Лекція № 9.
Комунікативно-прагматичні та структурні типи простих
речень у сучасній українській мові

30 березня 2020

План лекції:
  1. Типи речень за комунікативною настановою.
  2. Поділ простих речень за модальністю.
  3. Класифікація речень за емоційним забарвленням.
  4. Типологія речень за характером предикативних відношень.

Ключові слова: просте речення, класифікація, модальні типи, мовець, інтенція, питальність, розповідність, спонукальність, бажальність (оптативність), окличність, транспозиція, двоскладність / односкладність будови речення, поширення структурної схеми речення, ускладнення мінімальної структури речення, констатація та заперечення, подільніст і неподільність речення.


Мета: узагальнити погляди мовознавців на поділ речень за метою висловлення та емоційним забарвленням, поглибити знання студентів про комунікативно-прагматичні типи простого речення, його модальні вияви; увести до наукового обігу нові лінгвістичні поняття «комунікативні інтенції», «авторська модальність», «синтаксична транспозиція».

Модуль 2. Речення як основна одиниця синтаксису

Навчальний елемент 2.2

Просте речення в слов’янській синтаксичній класиології

(2 год. – лекції; 2 год. – практичні; 4 год. – сам. робота)

Рекомендована література до навчального елемента
(основна)

  • Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 145–148.

  • Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. – К. : Академія, 2010. – С. 71–86.

  • Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 96–124.

  • Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська – К. : Либідь, 1995. – С. 13–23.

  • Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови : [навч. посібник] / Б. М. Кулик. – К. : Рад. шк., 1965. – Ч. ІІ. – С. 23–29.

  • Курс сучасної української літературної мови : [навч. посібник] / за ред.. Л. А. Булаховського. – К. Рад. шк.., 1951. – Т. ІІ : Синтаксис. – 406 с.

  • Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання : [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – С. 92–102.

  • Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – К. : Знання, 2010. – С. 187–193.

  • Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1994. – С. 38–44.

  • Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. – К. : Либідь, 1997. – С. 239–243.

  • Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стереотип. – К. : Вища шк., 2001. – С. 326–330.

  • Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 60–66.

  • Ющук І. П. Українська мова : підручник / І. П. Ющук. – К. : Либідь, 2003. – С. 475–477.


Додаткова література

  • Баган М. П. Категорія заперечення в українській мові: функціонально-семантичні та етнологічні вияви : монографія / Мирослава Баган. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго. – 2012. – 376 с.

  • Бережан Л. В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол.. наук : 10.02.01 – „Українська мова” / Лариса Василівна Бережан. – Івано-Франківськ, 1997. – 16 с.

  • Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. – К. : Вид-че об’єдн. „Вища школа”, Голов. вид-во, 1976. – С. 252–257.

  • Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – С. 274–275.

  • Гуйванюк Н. Функціональна транспозиція в синтаксисі / Ніна Гуйванюк // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / укл. : А. Загнітко (наук. ред.) та ін. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – Вип. 7. – С. 85–90.

  • Гуйванюк Н. В. Експресивний синтаксис: Досягнення і проблеми / Ніна Гуйванюк // Актуальні проблеми синтаксису: матеріали Всеукр. наук. конф. (Чернівці, 19–21 жовтня 2006 р.) / укл. : Ніна Гуйванюк (наук. ред.) та ін. – Чернівці : Рута, 2006. – С. 267–275.

  • Гуйванюк Н. В. Співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності в реченні : навч. посібник / Н. В. Гуйванюк, В. А. Чолкан.– Чернівці : Рута, 1997. – 63 с.

  • Гуйванюк Н. В. Питальні речення в сучасній українській мові : навч. посібн. / Н. В. Гуйванюк, С. Т. Шабат. – Чернівці : Рута, 2000. – 66 с.

  • Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису : [монографія] / Анатолій Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2006. – С. 44–56.

  • Навчук Г. В. Формально-синтаксичні та функціонально-семантичні особливості окличних речень : моногр. / Г. В. Навчук, В. Д. Шинкарук. – Тернопіль : Астон, 2007. – 200 с.

  • Шабат-Савка С. Т. Категорія комунікативної інтенції в українській мові : [монографія] / С. Т. Шабат-Савка. – Чернівці : „Букрек”, 2014. – 412 с.


Словники й довідники

  • Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.

  • Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.

  • Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.

  • Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.

  • Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.

  • Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.

  • Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

users 1  Робота в групах


Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

2. Питальні речення

  • 2.1. власне-питальні;
  • 2.2. невласне-питальні.

3. Транспозиція
4. Переповідні прості речення
5. Гіпотетичні (ймовірні) прості речення
6. Умовні прості речення
7. Неокличні / окличні прості речення
8. Стверджувальні прості речення
9. Заперечні (загальнозаперечні та частковозаперечні) прості речення

alarm clock 1 Реченець

Лексикографічні матеріали підготувати – до 13.04.2021 

television 1  Виконані завдання надіслати на електронну пошту
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.u.ua


2. Поділ простих речень за модальністю

В українському мовознавстві висловлювалися і такі погляди, як у чеських дослідників, що всі зазначені типи речень можна виокремлювати й за модальним принципом (див. праці Лариси Кадомцевої, Олександра Пономарева, Анатолія Загнітка, Ніни Гуйванюк та ін.). Пригадаймо, що таке модальність?

За енциклопедіїю «Українська мова», МОДАЛЬНІСТЬ – семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлення до дійсності або суб’єктивну оцінку висловлюваного.

Цей термін охоплює широке коло явищ різних мовних рівнів. Центральним у категорії модальності є значення реальної / нереальної. До сфери модальності зараховують також значення, що відбивають характер комунікативної спрямованісті висловлень (повідомлення, питання, спонукальна).

За модальністю прості речення поділяють на 7 підтипів:

  • 1. Розповідні речення.
  • 2. Речення бажальної модальності.
  • 3. Речення питальної модальності.
  • 4. Речення спонукальної модальності.
  • 5. Речення умовної модальності.
  • 6. Речення гіпотетичної модальності.
  • 7. Речення переповідної модальності.

Абсолютно очевидно, що класифікація за модальним принципом співвідноситься з поділом речень за комунікативною настановою, хоча поняття «модальність», і «комунікативна настанова» не тотожні. Наприклад, у розповідні речення потрапляють майже всі модальні типи речень. Так, речення Про Русевича говорять як про людину відповідальну є за комунікативною настановою розповідне, а за модальністю переповідне.


Переповідні прості речення

У таких реченнях зафіксовано вияв не особистого досвіду мовця, його переконання, а переказуються спостереження, умовисновки ін. осіб.

Основні формальні засоби вираження переповідності в сучасній українській мові

Модальні частки на зразок БУЦІМ, МОВЛЯВ, БУЦІМТО, НІБИТО, НАЧЕБТО тощо.

Наприклад: Вони намагаються нав’язати читачам тезу про буцімто вимушене стрімке зростання цін на сільськогосподарську техніку (Із часопису); Начебто так бригадир розпорядився (Розм.); А Василь нібито хоче до Насті вернутися (Розм.).


Ймовірні прості речення

(або гіпотетичні) – виражають припущення, можливість, ймовірність.

Основні формальні засоби вираження ймовірності
в сучасній українській мові

Спеціалізовані частки, що стосуються змісту всього речення: МАБУТЬ, ПЕВНЕ, НІБИ, ЛИБОНЬ, ДЕСЬ, ЧИ НЕ, ЛЕДВЕ НЕ, НАВРЯД ЧИ та ін.). Причому це не вставні компоненти.

Наприклад: Щось наче я її вже давно не бачив і не пригадаю (В. Самійленко); Либонь у них діло уже покінчено (Панас Мирний); Чи не краще його зустрітивсе може по-іншому сприйнятись (Є. Гуцало).


Умовні прості речення

Прості речення, у яких їхньому змісту надається значення можливості відповідного явища за якоїсь умови.

Основні формальні засоби вираження умовності
в сучасній українській мові

  • 1. умовний спосіб дієслова-присудка;
  • 2. інфінітив з умовною часткою би (б) – зрідка.

Речення цього типу здебільшого бувають складнопідрядними або складносурядними з відповідними показниками умовності. Інколи, проте, речення умовної модальності бувають простими.

Наприклад: Пішов би в огонь і воду (О. Гончар); Так би вічно йшов (В. Сосюра); Ходити б тобі на волі (Марко Вовчок).

Умовна модальність може поєднуватися з відтінком бажаності або спонукальності, що найчастіше буває в питальних реченнях: Чи не пішли б ви звідси назавжди? (М. Коцюбинський).

Отже, серед засобів модального ускладнення речень активно функціюють частки. Ми не можемо в межах однієї лекції з’ясувати всіх можливих смислових відтінків, що їх надають реченню ці синтаксичні морфеми (службові слова). Але ви можете більше дізнатися про це, прочитавши працю Ніни Гуйванюк і Валентини Чолкан «Співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальності в реченні» (Чернівці, 1997).

Виокремлення розповідних, питальних і спонукальних речень ґрунтується на розрізненні їх комунікативного призначення. Доповнення цього ряду переповідними, гіпотетичними та умовними реченнями відображає співвідношення реченнєвої структури із ситуативно-прагматичними завданнями та оцінку висловленого самим мовцем. Тому категорія комунікативної спеціалізації речення є антопозорієнтованою.


3. Класифікація речень за емоційним забарвленням

За цією ознакою речення поділяють на два типи:

  • 3.1 неокличні – прості речення, у яких відсутнє емоційно-експресивне забарвлення (вони емоційно нейтральні);
  • 3.2 окличні – речення, у яких сконденсовано емоційно-експресивне забарвлення, передано емоційно-почуттєвий стан мовця.

Порівняймо емоційно-нейтральні та емоційно-забарвлені речення:

  • А. Тут крила звів у свій політ орлиний Міцкевича полуменистий дар (М. Рильський); Чиста наша дружбачистаяпрозора! (П. Тичина) – розповідні.
  • Б. – Мамочи кожна пташина у вирій на зиму літа? – в неньки спитала дитина (Леся Українка); Хто з вас може перелічити обов’язки своєї матері?! (О. Гончар) – питальні;
  • В. Піснепадай в серцеяк зерно в ріллю. (В. Сосюра); Свої робітничі квартали навікиПарижепрослав! (М. Рильський).

  • Г. Щоб Ваш   сон   був   здоровим  і комфортним (З реклами); «Фокстрот»: От якби пилососи вимірювалися... в котах! Чим довша шерсть – тим  потужніший  потрібен  пилосос! (З реклами).

Отже, усі речення, виокремлені за метою висловлювання (комунікативною настановою), – розповідні, питальні, спонукальні і бажальні – можуть мати різний ступінь емоційного забарвлення. Одні речення адресант комунікації вимовляє зі звичною інтонацією, інші – з підсиленою. Розповідні, питальні, спонукальні й бажальні речення, що їх ужито зі звичною інтонацією, належать до емоційно нейтральних. Емоційно забарвлені розповідні, питальні, спонукальні і бажальні речення, вимовлені з підсиленою, напруженою інтонацією, називають окличними.

До окремої групи окличних речень належать:

  • 1. речення-заклики: За мир у всім світі!
  • 2. речення-привітання: З Великоднем!
  • 3. речення-здравиці: Бувайте здоровіживите багато!
  • 4. речення-побажання: Хай щастить Вам!
  • 5. речення фразеологізованої структури: Ні пухуні пера!

ПУНКТОГРАМА: У кінці окличних речень зазвичай ставимо знак оклику.

Характерні граматичні ознаки окличних речень:

  • уживання вигуків: Оякби пісню вдать палкунатхненну! (І. Франко); Ой радіснорадісно в нашім краї жить! (Нар. тв.);
  • використання часток ЩО ЗА, ХАЙ, НЕХАЙ; ЗАЙМЕННИКІВ ЯКИЙ (яка, яке, які…), СКІЛЬКИ і займенникових слів ЯК, КУДИ, ДЕ тощо в ролі емоційно-підсилювальних компонентів. Наприклад: Що за лихий! (І. Нечуй-Левицький); Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! (І. Франко); Який кругом прозор! (П. Тичина):
  • інверсія, порівн.: Гори сьогодні прекрасні (розповідне, неокличне речення) і Прекрасні сьогодні гори! (розповідне, окличне речення)
  • звертання, напр.: О всесвіте, який величний ти!

Про роль часток у репрезентації функційно-прагматичних відтінків в окличних реченнях читай у науковій статті Галини Навчук за покликанням: https://docs.google.com/viewer?a=v&pid=sites&srcid=YnNtdS5lZHUudWF8YXBzbmltfGd4OjVlMGE0OGVjYjE0M2YwYWE

Прикметно, що в одному реченні можуть паралельно функціювати кілька засобів окличності.

За спостереженням Петра Дудика, окличні речення властиві діалогічній мові, активно функціюють у художньому та публіцистичному стилях, тоді як і науковому й офіційно-діловому стилях їх майже не вживають.


4. Типологія речень за характером предикативних відношень


За характером предикативних відношень усі речення поділяють на три типи:

  • 4.1 стверджувальні (констатувальні);
  • 4.2 заперечні (коли в його структурі наявна заперечна частка НЕ);
  • 4.3 стверджувально-заперечні (зазвичай складні речення).

4.1. Стверджувальні речення

Констатують те, що наявне в дійсності. За комунікативною настановою вони можуть бути розповідні, питальні, спонукальні та бажальні. Наприклад: Рідна мова в рідній школіЩо бринить нам наймиліш? (Олександр Олесь); У моєму серці билося твоє (Ліна Костенко); Зичу вам надійного здоров’я.

Формальні засоби увиразнення ствердження

  • 1. частки, зокрема: підсилювальні та стверджувальні ТАК, А, АЖ, АДЖЕ, ЖЕ (Ж), -ТАКИ, -БО, -НО, -ТО, напр.: Аж тут нам правда стрілась і стало все на свої місця (Нар. тв.); Так ми будемо твердо йти, хай дивляться на нас з усіх боків (В. Чумак); Адже ми твердо, супротивно, владно устаєм (Павло Тичина), а також окличні (ЩО ЗА, ЯК), напр.: Що за святкова днинкаЯк швидко дні міські промчали! (В. Сосюра);
  • 2. вигуки (О, ОХ, АХ), напр.: Ох, але як уже важко йти! (Г. Хоткевич); Ох, як він говорив! Який був голос! Я пригадав те, що давно забув... (Леся Українка);
  • 3. звертання, напр.: Слухай уважно, моя дочко, та запам’ятовуй (Марко Вовчок);; Оживи, козацька славо, у бандурних струнах.
  • 4. модальні слова на зразок безперечно, безумовно, певна річ, правда, правду кажучи, сподіваюсь, напр.: Дівчинкасправді, як та квіточкарозпукуєтьсятаке славне дитяточко (Марко Вовчок); Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Дмитро Ткач);
  • 5. зміна порядку слів у реченні (Пам’ятає трохи і вона оті фронти! (Ірина Вільде).

Отже, Олена Гурко, авторка монографії «Категорія ствердження та її вираження в українській літературній мові», справедливо зазначає, що «Ствердження в художньому стилі представлено передусім на граматичному рівні мови морфологічними та синтаксичними засобами».

4.2. Заперечні речення

Такі, у яких автор висловлення заперечує ту чи ту ознаку, дію, подію, явище. Дослідниця категорії заперечення в українській мові Мирослава Баган виокремлює дві основні функції заперечення за комунікативним спрямуванням:

  • 1. полемічне – «заперечення, яке безпосередньо спрямоване на спростування раніше висловленої думки, зокрема в діалогічному мовленні»; Неправда! Ви нічого не знаєте! (Із тв. Ірини Вільде);
  • 2. інформативне – «заперечні одиниці, які слугують лише для вираження певної інформації»; Север, коханий мій, я ніколи більше не буду така нескромна, як оце! (Ірина Вільде); Не питай про долющо загубилась десь в житах (А. Малишко).

Відповідно до місця заперечної частки НЕ такі прості речення можна поділити на два різновиди:

  • 1. загальнозаперечні (частка НЕ перед присудком): Я тебе не впізнаю! (Ірина Вільде); Не спиняй думок крилатиххай летять в світи (Олександр Олесь). У структурі загальнозаперечних речень може посилюватися семантика заперечення, що досягається введення в речення заперечних компонентів до інших елементів, напр.: Не дамне дам нікому знущатися над собою (Леся Українка). Увиразнення заперечення в побутовому мовленні може здійснюватися власне та інтонаційно-смисловими відтінками, напр., у реченнях із негативною інформацією: Який там спортЗнайшов чим хвалитися! Багато ти знаєш! Окрім власне заперечної частки НЕ – показника заперечення, наявний ще один показник-негатор – додаток у Р. в. або Зн. в., напр.: Не йдихлопчикудо менене труди свої ноги, бо доля вже за дверима (Б. Лепкий); Не побачу дружиноньку свою (Марко Вовчок).
  • 2. частковозаперечні (частку не вжито перед другорядним членом речення): Я знаю не таку правду! (Із тв. Ірини Вільде); Не все те золотощо блищить (Нар. тв.); Я загоїти хочу вам рани. Не на віки чи роки – на мить... Бо розмиють їх знов океани, Бо ще буря ще досі шумить (Олександр Олесь).

4.3. Стверджувально-заперечні прості речення

Здебільшого містять подвійне заперечення у складеному дієслівному присудку: першу заперечну частку НЕ вжито перед допоміжним дієсловом, а другу – перед інфінітивом. Такі речення є асиметричними, бо виражають ствердження попри вживання заперечних часток, напр.: Я не можу тобі не сказати цієї новини (Розм.).

На зіставленні двох слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом, ґрунтується антитеза, напр.: Комусь – щоб хліба скибка. Комусь – щоб тільки лаври (Ліна Костенко).

Із речень стверджувальних і заперечних виформовуються складні синтаксичні цілі дуже виразного змісту й емоційності, напр.: Ні. Не робота подолала менене пияцтвоне жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть людська і жорстокість (О. Жлвженко).


Отже, розглянуті класифікації простих речень ґрунтуються на беззаперечному врахуванні трьох аспектів синтаксису:

  • формально-синтаксичного;
  • семантико-синтаксичному;
  • комунікативному.

Про інші структурні типи простих речень – двоскладні / односкладні, повні / неповні, поширені / непоширені, ускладнені / неускладнені, членовані / нечленовані – уже йшлося на попередній лекції в питанні 2 «Формально-синтаксична організація простого речення». Варто повторити!

Хай ніщо й ніколи серце не тривожить,
Сірий смуток не захмарює чоло.
Нам зозуля накує і наворожить...
Стільки щастя, скільки цвіту розцвіло!

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...