Ф_Мова як духовна категорія в педагогічній освіті

Через посередництво слова дитина стає сином народу – ось у чому наша висока місія вихователя (Василь Сухомлинський)

 Модуль 1. Методологічні засади підготовки філологів у системі вищої освіти

Лекція № 1

Тема: МОВА ЯК ДУХОВНА КАТЕГОРІЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ

План 

1. Ноосферне буття людства як проблема сучасної цивілізації.
2. Психологічне поняття людської особистості та феноменальність мови.
3. Поняття мовної особистості. Рівнева система виформування мовної особистості.
4. Аксіологічний аспект формування мовної особистості як лінгводидактична проблема.
5. Елітарна мовна особистість у просторі педагогічного дискурсу.

Мета: ознайомити магістрантів з поняттями «мовна особистість», «національна мовна особистість», «ноосферне буття», «педагогічний дискурс»; з’ясувати рівні виформування мовної особистості; зосередити увагу на культурологічному аспекті викладання української мови, окреслити поняттєвий обшир комунікативної компетенції, визначити поняття елітарна мовна особистість і установити її ознаки з опорою на педагогічний дискурс.

Ключові слова: українська мова, педагогічна освіта, екзистенційна роль рідної мови, мовна особистість, національна мовна особистість, елітарна мовна особистість, педагогічний дискурс.

 Рекомендована література до навчального елемента

 О с н о в н а 

1. Мацько Л. Аспекти мовної особистості у проспекції педагогічного дискурсу. Дивослово. 2006. № 7. С. 2–4.
2. Нікітіна А. В. Характеристика національно-мовної особистості вчителя-словесника. Наукові праці Вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». Красноармійськ : ДВНЗ «ДонНТУ», 2015. Вип. 2 (17). С. 91–97. (Серія: «Педагогіка, психологія і соціологія»).
3. Нікітіна А. В. Характеристика національно-мовної особистості вчителя-словесника. Наукові праці Вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет». Красноармійськ : ДВНЗ «ДонНТУ», 2015. Вип. 2(17). С. 91–97. (Серія «Педагогіка, психологія і соціологія»).
4. Пентилюк М. Мовна особистість майбутнього вчителя-словесника в контексті професійної підготовки. Збірник наукових праць Уманського держ. пед. ун-ту ім. Павла Тичини / гол. ред. М. Т. Мартинюк. Умань : ФОП Жовтий О. О., 2014. Ч. 2. С. 290–297.
5. Романченко А. П. Елітарна мовна особистість у просторі наукового дискурсу: комунікативні аспекти : монографія. Одеса : ОНУ, 2019. 541 с.
6. Семеног О. Ідіостиль викладача і вченого-лінгвіста у вимірах педагогічної майстерності. Розвиток педагогічної майстерності викладача в умовах неперервної освіти : монографія. Глухів : ГДПУ, 2008. С. 192–199.
7. Семеног О. Мовна особистість учителя в соціокультурній парадигмі ХХІ століття. Професійна освіта : педагогіка і психологія: польсько-український щорічник / за ред. Т. Левовицького, І. Вільш, І. Зязюна, Н. Ничкало. Ченстохова-Київ, 2007. Вип. ІХ. С. 323–332.
8. Струганець Л. В. Поняття «мовна особистість» в україністиці. Культура слова. 2012. № 77. С. 127–133.

Додаткова 

• Горіна Ж. Д. Мовленнєвий портрет особистості майбутнього словесника. Вісник Глухівського державного педагогічного університету. Педагогічні науки. Глухів : ГДПУ, 2009. Вип. 13. С. 40–46.
• Горіна Ж. Д. Лінгвокреативність у мовленнєвій репрезентації елітарної мовної особистості. Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. № 15 (226). С. 94–102. (Серія «Педагогічні науки»).
• Космеда Т. Елітарність педагогічного дискурсу викладача вищої школи. Вісник Львівського ун-ту. Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. Вип. 50. С. 98–104. (Серія філологічна).
• Санченко Є. М. Елітарна мовна особистість: від діалектних витоків до літературної мови : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 «Українська мова». Луганськ, 2009. 185 с.

---

 Навчальний контент

 1. Ноосферне буття людства як проблема сучасної цивілізації

Новітні дослідження у галузях точних наук – квантової фізики, фізичного вакууму, біології, трансперсональної психології наводять на думку, що прозріння давніх мудреців – ніби душа безсмертна, слово магічне, думка й мова матеріальні – не позбавлені сенсу.

Сучасною наукою накопичено достатню кількість експериментальних фактів, що підтверджують існування величезного і дуже складного інформаційного поля планети. У цього поля є й така властивість – «воно матеріалізує думки людей [...] Люди самі своїми думками творять світ, у якому живуть».

Відомий чеський учений, доктор медицини С. Гроф пише: «Почавши дослідження як переконаний матеріаліст і атеїст, я незабаром був змушений визнати те, що духовний вимір відіграє вирішальну роль у людській психіці й в універсальній схемі буття. Я впевнений, що усвідомлення і цілеспрямований розвиток цього виміру складає необхідну і бажану частину нашого буття; можливо, воно навіть стане вирішальним фактором нашого виживання на цій планеті».

Із фізичного погляду, свідомість є особливою формою польової (торсіонової) енергії. Обмін словами, думками, закодованими у мові, є обміном могутніми зарядами енергії. Кожне слово, кожне вербальне вираження думки, створює торсіонові поля одночасного правого і лівого обертання і діє на співрозмовників позитивно або негативно (третього не дано). Таку енергію у психофізиці називають тонким тілом, через яке здійснюється вплив на грубу матерію – реальність.

XXI століття названо віком інформації. І не тільки тому, що порівняно з попередніми століттями у XXI столітті значно розширився та посилився обіг інформації, і хто володіє інформацією, той володіє знаннями, секретами, обізнаний, а значить, володіє світом. Передбачається, що в постіндустріальний період майже всі складні виробничі процеси ґрунтуватимуться на новітніх нанотехнологіях. Елементні бази складних приладів можуть працювати зі швидкістю 10 операцій на секунду, що дозволить одержувати певну інформацію в усьому світі одночасно. Додає слави інформаційному віку й те, що поглибилося наукове розуміння і бачення інформації як свідомості всесвіту (вищого розуму), що через різні форми вічного руху, перетворень і змін керує світом і людським буттям.

У цьому аспекті великого значення в педагогічному дискурсі набувають духовні константи – ті морально-етичні максими людської поведінки, завдяки яким, може, усупереч швидкоплинності руйнівних сил, зберігається та вдосконалюється життя на планеті.

Педагогічний дискурс є основою формування світогляду, у ньому протягом віків збиралися й узагальнювалися міфологічно-релігійні, науково-пізнавальні, морально-етичні, звичаєво-етикетні мовні формули спілкування та впливу. Вони є вербальними виразниками тих педагогічних цінностей, які відповідають цінностям соціалізації суспільства й моделюють концепти культурної поведінки в суспільстві певного етносу та в результаті виформовуються в культурну парадигму нації.

Учені виділяють дві основні форми одержання інформації:

• рефлекторну (вона ґрунтується на мові, розвиває абстрактне мислення);
• континуальну (її ще називають образною, оскільки це форма безпосереднього одержання знань через конкретно-чуттєве сприймання, на основі чого й постає образ – зоровий, акустичний, тактильний).

Отже, у мовній семантиці акумулюється духовний, цивілізаційний досвід попередніх поколінь носіїв мови, кодуються концепти духовного життя етносу, формується його ментальна матриця, яку можна пізнавати в різних текстових формах через дослідження мови міфології, фольклору, текстів національної культури, літературної мови, живого розмовного мовлення.

Модернізація освіти, впровадження в ній нових наукових парадигм і трансформацій вимагає глибокого осмислення нашого суспільного буття в контексті основної суперечності сучасної цивілізації. Ця суперечність полягає в тому, що політично й економічно зручна для міждержавних і міжконтинентальних корпоративних зв’язків глобалізація наводить свій глобальний світопорядок, нівелюючи національно-культурні особливості економічно менш розвинених народів, накладає на них духовну колонізацію і веде їх до національного самознищення, небуття.

Філософи і соціологи вважають, що ця суперечність може бути вирішена заглибленням обох складників – глобалізаційної як загальнолюдської та національної – в єдине і неподільне буття цивілізації – ноосферу. Нібито ноосферне буття людства, з одного боку, встановить розумні межі глобалізації, з іншого – забезпечить усвідомлення “національного” як розширення і поглиблення сфери існування всезагального.

Ноосферне буття людства – це буття людей в їх духовній єдності, забезпечити яку здатна лише педагогіка духовності через виховання кожної особистості в контексті єдності загальнолюдських і національних цінностей, традицій та пріоритетів.

Це ще раз і в котре сучасність ставить перед національною освітою нагальну вимогу створити всі ідеологічні й економічні умови та передумови, дидактичну систему й ефективні методики виховання молоді (від немовлят до повноліття) з тим, щоб формувати покоління українців, здатних за умов неминучої глобалізації до прогресивного національного поступу. У зв’язку з цим зростає роль особистостей у кількох аспектах:

• як творців і соціуму, і соціальних систем, що творяться і розвиваються інтелектом особистостей;
• як носіїв культурно-історичної пам’яті етносу, що надає перспективу розвитку нації; як громадян, що формують і забезпечують існування держави; як антропологічних самоцінностей (“образів Божих у людській подобизні”), безмежно багатих у самотворенні і самопізнанні, самореалізаціях і саморозвитках;
• як індивідумів, унікальних і неповторних.

2. Психологічне поняття людської особистості та феноменальність мови

Унікальність української мови в її багатовимірності: мова паралельно сьогочасна й вічна, конкретно-чуттєва та загальна, матеріальна й ідеальна, фізична та духовна, індивідуальна для кожного мовця і спільна для всіх.

Суспільні функції мови, що спрямовані на життєві потреби мовців та духовне вдосконалення колективу й особистості:

•  комунікативна,
• ідентифікаційна,
• номінативна,
• мислетворча,
• пізнавальна,
• експресивна,
• емотивна,
• волюнтативна,
• естетична,
• міфологічна.

Відомий сучасний український філософ Сергій КРИМСЬКИЙ уважає, що сьогодні Україні потрібна не нова ідеологія, а духовність, бо на межі тисячоліть проявився закон спасіння людства, який свідчить, що людина істота вертикальна, бо її життя визначається не так вдовж – кількістю прожитих років, як у височінь ціннісного сходження. Саме “височінь ціннісного сходження” досягається мовою, яка служить і засобом когнітивної діяльності мовця, і знаковою системою комунікації – носієм основних національних кодів: ментально-ідентифікаційного, культурно-історичного, комунікативного.

Більш образно цю ідею висловив поет Дмитро Павличко: “Життя людини [...] обчислюється й вимірюється тим, скільки перебуває вона в небесах духу, в небесах любові, в небесах творчого діяння, а не тим, скільки хліба й солі вона споживатиме і скільки позношує одежі” .

Отож основний еволюційний принцип – вивищення людини над самою собою – здійснюється здебільшого саме завдяки рідній мові як носієві духовних начал людськості, як вербальній можливості усвідомлення людиною своєї вищості у природному світі. Перський поет Сааді вважав людину вищою за тварину саме здатністю до мови, мовної діяльності, але рівночасно вважав людину нижчою за тварину в тому разі, коли вона негідно поводиться з мовою. Недбале мовлення, брутальні лайки, і примітивний і бідний словник, незграбні, обірвані синтаксичні ,^! конструкції, надмірні інтер’єктиви, невиразна дикція засвідчують / душевну ущербність мовця, понижують не тільки естетичну/ враження, а й духовний вплив від такого спілкування.

Лінгвопрагматика нині виробила і закріпила основні постулати вербального спілкування для типових життєвих ситуацій (постулати Г. Грайса, мовленнєві жанри М. Бахтіна, які проте в народній, родинній педагогіці живуть споконвіку і широко представлені у мові української народної творчості, народній афористиці, фразеології).

Постулати вербального спілкування для типових життєвих ситуацій:

• істинності (“говори правду, не говори того, що вважаєш брехнею”),
• інформативності (“будь інформативним”, “говори по ділу”),
• релевантності (“говори те, що відповідає дійсності, справі, часу”),
• ясності (“говори зрозуміло”),
• щирості (“не фальшуй, не приховуй, будь відкритим”),
• поваги до слухачів, і співрозмовників, теми (“будь чемним, вихованим”),
• коректності ("будь обережним у висловлюваннях”),
• сміливості (“будь мужнім у своїх позиціях”),
• скромності (“не хизуйся”),
• гідності (“тримайся достойно, не опускайся, не дозволяй собі зайвого”),
• дружби (“завжди думай, що говориш з другом”).

3. Поняття мовної особистості. Рівнева система виформування мовної особистості

Поняття мовної особистості ввійшло в наукові парадигми багатьох галузей людського знання (психології, філософії, культурології, лінгвістики, педагогіки, етнології та ін.), що й засвідчує намагання сучасної науки через аспекти мовної особистості пізнати феноменальність людини, бо її розвиток поза мовною особистістю є нереальним. В українському мовознавстві й лінгвокультурології поняття мовної особистості окреслено й описано досить виразно (праці С. Єрмоленко, Л. Мацько, Ф. Бацевича, Л. Струганець та інших). Це зокрема стосується рівневої структури формування мовної особистості, яку умовно можна розшарувати на такі пласти, що забезпечують:

• лексикон і граматикон – лексичні і граматичні засоби, якими мовець створює тексти;
• семантикон – тезаурус особистості, що представляє відображення світу у її свідомості;
• прагматикой, що представляє рівень діяльнісно- комунікативних потреб особистості, систему її цінностей.

Кожний із рівнів мовної особистості може бути предметом окремих досліджень.

Складники мовної особистості, що є важливими нині в контексті лінгводидактичних і
лінгвометодичних запитів сучасної української мовної освіти:

• мовнокомунікативні суспільні запити, мотиваційні потреби і компетенції;
• ґрунтовні мовні знання і мобільність їх використання;
• мовна свідомість і усвідомлення здобувачами освіти себе мовними українськими особистостями;
• мова для кожної особистості є правом національно-культурного самоозначення;
• мовна здатність і мовна здібність; мовне чуття і мовний смак;
• усвідомлена естетична мовна поведінка; мовна стійкість.

Мовна особистість – це узагальнений образ носія мовної свідомості, національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і навичок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку, мовних традицій і мовної моди.

4. Аксіологічний аспект формування мовної особистості як лінгводидактична проблема

В українському педагогічному дискурсі досі залишається лінгводидактичною проблемою аксіологічний аспект формування мовної особистості, який розкриває її ціннісно-оцінні орієнтації у виборі мови спілкування, часто, на жаль, не на користь української мови. Серед українських учнів і студентів поширений мовний нігілізм, нерозуміння мовної природовідповідності їм нічній особистості, байдужість до свого майбутнього і відповідно відсутність програм і перспектив власного мовного розвитку й удосконалення. Частина української молоді ніяк не може позбавитися синдромів російської мовної вищовартості, а української – меншовартості, синдромів, породжених столітнім лінгвоцидом української мови, заборонами й обмеженнями та безкінечним возвеличенням російської мови в Україні.

Пора змінити стереотипи сприйняття української культури як меншовартісної та вторинної, варто прощатися з нігілізмом XX століття і совковістю поведінки, настав час обороняти й очищати зневажені українські ідеали, благопристойні норми поведінки, бо тільки національна визначеність культури гарантує майбуття народу як нації.

Шляхетні обриси української культури в мовних особистостях наших вихованців необхідно поповнювати знаннями про видатні мовні особистості (анонімні, іменні й безіменні) минулих епох історії українського народу, що стали знаковими постатями української культури (серед них і неукраїнці, які працювали для України) – від “Велесової книги”, “Повчання” Володимира Мономаха до сучасності. 

5. Елітарна мовна особистість у просторі педагогічного дискурсу

Викладач української мови – елітарна мовна особистість, яка «вирізняється нестереотипним, самобутнім мовомисленням, високим рівнем комунікативної компетентності, індивідуалізованим світобаченням і світовідчуттям, що виявляється під час поліжанрових інтеракцій» (А.П. Романченко).

Елітарна мовна особистість (елітарний тип мовної особистості) – духовно багата, національно свідома, висококультурна та інтелектуально розвинена особистість, наділена винятковими моральними, естетичними цінностями, яка має філологічний стиль мислення, уміє комунікативно виправдано й вправно висловлювати свої думки в будь-якій ситуації на засадах комунікативної етики та дотримуючись норм літературної мови.

Елітарність мовної особистості визначають такі основні критерії:

• ортологічний (літературно-мовний) – досконале володіння літературними нормами, їх реалізація в процесі мисленнєво-мовленнєвої діяльності;
• інформаційний – здатність продукувати взірцеві різножанрові тексти, що стають набутком нації, вільно оперувати прецедентними феноменами – іменами, висловами, текстами;
• жанрово-стилістичний (критерій мовної майстерності) – вільне володіння всіма функційними стилями мови, писемною та усною її формами, доречне використання мовних засобів у ситуації спілкування;
• риторичний (природня харизматика особистості, уміння впливати і переконувати, знання риторичних прийомів, досвід публічних виступів);
• комунікативний (знання та використання стратегій і тактик відповідно до ситуації спілкування);
• аксіологічний (духовний образ особистості як інтелігентної та інтелектуально обдарованої людини, її ціннісні орієнтири, погляди, ідеали тощо);
• психологічний – раціонально-нормативна поведінка особистості, навички самоконтролю, потреба у розширенні знань.

---

Матеріал підготувала
доктор філологічних наук, професор
кафедри сучасної української мови
Олена Кульбабська