СО_Роль складного речення у виформуванні синтаксичної компетентності дев’ятикласників

Складне речення належить до тих феноменів, які постійно спричинюють різне тлумачення (Анатолій Загнітко)

Модуль 1. Складні речення сполучникового типу: наукові підходи та лінгводидактика

Навчальний елемент 1.1
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ
Лекція № 1
Тема: РОЛЬ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ У ВИФОРМУВАННІ СИНТАКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕВ’ЯТИКЛАСНИКІВ

План

1. Поняття синтаксичної компетенції учнів.
2. Складне речення: проблеми дослідження і типологія наукових підходів до вивчення.
3. Умовно просте речення (предикативна одиниця) як структурний компонент складного речення.
4. Будова (формально-синтаксична структура) складного речення.
5. Значення (семантико-синтаксична організація) складного речення.
6. Комунікативна специфіка складного речення.
7. Засоби вираження семантико-синтаксичних відношень і синтаксичних зв’язків у складному реченні (самостійно).
8. Класифікації складних речень (наукова й шкільна).

Ключові слова: складне речення, умовно просте речення (предикативна одиниця), поліпредикативність, диференційований / недиференційований синтаксичний зв’язок, структурна і графічна схеми складного речення, класифікація, ЗЗСО, синтаксична компетентність. 

Мета: поглибити знання студентів про складне речення, основні етапи становлення теорії цієї одиниці «великого синтаксису», узагальнити її структурні та семантичні ознаки, з’ясувати принципи моделювання структури (графічної та структурної схем), установити їхню типологію та функції в побудові речень. 

agendaРЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник]. К. : Либідь, 1993. С. 63–65; 142–144; 279–297.
Вінтонів М., Сегин Л., Вінтонів Т. Синтаксис української мови : навч. посібник. Вінниця : ДонДУ, 2016. 151 с.
Дудик П., Прокопчук Л. Синтаксис української мови : підручник. К. : Академія, 2010. С. 243–249.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія]. Донецьк : ДонДУ, 2001. С. 319–353.
Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису [монографія]. Донецьк : ДонДУ, 2007. 294 с.
Загнітко А., Миронова Г. Синтаксис української мови: теоретико-прикладний аспект : [підручник]. Brno Masarykova univerzita, 2013. 224 p.
Іваницька Н. І. Теоретичний синтаксис української мови : посібник для аспірантів, магістрантів, студентів-філологів. Вінниця : ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2002. 168 с. [4] (Актуальні проблеми граматики).
Караман С. О., Караман О. В., Плющ М. Я. [та ін.]. Сучасна українська літературна мова : навч. посібник ; за ред. С. О. Карамана. Київ: Літера ЛТД, 2011. 560 с.
Кульбабська О. В., Олійник Л. І. Варіантність синтаксичних конструкцій в українській літературній мові : монографія. Чернівці : Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2023. 304 с.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посібн.]. К. : Либідь, 1995. С. 168–174.
Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. К.: Вища шк., 1994. С. 416–424.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. К. : Наук. думка, 1972. С. 10–14; 310–311; 431–434.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 208–307.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1994. С. 303–305.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид. К. : Вища шк., 2001. С. 367–372.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 157–164.
Украинская грамматика / отв. ред. В. М. Русановский. К. : Наук. думка, 1986. С. 309–311. 
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник]. К. : Академія, 2004. С. 206–231.

Корпус шкільних підручників

Авраменко О. Українська мова : підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. К. : Грамота, 2017. 160 с.; іл.
Глазова О. Українська мова: підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. Харків : Вид- во «Ранок», 2017. 240 с.; іл.
Голуб Н. Б., Ярмолюк А. В. Українська мова : підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. К. : Педагогічна думка, 2017. 308 с.; іл.
Заболотний В. В., Заболотний О. В. Українська мова : підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. К. : Генеза, 2017. 272 с.

Методична література

Караман С. Методика навчання української мови в гімназії. Київ : Ленвіт, 2000. 272 с.
Когут О. І. Інноваційні технології навчання української мови і літератури. Тернопіль : Астон, 2005. 204 с.
Костів О., Сколоздра-Шепітко О. Методика викладання української мови : навч.-метод. посіб. для студ. укр. відділення філол.ф-ту / Оксана Костів, Олеся Сколоздра-Шепітко.  Львів, 2018. 202 с.
Кульбабська О. В., Кардащук О. В. Крок у професію. Методика викладання української мови в школі : навч. посіб. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2017. 256 с.
Кульбабська О. В., Шатілова Н. О. Крок у професію. Методика викладання української мови у вищій школі: навч. посіб. Чернівці : Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2022. 384 с.
Кучерук О. А. Система методів навчання української мови в основній школі: теорія і практика. Житомир : Вид-во ЖЖДУ ім. І. Франка, 2011. 420 с.
Методика викладання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах: метод.розробки до практ. занять для студ. 4 курсу філол. ф-ту / уклад. А. І. Вегеш. Ужгород : ПП Бреза, 2017. 78 с.
Методика викладання української мови в середніх освітніх закладах / за ред. М. Пентилюк. Київ : Ленвіт, 2009. 400 с.
Навчання синтаксису на уроках української мови у 8–9 класах : метод. посіб. / Н. Б. Голуб, Л. В. Галаєвська. К. : ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. 128 с.
Остапенко Н. Технологія сучасного уроку з української мови : навч. посібник. Київ : ВЦ «Академія», 2011. 248 с.
Пентилюк М. І., Онукевич Т. Г. Методика навчання української мови у таблицях і схемах: навч. посіб. Київ : Ленвіт, 2006. 134 с.
Плиско К. Теорія і методика навчання української мови в середній школі. Харків : ХДПУ, 2001. 115 с.
Практикум з методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах: модульний курс : посіб. для студ.пед. ун-тів та ін-тів / кол. авторів за ред. М. І. Пентилюк. К.: Ленвіт, 2011. 366 с.
Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посіб. / за ред. М.І. Пентилюк. Київ : Ленвіт, 2015. 320 с.

 Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Арібжанова І. Сучасна українська мова. Базові поняття синтаксису: навч. посібник. Київ: ВПЦ «Київський ун-т», 2016. 159 с.
Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові : [монографія]. К. : Вид-во Київ. держ. пед. ін-ту, 1984. 79 с.
Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови : [монографія]. К. : Либідь, 1992. 224 с.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія]. К. : Наук. думка, 1983. 220 с.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць : [монографія] / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1991.  192 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : [монографія]. Чернівці : Рута, 1999. 336 с.
Гуйванюк Н. В., Агафонова А. М. Антропоцентричний підхід до вивчення мовних явищ (на матеріалі авторизованих конструкцій сучасної української мови) : навч. посібник. Чернівці : Рута, 2001. 56 с.
Гуйванюк Н. В., Шабат С. Т. Питальні речення в сучасній українській мові. Чернівці : Рута, 2000. 66 с.
Личук М. І., Шинкарук В. Д. Ступені фразеологізації речень : монографія. Чернівці : Рута, 2001. 136 с.
Мариненко І. О. Синтаксис української мови (з правилами пунктуації): навч. посібник. Київ, 2021. 279 с.
Межов О. Г. Синтаксис української мови: навч. посібник. Луцьк : Надстир’я, 2021. 268 с.
Мельничук О. С. Розвиток структури слов’янського речення : [монографія]. К. : Наук. думка, 1996. 324 с.
Навчук Г. В., Шинкарук В. Д. Формально-синтаксичні й функціонально-семантичні особливості окличних речень : [монограф.]. Тернопіль : Астон, 2007. 200 с.
Попова І. С. Фундаментальні категорії метамови українського синтаксису (одиниця, зв’язок, модель) : монографія. Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. 432 с.Слинько ІІ. Парадигматика складного речення. Мовознавство. 1987. № 3. С. 12–16.
Христіанінова Р. О. Складнопідрядні речення в сучасній українській літературній мові: монографія. К. : Інститут української мови ; Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2012. 368 с.
Шульжук К. Ф. Складні багатокомпонентні речення в українській мові : [монографія]. К. : Вища шк., 1986. 183 с.
Шульжук К. Ф. Складне речення в українській мові : посібник для вчителя. К. : Рад. шк., 1989. 135 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. К. : Гол. вид-во „Вища школа”, 1985. 360 с.
Городенська К. Г. Граматичний словник української мови: Сполучники. К., Херсон : Ін-т укр. мови НАН України, Херсон. держ. ун-т, 2007. 349 с. [2].
Гуйванюк Н., кульбабська О. В. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студ. вищих навч. закладів]. Львів : Світ, 2005. 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4 т. Донецьк: ДонНУ, 2013. Т. 1. 402 с.; Т. 2. 350 с.; Т. 3. 426 с.; Т. 4. 388 с.
Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів; за ред. Єрмоленко С.  К. : Либідь, 2001. 224 с.
Кочан І. М., Захлюпана Н. М. Словник-довідник з методики викладання української мови. Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2005. 250 с.
Мала
філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. К. : Довіра, 2007. 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
Селіванова ОО. Лінгвістична енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2010. 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.


kinokamera Актуалізація опорних знань

9 клас. Українська мова. Складне речення. Види складних речень. Розділові знаки в сполучникових складних реченнях

Шановні бакалаври, ностальгувати за школою не будемо, бо на нас чекає важлива справа – віртуальне занурення
в сучасну теорію складного речення! Сміливо рушаймо!

Синтаксис – здібність душі.
Тому втрата синтаксичних
особливостей відтворюваного тексту
в багатьох випадках зумовлює
зміни характеру оригіналу,
нівелювання авторського стилю.
І навпаки, сліпе наслідування, калькування
на рівні синтаксису спричиняє створення
нежиттєздатного, штучного для цільової мови тексту,
тобто зберігається лише форма першотвору,
що для вартості перекладу має
не особливо важливе значення.
(Поль Валері)

1. Поняття синтаксичної компетенції учнів

Навчальний процес, що передбачає опанування учнями синтаксичного рівня мовної системи, має на меті не лише синтаксичні та пунктуаційні вміння і навички, але й досвід, цінісні орієнтири. А отже, це інтегрований результат  навчання, обов’язковою умовою формування та розвитку якого є діяльність учня / учениці, у процесі якої він розв’язує завдання усвідомлено, у комплексі. Саме тому показником високого рівня мовленнєвої культури учнів, а також важливим аспектом їхньої соціальної адаптації, подальшого визначення їхньої життєвої траєкторії є опанування комунікативної компетентності , зокрема, синтаксичної компетентності.

Синтаксичну компетентність розглядають як знання синтаксичних засобів мови, вміння використовувати усвідомлено у конкретних ситуаціях спілкування різні синтаксичні одиниці (від словосполучення та речення до складного синтаксичного цілого та тексту); правильно послуговуватися синтаксичними конструкціями різних видів та сполучних засобів (різних типів складних речень – сполучникових, безсполучникових, з різними видами зв’язку) з урахуванням функційно-стильових різновидів мовлення у відповідності до ситуації спілкування, теми, мети, провідних жанрів комунікації.

Важливу роль у становленні синтаксичної компетентності відіграють сучасні методи навчання:

  • метод вправ – провідний, системний;
  • ситуаційний метод – полягає  у використанні конкретних ситуацій задля спільного аналізу, прийняття рішень, формулювання висновків при вивченні складного речення;
  • метод наслідування вможливлює формування емоційно-оцінювального складника комунікативної компетентності учнів;
  • метод морального вибору, що спрямований на формування ціннісних орієнтирів учнів і застосовується в ході опрацювання соціокультурних тем, тем, що пов’язані з вибором певних моральних цінностей.
  • методи самостійної роботи учнів, яка розвиває  такі особистісні якості, як самоконтроль, саморозвиток, самоорганізація, самостійність. Цей вид навчальної діяльності є вищою формою, формою самоосвіти, специфічним видом навчальної діяльності, що передбачає  усвідомлення учнем  мети своєї діяльності, розуміння, осмислення,  сприймання навчального матеріалу, позначення його особистісним змістом.

З огляду психологічних досліджень на мотивацію як необхідну умову ефективного навчання, під час розробки змісту і структури навчальних матеріалів для учнів 9 класу необхідно враховувати ті чинники, що сприяють посиленню мотивації вивчення синтаксичних явищ української мови, як-от:

  • зв’язок навчального матеріалу із реаліями повсякдення, з потребами та інтересами школярів;
  • осмислення загальної мети навчання, а у зв’язку з цим і формування й розвиток умінь визначатися з власними цілями;
  • мотивація дев’ятикласників до подальшого оволодіння науковими, природніми, соціальними явищами засобами навчального матеріалу;
  • формулювання запитань після і під час виучуваної теми, що спонукають до аналізу й глибшого осмислення;
  • розігрування ситуацій, що наближені до справжнього життя.

Сучасний шкільний курс вивчання синтаксису української мови повинен бути комунікативно спрямованим та зорієнтованим насамперед на формування в учнів умінь та навичок вільно й комунікативно доречно послуговуватися засобами мови в різних видах мовленнєвої діяльності. О. Курило в науково-методичній розвідці «Уваги до сучасної української літературної мови» відзначає, що синтаксис пов’язаний «з уявами, з асоціацією уяв, що багатьма своїми фактами йшли в процесі свого творення відмінним для кожного народу шляхом, залежно від різним умов його минулого в найширшому розумінні». Саме тому необхідно якнайзрозуміліше донести до учнів особливості організації синтаксичного рівня  української мови, а саме особливостей побудови синтаксичних конструкцій української мови порівняно з іншими мовами, також структурно-синтаксичні характеристики різнорівневих синтаксичних категорій, особливості інтонування різних типів речень і їх використання в мовленні для конструктивного здійснення комунікативного наміру.

Методика навчання української мови передбачає «шість етапів вивчення синтаксису в закладах загальної середньої освіти:

  • практичне ознайомлення із синтаксичними одиницями в початковій школі (види речень за метою висловлювання, головні і другорядні члени речення, засоби зв’язку слів у реченні, однорідні члени речення тощо);
  • пропедевтичне вивчення основних понять синтаксису (5 клас);
  • навчання синтаксису під час опанування морфології, що дає можливість підготувати учнів до засвоєння систематичного курсу синтаксису (6-7 класи) – морфологічний і семантичний аспекти синтаксису;
  • систематичний курс навчання синтаксису (8-9 класи) – комунікативний і стилістичний аспекти синтаксису;
  • удосконалення комунікативних умінь і навичок учнів старшої школи на основі узагальнення й систематизації відомостей про синтаксис української мови (10-11 класи)».

У 9 класі передбачено актуалізацію пропедевтичних знань з синтаксису, системне опрацювання нових теоретичних відомостей, формування в учнів синтаксичної компетентності, які зреалізовують низку синтаксичних вмінь та навичок: виокремлювати словосполучення в реченні; визначати в словосполученні головне й залежне слово; диференціювати словосполучення та речення; будувати словосполучення за запропонованими схемами; підбирати різні за будовою словосполучення задля вираження однакових смислів; розмежовувати прості і складні речення, типи речень за метою висловлювання, типи речень за емоційним забарвленням, типи речень за структурою; правильно визначати члени речення, вставні слова, звертання,  відокремлені члени речення; точно й доречно використовувати у ситуаціях комунікації різні види простих та складних речень; робити синтаксичний розбір словосполучень та речень; вирізняти пряму й непряму мову; інтонувати речення і складові частини речень тощо.

У класах із поглибленим вивченням української мови учителі більше акцентують увагу на функційному аспекті синтаксису, а це передбачає вивчення функційних особливостей синтаксичних одиниць у різностильових текстах, у текстах різних типів та жанрів.

Важливим є свідоме опанування учнями 9 класу синтаксичної будови сучасної української літературної мови як ефективного засобу спілкування, щоб вони розуміли закономірності вживання синтаксичних конструкцій,  в певних мовленнєвих ситуаціях, вміли орієнтуватися на важливу інформацію  під час ведення навчального діалогу, відповідей, бесід, дискусій, дебатів, диспутів, зауважень, порад, пропозицій), що становить суть відповідної комунікації, задля повідомлення якої  комунікація відбувається. Крім того, «необхідно, аби учні здобули навички інтонування речень різних видів, беручи до уваги й логічний наголос як засіб передачі різних змістових та емоційних відтінків висловлювання».

У навчальному процесі важливе значення відведено послідовному урізноманітненню граматичної будови мовлення дев’ятикласників на рівні слова, словосполучення та різних видів реченнєвих одиниць (за емоційним забарвленням, за метою висловлювання, за характером граматичної основи, за кількістю граматичних основ: просте, складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове, складне речення з різними видами синтаксичного зв’язку та ін.). Учні повинны усвідомлювати, що цікавим є той співрозмовник, у мовленні якого різні, а не одноманітні синтаксичні структури, їхні паралельні варіювати, конструкції, граматично й пунктуаційно грамотно оформлені, правильно вжиті у різних типах мовлення: діалогічному,  монологічному, полілогічному. Саме володіння арсеналом законів побудови синтаксичних конструкцій дозволяє урізноманітніми мовлення, зробити його правильним з точки зору функційно-граматичного оформлення, точним – з огляду смислового та виразним  у естетичному сенсі.

Згідно з оновленою нормативно-правовою базою неперервної мовної освіти (Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти, Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (освітня галузь «Мови і літератури»), Концепцією мовної освіти в Україні, навчальними програмами з української мови, Загальними критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів, Концепція профільного навчання у старшій школі та ін.) вивчення синтаксису та пунктуації української мови учнів 9-х класів закладів загальної освіти України повинно поєднувати новітні навчально-освітні підходи у взаємозв’язку та взаємозумовленості. Формування ключових, предметних та міжпредметних компетентностей повинного ґрунтуватись на знаннях, досвіді та цінностях особистості, що передбачено компетентнісним підходом. Навчальний процес повинен забезпечуватися оптимальними умовами задля різностороннього мовного та мовленнєвого розвитку учнів, розвитку їх самобутності, усвідомлення власної самоцінності. Освітньо-навчальний процес повинен сприяти культурній ідентифікації школярів, що передбачено особистісно орієнтованиим підходом. Чучасний освітньо-навчальний процес повинен забезпечувати перехід діяльності учнів від сталої, асоціативної набуття знань до динамічної системи розумових умовиводів, мисленнєвих дій, повинен бути орієнтований на удосконалення різних видів мовленнєвої діяльності учнів засобами читання, аудіювання,  говоріння, письма, що передбачено діяльнісним підходом.

Сучасні дослідження з мовознавства, психолінгвістики, лінгводидактики визначають одиниці синтаксису категоріями мови й мовлення і відзначають їхню дуальну природу, що полягає одночасне їх вивчення як мовиних та мовленнєвих одиниць.Психологічні засади трактують синтаксичні одиниці як основні одиниці комунікативної діяльності. Психолінгвістичні вчення та  теорія мовної комунікації тлумачить одиниці синтаксису різнопланово. Головним завданням психолінгвістики й теорії комунікації полягає насамперед в оволодіння законами мовленнєвої діяльності, опануванні принципів побудови одиниць мовлення як основного засобу спілкування та аналізу тих елементів, які забезпечують  процес комунікації  (семантичноо-структурні, функцій ні особливості) та сприяють становленню цілісної мовної особистості.             

Система мовленнєвих завдань повинна бути зорієнтованою на формування в учнів різних умінь, серед яких:

  • виокремлювати різного роду складні синтаксичні конструкції у навчальних текстах на соціокультурну тематику, а також в потоці усного мовлення;
  • усвідомлювати лінгвістичну природу складних речень і осмислювати їх комунікативну роль у структурі писемного й усного мовлення.

Учитель повинен передбачити різні аналітичні завдання (аналіз текстів різних стилів та жанрів мовлення; створення власних висловлень на основі тексту; редагування текстів різних стилі), що сприятимуть удосконаленню вмінь дев’ятикласників в аспекті репродуктивних та продуктивних видів мовленнєвої діяльності.

Творчі та ситуаційні завдання повинні бути спрямовані на формування в учнів умінь добирати комунікативно виправдані, доцільні синтаксичні мовні засоби й оперувати ними з метою розв’язання завдань комунікації у спонтанних висловленнях. Запитання до текстів соціокультурної тематики доцільно формулювати так, аби учні мали змогу встановити залежність використаних автором синтаксичних одиниць від тематики, змісту, типу чи стилю мовлення.

Важливими є конструктивні вправи, що сприяють розумінню структури складних синтаксичних одиниць , формуванню вмінь дев’ятикласників відтворювати  різні моделі складних речень та доречно, правильно вживати їх у власному мовленні.

Стремління  до ефективності у процесі набуття нових знань передбачає застосування вчителем різних форм навчальної діяльності, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів. Серед таких форм – різні види завдань, які зацікавлюють учнів, проєктують процес навчання на реальне  життя, заохочують до практичного застосування набутих нових знань. Саме тому важливим вбачаємо метод модулювання висловлювання, що реалізується в ситуативних завданнях, які базуються на залежності висловлювання і від конкретної мовленнєвої ситуації.

Опанування синтаксичних нормам  української мови – один з важливих елементів навчальної загальноосвітньої підготовки учнів. Ефективність та результативність всебічного розвитку мовної особистості залежить насамперед від низки педагогічних ідей, що уможливлюють розвиток учнів на різних рівнях організації навчально-освітнього процесу. Провідними у цьому аспекті є такі напрямки: забезпечення реалізації компетентнісного підходу в освітньому процесі; відбір якісного дидактичного матеріалу, що має високий навчально-методичний рівень; дотримання принципу єдності навчання, розвитку та виховання учнів тощо.

2. Складне речення: проблеми дослідження і типологія наукових підходів до вивчення

Загнітко А. П.: „Складне речення належить до тих феноменів, які постійно викликають різне тлумачення. Це зумовлюється, з одного боку, неоднаковими принципами їх кваліфікації, з другого боку, неадекватними підходами до визначення місця і статусу предикативних одиниць-компонентів цілісного утворення. Отже, спробуємо узагальнити відомі концепції складного речення, визначити найновіші принципи їх кваліфікації.

Здавна в українській граматиці складне речення називали:

  •  „зложене положеніє”;
  • „зложене речення”;
  • „складчасте речення”;
  •  „сполука речень”.

[Осадца М. Граматика руського языка [Текст] / Михайло Осадца. — Третье изд., пересмотрене О. Лепкимъ и И. Онышкевичомъ. — Львов : Печатня Ин-та Ставропичійского, 1876. — 239 с.; с. 182; Огоновський О. Граматика руського языка для шкôл середнихъ [Текст] / Омелян Огоновський. — Львôвъ : З друкарні Наук. Т-ва им. Шевченка, 1889. — 288 с.; с. 241].

І лише із середини 30-х рр. ХХ ст. усталеним став термін „складне речення” [Москаленко Н. А. Нарис історії української граматичної термінології [Текст] / Н. А. Москаленко. – К. : Рад. шк.., 1959. – – 224 с.; с. 197–198]. Саме в цей період постало питання: що становлять собою компоненти складного речення? Це проблемне питання розв’язували в різні часи неоднозначно.

Перший підхід (традиційний): Складне речення – це об’єднання (сполука) двох або більше самостійних простих речень. У межах цього підходу науковці вважали сам термін „складне речення” неправомірним і пропонували замінити його так: „складне ціле” (О. Пєшковський) або „сполучення речень” (О. Шахматов).

Другий підхід: Наприкінці ХІХ ст. синтаксисти акцентують увагу на цілісності складного речення. Визначальною ознакою складного речення вважають зв’язаність його складників – частин, що лише сукупно формують інтонаційну і змістову єдність. Таку думку обґрунтували Пилип Фортунатов і Василь Богородицький: СР – це єдине зв’язне ціле, а його частини будучи взяті окремо, уже не можуть мати цілком попереднього смислу” (В. Богородицький). Остаточно зазначена концепція утвердилася в 50-х рр. ХХ ст. В україністиці цю ідею розвивали Л.°Булаховський, Б. Кулик, О. Мельничук, С. Бевзенко, І. Чередниченко та ін.; вона домінує в сучасних підручниках із синтаксису.

Зважаючи на неоднакові тлумачення складного речення, у сучасній синтаксичній традиції закономірно склалися два погляди на граматичну природу компонентів цієї одиниці-конструкції:

1) конструктивний (статичний) – це прості речення, які у складному цілому не втрачають важливих ознак речення, оскільки зберігають предикативність як основну ознаку простого речення, можуть бути одно- і двоскладними, поширеними і непоширеними, повними і неповними;

2) комунікативний (динамічний) – це лише частини складного речення, його компоненти, які за своєю граматичною структурою однотипні з простими реченнями, але в складі цілого втрачають комунікативну значущість, змістову та інтонаційну завершеність.

Третій підхід демонструє паралельне вживання термінів на означення частин складного речення – предикативні одиниці (прості речення) [Шульжук 2004: 209].

3. Умовно просте речення (предикативна одиниця) як структурний компонент складного речення

Яку ж концепцію варто поглиблювати? Спробуємо відповісти на питання, проаналізувавши два простих речення і складне, структуроване двома предикативними частинами:

ІЛЮСТРАТИВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЛІНГВІСТИЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ

1. Британця пісню голосну я переклав на рідну мову.

2. Я бажав неокриленому Слову добути силу чарівну.

3.  „...Британця пісню голосну
Я переклав на рідну мову,
Щоб неокриленому Слову
Добути силу чарівну” (М.Старицький, один із найобдарованіших українських перекладачів XIX сторіччя, „Заспів” до власного перекладу романтичної поеми Дж. Г. Байрона „Mazeppa”).

bookmark 1 ВИСНОВОК:

Отже, ПО ≠ ПР. „На відміну від простих речень  п р е д и к а т и в н і  ч а с т и н и  складного реченняє синтаксичними утвореннями, яким притаманна формально-синтаксична і семантико-синтаксичнаорганізація простого речення, але які втратили комунікативну цілісність стали частинами цілісної синтаксичної одиниці вищого рангу – складного речення” [Вихованець 1993: 288]. „Тому термін „речення” щодо частин складного речення, який з навчально-методичною метою ще широко використовується у посібниках для середньої і вищої школи, слід вважати умовним” [Сучасна 2005: 159].

У новітньому синтаксисі компоненти складного речення позначають термінами:

  • частини складного речення [Вихованець 1993: 281; ];
  • предикативні частини [Вихованець 1993: 281; Сучасна 2010: 299; Сучасна 2010: 244; Сучасна 2005: 157; Сучасна 1997: 303];
  • предикативні компоненти [Вихованець 1993: 281; Сучасна 2010: 299; [Каранська 1995: 170];
  • предикативні одиниці [Вихованець 1993: 281; Сучасна 2010: 299; Шульжук 2004: 209];
  • предикативні структури [Вихованець 1993: 283; ];
  • конструктивні одиниці [Загнітко 2001: 526],
  • організуючі центри [Сучасна 2005: 157],

оскільки вони виражають предикативність, мають граматичну основу, побудовані за схемою простого речення, однак не можуть бути самостійною одиницею спілкування.

bookmark 1 ВИСНОВОК:

Отже, „Складне речення – це синтаксична одиниця-конструкція, утворена поєднанням за певною структурною схемою двох і більше предикативних частин, між якими встановлюються семантико-синтаксичні відношення, оформлені синтаксичними зв’язками” [Сучасна 2010: 299]. 

3. Будова (формально-синтаксична структура) складного речення

Формально-синтаксичну структуру складного речення відображають передусім такі ознаки:

  • кількість предикативних частин (компонентів) складного речення, що ґрунтуються на вихідних простих реченнях;
  • граматичні характеристики предикативних частин і особливості їх поєднання у складному реченні;
  • тип синтаксичного зв’язку між предикативними одиницями;
  • засоби вираження синтаксичного зв’язку;
  • внутрішнє формально-синтаксичне членування складних конструкцій;
  • наявність структурної схеми;
  • наявність графічної схеми;
  • парадигма.

.bookmark 1 NOTA BENE! 

Окрім того, зверніть увагу на ТАБЛИЦЮ № 5 (у PDF-файлі нижче), у якій узагальнено інформацію про засоби вираження семантико-синтаксичних відношень і синтаксичних зв’язків у складному реченні. Цю таблицю Вам необхідно буде заповнити вдома, скориставшись будь-яким підручником із запропонованого списку літератури.

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Структурна схема – абстрактний зразок, за яким мовець будує мінімальну конструкцію складного речення певного типу.

Структурна схема складного речення охоплює такі параметри:

  • кількість ПО;
  • порядок розташування ПО;
  • вид синтаксичного зв’язку між ПО (сурядний, підрядний або недиференційований);
  • засоби вираження синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичних відношень (сполучні засоби та розділові знаки, що відповідають інтонації; вказівно-співвідносні слова);
  • структуру предиката і його морфологічні характеристики (Див. умовні позначення ТАБЛИЦЯ № 6):
  • інтонація кінця речення, позначувана на письмі розділовими знаками.

Таблиця № 6 

Умовні позначення компонентів структурної схеми складного речення 

 

Морфологічні характеристики предиката

Інші позначення

 

Час (Т)

 

Спосіб (С)

 

Результат (Р)

S 1 – структурна схема першої ПО; S 2 – другої тощо.

Т т – теперішній час

С д – дійсний спосіб

Р  – дія триває

(недоконаний вид)

[ ] – предикатив­на одиниця в ССР і СБР, а також головна частина СПР.

Т м – минулий час

С у – умовний спосіб

Р + – дія завершилася

певним результатом

(доконаний вид)

( ) – підрядна частина в СПР.

Т мм – майбутній час

С н – наказовий спосіб

   
 

С б – бажальний спосіб

   

НАПРИКЛАД:

ССР: 1 Літа ніколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ… (М. Стельмах).

[S1 neg Vf Т т; С д; Р – ], а [S2 Vf Т т; С д; Р – ].

СПР: 1  Те є старе, що давно було новим (О. Довженко).

[S1 те copo Adj 1 Т т; С д; Р – ], (S2 що … cop Adj 5 Т м; С д; Р – ).

СБР: Не вчи плавати щуку: щука знає цю науку (Н. тв.). 

[S1 neg Vf sing 2 С н ; Р – ] : [S2 Vf Т т; С д; Р – ].

checked 1  Наявність графічної схеми: Графічна та структурна схеми є найвдалішим засобом узагальнення, моделювання й наочного зображення теоретичного матеріалу. Схеми-моделі дають змогу відтворити мовні явища в їх формальному вираженні, сприяють глибшому осмисленню їхньої структури.

У теоретичних і методичних дослідженнях із синтаксису української мови надають перевагу як лінійним (горизонтальним), так і рівневим (вертикальним) графічним схемам, або послуговуються т. зв. комбінованими схемами.

Переваги лінійної схеми в тому, що вона дає змогу представити структуру складного речення так, щоб зберегти порядок розташування предикативних одиниць, водночас фіксуючи розірваність головної та підрядної частин, відтворити сполучні засоби.

НАПРИКЛАД: 
ССР: Вижени із серця смуток, і життя стане милішим (Н. тв.). – [ ], і [ ].

СПР: Ми з такого роду, що любить свободу (Н. тв.). – [ ], (що ...). 

СБР: Сій розумне то розумне вродить (О. Довгий). – [ ] – [ ].

Рівневій схемі притаманний найвищий ступінь абстрагування. Вона відтворює „ступеневу” організацію речення з урахуванням специфіки його формально-синтаксичної структури (див. зразки: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с.).

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Комбінована схема поєднує особливості лінійного та рівневого моделювання: у ній структура речення представлена лінійно, але використано позначки рівневої схеми. Отже, практика шкільного та вишівського викладання синтаксису засвідчує неоднозначні підходи до моделювання структури речень. Вибір схем для моделювання речень можна пояснити суто суб’єктивними чинниками, оскільки графічні схеми демонструють різний тип мислення людини. У процесі синтаксичного аналізу речення студенти повинні моделювати речення в лінійному та комбінованому виявах. 

 7. Засоби вираження семантико-синтаксичних відношень і синтаксичних зв’язків у складному реченні

bookmark 1 NOTA BENE! 

Вдома заповнити Таблицю № 5, скориставшись списком рекомендованої літератури. Див.: третє питання лекції , підпункт Засоби вираження синтаксичного зв’язку, червона кнопка «Завантажити PDF.

8. Класифікації складних речень

Загальна типологія складних речень ґрунтується саме на формально-синтаксичній основі [Шульжук 2004: 213]. Типи складного речення розрізняють передусім за наявністю або відсутністю сполучників / сполучних слів; за типом синтаксичного зв’язку; за характером сполучних засобів; за кількістю предикативних частин (формально-граматична класифікація):

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Структурно-синтаксична класифікація, окрім зазначених вище критеріїв, охоплює й інші чинники класифікації складних речень – специфіка їхньої структури (відкрита / закрита; гнучка / негнучка; вільна / зв’язана); лексичне наповнення та семантика предикативних частин; значення сполучних засобів – маркерів семантико-синтаксичних відношень між предикативними одиницями, що й уможливлює диференціацію типів складних речень, детальну їх характеристику.


 С к л а д н е  р е ч е н н я  у триаспектному (формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному і комунікативному) вимірі є  о б’ є д н а н н я м  двох чи більше предикативних одиниць на основі відповідного синтаксичного зв’язку й семантико-синтаксичних відношень між кількома ситуаціями (пропозиціями), яке побудоване за певною структурною схемою і функціонує у складі тексту (іноді – самостійно) як єдине комунікативне ціле [Вихованець 1993: 288; Слинько, Гуйванюк, Кобилянська 1994: 418].

checked 1  Структурними компонентами складних речень є предикативні одиниці (ПО), що лише за своєю зовнішньою будовою (а саме: виражають предикативні значення та мають структурну схему)) подібні до простого речення, але не тотожні їм.

checked 1  Предикативній одиниці притаманні такі основні ознаки: ізольована предикативна одиниця не має інтонаційної та комунікативної завершеності; її не можемо виокремити з контексту на одному рівні з іншими самостійними реченнями; лише в комплексі предикативні одиниці становлять єдине змістове ціле, виражаючи різноманітні семантико-синтаксичні відношення).

checked 1  До основних засобів зв’язку предикативних одиниць у складному реченні належать: сполучники, сполучні слова, інтонація, порядок розташування предикативних одиниць, спільні компоненти (тобто члени речення), співвідносні форми присудків, опорні слова в головній предикативній одиниці, лексичні компоненти).

bookmark 1 NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. Чернівці, : Рута 2003. 159 с. Таблиці № 51–58. 
Режим доступу до Е-версії:  https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf 03.02.2019 1

Найскладніше почати діяти, все інше залежить
тільки від наполегливості (Амелія Ергарт) 

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.