За характером предикативних відношень усі речення поділяють на три типи:
- 4.1 стверджувальні (констатувальні);
- 4.2 заперечні (коли в його структурі наявна заперечна частка НЕ);
- 4.3 стверджувально-заперечні (зазвичай складні речення).
4.1. Стверджувальні речення
Констатують те, що наявне в дійсності. За комунікативною настановою вони можуть бути розповідні, питальні, спонукальні та бажальні. Наприклад: Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам наймиліш? (Олександр Олесь); У моєму серці билося твоє (Ліна Костенко); Зичу вам надійного здоров’я.
Формальні засоби увиразнення ствердження
- 1. частки, зокрема: підсилювальні та стверджувальні ТАК, А, АЖ, АДЖЕ, ЖЕ (Ж), -ТАКИ, -БО, -НО, -ТО, напр.: Аж тут нам правда стрілась і стало все на свої місця (Нар. тв.); Так ми будемо твердо йти, хай дивляться на нас з усіх боків (В. Чумак); Адже ми твердо, супротивно, владно устаєм (Павло Тичина), а також окличні (ЩО ЗА, ЯК), напр.: Що за святкова днинка! Як швидко дні міські промчали! (В. Сосюра);
- 2. вигуки (О, ОХ, АХ), напр.: Ох, але як уже важко йти! (Г. Хоткевич); Ох, як він говорив! Який був голос! Я пригадав те, що давно забув... (Леся Українка);
- 3. звертання, напр.: Слухай уважно, моя дочко, та запам’ятовуй (Марко Вовчок);; Оживи, козацька славо, у бандурних струнах.
- 4. модальні слова на зразок безперечно, безумовно, певна річ, правда, правду кажучи, сподіваюсь, напр.: Дівчинка, справді, як та квіточка, розпукується; таке славне дитяточко (Марко Вовчок); Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Дмитро Ткач);
- 5. зміна порядку слів у реченні (Пам’ятає трохи і вона оті фронти! (Ірина Вільде).
Отже, Олена Гурко, авторка монографії «Категорія ствердження та її вираження в українській літературній мові», справедливо зазначає, що «Ствердження в художньому стилі представлено передусім на граматичному рівні мови морфологічними та синтаксичними засобами».
4.2. Заперечні речення
Такі, у яких автор висловлення заперечує ту чи ту ознаку, дію, подію, явище. Дослідниця категорії заперечення в українській мові Мирослава Баган виокремлює дві основні функції заперечення за комунікативним спрямуванням:
- 1. полемічне – «заперечення, яке безпосередньо спрямоване на спростування раніше висловленої думки, зокрема в діалогічному мовленні»; Неправда! Ви нічого не знаєте! (Із тв. Ірини Вільде);
- 2. інформативне – «заперечні одиниці, які слугують лише для вираження певної інформації»; Север, коханий мій, я ніколи більше не буду така нескромна, як оце! (Ірина Вільде); Не питай про долю, що загубилась десь в житах (А. Малишко).
Відповідно до місця заперечної частки НЕ такі прості речення можна поділити на два різновиди:
- 1. загальнозаперечні (частка НЕ перед присудком): Я тебе не впізнаю! (Ірина Вільде); Не спиняй думок крилатих, хай летять в світи (Олександр Олесь). У структурі загальнозаперечних речень може посилюватися семантика заперечення, що досягається введення в речення заперечних компонентів до інших елементів, напр.: Не дам, не дам нікому знущатися над собою (Леся Українка). Увиразнення заперечення в побутовому мовленні може здійснюватися власне та інтонаційно-смисловими відтінками, напр., у реченнях із негативною інформацією: Який там спорт! Знайшов чим хвалитися! Багато ти знаєш! Окрім власне заперечної частки НЕ – показника заперечення, наявний ще один показник-негатор – додаток у Р. в. або Зн. в., напр.: Не йди, хлопчику, до мене, не труди свої ноги, бо доля вже за дверима (Б. Лепкий); Не побачу дружиноньку свою (Марко Вовчок).
- 2. частковозаперечні (частку не вжито перед другорядним членом речення): Я знаю не таку правду! (Із тв. Ірини Вільде); Не все те золото, що блищить (Нар. тв.); Я загоїти хочу вам рани. Не на віки чи роки – на мить... Бо розмиють їх знов океани, Бо ще буря ще досі шумить (Олександр Олесь).
4.3. Стверджувально-заперечні прості речення
Здебільшого містять подвійне заперечення у складеному дієслівному присудку: першу заперечну частку НЕ вжито перед допоміжним дієсловом, а другу – перед інфінітивом. Такі речення є асиметричними, бо виражають ствердження попри вживання заперечних часток, напр.: Я не можу тобі не сказати цієї новини (Розм.).
На зіставленні двох слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом, ґрунтується антитеза, напр.: Комусь – щоб хліба скибка. Комусь – щоб тільки лаври (Ліна Костенко).
Із речень стверджувальних і заперечних виформовуються складні синтаксичні цілі дуже виразного змісту й емоційності, напр.: Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть людська і жорстокість (О. Жлвженко).