Ф_Поняття про референційний зміст висловлень

На часі – вивчення засобів і способів називання окремих елементів дійсності, механізмів поєднання цих називань у реченні й тексті
для репрезентації конкретної ситуації

Модуль 1. Загальні проблеми теорії синтаксичної номінації

Навчальний елемент 1.2

СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ В АСПЕКТІ НОМІНАЦІЇ
(4 год. – лекції; 4 год. – практичні заняття, 4 год. – сам. робота)

Лекція № 3

Тема: Поняття про референційний зміст висловлень. Синтаксема як мінімальна номінативна одиниця

 План

1. Поняття речення і висловлення. Референційний зміст висловлення.
2. Синтаксема як першоелемент різних синтаксичних побудов.
3. Диференційні ознаки мінімальних семантико-синтаксичних одиниць.
4. Поняття валентності в синтаксисі.

Ключові слова: класиологія, речення, висловлення, рефернційний зміст висловлення, мінімальна семантико-синтаксична одиниця, елементарні та неелементарні синтаксичні одиниці, валентність, первинні / вторинні синтаксеми, предикатна синтаксема, субстанційна синтаксема.

Мета: установити семантичний обшир понять "речення" та "висловлення", сформувати у студентів уявлення про мінімальні семантико-синтаксичні одиниці сучасної української літературної мови, типологізувати ознаки синтаксем у семантично елементарних і неелементарних простих реченнях; установити їхні семантичні різновиди, з’ясувати репертуар морфологічних засобів вираження.

Рекомендована література

О с н о в н а

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – С. 9; 245–278.
Вихованець І. Р.  Нариси з функціонального синтаксису української мови : монографія / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.
Вихованець І. Р. Система відмінків української мови : монографія / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1987. – 232 с.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] : [монографія] / К. Г. Городенська / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. — К. : Наук. думка, 1991. — 192 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.
Золотова Г. А. О Синтаксическом словаре русского языка / Г. А. Золотова // Вопросы языкознания. – 1980. – № 4. – С. 71–83.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2001. – С. 13.
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська. — Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. — 672 с.
Межов О. Типологія мінімальних семантико-синтаксичних одиниць : [монографія] / Олександр Межов. – Луцьк : Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 464 с.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій [Текст] : [монографія] / М. В. Мірченко. — Вид. 2-ге, переробл. — Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. — 393 с.
Теньер Л. Основы структурного синтаксиса / пер. с. франц. / Льюис Теньєр. – М. : Прогресс, 1988. – 655 с.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – С. 193–205. 

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а 

Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія] / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 220 с.
Гуйванюк Н. Слово – Речення – Текст : [монографія] / Ніна Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2009. – С. 251–258.
Гуйванюк Н. В. Інваріантне значення синтаксем у світлі поглядів В. М. Русанівського про лексичну і граматичну семантику / Н. В. Гуйванюк // Життя у слові : зб. наук. праць на пошану акад. Віталія Макаровича Русанівського (1931–2007) / відп. ред. В. Г. Скляренко. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. — С. 160—171.
Костусяк Н. Структура міжрівневих категорій сучасної української мови [монографія] / Наталія Костусяк. – Луцьк : Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 452 с.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. – Вид. 2-ге, переробл. – Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.
Мухин А. М. Синтаксема как функциональная синтаксическая единица / А. М. Мухин / / Научные доклады высшей школы. – 1961. – № 3. – С. 53–65. – (Филологические науки).
Мухин А. М. Синтаксемный анализ и проблема уровней языка / А. М. Мухин / отв. ред. А. В. Бондарко. – Л. : Наука, Ленингр. отд., 1980. – 303 с.
Плющ М. Я. Словоформа в семантично елементарному та ускладненому реченні : вибрані праці / М. Я. Плющ. –– К. : Вид-во Національного пед. ун-ту імені М. П. Драгоманова, 2011. –– 362 с.
Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (функція, зв’язок, модель) [монографія] / І. С. Попова. –– Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2009. –– 432 с. 

С л о в н и к и,  е н ц и к л о п е д і ї  т а   д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. – Львів : Світ, 2005. – 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – Т. 1. – 402 с.; Т. 2. – 350 с.; Т. 3. – 426 с.; Т. 4. – 388 с.
Золотова Г. А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса / Г. А. Золотова. – Изд. 3-е, стереотип. – М. : Едиториал УРСС, 2006. – 440 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. – К. : Либідь, 2001. – 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. – К. : Довіра, 2007. – 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.
Śpiwak O. Ukraińsko-polski słownik syntaktyczny / Orest Śpiwak, Marian Jurkowski. – Warszawa, 2003. – 341 s.

---

 Навчальний контент

1. Поняття речення і висловлення. Референційний зміст висловлення

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Повторити теоретичний матеріал з навчальної дисципліни "Сучасна українська мова. Синтаксис словосполучення та простого речення" (Лекція № 1). 

2. Виписати з енциклопедії "Українська мова" визначення таких лінгвістичних термінів:

• речення
• висловлення
• семантика
• денотат
• референт

3. Підготуватися до обговорення актуальних проблем семантичного синтаксису.

2. Синтаксема як першоелемент різних синтаксичних побудов

Термін „синтаксема” як основний для найменування мінімальної одиниці синтаксису обґрунтували 1980 року. До того синтаксисти послуговувалися термінами „словоформа”, „синтаксична форма слова”, „синтаксичне слово”, „мінімальна синтаксична одиниця” тощо. Синтаксема постала внаслідок досліджень так званої „відмінкової граматики” (Є. Курилович, І. Р. Вихованець, І. І. Слинько, М. Я. Плющ, А. П. Загнітко та ін.).

На відміну від членів речення, що їх визначають на основі синтаксичних зв’язків (вони належать до формально-синтаксичної структури речення), синтаксему виокремлюють на рівні семантико-синтаксичних відношень для означення певних явищ дійсності. Синтаксеми в простому реченні „поєднують лексичні значення та позиційну ланку речення”, – зазначає М. В. Мірченко [с. 36]. Тобто в реченні вони реалізують реляційну семантику (семантику відношень), яку формують категорійні значення слова, його лексичне значення, а також синтаксичні зв’язки з іншими словами чи з реченням загалом, синтаксична позиція та синтаксична функція в ролі головного члена речення чи поширювача.

Терміном „синтаксема” активно послуговуються провідні українські мовознавці, які сформували свої граматичні центри чи школи, зокрема: І. Р. ВИХОВАНЕЦЬ [1992], Н. В. ГУЙВАНЮК [2009], М. В. МІРЧЕНКО [2004], К. Ф. ШУЛЬЖУК [2004], О. Г. МЕЖОВ [2013] та ін.

Синтаксема – мінімальна (неподільна, нечленована на синтаксичні одиниці нижчого рангу) семантико-синтаксична одиниця, яку варто розглядати як єдність форми (моделі), змісту і функції [Вихованець 1992, с. 44].

Поняття „синтаксема” охоплює весь дослідницький простір. Зокрема, відома спроба витлумачити первинну синтаксичну одиницю як „словоформа” або „форма слова”, виокремлюючи „рівень словоформ” між рівнями морфем і речень [Плющ 2011, с. 21; Попова 2009]. Проте в цьому разі граматичний зміст поняття, орієнтований на морфологічні показники, так і не набув конкретності, хоча цікаві міркування про синтаксис форми слова, ідеї відмінкової граматики не втратили своєї актуальності.

---

 3. Диференційні ознаки мінімальних семантико-синтаксичних одиниць

Як справедливо зазначає І. Р. Вихованець, виокремлення функційної синтаксичної одиниці (синтаксеми) „ґрунтується на сукупності її диференційних семантико-синтаксичних ознак, на опозитивних і еквівалентних відношеннях певної синтаксеми з іншими одиницями” [Вихованець 1993, с. 8]. Тому велику увагу нині дослідники приділяють проблемі системного підходу до семантики синтаксем, оскільки вони „визначають конфігурацію глибинної структури речення та її взаємозв’язки з поверхневою будовою речення” [Межов 2013, с. 11]. У зв’язку з цим надзвичайної важливості набуває питання про встановлення критеріїв семантики синтаксеми та проблема типології синтаксем за семантикою [Гуйванюк 2011, с. 160—171; Гуйванюк 2008, с. 10—14; Гуйванюк 1999; Кульбабська 2011] та ін.

Мінімальна семантико-синтаксична одиниця як конститутивна одиниця синтаксису має такі основні диференційні ознаки:

 входження в одиниці вищого рангу – речення або словосполучення;

 категорійне значення „предметність – ознаковість”, як-от: студенти пишуть;

 семантичну функцію, напр.: студенти (суб’єкт дії) пишуть (предикат дії);

 морфологічне оформлення: студенти (іменник у Н. в.) пишуть (особова форма дієслова – 3 ос. множ.);

 здатність до реалізації у формально-синтаксичних (студенти – підмет; пишуть – присудок) і комунікативних позиціях речення (студенти – відоме, тема; пишуть – нове, рема);

 елементарність / неелементарність, напр., у реченні: Гордій сокирою обрубував коріння (Б. Харчук) усі 4 синтаксеми є елементарними, бо вони виражають елементарні синтаксичні значення, а в реченні Людина знівельована юрбою синтаксема людина є неелементарна (складна), оскільки в ній об’єднано два неелементарні значення: значення об’єкта і значення носія стану. Порівн.: Юрба знівелювала людину, так що людина знівельована;

 активність / пасивність; динамічність / статичність (Учень (активний діяч) пише (динамічна дія) і Учень (пасивний носій стану) хворіє (пасивний стан);

 валентна / невалентна сполучуваність із предикатом, напр.: Старанний учень виконав завдання // Учень виконав завдання (іменникові синтаксеми є валентно зумовленими) + Учень є старанним (вторинний предикат не зумовлений валентністю базового предиката виконав).

 первинність / вторинність, напр.: День сонячний (первинний предикат) і Сонячний (вторинний, трансформований предикат) день додав оптимізму [Межов 2013, с. 13];

 наявність семантичних, морфологічних варіантів. Наприклад:

Варіанти причинових синтаксем [Вихованець 1992]:

ВИСНОВОК: синтаксеми в простому реченні поєднують лексичне значення та позиційну ланку речення. Питання про структуру і семантику синтаксеми, як і про її функціональне навантаження, залишаються поки що дискусійними. Ще В.В.Виноградов наголошував, що „вивчення функцій форм слів і законів їх використання як для утворення словосполучень, так і для різних типів речення – надзвичайно важливе і ще недостатньо вивчене коло питань російського синтаксису”.

---

4. Поняття валентності в синтаксисі

Сучасне розуміння категорійної суті валентності предиката (ознакового слова) пов’язують із здатністю його сполучатися з іншими (неознаковими) словами, мати певну кількість відкритих позицій , які можуть або повинні заповнювати одиниці відповідної семантичної природи (І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко, К. Г. Городенська, М. В. Мірченко, Т. Є. Масицька, О. Г. Мєжов, Н. В. Костусяк та ін.).

Функціонування категорії валентності пов’язане з трьома мовними рівнями:

 лексико-семантичним, на якому вирізняємо семантико-синтаксичну валентність: залежні компоненти (субстанційні синтаксеми) поєднані з ознаковими словами (предикатами) не довільно, оскільки саме лексичне значення предиката задає найсуттєвіші умови сполучуваності його з іншими словами в синтаксичних одиницях-конструкціях – словосполученні та реченні;

 синтаксичним, на якому виокремлюють синтаксичну валентність: кожне повнозначне слово має конкретний синтаксичний потенціал, що зумовлює застосування його за чітко визначеними правилами, передбаченими системою граматичних відношень у мові;

 морфологічним, якщо йдеться про морфологічну валентність, що передбачає заповнення відкритих предикатом позицій спеціалізованими відмінками власне-іменників, тобто слів зі значенням конкретної предметності (на противагу абстрактним іменникам).

Для тлумачення мінімальних одиниць синтаксису найважливішим поняттям є семантико-синтаксична валентність.

Валентність – міжрівнева категорійна одиниця морфологічного типу, що має трикомпонентну структуру (її функціонування пов’язане із лексико-семантичним, синтаксичним і морфологічним ярусами), прогнозує кількість та семантико-граматичну спеціалізацію залежних субстанційних синтаксем, представлених відповідними відмінками.

---

 Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА