Методика підготовки та проведення семінарських занять, консультацій і колоквіумів у ЗВО
Добре тому, хто навчився вчитися (Менандр)
Модуль 2. Професійна компетентність як результат фахової підготовки магістрів-філологів у системі вищої освіти
З м і с т о в и й м о д у л ь 2
Організація вивчення української мови у ЗВО за кредитно-трансферною технологією
Лекція № 13
МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ, КОНСУЛЬТАЦІЙ І КОЛОКВІУМІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
П л а н:
1. Особливості організації та проведення семінарських занять у ЗВО.
2. Консультації, колоквіуми, дидактичні ігри та гурткова робота з української мови в ЗВО.
М е т а: ознайомити студентів із особливостями методики підготовки та проведення практичних, лабораторних і семінарських занять з українською мови у вищій школі, установити типологію занять практичного блоку, визначити основні їхні функції, з’ясувати етапи підготовки практичних, лабораторних і семінарських занять обов’язкових курсів і дисциплін за вибором студента, схарактеризувати вміння, якими повинен володіти викладач, організатор практичної підготовки фахівців із філології.
К л ю ч о в і п о н я т т я: ЗВО, українська мова, компетенції, аудиторна робота, типологія, практичне заняття, лабораторне заняття, семінарське заняття, просемінар, власне семінар, спецсемінар, засіб навчання, алгоритм підготовки, наукова дискусія, методичні вказівки, функції.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
О с н о в н а
Артемова 2008: Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи : навч.-метод. посібник [для викладачів, аспірантів, студентів магістратури] / Л. В. Артемова. – К. : Кондор, 2008. – 272 с.
Бондар 1996: Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів / Володимир Іванович Бондар. – К. : Освіта, 1996. – 92 с.
Вітвицька 2006: Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої освіти : підручник для студ. магістратури / С. С. Вітвицька. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.
Горошкіна, Мельник, Пустовіт 2013: Горошкіна О. М. Теорія і практика викладання філологічних дисциплін у вищій школі : навч. посібник / О. М. Горошкіна, Т. В. Мельник, В. Ю. Пустовіт. – Луганськ, 2013. – С. 10–22.
Дороз 2008: Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с.
Дубасенюк 2014: Дубасенюк О. А. Методика викладання педагогіки : курс лекцій / О. А. Дубасенюк, О. Є. Антонова. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 328 с.
Коротєєва-Камінська 2006: Коротєєва-Камінська В. О. Викладання української мови та українознавства у вищих навчальних закладах (історичний аспект) : навч. посібн. / В. О. Коротєєва-Камінська. – K. : ВП «Профссіонал», 2006. – 304 с.
Любашенко 2006: Любашенко О. Українська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі / Олеся Любашенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 39–42.
Мацько 1996 а: Мацько Л. І. Українська мова у вищій школі України / Л. І. Мацько // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 24–26.
Мистецтво 2003: Мистецтво бути викладачем : практ. посібн. / А. Брінклі, Б. Дантес, С. Флемм, С. Флемінг,Ч. Форсі, Е. Ротшильд ; за ред. О. С. Сидоренка. – К. : Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджментосвіти в Україні», 2003. – 144 с.
Нагаєв 2007: Нагаєв В. М. Методика викладання у вищій школі: Навчальний посібник / В. М. Нагаєв. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 232 с.
Нікітіна 2015: Нікітіна А. В. Українська лінгвометодика для магістрантів : навч. посібник / А. В. Нікітіна. – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2015. – С. 4–31, 245–247, 295–298.
Овчарук 2004: Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с.
Остапенко 2008: Остапенко Н. М. Теорія і практика формування лінгвометодичних компетентностей у студентів філологічних факультетів ВНЗ / Наталія Миколаївна Остапенко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2008. – 330 с.
Семеног 2014: Семеног О. М. Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах : навч. посібник / О. М. Семеног, Н. П. Дейниченко. – Суми : Вид-во СумДПУ, 2014. – С. 6–16.
Семиченко 2004: Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності : навч. посібник для вищих навчальних закладів / В.А. Семиченко. – Київ : Вища школа, 2004. – 335 с.
Туркот 2011: Туркот Т. І. Психологія і педагогіка вищої школи в запитаннях і відповідях : навч. посібник / Т. І. Туркот. – К. : Кондор, 2011. – 516 с.
Фіцула 2003: Фіцула М. М. Вступ до педагогічної професії : [навч. посіб.] / Михайло Михайлович Фіцула. – 2-е вид. – Тернопіль : Навч. книга–Богдан, 2003. – 136 с.
Юцявичене 1989: Юцявичене П. А. Теория и практика модульного обучения / П. А. Юцявичене. – Каунас : Швиеса, 1989. – 272 с.
Д о д а т к о в а л і т е р а т у р а
1. Бедь В. В. Основи наукової організації праці студентів академії [навч.-метод. посібн.] / В. В. Бедь, А. О. Малишев. – Ужгород, 2001. – 314 с.
2. Бібік Н. М. Компетентністний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Надія Михайлівна Бібік // Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – С. 47–52.
4. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод. посібник / Олександр Михайлович Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
5. Богуш А. М. Формування мовної особистості на різних вікових етапах : [монографія ] / Л. М. Богуш, О. С. Трифонова, О. І. Кисельова, Ж. Д. Горіна, М. Л. Черкасов. – Одеса : ПНЦ АПН України, 2008. – 272 с.
6. Боднар С. Термінологічний аналіз понять «компетенція» і «компетентність» у педагогіці: сутність та структура / Світлана Боднар // Освіта і управління. – 2007. – Т. 10. – № 2. – С. 95–99.
7. Борисенко В. В. Компетентнісний та проблемний підходи як компоненти методичної системи навчання української мови фахового спрямування / В. В. Борисенко // Наукові записки : [зб. наук. статей] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 97. – С. 25–30.
8. . Бородюк Н. Університетський філолог в інтер’єрі сучасності / Н. Бородюк. – Урядовий кур’єр. – 2004. – 1 липня. – № 21.
9. Бутенко Н. Ю. Комунікативна майстерність викладача : [навч. посіб.] / Наталія Юріївна Бутенко. – К. : КНЕУ, 2005. – 336 с.
10. Володько В. Педагогічна система навчання: теорія, практика, перспективи : [навч.-метод. посібн.] / В. Володько. – К. : Педагогічна преса, 2000. – 148 с.
11. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с.
12. Конусі О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf
13. Копусь О. А. Дидактична стратегія як проект керованої діяльності підготовки майбутніх магістрів-філологів / О. А. Копусь // Наука і освіта. – № 1. – 2011. – С. 47–50.
14. Копусь О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf15. 5. Луговий В. І. Європейська концепція компетентнісного підходу у вищій школі та проблем її реалізації в Україні // В. І. Луговий. – К. : Педагогічна думка, 2009. – С. 5–17.
15. Любашенко О. В. Лінгводидактичні стратегії: проектування процесу навчання української мови у вищій школі : [монографія] / Олеся Вадимівна Любашенко. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. – 296 с.156.
16. Мацько Л. П. Українська мова у вищій школі України / Любов Мацько // Дивослово. – 1996. № 11. – С. 24–26.
17. Педагогіка вищої школи : навч. посібник / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін. ; за ред. З. Н. Курлянд – К. : Знання, 2007. – С. 11–70, 109–111.
18. Практика в системі фахової освіти вчителя-словесника : навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. М. Семеног ; Ін-т пед. освіти і освіти дорослих АПН України ; Глухів. держ. пед. ун-т ім. Олександра Довженка. – К. : Фенікс, 2008. – 285 с.
19. Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібн. / Олена Миколаївна Горошкіна, Станіслав Олександрович Караман, Зінаїда Павлівна Бакум, Ольга Володимирівна Караман, Ольга Антонівна Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана. – К. : [б. в.], 2015. – 250 с. – С. 22–41.
20. Семеног О. М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури : [монографія] / Олена Миколаївна Семеног. – Суми : Мрія-1, 2005. – 404 с.
С л о в н и к и й д о в і д н и к и
Волканова В. В. Словник методиста : метод. посібн. / укл. : В. В. Волканова. – К. : Вид-ча група „Основа”, 2008. – 192 с. – (Серія „Словники”).
Львов М. Р. Словарь-справочник по методике русского языка / М. Р. Львов. – учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. – М. : Просвещение, 1988. – 240 с.
Наумчук М. М. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови : навч.-метод. посібн. / М. М. Наумчук, Л. П. Лушпинська. – Тернопіль : Астон, 2003. – 132 с.
Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2003. – 149 с.
Словник педагогічних та психологічних термінів / О. Т. Федунович-Швед, О. В. Пентелейчук, Г. В. Рудь [та ін]. – Вижниця : Черемош, 2013. – 135 с.
НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
1. Особливості організації та проведення семінарських занять у ЗВО
СЕМІНАР (від лат. seminarium – розсадник, переносно – школа) – це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо; один з основних видів групових навчально-теоретичних або практичних занять студентів, членів наукових гуртків, слухачів курсів.
Семінар – це навчальне заняття, що заплановане програмою навчання, під час якого відбувається обговорення вивченої теми, до якого студенти готують тези виступів на підставі виконаних завдань. На семінарському занятті викладач організує дискусію з попередньо визначених проблем.
Основними цілями проведення семінарських занять є:
- забезпечити педагогічні умови для поглиблення та закріплення знань студентів з основ мовознавчих курсів, набутих під час лекцій і в процесі вивчення навчальної інформації, що її запропоновано для самостійного опрацювання;
- спонукати студентів до колективного творчого обговорення найскладніших питань навчального курсу, активізація бакалаврів і магістрантів до самостійного вивчення наукової й методичної літератури, виформування в них навичок самоосвіти (пізнавальна мотивація);
- оволодіння методами аналізу фактів, явищ і проблем, що їх розглядають, та формування умінь і навичок до здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;
- опанування метамови певної філологічної науки, формування навичок оперування визначеннями та поняттями;
- набуття вмінь і навичок постановки й розв’язання інтелектуальних проблем і завдань, критичного мислення, обстоювання власної позиції.
Структура семінарського заняття:
Організаційна частина
Мета зазначеного етапу семінарського заняття – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття. Складники організаційної частини:
- привітання викладача зі студентами,
- виявлення відсутніх,
- перевірка підготовленості до заняття (можливе коротке фронтальне опитування, короткий педагогічний тест тощо).
Мотивація та стимулювання навчальної діяльності
Етап передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань семінару. Мотивація сприяє чіткому усвідомленню мети семінару, що полягає в досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача і студентів.
Обговорення проблем семінарського заняття
Мета цього етапу – обговореннія та керівництво процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду й методики його проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення та розуміння студентами вивченої навчальної інформації.
Діагностика правильності засвоєння студентами знань
Завдання етапу – з'ясування причин нерозуміння певного елемента змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу (за необхідності з використанням комп'ютерної техніки).
Підведення підсумків
Особливість етапу – коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, якість діяльності групи й окремих студентів, оцінювання їхньої роботи).
Організація позаадиторної самостійної роботи студентів
Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, коротку анотацію рекомендованих джерел інформації, пропозиції щодо виконання індивідуальних завдань.
Семінарські заняття виконують такі основні функції:
навчальну (поглиблення, конкретизація, систематизація знань, засвоєних під час лекцій та в процесі самостійної підготовки до семінару);
розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними навчальними, науковими та довідковими джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури й мислення, прищеплення інтересу до вивчення дисциплін лінгвітичного циклу й до фаху філолога, формування потреби здорового способу життя тощо);
діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєння, невміння застосовувати на практиці та їх подолання) тощо.
Окрім зазначених вище основних функцій семінарські заняття у вищій школі виконують і такі:
поєднання лекційної форми навчання із систематичною самостійною роботою студентів над матеріалами підручників, посібників і першоджерел; кореляція теоретичної підготовки з практичною, формування пізнавальної мотивації здобувачів вищої освіти;
навчання студентів творчо працювати з підручниками, посібниками та іншими матеріалами, реферувати їх, готувати доповіді, виступи та повідомлення з окремих питань і виступати з ними на заняттях перед студентами групи чи курсу, обстоювати свої погляди;
розвиток творчого професійного мислення, умінь і навичок розумової праці, використання теоретичних знань для розв’язання практичних професійних завдань;
формування у студентів інтересу до науково-дослідної роботи в галузі мовознавчої науки й залучення їх до досліджень, які здійснює випускова кафедра, до студентських гуртків і товариств;
організування повторення, закріплення знань, систематичне контролювання роботи студентів і перевірка їх знань, умінь і навичок з окремих тем і розділів робочої програми.
Прикметною особливістю семінару як форми навчальних занять є:
- активна участь самих студентів у з'ясуванні сутності проблем, змісту питань, що були винесені на розгляд аудиторії;
- викладач надає студентам змогу вільно висловлюватися під час розгляду питань, що їх передбачено для обговорення, допомагає їм правильно структурувати свої міркування;
- навчальна мета семінару зумовлює те, щоб студенти були добре підготовлені до заняття;
- якщо студенти не підготовлені до заняття, то семінарське заняття перетворюється у фронтальну бесіду (викладач задає питання, студенти відповідають на них).
Типологія семінарських занять
Відомо багато різновидів семінарських занять, що відрізняються як за змістом, так і за формою організації роботи. Утім, у практиці навчальної роботи у вищій школі виокремлюють три основні різновиди семінарських занять:
Просемінар – перший семінар, заняття з підготовки до наступних семінарів. Проводиться він, як правило, на першому курсі. Ціль такого семінару – ознайомити студентів зі специфікою самостійної роботи, придбання навичок роботи з літературою, першоджерелами.
Власне семінар – семінарське заняття, тематично пов’язане з навчальною програмою дисципліни. Тут вирішуються більш серйозні навчальні та виховні завдання, спрямовані на розвиток у студентів самостійності в підході до матеріалу. У вищій школі практикуються три типи власне семінарів:
- семінар, який має основною ціллю поглиблене вивчення певного систематичного курсу і тематично міцно пов’язаний з ним;
- семінар, призначений для ґрунтовного опрацювання окремих найбільш важливих в методологічному відношенні тем дисципліни або навіть однієї теми;
- семінар дослідницького типу з тематикою по окремим приватним проблемам науки – для поглибленого їх опрацювання.
Спецсемінар – семінарське заняття дослідницького типу з незалежною від лекційного курсу тематикою, ціллю якого є поглиблене вивчення окремої проблеми; організовується на старших курсах. Спецсемінари проводяться під керівництвом спеціаліста в даній сфері і являють собою школу спілкування дослідників-початківців з певної наукової тематики, привчають студентів до колективного мислення і творчості. В ході спецсемінару важливу роль відіграють відповідна орієнтація студентів на групову роботу, використання спеціальних прийомів, таких як моделювання ситуації.
Інша типологія семінарів опирається на форму занять, зокрема (табл. 1):
Таблиця 1
Вид семінару |
Коротка характеристика семінарських занять |
Семінари-бесіди |
– евристична бесіда – найпростіша форма семінару (студенти дають відповіді на запитання, що мають проблемний характер і вимагають творчого, продуктивного мислення, як-от: «Чому ...?», «Як Ви вважаєте...?», «Чим можна пояснити... ?» тощо). Виконання одного завдання є основою для виконання наступного. Доцільно заохочувати слухачів виступати з уточненнями й доповненнями, що дає змогу залучити до обговорення якнайбільше студентів. Цей вид семінару не передбачає письмових доповідей чи рефератів. Його типова структура: організація групи – вступне слово викладача – власне бесіда – підбиття підсумків заняття; – дискусія, або диспут (від лат. розгляд, дослідження) є вищим рівнем евристичної бесіди. Добре продумана його організація захоплює студентів, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, розвиває логічне мислення та мовленнєву діяльність. Семінар-дискусія передбачає чітко сформульовану тему й залучення до роботи всієї групи. Перелік питань має містити оприявнені та приховані протиріччя. Семінар вибудовується так, що з доповіддю з кожного питання виступає один доповідач, який не розкриває його цілком, тому розв’язання окресленої проблеми передбачає доповнення, полеміку, обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погляди, протилежні оцінки історичних явищ, подій. Це спонукає учасників семінару мислити, доводити свою позицію. За своєю структурою семінар-диспут містить такі компоненти: вступне слово викладача – коротка доповідь – власне дискусію – підбиття підсумків. Найпоширенішими й ефективними формами семінару-дискусії є: Семінар-«круглий стіл» − форма семінару, що ґрунтується на кількох поглядах, обговорення яких зумовлює прийняття компромісної для всіх учасників семінару позиції або рішення. Заняття «за круглим столом» має триетапний характер: Семінар-форум, семінар-дебати, семінар-симпозіум (ґрунтуються на обміні думками між усіма учасниками, що привчає студентів самостійно мислити, сприяє розвитку аналітичних навичок, розвиває здатність до виваженої аргументації, обстоювання власного погляду, привчає адекватно оцінювати себе та поважати думки інших). Такі семінари потребують ґрунтовної підготовки, використання різноманітних інформаційних джерел. Основний доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами. Решта студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. І хоч такі семінари мають значні педагогічні можливості, але для їх реалізації необхідна активність студентів. Отож для активізації студентів під час семінарських занять, окрім основного доповідача, можуть виступити 1–2 опоненти, а після них – ще 4–5 студентів; функція викладача – підбиття підсумків. |
Наукові семінари |
Характеризуються високим рівнем узагальнення знань, умінь, навичок; дидактичні цілі й завдання цього типу заняття реалізуються заслуховуванням і широким аналізом звітів студентів про проведену науково-пошукову роботу; Їх проводять у формі наукових конференцій, під час яких студенти виступають із доповідями, аналітичними оглядами, у яких висвітлюють результати виконаної науково-пошукової роботи, підготовки до студентських наукових конференцій, круглих столів, дайджестів тощо. |
Наукові семінари з використанням ігрових ситуацій |
Семінар-конференція – це найскладніший вид семінару, під час якого викладач заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, розподіляє запитання між студентами з урахуванням індивідуальних можливостей, пропонує перелік необхідної літератури, проводить групові й індивідуальні консультації. Під час заняття одні студенти виступають із доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Викладач проблемними запитаннями спрямовує обговорення доповідей, залучає до обміну думками. Доцільним є запрошення фахівців з проблеми, що обговорюється. Семінар-рольові ігри. Проводять у формі пізнавальної гри на зразок телевізійних ігор (наприклад: «Що, де, коли?», «Брейн-ринг», «КВК» та ін.); ефективним різновидом є рольові ігри (на них студенти-доповідачі виступають у ролі опонентів з того чи того актуального питання). Семінар-прес-конференція (різновид рольових ігор). Механізм його проведення достатньо традиційний: студент, який виконує роль прес-секретаря, веде конференцію; студенти-журналісти ставлять запитання експертам із проблем, що їх винесеного на розгляд семінару, команда експертів із 4–5 осіб відповідає на запитання із загальної мовознавчої проблеми, її аспектів, відомостей з додаткової літератури тощо. Найбільш типовими формами такого семінару є наступні: а) група складає питання з проблеми, а ті, хто сформулював найбільше запитань, стають учасниками прес-конференції; б) студенти-автори найбільш цікавих запитань ставлять свої питання групі; в) викладач сам обирає студентів, що відповідатимуть на запитання аудиторії тощо. |
Міжпредметні семінари |
Їх проводять одним або різними викладачами; на них обговорюється навчальна інформація, яка є предметом вивчення декількох дисциплін. Семінар-дослідження − форма міжпредметного семінару, зміст якого полягає в набутті, поширенні та частковій реалізації мовознавчих знань із наданням цьому процесу компонентів наукового дослідження. Семінар-дослідження здійснюється в три етапи, часто охоплює кілька групових занять з різними часовими інтервалами.
|
Отже, зміст семінарських занять у ЗВО має бути професійно спрямованим, забезпечувати органічної єдності теорії і практики, використання доцільних методів навчання, які залучатимуть студентів до колективної пізнавальної діяльності, сприятимуть виробленню у них творчого підходу тощо.
Алгоритм підготовки студента до семінарського заняття:
проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями й основними проблемами, що їх планують обговорити;
опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову й методичну літературу, при цьому обов'язково конспектуйте та занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню семінарського заняття;
намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання та обґрунтовуйте свої міркування;
запишіть запитання, які з’явилися у вас під час підготовки до проведення семінарського заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри сучасної української мови;
складіть розгорнутий план-конспект проведення семінарського заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навчальні питання, що їх винесено на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів.
підготуйте короткі повідомлення з основних питань або реферат на певну тему, або доповідь творчого характеру, що містить елементи дослідницького характеру.
Алгоритм підготовки викладача до семінарського заняття:
Необхідно тримати на оці, що семінарські заняття у ЗВО проводять за навчальним планом, відповідною робочою програмою / силабусом навчальної дисципліни, затвердженим на засіданнях кафедри, методичної ради факультету, а обсяг і зміст матеріалу, навіть провідні форми та методи роботи на семінарі, здебільшого розробляють провідні фахівці. Однак це не означає, що викладач не повинен готуватися до проведення семінару.
Роль викладача у процесі проведення семінарів вагома: він повинен бути організатором обговорення, надавати кожному студенту змогу висловлювати свою думку, робити висновки, узагальнення, аналізувати та рецензувати відповіді один одного, власноруч проводити семінари, а не має брати на себе все необхідні ролі та заступати студентів.
Ефективність семінарського заняття передовсім залежить від попередньої підготовки викладача:
- опрацювання літератури, рекомендованої студентам,
- обміркування композиції семінару, додаткових питань, окремих методів активізації пізнавальної діяльності студентів, вступного та завершального слова, способів оцінки діяльності студентів,
- визначення конкретних завдань на наступне заняття тощо,
- підготовка засобів наочності (плакатів, таблиць, схем, ілюстрацій, виставок, відеофрагментів, мультимедійних презентацій тощо)..
План підготовки викладача до семінарського заняття:
1. Вивчення вимог навчальної програми до конкретної теми семінарського заняття.
2. Визначення мети й завдань семінару, добір систематизованого матеріалу до його проведення.
3. Розпрацювання плану семінару.
4. Вироблення різних варіантів розв'язання основних проблем семінару.
5. Підбір наукової та навчальної літератури, рекомендованої студентам до мовознавчої теми.
6. Розпрацювання рекомендацій студентам з організації самостійної роботи в ході підготовки до семінарському заняттю (вивчення літератури, підготовка індивідуальних і групових доповідей, виступ з окремих питань).
7.Написаншя розгорнутого конспекту семінару, розподіл пунктів плану з часу.
8. Моделювання вступної та завершальної частини семінару.
У процесі обговорення кожного основного питання семінару використовуються конкретні методи, прийоми та засоби навчання:
- бесіда (фронтальна, проблемна, дискусія тощо);
- розповідь студента;
- повідомлення на актуальну науково-методичну тему;
- виконання індивідуальних завдань (письмових на дошці),
- побудова та аналіз таблиць, схем, графіків, діаграм, розпрацювання педагогічних тестів тощо);
- виконання практичних завдань (проблемних завдань і врав за допомогою інтерактивних технологій тощо);
- узагальнення та систематизація вивченого;
- порівняння й зіставлення фактів емпіричного матеріалу тощо.
2. Консультації, колоквіуми, дидактичні ігри та гурткова робота з української мови в ЗВО
Індивідуальне навчальне заняття проводять з окремими студентами, щоб підвищити рівень їх підготовки та розкрити потенційні творчі здібності. Цей вид занять організовують за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента.
Форми, види, обсяг, методи проведення індивідуальних навчальних занять, форми й методи поточного й підсумкового контролю (окрім державної атестації) визначають залежно від індивідуального навчального плану студента.
Індивідуальні навчальні заняття можна проводити з однієї чи декількох дисциплін, або їхньої частини.
КОНСУЛЬТАЦІЯ (від лат. consultation – нарада, розгляд) – це порада компетентного фахівця, одна з форм навчальних занять. Окрім того, це елемент навчального процесу, за яким студенти отримують відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних тверджень чи аспектів їх практичного застосування.
Консультації викладачі проводять за графіками кафедри чи деканату факультету протягом семестру або перед іспитом (або перед проміжним, підсумковим модулем). Форма їх проведення – індивідуальна або групова (для академічної групи чи цілого потоку студентів). На консультаціях здебільшого обговорюють проблемні питання, які з’явилися у студентів під час підготовки до контрольного заходу або наступної лекції.
Зазвичай консультація – форма фахового спілкування студента та викладача у форматі «питання-відповідь».
Класифікацію консультацій подано на рис. 5.
Консультації |
||
За формою |
За змістом |
|
Індивідуальні |
Вступні (до іспиту, курсу) |
|
Групові |
Тематичні |
|
Міжгрупові |
Предекзаменаційні |
|
Рис. 5. Класифікація консультацій
Особливості проведення різнотипних консультацій:
- загальної (під час останньої лекції викладач подає перелік питань, повідомляє імена студентів, недопущених до іспиту, формулює вимоги до іспиту залежно від того, чи він письмовий, чи усний, чи тестовий);
- передекзаменаційної (викладач проводить напередодні іспиту, ретельно готуючись і використовуючи (за потреби) науковим, методичними й довідковими джерелами).
У процесі перевірки засвоєння студентами матеріалу певної навчальної дисципліни викладач застосовує різні форми контролю, серед якої – колоквіум. Проте колоквіум здебільшого відрізняється від таких загальноприйнятих форм контролю, як екзамени або заліки, під час яких педагог намагається визначити знання авдиторії та належно оцінити їх.
КОЛОКВІУМ – це індивідуальна співбесіда викладача зі студентами з питань блоку вивчених тем (під час аудиторних занять чи самостійно) для вияснення та підвищення рівня їх знань.
NOTA BENE! Відмінність колоквіуму полягає в тому, що:
- по-перше, основним завданням колоквіуму є перевірка знань слухачів із блоку логічно та змістово пов`язаних між собою тем навчального курсу, надання студентам індивідуальної допомоги з метою ліквідації прогалин у їх знаннях;
- по-друге, підготовка студентів до колоквіуму передбачає повторення тем, які вони вивчали раніше, що виформує в них фундаментальні знання;
- по-третє, виконання в ході проведення колоквіуму колективних і індивідуальних завдань слухачами дає змогу перевірити й надати допомогу в розвитку їхніх навичок самостійного правового мислення на базі систематичних зв`язків;
- по-четверте, колоквіум уможливлює послідовну підготовку студентів до іспитів, вчасного виявлення «білих плям» у знаннях слухачів, прийняття відповідних заходів, підвищити рівень навчальної дисципліни, мотивувати до подальшої самоосвіти.
Колоквіум має свою відмінність і від семінарських і практичних занять, оскільки на кожному з них розглядаються питання окремої теми курсу, який вивчають, і після цього слухачі вже не повертаються до конкретної теми, незалежно від якості її засвоєння. Колоквіуми не можуть замінити також і консультації викладача, оскільки під час консультацій не перевіряють стан засвоєння студентами навчального матеріалу з того чи того предмета (це не входить до завдань викладача).
Ураховуючи зазначені вище обставини, варто підбити підсумки про доцільність ширшого впровадження в освітню практику колоквіумів як однієї із дієвих форм рубіжного контролю за якістю засвоєння слухачами навчального матеріалу та вчасного надання їм відповідної допомоги.
Метою колоквіуму є:
- перевірка усталості, інтегрованості та обсягу знань студентів;
- виявлення прогалин у знаннях здобувачів вищої освіти й надання індивідуальної допомоги в їх ліквідації;
У ході проведення колоквіуму доцільно:
- перевірити знання слухачів відповідно до тем, що їх винесено на колоквіум, а також (що особливо важливо, питань), які відбивають зв`язки тем навчальної дисципліни між собою;
- виявити коло наукових і навчальних джерел, якими користуються студенти, якість їх засвоєння, у тому числі через перевірку конспектів, конспектів лекцій та конспектів рекомендованої літератури, ступінь підготовки до семінарських занять;
- надати допомогу слухачам, що спрямована на ліквідацію прогалин у їх знаннях, у формі роз`яснення незрозумілих питань, поряд щодо напрямів самостійної роботи, рекомендування додаткових, наукових та навчальних джерел, видання індивідуальних завдань тощо.
Порядок проведення колоквіуму:
- здебільшого проводять в усній та письмовій формах, у навчальний та позаавдиторний час (індивідуально чи із частиною групи);
- письмова контрольна робота охоплює питання з тем навчальної дисципліни, що її винесено на колоквіум (теми добирають у такий спосіб, щоб виформовувати логічні зв`язки й зумовлювати розкриття за допомогою наукової чи навчальної літератури самостійно розв’язувати не відомі раніше теоретичні проблеми);
- доцільно співбесіду проводити з питань контрольної роботи та інших навчальних заходів, щоб максимально виявити обсяг та якість знань слухачів;
- результати контрольної роботи та співбесіди оголошують у встановленому порядку;
- порядок проведення колоквіуму оформляють як протокол, у якому відбивається прізвище слухача; питання усної співбесіди, оцінки, результати контрольної та загальна оцінка;
- студенти, які мають незадовільні знання з окремих тем чи блоків тем, викладач надає методичну допомогу, розпрацьовує індивідуальні завдання, рекомендує відповідну літературу та призначає додаткову співбесіду в позанавчальний час.
Пошук інновацій у формах навчання спричинив появу нестандартних занять, серед яких одним із найпоширеніших є, зокрема ДИДАКТИЧНА ГРА.
Унікальність цієї організаційної форми навчання й виховання в одночасній реалізації трьох чинників розвитку творчого стилю діяльності: проблематизації, рефлексії, діалогу, спільна дія яких й утворює механізм розвитку особистості, але за умови самовизначення в проблемних ситуаціях, самостійної постановки цілей та їх здійснення в умовах вільного вибору засобів.
Дидактична гра має певну структуру, що характеризує її як форму навчання й ігрову діяльність одночасно.
Структурними складниками дидактичної гри є:
- дидактичне завдання, зумовлене метою навчального й виховного впливу, – його формулює педагог і відтворює в навчальній діяльності;
- ігрове завдання, через яке в дидактичній грі реалізується дидактична ціль, що в грі зумисне прихована й постає як ігровий задум;
- ігрові дії, що їх визначає ігрове завдання. Саме ігрові дії – основа технології гейміфікації. Різноманітність ігрових дій – запорука успіху в розв’язанні ігрових завдань. У різних іграх дії різняться за своїм спрямуванням у стосунку до тих, хто грає, але вони пов’язані з ігровим задумом засобами його реалізації та охоплюють дії, скеровані на виконання дидактичного завдання;
- правила гри, обшир яких зумовлений загальними завданнями формування особистості студента, пізнавальним змістом, ігровими завданнями й ігровими діями. Правила гри містять моральні вимоги до взаємовідношень між членами учнівського колективу, до виконання ними норм поведінки. Правила в грі є заданими, за допогою яких відбувається управління грою. Правила впливають і на рощв’язання дидактичної мети, мотивуючи учнів на виконання конкретного завдання навчальної дисципліни;
- результат гри. Підбиття підсумків відбувається відразу по закінченню гри. Це може бути підрахунок балів, визначення тих, хто краще виконав ігрове завдання, нагородження команди-переможниці тощо (при цьому важливо акцентувати увагу на досягненнях, успіхах кожного.
Усі структурні елементи гри взаємопов’язані, і відсутність певних із них зруйнує гру: вона втратить свої особливості, не досягне мети навчання. Відповідно, керівництво дидактичною грою – це правильне визначення дидактичного завдання, ігрового завдання й реалізації через нього дидактичних завдань; у продумуванні ігрових дій; у визначенні ігрових правил, передбачення навчальних результатів.
Основні функції дидактичної гри полягають у формуванні:
інтересу до навчання;
психологічного клімату в групі;
власне навчальної діяльності;
загальнонавчальних умінь, навичок навчальної й самостійної роботи;
навичок самоконтролю й самооцінки;
адекватних взаємовідносин і засвоєння соціальних ролей.
Основними умовами проведення дидактичної гри при цьому є:
1) наявність у педагога певних знань і вмінь щодо планування і проведення дидактичної гри; попередній власний або спостережний досвід проведення гри;
2) необхідність залучення до гри педагога як учасника, як керівника, який має забезпечити поступальний розвиток гри відповідно до навчально-дослідницьких і виховних завдань, але при цьому без тиску на гравців, виконуючи консультативні роль, скеровуючи гру в потрібне річище.
3) оптимальне співвідношення двох складників: зацікавлення програмовим матеріалом та навчання;
4) засоби і способи, що підвищують емоційне ставлення до гри, розглядати не як самоціль, а як шлях до реалізації дидактичних завдань;
5) між викладачем і студентами має бути атмосфера взаємоповаги, взаєморозуміння, довіри й співпереживання;
6) наочність для використання в дидактичній грі, має бути простою й інформативною.
Результативність дидактичної гри залежить від систематичного її використання, від цілеспрямованості програми ігор увиразнювати звичайні дидактичні вправи.
В’ячеслав Букатов висловлює такі поради щодо організації та проведення дидактичних ігор:
- не поспішати з виголошенням дидактичної мети або з постановкою навчальної мети перед початком ігрового завдання;
- продумати алгоритм діяльністі учнів так, щоб складність була прихована;
- виконання початкових дій, легких для студентів;
- продумати й підготуватися до зміни «мізансцен», тобто ролей учасників;
- продумати, як уникати штампів – парної педагогіки, замінюючи її педагогічною організацією мимовільної уваги учнів до думки, умінь, дій, мети одне одного;
- під час повторення ігрового завдання має бути новизна, несподіванка й незрозумілість;
- укласти список рольових ігор і з’ясувати, як ці ігри (або їхні елементи) можна використовувати на занятті; пам’ятати, що жвавість дидактичної гри найбільше залежить від поведінки викладача.
Повноцінне розгортання навчального процесу на основі дидактичної гри передбачає значний особистісно-професіональний потенціал педагога, який у ході навчання виступає в різних ролях та забезпечує тонкий баланс між залученням студентів до ігрового дійства та спеціальною фіксацією навчально-пізнавального результату гри.
ДИДАКТИЧНА ГРА – творча форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників. Отже, дидактичні ігри сприяють активізації засвоєння навчального матеріалу, вказують на можливі помилки розв’язання проблемних ситуацій, розкривають не тільки індивідуальні здібності особистості, але і їхню діяльність у колективі. Модель навчального процесу на основі дидактичної гри вибудовується через залучення учасників до ігрового моделювання досліджуваних явищ, набуття ними нового досвіду.
Дидактична гра здійснює позитивний вплив на різні сфери розвитку особистості майбутніх фахівців. У ході дидактичної гри в педагога формуються вміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю.
Ігрова форма заняття створюється за допомогою ігрових прийомів та ситуацій, які є засобом спонукання, стимулювання до навчальної діяльності. Г. Селевко визначає, що „роблячи ставку на активізацію й інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується як самостійна технологія для засвоєння понять, теми, розділу; як елемент більш широко технології; як заняття або його частина (пояснення, закріплення, вправи, контроль)”.
ГУРТКОВА РОБОТА – це традиційна форма навчально-виховного процесу, яка в разі правильної організації дає змогу розкрити інтелектуальний та духовний потенціал молоді. Це форма роботи, що задовольняє психологічну потребу у спілкуванні з товаришами, яка повинна бути зорієнтована на створення такого середовища, у якому студенти не лише опановують майбутню професію, але й середовища для розвитку творчої особистості, яка в майбутньому стане конкурентноспроможним і досвідченим спеціалістом, оволодіє знаннями про самоосвіту й саморозвиток. А також повною мірою зможе використати набуті професійні знання на педагогічній ниві.
Велику роль в організації гурткової роботи відіграє викладач, який складає проєкт плану роботи гуртка, спрямовує його діяльність, дає студентам творчі завдання, пропонує ідеї, теми для дослідництва, надає членам гуртка постійну допомогу, консультує, рекомендує їм потрібну літературу тощо.
Тематика роботи гуртків буває різна, але зазвичай вона скерована на розширення та поглиблення знань студентів, для чого члени гуртка готують лекції, реферати, доповіді, з якими виступають на засідання гуртка (із наступним обговоренням усіма учасниками).
Гурткова робота розвиває пам’ять, мислення, допитливість; формує навички практичного застосування знань, навички зв’язано викладати думку; створює основи безперервної освіти, закладає фундамент для майбутньої спеціалізації, ураховуючи перспективи розвитку сучасної науки, техніки, економіки.
До найуживаніших форм виховної роботи доцільно уналежнити також бесіди, екскурсії, вікторини, круглі столи, ділові зустрічі, дискусії, турніри, тематичні конференції, диспути, брифінги, семінари-тренінги, вечори, свята, конкурси, фестивалі, дні відділення, тижні кафедр, обряди, години спілкування, тренінг-курси, інсценування.
І це далеко не ввесь перелік форм, які використовують керівники предметних гуртків.
Гурткова робота розвиває в студентів правильний світогляд, творче мислення, спостережливість, професіональний інтерес до праці, сприяє формуванню відповідних навичок із спеціальності, активізує пізнавальну діяльність, уміння застосовувати свої знання на практиці, прищеплює любов до професії, дає змогу студентам збагачувати програмний матеріал, розширювати пізнання із дисциплін, виявляти інтерес.
Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА