Дистанційна освіта: Типологія синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень в різнорангових одиницях

Синтаксис – основна частина, серце граматики (Анатолій Загнітко)

Модуль № 1. Загальні питання синтаксису. Синтаксема. Словосполучення

Навчальний елемент 1.2

СИНТАКСИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ І СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ

(4 год. – лекції; 2 год. – практичні; 4 год. – сам. робота)

 Лекція 2–3

 Тема: ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ І СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ

У СЛОВОСПОЛУЧЕННІ, РЕЧЕННІ ТА НАДФРАЗНІЙ ЄДНОСТІ

 План

1. Синтаксичні зв’язки та семантико-синтаксичні відношення – базові поняття синтаксису.
2. Поняття про категорію валентності.
3. Типи синтаксичних зв’язків у різнорангових одиницях. Засоби їх вираження.
4. Семантико-синтаксичні відношення в синтаксисі української мови.

 Ключові слова: різнорангові одиниці синтаксису, синтаксичні зв’язки, семантико-синтаксичні відношення, валентність, формальні засоби вираження синтаксичних зв’язків.

Мета: поглибити знання студентів про типи синтаксичних зв’язків на рівні словосполучення, речення і надфразної єдності; висвітлити диференційні ознаки синтаксичних зв’язків; сформувати уявлення про синтаксичну валентність і семантико-синтаксичні відношення між компонентами синтаксичної одиниці.

  Рекомендована література до навчального елемента

О с н о в н а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. — К. : Наук. думка, 1992. — 224 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 17–50.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 27–47.
Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності : [монографія] / Т. Є. Масицька. — Луцьк : Вид-во Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 1998. — 208 с.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К.: Вища шк., 1994. – С. 10–20.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1972. – с. 5–50.
Сучасна українська мова : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. – У 2-х ч. – К. : Знання, 2010. Ч. 2 : Морфологія. Синтаксис. – С. 164–167.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 17–27.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а 

Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська ; відп. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с.
Кульбабська О. В. Предикативні зв’язки в аспекті комунікації [Текст] / О. В. Кульбабська / / Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції : матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (Чернівці, 23–25 жовтня 1997 р.) / наук. ред. М. Г. Марчук; відп. за вип. Сидоренко М. М. – Ч. ІІ. – Чернівці : Рута, 1997. – С. 197–201.
Кульбабська О. Семантико-синтаксичні відношення рівня простого речення [Текст] / Олена Кульбабська // Типологія та функції мовних одиниць : наук. журнал / гол. ред. : Костусяк Н. М. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. – № 2(4). – С. 104–116. 
Масицька Т. Є. Типологія семантико-синтаксичних реченневих залежностей  [монографія] / Т. Є. Масицька. — Луцьк : ПВД «Твердиня», 2016. – 416 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Чернівці : Рута, 2003. – 140 с.
Гуйванюк Н. В. Українська мова: схеми, таблиці, тести: навч. посібн. / Н. В. Гуйванюк, О. В. Кардащук, О. В. Кульбабська. – Львів: Світ, 2005. – 303 с.
Загнітко А.П. Словник сучасної лінгвістики : поняття і терміни : у 4-х т.:
          Т. 1 [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – 402 с. ; 
          Т. 2 [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. Т. 2. – 350 с. ; 
          Т. 3 [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – Т. 3. – 426 с. ; 
          Т. 4 [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – Т. 4. – 388 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.

*           *          *

  Робота в групах

Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

• синтагматика
• лексична та синтаксична сполучуваність
• валентність
• синтаксичний зв’язок
• семантико-синтаксичні відношення

  Зразок словникової статті:

Реєстровий термін

ВАЛЕНТНІСТЬ (від лат. valentia — сила) – «це потенціал семантико-синтаксичної сполучуваності лексичних одиниць, що є виявом системно-мовної синтагматики. В. є терміном семантики й синтаксису, що ввійшов до наукового обігу в середині ХХ ст. під впливом граматики залежностей Л. Теньєра, де В. ототожнювали із синтаксичною здатністю предиката-дієслова сполучатися з актантами в межах актантної рамки [Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – С. 13].

Контексти вживання: активна валентність, пасивна валентність, обов’язкова валентність,  факультативна валентність,  ліва валентність, права валентність,  предикатна валентність, суб’єктна валентність, об’єктна валентність, обставинна валентність, предикативна валентність, внутрішня валентність [Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – С. 14].

Типологія валентності: 

Типами валентності як здатності мовної одиниці сполучатися з іншими такими самими одиницями є: 1) активна й пасивна залежно від статусу слова (головного й залежного відповідно);  2) обов’язкова та факультативна; 3) за кількістю виділяють одно- й полівалентнісні слова (їх ще називають інтенційні слова); 4) за напрямом – ліву та праву валентність; 5) за типом члена речення, валентного предикату, – суб’єктну, об’єктну, обставинну, предикативну [Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – С. 14].

 Реченець

Лексикографічні матеріали підготувати – до 15.02.2022 

 

 Навчальний контент

Основи синтаксису – підґрунтя для мовного професіоналізму, що їх виявляємо, зокрема, у вмінні організовувати текстотвірний процес. Покладання на інтуїцію у справі творення тексту таке ж безперспективне, як і здобування професії малярства чи співу лише шляхом споглядання і наслідування, без оволодіння науково обґрунтованою технікою співу чи малювання, без знання особливостей фарб, голосу тощо (Володимир РІЗУН, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка).

 

---

2. Поняття про категорію валентності

Останнім часом питання про синтаксичні зв’язки все частіше пов’язують із категорією валентності, констатуючи, що зв’язок – це реалізована валентність центрального компонента синтаксичної конструкції, тобто його здатність сполучатися з іншими словами, мати певну кількість відкритих позицій, які можуть або повинні заповнювати одиниці відповідної семантичної природи (І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, К. Г. Городенська, М. В. Мірченко, Т. Є. Масицька, О. Г. Мєжов, Н. В. Костусяк та ін.).

Поняття валентності на початку 60-х років ХХ ст. обґрунтував Люсьєн ТЕНЬЄР на матеріалі французької мови, хоча свою теорію лінгвіст назвав «теорія синтаксичних залежностей» .

   NOTA BENE! 

Л. Теньєр уважав синтаксичні зв’язки основними в реченні, оскільки вони встановлюють відношення залежності між членами речення, і кожен зв’язок «об’єднує якийсь вищий елемент із нижчим». Мовознавець визначив найвищий елемент підпорядкувальним, а найнижчий – підпорядкованим. Те саме слово може одночасно залежати від одного слова та підпорядковувати собі інше, напр.: читати цікаву книгу // читати (що?) книгу + книгу (яку?) цікаву. Кожний підпорядкувальний елемент з одним або кількома підпорядкованими утворює вузол залежностей. Теорія Теньєра постала на основі вивчення синтаксичного потенціалу дієслова – його сполучувальними можливостями (за аналогією до валентних властивостей атома в хімії). Справді, у побудові комунікативної синтаксичної конструкції визначальна роль належить дієслову, оскільки саме дієслово наповнює речення часовим значенням, указує на певний спосіб дії тощо.

В українському синтаксисі проблематика теорії залежностей пов’язана з концепцією функційно-категорійної граматики Івана ВИХОВАНЦЯ, який уперше обґрунтував її сутність., та працями його учениці Тетяни МАСИЦЬКОЇ, доктора філологічних наук, професора кафедри української мови Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Функціонування категорії валентності пов’язане з трьома мовними рівнями:

1) лексико-семантичним, на якому вирізняємо семантико-синтаксичну валентність: залежні компоненти-іменники поєднані з ознакóвими словами (предикатами) не довільно, оскільки саме лексичне значення предиката задає найсуттєвіші умови сполучуваності його з іншими словами в синтаксичних одиницях-конструкціях – словосполученні та реченні;

2) синтаксичним, на якому виокремлюють синтаксичну валентність: кожне повнозначне слово має конкретний синтаксичний потенціал, що зумовлює застосування його за чітко визначеними правилами, передбаченими системою граматичних відношень у мові;

3) морфологічним, якщо йдеться про морфологічну валентність, що передбачає заповнення відкритих предикатом позицій спеціалізованими відмінками власне-іменників, тобто слів зі значенням конкретної предметності (на противагу абстрактним іменникам).

Для кваліфікації одиниць синтаксису найважливішим поняттям є семантико-синтаксична валентність, яка „прогнозує” семантико-синтаксичну структуру речення, доводить центральну роль дієслова, визначає семантичну роль іменникових компонентів. Наприклад: дієслово спить може приєднати один іменник, а отже, є одновалентним (Донька спить); дієслово конспектувати приєднує два іменники, тобто є двовалентним (Студент конспектує монографію) тощо.

В українській мові здійснено диференціацію дієслів за їхніми валентними можливостями на одно – шестивалентні (І. Р. Вихованець), утім, за А. П. Загнітком, – семивалентними (пригадайте синтаксемний розбір речення Батьки привозять меблі бабусі машиною [лісом – шлях руху] з міста до села дієслово привезти має найбільшу валентність, бо може приєднати аж шість / сім іменникових синтаксем.

Типи семантико-синтаксичної валентності:

1) лівобічна (якщо предикат прогнозує суб’єкта-діяча або носія стану, якості, кількості – S);

2) правобічна (якщо предикат прогнозує об’єкта – О, адресата – А, інструмент – І, локатив – L).

НАПРИКЛАД: Брат^S (хто?) ← привіз ^Р → у село ^L з міста ^L батькам ^А вугілля ^O машиною ^I.

ВАЛЕНТНІСТЬ – міжрівнева категорійна одиниця морфологічного типу, що має трикомпонентну структуру (її функціонування пов’язане із лексико-семантичним, синтаксичним і морфологічним ярусами), прогнозує кількість та семантико-граматичну спеціалізацію залежних іменникових (субстанційних) компонентів-синтаксем, представлених відповідними відмінками.

---

3. Типи синтаксичних зв’язків у різнорангових одиницях. Засоби їх вираження

Синтаксичні зв’язки у словосполученні, простому і складному реченнях, в надфразної єдності певною мірою збігаються, хоча в кожній з названих одиниць виявляються його специфічні особливості. Тому в сучасних синтаксичних працях диференціюють:

3.1) синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення (повторення шкільного матеріалу);
3.2) синтаксичні зв’язки на рівні простого речення;
3.3) синтаксичні зв’язки на рівні складного речення;
3.4) синтаксичні зв’язки на рівні надфразної єдності (самостійна робота з таблицею).

Синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення (повторення шкільного матеріалу)

   NOTA BENE!  Характеристика синтаксичного зв’язку – підрядний прислівний зв’язок (А. П. ЗАГНІТКО називає його словосполученнєвотвірним).

3.1. Основні типи підрядного прислівного зв’язку в словосполученні:

   ВИСНОВОК:

У сучасних синтаксичних концепціях виокремлюють більше типів підрядного зв’язку в словосполученні. Детальніше специфіку кожного з них вивчатимемо на окремій лекції.

 Проблемним питанням синтаксису залишається питання про сурядні словосполучення.

3.4. Синтаксичні зв’язки на рівні надфразної єдності (самостійна робота з таблицею)

На рівні тексту виокремлюємо такі текстові зв’язки:

• ланцюговий;
• послідовний (див. Таблицю).

Види зв’язку	Сутність зв’язку	Використані засоби зв’язку речень у текстах	Приклади	Схематичне відображення зв’язків речень у тексті
Ланцюговий (послідовний)	Речення послі­довно зв’язують­ся одне з одним; ланцюговий зв’язок подібний до зв’язку послі­довної підрядно­сті у складно­підрядному ре­ченні.	1) повторення тих самих слів; 2) уживання контек­­стуальних синонімів (серед долини - там); 3) використання слів з просторовим зна­ченням (долиною, між вербами, поде­куди та ін.).	Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тече по Васильківщині не­величка річка Раставиця. Серед долини зеле­ніють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно і ясно бли­щить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзві­ниця неначе заплу­талась в зеленому гіллі старих груш. Поде­куди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь (І.Нечуй-Левицький).	Д1 - Н1 Д2 - Н2 Д3 - Н3 Д4 - Н4
Паралельний	Речення зіставляють­ся чи протиставля­ються; вони рівно­правні, часто одно­типні за будовою; при паралельному зв¢язку розвиток думки йде через зі­ставлення оз­нак, що приписую­ться спільному пред­мету висловлювання.	1) слова з просто­ровим значенням: у школі, в синіх очах, у свиті бобриковій, з голови, на голові; 2) контекстуальні сино­німи: Андрій Марко­вич - він, старший учитель, кремезний паруб¢яга; 3) співвідношення форм присудків.	Андрій Маркович, старший учитель у шко­лі, - рудий кремезний паруб¢яга. Об­личчя - червоне, в ластовинні; у синіх очах, як скелі з-під води, виблискує криця. Ходить у свиті бобриковій, а штани носить на ви­пуск. На голові - кашкет із оксамитовим око­лишем, арма­турка, кокарда. Здіймає він з голови того кашкета обережно, як архірей митру, і раз у раз здуває порох (С. Васильченко).	Д1 - Н1 Д1 - Н2 (Д1) - Н3 (Д1) - Н4 Д1 - Н5

   ВИСНОВКИ:

Синтаксичний зв’язок – формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Основними типами синтаксичних зв’язків є предикативний та сурядний (у реченні), підрядний (у словосполученні й реченні).

 

 NOTA BENE! 
Теоретичний матеріал із теми CЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ОДИНИЦЯ «МАЛОГО СИНТАКСИСУ» узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна ГУЙВАНЮК, Олена КАРДАЩУК, Олена КУЛЬБАБСЬКА. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 2–3. Режим доступу до Е-версії:  https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Для того, щоб прийти до справжнього знання, треба спочатку відчути сумніви (Аристотель)

 Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)