Лекція № 7–8. Методи і прийоми вивчення української мови у вищій школі

Багато чого не зробиш, поки не вивчишся. Але багато треба зробити, щоб навчитись (Конфуцій)

З м і с т о в и й  м о д у л ь  2

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ЗВО ЗА КРЕДИТНО-ТРАНСФЕРНОЮ ТЕХНОЛОГІЄЮ

Лекція № 7–8

МЕТОДИ І ПРИЙОМИ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

План

1. Аналіз наукових підходів до визначення понять «метод навчання» і «прийом навчання».
2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання.
3. Традиційні та інтерактивні методи навчання.
4. Сучасні засоби навчання мови у ЗВО.

М е т а: з’ясувати термінологічни1 обшир базових понять лінгводидактики «метод навчання» і «прийом навчання»; узагальнити сучасні критерії класифікації методів і прийомів навчання в ЗВО; проаналізувати специфіку традиційних та інтерактивних методів навчання, установити їхню ефективність під час навчання офлайн і онлайн; схарактеризувати сучасні засоби навчання української мови в ЗВО.

К л ю ч о в і  п о н я т т я: навчально-пізнавальна діяльність студента / студентки, методи навчання, прийом навчання, технології ефективного навчання, критерії класифікації методів і прийомів навчання, засоби навчання української мови, дидактичний матеріал, текст, наочність, технічні засоби навчання (ТЗН), електронний підручник, мережевий сервіс, блоги й подкасти.

Рекомендована література

Основна

Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології. – К. : Академвидав, 2004. – 352с.
Дороз В.Ф.
Методика викладання української мови у вищій школі : навч. посібн. – К. :К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с.
Когут О.І. Інноваційні технології навчання української мови і літератури : навч. посібн. – Тернопіль : Астон, 2005. - 204 с.
Копусь О.А.
Теоретичні засади формування фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх магістрів-філологів у вищому навчальному закладі : монографія. Одеса, 2012. 429 с.
Методика викладання української мови в середніх освітніх закладах / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2009. – 400 с.
Омельчук С.А. Сучасна українська лінгводидактика: норми в термінології і мовна практика фахівців : монографія. – К. : ВД «Києво-Могилянська академія», 2019. – 356.
 Практикум з методики навчання української мови / кол. авт. за ред. М. І. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2003. – 302 с.

Додаткова література

 Бадер В. І. Електронна лінгводидактика: стан і перспективи / В. І. Бадер // Education and Pedagogical Sciences (Освіта та педагогічна наука). – 2012. – № 2. – С. 34–43.
Мадзігон В.М. Інформатизація в контексті демократизації освіти // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992–2002 : зб. наук. праць до 10-річчя АПН України. – Харків : “OBC”, 2002.– Ч. 1. – 640 с.
Пентилюк М. І. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики : зб. статей. – К. : Ленвіт, 2011. – 256 с.
Пометун О. І. Енциклопедія інтерактивного навчання. – К. : АСК,  2007. – 144 с.
Починкова М. М. Дидактичний потенціал курсів дистанційного навчання філологічного спрямування / М.М. Починкова // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2008. – № 8 (147).  – С. 66–70.  – (Серія : Педагогічні науки).
Сидоренко В. В. Шляхи удосконалення професійної компетентності учителя української мови та літератури в умовах особистісно орієнтованого навчання : навч.-метод. посіб. – Донецьк : Каштан, 2008. – 193 с.
Уліщенко А. Комп’ютер і вивчення української словесності (корисні поради) / Андрій Уліщенко // Дивослово. – 2006. – № 10. – С. 7 – 11.
Цінько С. Роль ТЗН і комп’ютерних технологій у розвитку професійно-творчого потенціалу майбутніх учителів-словесників / Світлана Цінько, Олександр Рябцев // Укр. мова і л-ра в шк. – 2005. – № 1. – С. 40–42.
Шепетко Ю. Електронний підручник як засіб навчання молодого покоління / Ю. Шепетко // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – 2009. – № 4 (167). – С. 175–180. – (Серія : Педагогічні науки).

Інтернет-ресурси

Практикум з методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах : модульний курс : посібн. для студ. / кол. авт. за ред. М. І. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2011. – 366 с. – URL: http://elibrary.kdpu.edu.Ua/bitstream/0564/396/1

Навчальний depositphotos 90760388 stock illustration content word typography

 1. Аналіз наукових підходів до визначення понять «метод навчання» і «прийом навчання»

МЕТОДИ НАВЧАННЯ – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності викладачів і студентів, спрямованої на досягнення поставлених вищою школою цілей.
МЕТОДИ УЧІННЯ – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в самостійній роботі.
ПРИЙОМ НАВЧАННЯ – деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття "методи".

Ефективність навчально-пізнавальної діяльності студенти значною мірою залежить від уміння викладачів вдало обирати і застосовувати методи і прийомів навчання.

За визначенням О.А. Кучерук, система методів навчання української мови – це сукупність методів навчання, взаємозв'язаних і взаємозумовлених навчальними цілями й функціями українськомовної освіти. Добір і реалізація методів навчання має підпорядковуватися дидактичному закону залежності методів навчання й форм його організації від мети, завдань, принципів та змісту. 
На думку дослідниці, проблема систематизації методів навчання української мови залишається дискусійною. Комплексний підхід до розроблення теоретичної моделі системи методів навчання української мови є умовою убезпечення від одноманітності в організації освітнього процесу. Разом із тим створити закінчену універсальну систему методів формування україномовної особистості неможливо, бо це суперечить закономірностям перебігу відповідного навчального процесу, який за своєю природою має творчий характер. Спроба побудувати універсальну статичну систему методів навчання української мови недоцільна, оскільки марно намагатися втиснути в обмежену рамками структурно-логічну схему значну кількість різних методів навчальної діяльності. Водночас опора на визначену в дослідженні багаторівневу класифікацію дидактичних і специфічних методів як основу моделювання технологій продуктивного навчання мови є визначальною для якісної рідномовної підготовки учнів /студентів.

Науково-методичні матеріали для самостійного опрацювання

Кучерук О.А. Методи навчання в системі понять сучасної лінгводидактики // Українська мова і література в школі. – 2013. – № 3. – С. 10–15.

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Кучерук О. А. Методи навчання мови в українському педагогічному дискурсі // Вісник Львівського університету. – 2010. – Випуск 50. –
С. 246–253. – (Серія філологічна).

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання

 Найновіша класифікація методів ґрунтується на компетентнісно-цільовому принципі. Комплексна модель досліджуваної системи методів охоплює п’ять підсистем, що перебуває в перетинах і взаємозв’язках:

  • когнітивні методи
  • практичні методи
  • герменевтичні методи
  • креативні методи
  • комунікативні методи.

Отже, визначено такі групи методів:

1) методи, спрямовані на оволодіння мовними знаннями;
2) методи, спрямовані на формування навчально-мовних та правописних умінь, навичок;
3) методи, спрямовані на формування мовленнєвих знань і розвиток рецептивної мовленнєвої діяльності;
4) методи, спрямовані на формування мовленнєвих знань та розвиток продуктивного мовлення;
5) методи формування комунікативної компетентності.

Інші критерії таксономії методів навчання:

checked 1 за джерелом знань і характером сприйняття інформації виокремлюють (С. Петровський, Е. Талант):

  • словесні,
  • наочні
  • практичні методи;

checked 1 за характером пізнавальної діяльності розрізняють (М. Скаткін, І. Лерненр):

  • пояснювально-ілюстративні
  • репродуктивні
  • проблемного викладу
  • частково-пошукові
  • дослідницькі;

checked 1  за відповідним етапом навчання, на кожному з яких розв'язують специфічні завдання:

  • мотивації навчальної діяльності здобувачів вищої освіти;
  • актуалізації базових знань, необхідних умінь і навичок;
  • методи вивчення нового матеріалу;
  • методи конкретизації й поглиблення знань, набування практичних умінь і навичок, які сприяють використанню пізнаного;
  • методи контролю й оцінки результатів навчання;

checked 1 за способом керівництва навчальною діяльністю безпосередні або опосередковані (виокремлюють методи пояснення педагога й різноманітні методи організації самостійної роботи студентів);

checked 1 за логікою навчального процесу (опора на індуктивні й дедуктивні, аналітичні й синтетичні методи);

checked 1за дидактичними цілями виокремлюють (М. Данилов, Б. Єсипов):

  • методи організації діяльності здобувачів вищої освіти (оволодіння знаннями, формування умінь і навичок);
  • методи стимулювання діяльності, наприклад, конкурси, змагання, ігри, заохочення й інші методи перевірки й оцінки.

Критерії класифікації методів викладання:

checked 1 за бінарною класифікацією виокремлюють:

  • інформаційно-повідомлювальний,
  • інструктивно-практичний,
  • пояснювально-спонукальний.

Критерії класифікації методів учіння (М. Махмутов):

  • виконавський,
  • репродуктивний,
  • продуктивно-практичний,
  • частково-пошуковий
  • пошуковий.

3. Традиційні та інтерактивні методи навчання 

checked 1 СЛОВЕСНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ. До них належать:

  • пояснення,
  • інструктаж,
  • розповідь,
  • бесіда,
  • навчальна дискусія тощо.

Пояснення. Це словесне тлумачення понять, явищ, принципів дії приладів, слів, термінів тощо. Використовують здебільшого під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли викладач відчуває, що студенти чогось не зрозуміли. Пояснення часто супроводжується різними засобами унаочнення, спостереженням, дослідами. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логічності, чіткості, образності мовлення.

Інструктаж як метод навчання має інформативний локальний характер, близький до розпорядження алгоритмічного типу. Його застосовують на лабораторних, практичних заняттях, а також під час підготовки до самостійної роботи. 

Розповідь – це монологічна форма викладання. Застосовують її за необхідності викласти навчальний матеріал системно, послідовно. Елементами розповіді є точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів.

Кожен тип розповіді має забезпечувати виховний ефект навчання, ґрунтуватися на достовірних наукових фактах, акцентувати на основній думці, бути доступним і емоційним, містити висновки і зауваження.

Бесіда. Це метод навчання, за якого викладач за допомогою запитань спонукає студентів до відтворення набутих знань, формування самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу. 

За характером діяльності студентів виокремлюють: репродуктивну бесіду (спрямована на відтворення засвоєного матеріалу); евристичну, або сократівську (викладач запитаннями спонукає студентів до формулювання нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними знання, спостереження); катехізисну (спрямована на відтворення тверджень, що потребують дослівного запам'ятовування). Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від вмілого формулювання запитань, а також від якості відповідей, тобто їх повноти, чіткості, аргументованості.

Навчальна дискусія. Дискусія є публічним обговоренням важливого питання і передбачає обмін думками між студентами або викладачами і студентами. Вона розвиває самостійне мислення, вміння обстоювати власні погляди, аналізувати й аргументувати твердження, критично оцінювати чужі і власні судження. Під час навчальної дискусії обговорюють наукові висновки, дані, що потребують підготовки за джерелами, які містять ширшу інформацію, ніж підручник. Дискусія спрямована не лише на засвоєння нових знань, а й на створення емоційно насиченої атмосфери, яка б сприяла глибокому проникненню в істину.

checked 1 НАОЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Сутність їх полягає у використанні зображень об'єктів і явищ. До цих методів належать:

  • ілюстрування,
  • демонстрування,
  • самостійне спостереження.

Ілюстрування. Полягає воно в застосуванні посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин, фотографій, моделей тощо. Ілюстрації до навчального матеріалу, наприклад рослин, тварин, мінералів, техніки та ін., полегшують його сприймання, сприяють формуванню конкретних уявлень, точних понять.

Демонстрування. Цей метод передбачає показ матеріалів у динаміці (використання приладів, дослідів). Він ефективний, коли всі студенти мають змогу сприймати предмет або процес. Викладач зосереджує увагу на основному, допомагає виокремити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи показ поясненням, розповіддю. Демонструючи моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід обов'язково подбати про дотримання правил техніки безпеки.

Самостійне спостереження. Це безпосереднє самостійне сприймання явищ дійсності у процесі навчання. Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: інструктаж щодо мети, завдань і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз і узагальнення його результатів. Виконану роботу слід обов'язково оцінювати.

checked 1 ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Ці методи передбачають різні види діяльності студентів і викладачів, а також самостійність студентів у навчанні. До них належать:

  • вправи,
  • лабораторні роботи,
  • практичні роботи.

Вправи. За своєю суттю вони є багаторазовим повторенням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і корегуванням. У навчальному процесі використовують такі види вправ: підготовчі (готують студентів до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій); пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань); тренувальні (сприяють формуванню навичок у стандартних умовах: за зразком, інструкцією, завданням); творчі (за змістом і методикою виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій); контрольні (переважно навчальні: письмові, графічні, практичні вправи). 

Лабораторні роботи. їх цінність як методу полягає в тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють студентів методами дослідження в природних умовах, формують навички користування приладами, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки.

Практичні роботи. Як метод навчання вони спрямовані на формування вмінь і навичок, необхідних для життя і самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати і пояснювати сутність явищ.

checked 1 ІНШІ МЕТОДИ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Кожен викладач у своїй діяльності використовує також методи, які не охоплені наведеною вище класифікацією. Серед них найпоширенішими є:

  • індукція та дедукція,
  • методи аналізу,
  • метод синтезу,
  • метод порівняння,
  • метод узагальнення,
  • метод конкретизації,
  • метод виокремлення основного.
 Індукція та дедукція. Засвоєння знань за методом індукції здійснюється шляхом переходу від одиничного до загального. Вдаються до неї, як правило, на емпіричному рівні пізнання, коли матеріал є фактичним або пов'язаний із формуванням понять, а також під час вивчення технічних механізмів, виконання практичних завдань, розв'язування математичних чи фізичних задач.

Дедукція передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань. Викладач спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового розв'язання конкретних завдань. Індуктивний і дедуктивний методи реалізують через застосування словесних, наочних, практичних, а також проблемного і частково-пошукового методів.

Метод аналізу. Сутність його полягає у вивченні предметів чи явищ за окремими ознаками і відношеннями, у поділі на елементи, осмисленні зв'язків між ними.

Метод синтезу. Полягає він в уявному або практичному поєднанні виокремлених під час аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Метод порівняння. За його допомогою встановлюють спільні і відмінні ознаки предметів і явищ. У навчальному процесі його застосовують з метою загального протиставлення фактів, явищ; зіставлення за вказаними викладачем або визначеними студентами ознаками; порівняння явищ у їхньому розвитку.

Метод узагальнення. Цей метод передбачає перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення здійснюється шляхом абстрагування від специфічного і виявлення притаманних явищам загальних ознак (властивостей, відношень тощо). Застосовують його при осмисленні понять, суджень, теорій.

Метод конкретизації. Він допомагає студентам перейти від безпосередніх вражень до розуміння сутності того, що вивчається: результати конкретизації постають у формі прикладів, схем, моделей тощо.

Метод виокремлення основного. Полягає він у розподілі інформації на логічні частини і виокремленні серед них основних.

Методи навчання у ЗВО більшою мірою, ніж шкільні, наближені до методів самої науки, оскільки тут розкривають не лише наукові факти, а й методологію і методи власне науки. І лише проблемно- дослідний підхід до її вивчення може задовольнити запити сучасного студента і сформувати його як вдумливого фахівця.

Педагогічна ефективність застосування методів навчання у вищому навчальному закладі залежить не так від самих методів, як від наукової кваліфікації і майстерності викладача. Це передбачає творчий підхід, пошук джерел і доведень істини, бачення проблем у науці, житті і можливих шляхів їх розв'язання, здатність знаходити оптимальні рішення у непередбачуваних ситуаціях, а також чіткість наукових та ідейних позицій, високі моральні якості, повагу, вимогливість до студентів і піклування про них. Тільки у такий спосіб можливо сформувати серйозне, відповідальне ставлення студентів до конкретної науки.

За матеріалами сайту: https://pidru4niki.com/70142/pedagogika/naochni_metodi_navchannya

4.  Сучасні засоби навчання мови у ЗВО

ЗАСОБИ НАВЧАННЯ – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання; це те, за допомогою чого здійснюється процес навчання мовознавчих дисциплін.

В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В. Оконя, у якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.

І. Прості засоби:

  • Словесні: підручники, навчальні посібники і под.
  • Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини тощо.

ІІ. Складні засоби:

  • Механічні візуальні прилади: діаскоп, кодоскоп та ін.
  • Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.
  • Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.
  • Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп’ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Функції засобів навчання:

  • заміняють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.);
  • кон­кретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які пові­домляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал);
  • формують у студентів на­вчальні та професійні уміння та навички (прилади, інстру­менти та ін.);
  • є символічними (знаковими) засобами (карти, графіки, діаграми тощо).

До засобів навчання належать підручники, посібники, практикуми, методичні рекомендації, лексикографічні, енциклопедичні, довідкові видання, тексти художніх творів, дидактичний матеріал, наочність, технічні засоби.

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділя­ють на аудійовані (слух) і візуальні (зір). Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто за яких показ зобра­ження супроводжується текстом, а звуковий ряд – відпо­відними ілюстраціями.

Ефективність проведення навчально-виховних заходів зростає при використанні комплексів технічних засобів навчання, які мають відповідати таким вимогам: враху­вання пізнавальних закономірностей навчальної діяльності під час заняття; забезпечення органічного поєднання їх зі словами викладача, а також іншими засобами навчання; відповідність змісту навчально-виховним завданням заняття; врахування можливості застосування різних ме­тодичних прийомів. Комплексне використання ТЗН дає змогу чітко виділити структуру матеріалу, який вивчається; створити найкращі умови для мимовільного запам’ятовування; показати зв’язок теорії з практикою; якнайповніше розкрити сутність і закономірність явищ, що вивчаються; демонструвати явища у статиці й динаміці.

Рівень застосування ТЗН залежить від характеру на­вчальної дисципліни, підготовки та інтересів самих сту­дентів, форми занять, нахилів, пристрастей викладача, наявних засобів, програмно-методичного забезпечення. Умовно виділяють три рівні використання ТЗН: епізодичний (використовуються викладачем від випадку до випадку), си­стематичний (постійне застосування, що дає змогу розши­рювати і урізноманітнювати обсяг інформації) і синхронний (передбачає практично безперервне супроводжування ви­кладу матеріалу застосуванням ТЗН впродовж всього занят­тя). Однак слід пам’ятати, що за будь-якого рівня технізації навчального процесу вирішальна роль належить викладачу, а ТЗН, навіть у найсучасніших варіантах, завжди залишати­муться допоміжним засобом у проведенні занять.

У процесі формування фахової компетентності можна використовувати комп’ютер як інструментальний засіб навчання задля: залучення інформації і структурування навчального матеріалу; сортування великих обсягів інформації, орієнтування в них і пошук потрібних даних, представлення результатів у наочній формі; укладання каталогу навчально-методичної інформації з предмета.

До основних завдань навчання мовознавчих дисциплін, що реалізовуються за допомогою персонального комп’ютера, уналежнюють репрезентацію граматико-орфографічного матеріалу; заочні екскурсії літературною картою, віртуальне відвідування музеїв; закріплення й контроль знань, умінь та навичок, насамперед правописних; забезпечення індивідуальної роботи на різних етапах навчання.

Тетяна Симоненко доводить, що розвиткові практичних мовленнєвих навичок сприяє застосування різних типів комп’ютерних програм, які за характером є тренувально-навчальними та контрольними, і можуть пропонуватися, наприклад, у вигляді тестів, вправ, контрольних робіт.

Система вищої освіти в Україні має відповідати вимогам інформаційного суспільства, яке інтегрується в європейську та світову спільноти. У Національній стратегії розвитку освіти в Україні у 2012–2022 роках, яка є стратегічним документом, що окреслює основні напрями розвитку освіти в Україні на найближчі 10 років, пріоритетними визначено розроблення й запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення сучасної індустрії навчальних засобів. Усвідомлення важливості формування інформаційно-навчального середовища для забезпечення кожному магістрантові рівного доступу до якісної освіти, підготовку його до продуктивної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства стимулює викладачів до пошуку шляхів вирішення означеної проблеми: розроблення дистанційних курсів, електронних підручників, словників тощо. У кожному конкретному закладі формується власне інформаційно-навчальне середовище, причому в різних вишах воно різне.

Отже, комплексне використання нових технологій і за­собів навчання дає змогу інтенсифікувати процес засвоєння студентами неперервно зростаючих обсягів актуальної науково-технічної, екологічної, соціальної і методичної інформації; забезпечити якісне практичне застосування теоретичних знань навчальних дисциплін; допомогти студен­там самостійно здобувати нові знання на базі сучасних за­собів телекомунікацій та доступу до світових банків знань; раціоналізувати працю викладачів та інших учасників на­вчально-виховного процесу.

1605075883

Електронний підручник як засіб навчання нового покоління

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій істотно позначився на модернізації системи освіти і вплинув на підвищення рівня знань студентів. Використання комп’ютерів в освітньому середовищі дозволило інтенсифікувати навчальний процес, мотивувати навчально-пізнавальну активність студентів, стимулювати творчі дії викладачів під час створення навчально-методичного комплексу. Особлива роль відводиться електронному підручнику – засобу навчання нового покоління.

Юлія Миколаївна Шепетко визначає електронний підручник як мультимедійний засіб навчання нового покоління, що містить систематизовану інформацію з дисципліни відповідно до навчальної програми з урахуванням сучасного професійного спрямування курсу, побудований на загальнодидактичних, лінгводидактичних та специфічних принципах навчання української мови; спрямований на формування мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної компетентностей студентів.

Електронні підручники з мовознавчих дисциплін передбачають удосконалення орфографічних, лексичних, граматичних, стилістичних умінь і навичок, активізацію таких мисленнєвих процесів, як аналіз, порівняння, узагальнення, конкретизація тощо. Тетяна Симоненко зазначає, що використання під час навчального процесу на філологічних факультетах електронних підручників з фахово спрямованих дисциплін – один із шляхів уникнення одноманітності, трафаретності в роботі викладачів-практиків, що забезпечує послідовність, наступність та системність навчального процесу.

Електронний підручник, безперечно, має багато переваг порівняно зі звичайним паперовим підручником, але варто сказати і про його недоліки. До недоліків електронного підручника можна віднести:

  • сприйняття з екрана комп’ютера текстової інформації набагато менш зручне і ефективне, чим читання книги;
  • більш висока вартість у порівнянні із звичайним паперовим підручником.

Електронний підручник покликаний не замінити друкований посібник, а доповнити його за рахунок подання навчального матеріалу в іншому вигляді – за допомогою акцентів на ключових поняттях, тез та опорних схем, використання інтерактивних завдань, великої кількості мультимедійного ілюстративного матеріалу.

Усвідомлення важливості формування інформаційно-навчального середовища для забезпечення кожному магістрантові рівного доступу до якісної освіти, підготовку його до продуктивної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства стимулює викладачів до пошуку шляхів вирішення означеної проблеми. Таким чином, електронний підручник є ефективним засобом навчання, який дозволяє реалізувати основні загальнодидактичні та лінгводидактичні принципи на високому рівні.

Лінгводидактичні особливості мережевого сервісу

Соціальний мережевий сервіс – це віртуальний майданчик, що об’єднує людей у мережеві спільноти за допомогою спеціального програмного забезпечення в мережі інтернет, сприяє розвитку культури мовлення майбутніх учителів української мови та літератури й передбачає обов’язкове врахування психологічних особливостей і механізмів мовлення, формування творчого мислення майбутніх фахівців – філологів.

Використання електронних засобів навчання дає змогу викладачеві реалізувати індивідуалізований підхід до навчання; здійснювати об’єктивний контроль рівня сформованості мовно-мовленнєвої компетентності студентів; організувати самостійну роботу відповідно до вимог Болонського процесу; студентам – самостійно обирати темп вивчення навчального матеріалу, зручний час та місце для навчання; самостійно визначати послідовність та рівень складності навчального матеріалу; опрацьовувати більший обсяг інформації порівняно з традиційним навчанням.

Для організації навчально-пізнавальної діяльності студентів під час вивчення української мови викладачеві доцільно створити навчальний блог, який сприяв би вирішенню таких методичних завдань: поповнення словникового запасу; формування й удосконалення орфографічних, граматичних навичок; формування й удосконалення навичок читання, говоріння та письма; формування й удосконалення навичок аудіювання на основі аудіотекстів мережі Інтернет, а також аудіотекстів, підготовлених педагогом; удосконалення вміння монологічного й діалогічного висловлювання на основі проблемного обговорення матеріалів мережі або в процесі комунікації за допомогою комунікативних сервісів та Інтернет-засобів; підвищення рівня комунікативної компетенції; удосконалення комунікативних навичок за допомогою інтерактивних служб і сервісів мережі; ознайомлення учасників освітнього процесу з культурологічними реаліями, що охоплюють мовний етикет, особливості мовної поведінки різних народів в умовах спілкування, особливості культури, традицій країни тощо.

Мережева взаємодія в аудиторний і позааудиторний час – один із способів вирішення проблеми мотивації, зокрема й у вивченні української мови. Використовуючи сервіси інтернету, можна створити мовне середовище для реального спілкування, яке спонукає його учасників до активної дії. На практиці можна переконатися, що це не тільки нові технічні засоби, а й нові технології, форми і методи навчання, новий підхід до процесу навчання.

У процесі навчання української мови можуть широко використовуватися відеолекції і лекції онлайн, застосування яких дає змогу більш продуктивно забезпечувати студентів необхідними для засвоєння нового матеріалу. Лекції такого типу спрямовані на розвиток комунікативних навичок, а також комунікативної компетентності, тому що в них представлені матеріали про культуру, традиції, звичаї, історію та особливості сучасної розмовної мови.

Отже, застосування мережевого сервісу в процесі вивчення української мови сприятиме розширенню світогляду студентів; побудові міжособистісних відносини та посиленню відповідальності за результати власної роботи. Інтерактивність, блог-технології потребують від користувачів нової генерації знань, умінь створення національного-мережного контенту, участі в нових формах навчально-пізнавальної діяльності.

Блоги, подкасти

Посиленню інтересу до процесу навчання сприяють блоги, що стимулюють студентів до активного обговорення робіт, проведення круглих столів, дискусій на заняттях. Блог (англ. blog, від web log – „мережевий журнал чи щоденник подій”) – це веб-сайт, головний зміст якого – записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються. Для блогів характерні короткі записи тимчасової значущості.

З огляду на те, що широкий загал ознайомлений із текстами, розміщеними на блозі, студенти мають змогу заздалегідь підготувати запитання до доповідача. Блоги активізують роботу з пошуковими системами, цікавими мовними сайтами, онлайн-словниками, глосаріями, спонукають студентів самостійно створювати словникові сторінки. Студенти мають змогу розміщувати на блозі групи відеофрагменти, зразки відеотренінгів, ці ролики коментуються користувачами блогу та обговорюються на заняттях. Такі види робіт дають змогу студентам самостійно знаходити інформацію, дізнаватися думки інших людей про їхні роботи; виводити виконання завдань за межі навчального процесу та взаємовідносин „викладач-студент”, дають змогу всім охочим оцінити і прокоментувати роботи студентів; відкривають нові можливості для роботи в аудиторії та за її межами. Блоги стають своєрідними студентськими електронними портфоліо, які вміщують колекцію матеріалів (відеоролики, медіапрезентації, творчі роботи, коментарі та обговорення опублікованих робіт, словникові сторінки тощо), які демонструють досягнення студентів, розвивають чистоту, логічність, правильність, доречність мовлення, дискурсивні та риторичні вміння, лінгвістичну креативність, дозволяють реалізувати наступність у навчанні, продемонструвавши студентам молодших курсів виконану роботу.

На заняттях для інтенсифікації процесу вивчення мовознавчих дисциплін, удосконалення ораторської майстерності використовують технології подкастів. Подкаст (англ. неологізм podcast, утворений від слів iPod – популярна модель MP3-плеєра та broadcasting – радіомовлення) – цифровий медіа-файл або низка таких файлів, які розповсюджуються інтернетом для відтворення на портативних медіа-програвачах чи персональних комп’ютерах. За змістом вони можуть нагадувати радіо-шоу, звукову виставу, містити інтерв’ю, лекції чи будь-що інше, що належить до усного жанру.

Подкасти дозволяють студентам прослуховувати матеріали вдома та виконувати тестові завдання за почутим, самостійно складати тестові завдання, аналізувати, записувати почуте у формі переказу, що сприяє розвиткові таких комунікативних ознак, як точність, логічність, виразність мовлення.

Подкасти, які створюють студенти самостійно в парах (групах), є засобом формування вмінь студентів працювати в команді, розвитку та формування міжособистісного спілкування, самосвідомості, уяви, навичок необхідних для повноцінного функціонування як у навчальному середовищі, так і за його межами. Особливої популярності набувають подкасти-інтерв’ю – випуски з цікавими особистостями в форматі „запитання-відповідь”.

Ознаки типового навчального подкасту: носій мови розповідає про певні події, граматичне або лексичне явище, розглядаючи його у різних контекстах; середня тривалість подкасту 5–10 хв.; тематика подкастів сучасна та актуальна; на сайті доступний текст та аудіо файл подкасту.


Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...