одного простого речення,
• просте речення починає текст;
• просте речення входить до тексту паралельно з іншими, структурно й змістово пов’язаними одиницями.

  ---

 NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми РЕЛЕВАНТНІ ОЗНАКИ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНОЇ ОДИНИЦІ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 24–25. Режим доступу до Е-версії:  https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Розум людський володіє трьома ключами, 
що відкривають все: цифрою, буквою, нотою. 
Знати, думати, мріяти. Усе в цьому (В. Гюго)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)