Ключові слова: просте речення, класифікація, модальні типи, мовець, інтенція, питальність, розповідність, спонукальність, бажальність (оптативність), окличність, транспозиція, двоскладність / односкладність будови речення, поширення структурної схеми речення, ускладнення мінімальної структури речення, констатація та заперечення, подільніст і неподільність речення.
Мета: узагальнити погляди мовознавців на поділ речень за метою висловлення та емоційним забарвленням, поглибити знання студентів про комунікативно-прагматичні типи простого речення, його модальні вияви; увести до наукового обігу нові лінгвістичні поняття «комунікативні інтенції», «авторська модальність», «синтаксична транспозиція».
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 145–148.
Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – К. : Академія, 2010. – С. 71–86.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 96–124.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська – К. : Либідь, 1995. – С. 13–23.
Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови : [навч. посібник] / Б. М. Кулик. – К. : Рад. шк., 1965. – Ч. ІІ. – С. 23–29.
Курс сучасної української літературної мови : [навч. посібник] / за ред.. Л. А. Булаховського. – К. Рад. шк.., 1951. – Т. ІІ : Синтаксис. – 406 с.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання : [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 92–102.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – К. : Знання, 2010. – С. 187–193.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1994. – С. 38–44.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – С. 239–243.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 326–330.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 60–66.
Ющук І. П. Українська мова : підручник / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2003. – С. 475–477.
Баган М. П. Категорія заперечення в українській мові: функціонально-семантичні та етнологічні вияви : монографія / Мирослава Баган. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго. – 2012. – 376 с.
Бережан Л. В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол.. наук : 10.02.01 – „Українська мова” / Лариса Василівна Бережан. – Івано-Франківськ, 1997. – 16 с.
Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – К. : Вид-че об’єдн. „Вища школа”, Голов. вид-во, 1976. – С. 252–257.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – С. 274–275.
Гуйванюк Н. Функціональна транспозиція в синтаксисі / Ніна Гуйванюк // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. : А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – Вип. 7. – С. 85–90.
Гуйванюк Н. В. Експресивний синтаксис: Досягнення і проблеми / Ніна Гуйванюк // Актуальні проблеми синтаксису: матеріали Всеукр. наук. конф. (Чернівці, 19–21 жовтня 2006 р.) / укл. : Ніна Гуйванюк (наук. ред.) та ін. – Чернівці : Рута, 2006. – С. 267–275.
Гуйванюк Н. В. Співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності в реченні : навч. посібник / Н. В. Гуйванюк, В. А. Чолкан.– Чернівці : Рута, 1997. – 63 с.
Гуйванюк Н. В. Питальні речення в сучасній українській мові : навч. посібн. / Н. В. Гуйванюк, С. Т. Шабат. – Чернівці : Рута, 2000. – 66 с.
Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису : [монографія] / Анатолій Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2006. – С. 44–56.
Навчук Г. В. Формально-синтаксичні та функціонально-семантичні особливості окличних речень : моногр. / Г. В. Навчук, В. Д. Шинкарук. – Тернопіль : Астон, 2007. – 200 с.
Шабат-Савка С. Т. Категорія комунікативної інтенції в українській мові : [монографія] / С. Т. Шабат-Савка. – Чернівці : „Букрек”, 2014. – 412 с.
Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
3. Транспозиція
4. Переповідні прості речення
5. Гіпотетичні (ймовірні) прості речення
6. Умовні прості речення
7. Неокличні / окличні прості речення
8. Стверджувальні прості речення
9. Заперечні (загальнозаперечні та частковозаперечні) прості речення
В українському мовознавстві висловлювалися і такі погляди, як у чеських дослідників, що всі зазначені типи речень можна виокремлювати й за модальним принципом (див. праці Лариси Кадомцевої, Олександра Пономарева, Анатолія Загнітка, Ніни Гуйванюк та ін.). Пригадаймо, що таке модальність?
За енциклопедіїю «Українська мова», МОДАЛЬНІСТЬ – семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлення до дійсності або суб’єктивну оцінку висловлюваного.
Цей термін охоплює широке коло явищ різних мовних рівнів. Центральним у категорії модальності є значення реальної / нереальної. До сфери модальності зараховують також значення, що відбивають характер комунікативної спрямованісті висловлень (повідомлення, питання, спонукальна).
Абсолютно очевидно, що класифікація за модальним принципом співвідноситься з поділом речень за комунікативною настановою, хоча поняття «модальність», і «комунікативна настанова» не тотожні. Наприклад, у розповідні речення потрапляють майже всі модальні типи речень. Так, речення Про Русевича говорять як про людину відповідальну є за комунікативною настановою розповідне, а за модальністю переповідне.
У таких реченнях зафіксовано вияв не особистого досвіду мовця, його переконання, а переказуються спостереження, умовисновки ін. осіб.
Модальні частки на зразок БУЦІМ, МОВЛЯВ, БУЦІМТО, НІБИТО, НАЧЕБТО тощо.
Наприклад: Вони намагаються нав’язати читачам тезу про буцімто вимушене стрімке зростання цін на сільськогосподарську техніку (Із часопису); Начебто так бригадир розпорядився (Розм.); А Василь нібито хоче до Насті вернутися (Розм.).
(або гіпотетичні) – виражають припущення, можливість, ймовірність.
Спеціалізовані частки, що стосуються змісту всього речення: МАБУТЬ, ПЕВНЕ, НІБИ, ЛИБОНЬ, ДЕСЬ, ЧИ НЕ, ЛЕДВЕ НЕ, НАВРЯД ЧИ та ін.). Причому це не вставні компоненти.
Наприклад: Щось наче я її вже давно не бачив і не пригадаю (В. Самійленко); Либонь у них діло уже покінчено (Панас Мирний); Чи не краще його зустріти, все може по-іншому сприйнятись (Є. Гуцало).
Прості речення, у яких їхньому змісту надається значення можливості відповідного явища за якоїсь умови.
Речення цього типу здебільшого бувають складнопідрядними або складносурядними з відповідними показниками умовності. Інколи, проте, речення умовної модальності бувають простими.
Наприклад: Пішов би в огонь і воду (О. Гончар); Так би вічно йшов (В. Сосюра); Ходити б тобі на волі (Марко Вовчок).
Умовна модальність може поєднуватися з відтінком бажаності або спонукальності, що найчастіше буває в питальних реченнях: Чи не пішли б ви звідси назавжди? (М. Коцюбинський).
Отже, серед засобів модального ускладнення речень активно функціюють частки. Ми не можемо в межах однієї лекції з’ясувати всіх можливих смислових відтінків, що їх надають реченню ці синтаксичні морфеми (службові слова). Але ви можете більше дізнатися про це, прочитавши працю Ніни Гуйванюк і Валентини Чолкан «Співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності в реченні» (Чернівці, 1997).
Виокремлення розповідних, питальних і спонукальних речень ґрунтується на розрізненні їх комунікативного призначення. Доповнення цього ряду переповідними, гіпотетичними та умовними реченнями відображає співвідношення реченнєвої структури із ситуативно-прагматичними завданнями та оцінку висловленого самим мовцем. Тому категорія комунікативної спеціалізації речення є антопозорієнтованою.
Отже, усі речення, виокремлені за метою висловлювання (комунікативною настановою), – розповідні, питальні, спонукальні і бажальні – можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні речення адресант комунікації вимовляє зі звичною інтонацією, інші – з підсиленою. Розповідні, питальні, спонукальні й бажальні речення, що їх ужито зі звичною інтонацією, належать до емоційно нейтральних. Емоційно забарвлені розповідні, питальні, спонукальні і бажальні речення, вимовлені з підсиленою, напруженою інтонацією, називають окличними.
ПУНКТОГРАМА: У кінці окличних речень зазвичай ставимо знак оклику.
Характерні граматичні ознаки окличних речень:
Про роль часток у репрезентації функційно-прагматичних відтінків в окличних реченнях читай у науковій статті Галини Навчук за покликанням: https://docs.google.com/viewer?a=v&pid=sites&srcid=YnNtdS5lZHUudWF8YXBzbmltfGd4OjVlMGE0OGVjYjE0M2YwYWE
Прикметно, що в одному реченні можуть паралельно функціювати кілька засобів окличності.
За спостереженням Петра Дудика, окличні речення властиві діалогічній мові, активно функціюють у художньому та публіцистичному стилях, тоді як і науковому й офіційно-діловому стилях їх майже не вживають.
Констатують те, що наявне в дійсності. За комунікативною настановою вони можуть бути розповідні, питальні, спонукальні та бажальні. Наприклад: Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам наймиліш? (Олександр Олесь); У моєму серці билося твоє (Ліна Костенко); Зичу вам надійного здоров’я.
Отже, Олена Гурко, авторка монографії «Категорія ствердження та її вираження в українській літературній мові», справедливо зазначає, що «Ствердження в художньому стилі представлено передусім на граматичному рівні мови морфологічними та синтаксичними засобами».
Такі, у яких автор висловлення заперечує ту чи ту ознаку, дію, подію, явище. Дослідниця категорії заперечення в українській мові Мирослава Баган виокремлює дві основні функції заперечення за комунікативним спрямуванням:
Здебільшого містять подвійне заперечення у складеному дієслівному присудку: першу заперечну частку НЕ вжито перед допоміжним дієсловом, а другу – перед інфінітивом. Такі речення є асиметричними, бо виражають ствердження попри вживання заперечних часток, напр.: Я не можу тобі не сказати цієї новини (Розм.).
На зіставленні двох слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом, ґрунтується антитеза, напр.: Комусь – щоб хліба скибка. Комусь – щоб тільки лаври (Ліна Костенко).
Із речень стверджувальних і заперечних виформовуються складні синтаксичні цілі дуже виразного змісту й емоційності, напр.: Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть людська і жорстокість (О. Жлвженко).
Про інші структурні типи простих речень – двоскладні / односкладні, повні / неповні, поширені / непоширені, ускладнені / неускладнені, членовані / нечленовані – уже йшлося на попередній лекції в питанні 2 «Формально-синтаксична організація простого речення». Варто повторити!
Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)