Л 6–7: Кваліфікаційні та класифікаційні ознаки підмета

Будьте кращим у своїй справі, і люди проторують стежку до ваших дверей (Сем Волтон)

Модуль 2. Прості елементарні речення в сучасній українській мові

Навчальний елемент 2.3

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ ПРОСТОГО ДВОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ

Лекція № 6–7
Тема: КВАЛІФІКАЦІЙНІ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ПІДМЕТА
(4 год. – лекції; 4 год. – практичні)

План

1. Граматична природа члена речення.
2. Типологія наукових підходів до підмета.
3. Релевантні ознаки підмета (за І. Вихованцем).
4. Основні критерії класифікації підмета як головного члена речення.
5. Синтаксичні особливості однослівних номінативних та інфінітивних підметів.
6. Еквіваленти однослівного номінативного підмета.
7. Синтаксично нерозкладні підмети-словосполучення, їхні структурно-семантичні особливості.
8. Специфіка семантично нерозкладних підметів-словосполучення.

 Ключові слова: просте двоскладне речення, граматична основа, підмет, присудок, координація, предикативні семантико-синтаксичні відношення, структурна схема, класифікації, номінативний підмет, еквівалент номінативного підмета, нерозкладні підмети-словосполучення, морфологічні засоби вираження.

Мета: узагальнити погляди мовознавців на лінгвальну природу підмета, поглибити знання студентів про структурно-семантичні критерії класифікації підметів у сучасній українській мові, узагальнити відомості про морфологізовані та неморфологізовані засоби вираження підметів, звернути увагу на складні випадки синтаксичного розбору речень у шкільному підручнику.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а 

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1992. 224 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. К. : Либідь, 1993. С. 66–75.
Гуйванюк Н. В. Нерозкладні компоненти у структурі речення : монографія / Н. В. Гуйванюк, О. В. Максим’юк. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. 224 с.
Дудик П. С. Синтаксис української мови: [підручник] / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук.  К. : Академія, 2010. С. 51–58.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонДУ, 2001. С. 133–148.
Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення : [підручник] / Л. О. Кадомцева. К. : Вища шк., Голов. вид-во, 1985. С. 29–27.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : навч. посібн. / М. У. Каранська. К. : Либідь, 1995. С. 23–27.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. К. : Вища шк., 1994. С. 103–109.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. К. : Наук. думка, 1972. С. 10–14, 431–450.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 202–208.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1994. С. 45–49.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1997. С. 243–246.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид., стереотип. К. : Вища шк., 2001. С. 330–333.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 50–53.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. К. : Академія, 2004. С. 67–73.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія] / І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1992. С. 33–48.
Вихованець І. Р. Граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Грищенко. К. : Рад. школа, 1982. С. 162–165.
Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : [підручник] / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. К. : Вид-че об’єдн. „Вища школа”, Голов. вид-во, 1976. С. 259.
Завальнюк І. Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття: функціональний і прагматичний аспекти [монографія] / І. Я. Завльнюк. Вінниця : Нова книга, 2009. С. 50–59.
Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія] / М. В. Мірченко. Вид. 2-ге, переробл. Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. 393 с.
Плющ М. Я. Категорії відмінка в семантико-синтаксичній структурі речення речення : [монографія] / М. Я. Плющ. К. : Вид-вл НПУ імені М. П. Драгомана, 2016. 252 с.
Кульбабська О. Вторинна предикація у простому реченні : монографія / О. В. Кульбабська. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. 672 с.

Корпус шкільних підручників

Українська мова : підруч. для 8 кл. закл. загальн. середн. освіти / Заболотний О. В., Заболотний В. В. К. : Генеза, 2021. 224 с. URL: https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-8klas-2021/1-Ukr-mova-8kl/Ukr-mova-8kl-Zabolotnyy.pdf

Українська мова : підруч. для 8 кл. закл. загальн. середн. освіти. 2-ге вид., перероб. / Олександр Авраменко, Тамара Борисюк, Ольга Почтаренко. Київ : Грамота, 2021. 192 с. : іл. URL: https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-8klas-2021/1-Ukr-mova-8kl/Gramota-Ukr-mova-8kl-Avramenko.pdf

Українська мова : підруч. для 8 кл. з поглибл. вивч. філології закл. загальн. середн. освіти / Олександр Авраменко, Юлія Гарюнова, Інна Літвінова. Київ : Грамота, 2021. 256 с. : іл. URL: https://lib.imzo.gov.ua/wa-data/public/site/books2/pidruchnyky-8klas-2021/1-Ukr-mova-8kl/Gramota-Ukr-Mova-8kl-pogl.pdf

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. Львів : Світ, 2005. 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонНУ, 2013. Т. 1. 402 с.; Т. 2. 350 с.; Т. 3. 426 с.; Т. 4. 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я. К. : Либідь, 2001. 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. К. : Довіра, 2007.  478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2010. 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

---

  Робота в групах

Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

• граматична (предикативна) основа простого речення
• підмет як головний член речення
• простий (однослівний) підмет
• складний (неелементарний) підмет
• номінативний підмет
• еквівалент номінативного підмета
• інфінітивний підмет
• інфінітивно-іменні підмети
• еквівалент номінативного підмета
• нерозкладні підмети-словосполучення
• синтаксично неподільні підмети-словосполучення (із кількісним значенням; зі значенням вибірковості; зі значенням комітативності)
• семантично неподільні підмети-словосполучення (із займенниковим компонентом узагальненої семантики; з іменниковим компонентом, що виражає фазове значення; з іменниковим компонентом, що має метафоричне значення)
• роль підмета в структурі речення.

 Реченець

Лексикографічні матеріали підготувати – до 27.04.2023 

---

 Актуалізація опорних знань

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-курс із підготовки до ЗНО «Лайфхакі з української мови».
Тема заняття «Члени речення».
Корисного перегляду!

«Та я все це знаю!», – подумали Ви. Чудово! Отже, мета нашої лекції не навчити,
а поглибити.., узагальнити.., звернути увагу...
Працюймо активно єдиною командою!

1. Граматична природа члена речення

У виокремленні й витлумаченні членів речення дотепер залишається чимало дискусійних питань, зумовлених прадавністю формування речень як самостійних одиниць синтаксису, їхньою структурною варіантністю, семантичною та функційно-стилістичною сутністю. 

   ЩО ТАКЕ ЧЛЕН РЕЧЕННЯ?

Члени речення – це слова, словоформи або словосполучення, що входять до його формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структури, посідають центральну / периферійну синтаксичну позицію та здебільшого пов’язані обов’язковим / факультативним синтаксичним зв’язком із іншим членом речення для вираження предикативних / непредикативних семантико-синтаксичних відношень.

Традиційне визначення членів речення ґрунтується на паралельному врахуванні їхніх формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних ознак. Оскільки дослідники часто надають перевагу одному із зазначених аспектів, це вповілюнює розпрацювання єдиних критеріїв наукового опису членів  речення. Отже, установлення несуперечливих критеріїв розмежування членів речення, установлення репертуару морфологічних засобів їх вираження – актуальне завдання української лінгвістики.

Основні функції речення – комунікативна та інформативна, які вможливлюють повідомлення про певну ситуацію дійсності, питання, спонукання, що здійснює мовець у часово-просторових координатах. Із формального боку функцію повідомлення виконують:

• головні члени двоскладного речення – підмет і присудок  – повнозначні лексичні компоненти, поєднувані найважливішим у структурі речення предикативним зв’язком, який організує структурний центр речення та створює умови для реалізації предикативності і предикації;
• недиференційований на підмет чи присудок головний член односкладного речення (у школі його все ж визначають як присудок. Пригадайте: у презентації розбір речення Інститут збудовано).

Отже, підмет і присудок виформовують граматичну основу двоскладного речення . Традиційна граматика розглядає їх як співвідносні поняття, оскільки реченнєвотвірна функція головних членів указує на їхню взаємоперебачуваність.

2. Типологія наукових підходів до підмета

Термін «підмет» (лат. subjectum) уперше вжив Михайло Осадця в праці «Граматика руского язика» (1862 р.).

   ЩО ТАКЕ ПІДМЕТ?

За енциклопедією «Українська мова», підмет – головний член простого двоскладного речення, який указує на носія ознаки (дії, стану, процесу, якості, кількості) і перебуває в предикативному зв’язку з іншим головним членом речення – присудком.

Історично сформувалося три підходи до вивчення підмета (самостійно прочитати за джерелами: Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.; Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2010. – 843 с.; Українська мова : [енциклопедія]. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.):

• логіко-граматичний;
• психолого-граматичний;
• формально-граматичний. 

  Логіко-граматичний напрям. Представники логістичної граматики, зіставляючи граматичні поняття з логічними, ототожнювали підмет із суб’єктом судження, а присудок – із предикатом судження (М. Осадця, С. Смаль-Стоцький, В. Сімович та ін.). Абстрагуючись від граматичної структури, у кожному реченні (нерідко – навіть у безособовому) у процесі логічних операцій виокремлювали  с у б’є к т  (підмет), тобто те, про що йдеться, та  п р е д и к а т  (присудок), тобто те, що саме повідомляють про предмет мовлення. Перевагу логісти надавали дієслову-присудкові, який уважали носієм сили судження.

 Психолого-граматичний підхід (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, Г. Пауль  та ін.). Прибічники цього напряму ототожнювали речення з психологічним судженням, а отже підмет і присудок відповідно із психологічним суб’єктом і психологічним предикатом. Зокрема, О. Потебня констатував, що підмет і присудок – передбачають один одного й їх виокремлюють залежно один від іншого: "Будь-яка повнозначна частина мови може бути, залежно від контексту, предметом, про який говориться в реченні". Тобто, за цією концепцією, як підметом, так і присудком, могли бути будь-які психологічно вагомі для мовця повнозначні слова, незалежно від їх морфологічного оформлення. "Підмет – це речова вказівка на діяча або носія ознаки, яку позначає присудок".

 Формально-граматичний підхід (Л. Булаховський, Б. Кулик та ін.). Одним із досягнень представників цього напряму полягає в тому, що до визначення підмета почали додавати відомості про морфологічні засоби його вираження: для підмета визначальною та єдиною формою репрезентації є називний відмінок, а присудок – узгоджене з ним фінітне дієслово. Отже, речення – це закінчене словосполучення, у якому головне слово – підмет (оформляє панівний склад речення), а залежне  – узгоджуваний з ним присудок (тобто головний член залежного складу речення). Із двох головних членів речення один (підмет) є носієм ознаки, а другий (присудок) є виразником ознаки, здійснюваної носієм чи властивої йому. Саме носій ознаки є граматично й семантично самодостатнім і визначальним для присудка; між підметом і присудком установлюється підрядний зв’язок – узгодження.

• логічний підмет, напр.: У мене / є книга.
• граматичний підмет, напр.: Я / маю книгу.

У наш час речення витлумачують як багатоаспектні одиницю синтаксису (І. Вихованець, А. Загнітко, К. Городенська, Н. Гуйванюк та ін.), а тому в семантико-синтаксичному річищі визначають головні члени речення з опертям на три аспекти: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний (див. нижче  питання 3). У цьому ракурсі поняття підмета витлумачують дотичне до поняття про структурну схему речення та його семантичні компоненти: у типових виявах підмет – це перший компонент структурної схеми, що має форму  називного відмінка й має значення семантичного суб’єкта.

4. Основні критерії класифікації підмета як головного члена речення

1. За кількісним складом (способу вираження):

• однослівні підмети (у школі – прості підмети);
• нерозкладні підмети-словосполучення (за шкільною граматикою – складені підмети)

2. За морфологічним виявом:

• підмети номінативного типу;
• підмети інфінітивного типу.     

5. Синтаксичні особливості однослівних номінативних та інфінітивних підметів

 

В однослівних підметах предметне й граматичне значення виражає одна словоформа.

Однослівні підмети за засобом морфологічного вираження охоплюють два типи:

• номінативні;
• інфінітивні.

 Однослівні підмети номінативного типу та засоби їх вираження

• іменникові (N ₁) – іменники в Н. в., як-от: Без тебе люди не жили б (П. Тичина);
• займенникові (Pronоm₁) виражені займенниковими іменниками, що охоплюють: особові (Я, ТИ, МИ, ВИ), особово-вказівні (ВІН, ВОНА, ВОНО, ВОНИ), зворотний (СЕБЕ), питально-відносні (ХТО, ЩО), неозначені (ХТО-НЕБУДЬ, ХТОСЬ, АБИХТО, БУДЬ-ХТО, ДЕХТО, КАЗНА-ХТО, ЩО-НЕБУДЬ, ЩОСЬ, АБИЩО, БУДЬ-ЩО, ДЕЩО, КАЗНА-ЩО) і заперечні (НІХТО, АНІХТО, НІЩО, АНІЩО), напр.: Я вірші став писать під вечір золотий (В. Сос.) Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш (Т. Шевченко); Лиш той епохи гідний, хто влився в кроків мідь (В. Сосюра). Особові займенники є допоміжним засобом вираження персональності (сам мовець – Я; адресат, неучасник комунікативного акту – ТИ; той, про кого йдеться, – ВІН, ВОНА, ВОНО; мовець і його співрозмовник – МИ тощо), яку здебільшого передає особова форма дієслова;
• субстантивовані змінні частини мови в Н.в. (N ₁) – прикметники, дієприкметники, займенникові прикметники (УВЕСЬ, КОЖНИЙ, УСЯКИЙ (ВСЯКИЙ), ЖОДНИЙ, ІНШИЙ, ТОЙ, ЦЕЙ,  МІЙ, ТВІЙ, ЯКИЙСЬ тощо), числівники. Усім цим частинам мови властиві іменникові морфологічні категорії відмінка, числа й роду (у повному або частковому вияві), напр.: Добрий двічі живе: на ділі і в тілі (Нар. тв.); Ожило у душі незабутнє (М. Драй-Хмара);  І забуте в душі ожива (М. Братунь); Весела робота — це втіха і мета життя. Коли кожне знає, куди прикласти своїх рук, як каменяр знає, куди ляже кожний камінець у стіні, — як радісно тоді жити і як жваво підносяться людські будівлі! (Ю. Яновський); Всякий має свій урожай (Нар. тв.); Працьовитий на бідність не надіється (Нар. тв.); Чи живі ще там мої (Ю. Збанацький); Один служив у армії, другий працював у Києві (Ю. Мушкетик); Один збиває куряву, а в очі вона летить усім (Нар. тв.). Субстантивація докорінно змінює граматичні властивості цих слів: значення якості перетворюється в предметне, називний відмінок із засобу узгодження перетворюється на показник граматичної незалежності.

 Однослівні підмети інфінітивного типу

Назва цього типу підмета має прозору внутрішню форму, оскільки єдиним морфологічним засобом його вираження є неозначена форма дієслова – інфінітив із суб’єктним значенням (Inf), напр.: Керувати – це передбачати (Нар. тв.).
Такі підмети кваліфікують як власне-інфінітивні.

Інфінітив у ядерній позиції підмета часто перебуває в кореферентних співвідношеннях із віддієслівним іменником, напр.: Першою думкою в Остапа було тікати (М. Коцюбинський) // Першою думкою в Остапа була втеча. За нашими спостереженнями, трансформація не змінює загальної структури речення та синтаксичної позиції його членів. Оскільки інфінітив як синтаксичний іменник бере участь у нехарактерних заміщеннях позиції підмета, то між головними членами речення формуються немофологізовані предикативні відношення, для яких визначальним буває порядок розташування компонентів структурної схеми, порівн: Жити – працювати та Працювати – жити. „Суттєвим у цьому разі постає врахування семантичних обсягів слів-заповнювачів синтаксичних позицій підмета і присудка. У семантичному плані присудок є завжди ємнішим, оскільки він охоплює не тільки одне поняття, а допускає продовження логічного ряду” [А. Загнітко]. Порівн.: Жити – натхненно і сумлінно працювати.

 NOTA BENE! 

Інфінітивні підмети поєднані з присудками предикативним зв’язком у формі співвияву, оскільки дві форми лише корелюють, перебуваючи відповідно в позиціях головних членів речення.

---

 NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми  КОНСТИТУТИВНІ ОЗНАКИ ПІДМЕТА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 26–27.
 Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Розум людський володіє трьома ключами, 
що відкривають все: цифрою, буквою, нотою. 
Знати, думати, мріяти. Усе в цьому (В. Гюго)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)