СО_Типологія складнопідрядних речень у підручнику з української мови для учнів 9-го класу

Творчість  –це не розкіш для обраних, а загальна біологічна потреба, яку ми почасти не усвідомлюємо (Г. Іванов)

Модуль 1. Складні речення сполучникового типу: наукові підходи та лінгводидактика

Навчальний елемент 1.1
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ
Лекція № 2
Тема: ТИПОЛОГІЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ПІДРУЧНИКУ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ УЧНІВ 9-ГО КЛАСУ

План

1. Загальна характеристика складнопідрядного речення в підручниках для учнів 9 класу.
2. Специфіка підрядного зв’язку в складнопідрядному реченні (самостійно повторити).
3. Засоби зв’язку в складнопідрядних реченнях.
4. Будова (формально-семантичні вияви) складнопідрядних речень:
5. Пунктуація у складнопідрядних реченнях (актуалізація опорних знань).

Ключові слова: складнопідрядні речення, типи підрядного зв’язку у складнопідрядному реченні, семантичні / асемантичні підрядні сполучники, сполучні слова, анафоричні елементи, антецеденти, формально-синтаксична організація, семантико-синтаксична структура, комунікативно-прагматична специфіка, розділові знаки.

Мета: поглибити відомості студентів про специфіку складнопідрядних речень та історію їх вивчення; схарактеризувати формальні типи складнопідрядних речень; виявити особливості підрядного зв’язку на рівні складнопідрядних речень, поглибити знання про класифікацію сполучних засобів між предикативними частинами складнопідрядного речення; розвивати й закріплювати навички правильного вживання розділових знаків у складнопідрядних реченнях.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Вихованець І. Проблема класифікації складнопідрядних речень. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. Донецьк : ДонДУ, 2000. Вип. 6. С. 8–11.
Городенська К. Г. Сполучники української літературної мови : [монографія]. К. : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2010. 204 с. [4]. (Студії з українського мовознавства).
Вінтонів М., Сегин Л., Вінтонів Т. Синтаксис української мови : навч. посібник. Вінниця : ДонДУ, 2016. 151 с.
Дудик П., Прокопчук Л. Синтаксис української мови : підручник. К. : Академія, 2010. С. 243–249.
Загнітко А., Миронова Г. Синтаксис української мови: теоретико-прикладний аспект : [підручник]. Brno Masarykova univerzita, 2013. 224 p.
Зарицька В. Складнопідрядні речення з синкретичними означально-з'ясувальними підрядними. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. Донецьк : ДонНУ, 2002. Вип. 9. С. 64–69.
Зарицька В. Складнопідрядні речення обставинно-атрибутивного типу підрядними. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. Донецьк : ДонНУ, 2003. Вип. 11; ч. 1. С. 148–153.
Іваницька Н. І. Теоретичний синтаксис української мови : посібник для аспірантів, магістрантів, студентів-філологів. Вінниця : ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2002. 168 с. [4] (Актуальні проблеми граматики).
Караман С. О., Караман О. В., Плющ М. Я. [та ін.]. Сучасна українська літературна мова : навч. посібник ; за ред. С. О. Карамана. Київ: Літера ЛТД, 2011. 560 с.
Кульбабська О. В., Олійник Л. І. Варіантність синтаксичних конструкцій в українській літературній мові : монографія. Чернівці : Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2023. 304 с.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посібн.]. К. : Либідь, 1995. С. 168–174.
Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. К.: Вища шк., 1994. С. 416–424.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. К. : Наук. думка, 1972. С. 10–14; 310–311; 431–434.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 208–307.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1994. С. 303–305.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид. К. : Вища шк., 2001. С. 367–372.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 157–164.
Христіанінова Р. О. Складнопідрядні речення в сучасній українській літературній мові: монографія. К. : Інститут української мови ; Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2012. 368 с.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник]. К. : Академія, 2004. С. 206–231.

Корпус шкільних підручників

Авраменко О. Українська мова : підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. К. : Грамота, 2017. 160 с.; іл.
Глазова О. Українська мова: підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. Харків : Вид- во «Ранок», 2017. 240 с.; іл.
Голуб Н. Б., Ярмолюк А. В. Українська мова : підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. К. : Педагогічна думка, 2017. 308 с.; іл.
Заболотний В. В., Заболотний О. В. Українська мова : підруч. для 9 класу загальносвіт. навч. закладів. К. : Генеза, 2017. 272 с.

Методична література

Анотований список літератури учителю української мови (9 клас). 
https://chobd.ck.ua/index.php/home/357-2011-02-04-10-50-12/bibliografichni-materiali/2879-anotovanyi-spysok-literatury-uchyteliu-ukrainskoi-movy-9-klas-2014

 Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Арібжанова І. Сучасна українська мова. Базові поняття синтаксису: навч. посібник. Київ: ВПЦ «Київський ун-т», 2016. 159 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : [монографія]. Чернівці : Рута, 1999. 336 с.
Мариненко І. О. Синтаксис української мови (з правилами пунктуації): навч. посібник. Київ, 2021. 279 с.
Межов О. Г. Синтаксис української мови: навч. посібник. Луцьк : Надстир’я, 2021. 268 с.
Шульжук К. Ф. Складне речення в українській мові : посібник для вчителя. К. : Рад. шк., 1989. 135 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. К. : Гол. вид-во „Вища школа”, 1985. 360 с.
Городенська К. Г. Граматичний словник української мови: Сполучники. К., Херсон : Ін-т укр. мови НАН України, Херсон. держ. ун-т, 2007. 349 с. [2].
Гуйванюк Н., кульбабська О. В. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студ. вищих навч. закладів]. Львів : Світ, 2005. 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4 т. Донецьк: ДонНУ, 2013. Т. 1. 402 с.; Т. 2. 350 с.; Т. 3. 426 с.; Т. 4. 388 с.
Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів; за ред. Єрмоленко С.  К. : Либідь, 2001. 224 с.
Кочан І. М., Захлюпана Н. М. Словник-довідник з методики викладання української мови. Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2005. 250 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. К. : Довіра, 2007. 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с.
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2010. 843 с.
Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посіб. / за ред. М.І. Пентилюк. Київ : Ленвіт, 2015. 320 с.
Українська мова : [енциклопедія]. К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

---

 Актуалізація опорних знань

9 клас. Українська мова. Складнопідрядне речення. Види складнопідрядних речень

1. Загальна характеристика складнопідрядного речення в підручниках для учнів 9 класу

На уроках української мови в 9 класі ЗЗСО здобувачі базової середньої освіти:

• поглиблюють знання із синтаксису складного речення, зокрема, звертають увагу на розрізнення складних речень і простих з однорідними та відокремленими членами;
• навчаються розпізнавати складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові складні речення, складні речення з різними видами зв’язку;
• визначають їхню структуру, смислові та мовні засоби зв’язку;
• виформовують навички правильно будувати різнотипні складні речення, використовуючи синонімічні сполучні засоби;
• тренуються вживати складні та прості синтаксичні конструкції як синтаксичні синоніми;
• формують навички правильно інтонувати різні типи складних речень та використовувати їх у мовленні,
• поглиблюють пунктуаційну компетентність (обґрунтовувати й правильно ставити розділові знаки);
• віднаходити й виправляти помилки на вивчені правила.

Варто наголосити, що складне речення є не лише результатом об’єднанням окремих простих речень, воно передає одну складну думку. За певних умов спілкування люди віддають перевагу або двом простим думкам, або одній складній. Прості та складні речення наділені певними стилістичними особливостями, що виявляються в різних текстах. Спостереження й аналіз текстового дидактичного матеріалу має зводитися до усвідомлення відмінностей між простими і складними реченнями не тільки за формою, але й за змістом думки.

Складне речення має такі ознаки:

• складається з двох або більше частин;
• кожна частина за своєю структурою подібна до простого речення;
• усі частини складного речення відбивають складну думку;
• між частинами складного речення існують смислові й граматичні зв’язки;
• окремі частини складного речення не наділені інтонаційною завершеністю, кожна частина може мати свої особливості інтонації залежно від структури, але вони зливаються у вимові в єдине ціле.

З метою виявлення структурних і семантичних особливостей складних речень варто запропонувати учням зіставити мікроконтексти з простими і складними реченнями, наприклад:

1) Розкинулося широке поле, шумить трава, гудуть бджоли, співає пісню жайворонок.

2) Розкинулося широке поле. Шумить трава. Гудуть бджоли. Співає пісню жайворонок.

Перший приклад – складне речення, частини якого рівноправні за смислом, передають дію, що відбувається одночасно, об’єднані без сполучників, а за допомогою перелічувальної інтонації. Речення відтворює складну думку, у центрі інформації такий об’єкт, як поле. Трава, бджоли, жайворонок теж об’єднані навколо поняття “поле”. Перша частина складного речення має узагальнювальний характер, а інші частини доповнюють її, розширяють інформацію. Якби у висловлюванні наголошувалося на тому, що перша частина потребує більш повного розкриття у наступних трьох частинах, це було б передане інтонаційно, а на письмі використано не кому, а двокрапку (Розкинулося широке поле: шумить трава, гудуть бджоли, співає пісню жайворонок).

У другому прикладі наведені прості речення, які змальовують самостійні фрагменти зображуваного поля, у центрі кожного з яких більш виразні окремі об’єкти (поле, трава, бджоли, жайворонок). Передано окремі прості думки. Вправи на заміну простих речень складними різних видів та навпаки повинні супроводжуватися спостереженнями над інтонацією, паузами. Необхідні тренування у виразному читанні аналізованих речень.

Розмежування учнями складносурядних і складнопідрядних речень

• ґрунтується на усвідомленні смислової рівноправності чи нерівноправності частин складного речення,
• на знаннях про сполучні засоби (сполучники або сполучні слова – займенники і прислівники).

Речення, у якому частини (умовно прості речення) можуть бути рівноправними та з’єднані сполучниками сурядності, називаємо складносурядним (далі – ССР).
Речення, у якому одне з речень за смислом підпорядковується іншому й пов’язане з ним сполучником підрядності або сполучним словом, називаємо складнопідрядним (далі – СПР).

Учні визначають особливості кожного речення щодо вираження смислу й засобів поєднання.
Наприклад, можна запропонувати для зіставлення приклади двох речень, що складаються з однакових слів, але поєднані різними засобами й тому передають різні думки:

1) Настав ранок. Загін продовжив мандрівку.
2) Настав ранок, і загін продовжив мандрівку.
3) Коли настав ранок, загін продовжив мандрівку.
4) Настав ранок, загін продовжив мандрівку.

 Засвоєння учнями загального поняття про складне речення перевіряється уміннями визначати:

• кількість граматичних основ в структурі складного речення (кількість простих речень);
• засіб поєднання (сполучники, сполучні слова, без сполучників);
• якщо сполучникове, то складносурядне чи складнопідрядне;
• якщо безсполучникове, то пояснювати смислові зв’язки та розділові знаки.

З метою попередження помилок під час визначення сполучників сурядності варто звернути увагу учнів на (допоможуть у цьому вправи на заміну одних сполучників іншими):

• явище синонімії сполучників(але – та),
• явище омонімії сполучників (та – єднальний, та – протиставний),
• чергування за милозвучністю (і – й – та).

Розуміння учнями структурних і смислових особливостей складних речень сприятиме вироблення пунктуаційних навичок, насамперед використання коми, крапки з комою, двокрапки, тире в складних реченнях. Ефективним у процесі навчання синтаксису є блочний метод, що сприяє узагальненому засвоєнню теоретичного матеріалу й вивільняє час на формування синтаксичних і пунктуаційних умінь і навичок, повторення, закріплення знань з інших розділів. Дають змогу систематизувати й узагальнити матеріал опорні схеми, конспекти, таблиці.

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ (робота з підручниковою літературою з рекомендованого списку):

• Які ви знаєте класифікації складнопідрядних речень?
• Яка з них найдосконаліша?
• Що спільного між різними класифікаціями?

Диспут на зазначену вище тему може набувати форм:

•  роздуму (проблема, яка розв’язується, дає змогу дібрати аргументи, сформулювати висновки),
• доведення (коли обґрунтовується та практично перевіряється істина),
• узагальнення (виникає на основі зіставлення різних синтаксичних конструкцій, формулювання загальних висновків),
• імітації (моделюються умови наукових дискусій, то мали місце в житті). 

Синтаксичний розбір складнопідрядного речення

полягає у визначенні в ньому частин, що дорівнюють умовно простим реченням, та характеристиці засобів зв’язку і смислових відношень між частинами. Повний синтаксичний розбір СПР передбачає розбір кожної частини за схемою простого речення. Важливого значення набуває у процесі синтаксичного розбору складного речення складання структурних схем, що можуть мати різний рівень інформативності.

3. Засоби зв’язку в складнопідрядних реченнях

• підрядні сполучники (семантичні / асемантичні);
• сполучні слова;
• спеціальні частки;
• співвідносні слова в головній ПО;
• видо-часову й модальну співвіднесеність присудків в усіх ПО;
• лексичні конкретизатори;
• порядок розташування складових частин (див. питання 2 вище).

 Підрядні сполучники та їх специфіка

Складники складнопідрядних речень можуть поєднуватися підрядними  сполучниками – семантичними (однозначними, диференційованими) й асемантичними (Багатозначними, недиференційованими, синтаксичними).

• Семантичні сполучники – це такі засоби, що виконують формально-синтаксичну роль (поєднують ПО) та семантико-синтаксичну (точно вказують на один тип семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами), напр.: Працю хлібороба я високо ціную, АДЖЕ він усіх нас годує (І.Цюпа); Здоровенний дуб розлягся, розширився своїм, кострубатим гіллям, ТАК ЩО аж темно під ним (М. Коцюбинський) тощо.
  Семантичні сполучники найхарактерніші для розчленованих складнопідрядних речень, у яких підрядні частини не посідають прислівної позиції (стосуються головної ПО загалом), не мають опорних компонентів у головній частині, тому роль сполучників посилюється: вони стають основним граматичним засобом зв’язку між частинами.
• Асемантичні сполучники призначені для виконання лише формально-синтаксичної ролі, оскільки можуть виражати різні відношення і функціювати в кількох видах складнопідрядних речень, тобто вони поліфункційні.

Схема. Значеннєвий обшир асемантичних сполучників

 ЗАВАНТАЖИТИ PDF

• Наприклад: Вони, ЩОБ тільки погубити, то будуть все тебе манити (І. Котляревський) – зі значенням мети; Білі яблуні, яблуні маю, як я хочу, ЩОБ ви розцвіли!.. (В. Сосюра) – із з’ясувально-об’єктним значенням; Нема тії драбини, ЩОБ до неба дістала (Нар. тв.) – з означальною семантикою; Обережно вступай у бій. Але коли вже вступив, поводься так, ЩОБ ворогу було страшно (Олександр Довженко) – зі значенням міри і ступеня.
  Асемантичні сполучники найхарактерніші для нерозчленованих складнопідрядних речень, бо в них предикативні частини пов’язані міцніше прислівним зв’язком і немає особливої потреби акцентувати його. 

  Сполучні слова та спеціальні частки, їх відмінність від підрядних сполучників

Давно встановлено, що підрядні частини можуть поєднуватися не тільки сполучниками, а й невласне-сполучниками, тобто:

• займенниками-іменниками – хто, що,;
• займенниками-прикметниками – який, котрий, чий;
• займенниковими прислівниками – де, куди, звідки, коли, як, наскільки;
• займенниковим числівником – скільки.
• часткою (чи).

Ще в ХІХ ст. звернули увагу на те, що при цьому питальні за своїм походженням незалежні речення, стаючи підрядними, починають виражати не питання, а відношення до іншого речення, тобто перетворюються на відносні, пор.:ЧИ братимеш участь у студентській конференції? та Уточни, будь ласка, ЧИ братимеш участь у студентській конференції.

Підрядні сполучники відрізняються від сполучних слів тим, що вони НЕ Є ЧЛЕНАМИ РЕЧЕННЯ, а сполучні слова – повноправні члени речення – головні чи другорядні. Будучи членом підрядної частини, сполучні слова водночас приєднують її до головної, тобто виконують функцію службової частини мови – сполучника.

 NOTA BENE! 

Запам’ятайте три основні способи, як відрізнити підрядний сполучник від сполучного слова:

1. На сполучник НІКОЛИ не падає логічний наголос.
2. Підрядні речення зі сполучними словами можна перебудувати на питальні речення, а із сполучниками – не можна.
3. З метою перевірки сполучне слово можна замінити іншим словом, яке є самостійною частиною мови. Сполучник такою самостійною частиною мови ніяк не заміниш. Тож сполучне слово завжди є членом речення.

НАПРИКЛАД: І навколо така тиша, ЩО (вона, тиша, яка) буває  тільки зимовими вечорами (М. Рильський);

Коментар. У цьому складнопідрядному реченні питання ставимо від опорного слова в головній частині (тиша яка?) до підрядної предикативної частині. Сполучний засіб ЩО є сполучним словом, оскільки, по-перше, на нього падає логічний наголос; по-друге, підрядну частину можна перетворити на питальне речення: «Що буває тільки зимовими вечорами?»; по-третє, ЩО є підметом, доказом чого є можлива його заміна на повнозначні слова «вона», «тиша».

Отже, сполучними словами, за сучасним визначенням, «називаються займенникові слова, в яких сполучаються властивості самостійної (повнозначної) і службової частини мови» (І. Слинько).

 Співвідносні слова в головній предикативній частині складнопідрядного речення

Сполучним словам та сполучникам у головній частині можуть відповідати вказівні займенники і займенникові прислівники антецеденти (від лат. antecedens – попередній), або співвідносні слова. Якщо антецедентами (їх ми підкреслимо) є займенники означальні, заперечні, неозначені вони надають реченню певного забарвлення узагальнення, неозначеності тощо. НАПРИКЛАД: 

Почуття без розуму це той хміль, ЯКИЙ і голову зірве (М. Стельмах) – видільно-означальний відтінок; 
Це вже залежало тепер від того, ЧИЇ нерви виявляться міцніші (О. Гончар) – об’єктний відтінок;
ХТО раз на Півночі побув, той знов туди заверне (П. Дорошенко) – предметне значення;
Не раз за цією роботою зашпори їй так заходять, ЩО сльози навертаються на очі (О. Гончар) – відтінок наслідку тощо.

 NOTA BENE! 

У функції антецедентів у головній частині, що їх пояснює підрядне речення, мовці використовують:

• вказівні займенники, зокрема: цей, той, такий, стільки;
• означальні займенники, зокрема: весь, всякий, кожний;
• вказівні прислівники, зокрема: так, там, тут, туди, звідти, тоді, доти, тому, настільки.

 Лексичні конкретизатори як засоби синтаксичного зв’язку в складнопідрядних реченнях

Найчастіше лексичні актуалізатори використовують у реченнях зі слабкішим підрядним зв’язком, тобто в розчленованих складнопідрядних реченнях, особливо з асемантичними сполучниками, оскільки в таких реченнях є найбільша потреба в уточненні. Уточнення може надаватися цілим текстом. Наприклад, речення зі сполучником КОЛИ залежно від контексту набуває часового, умовного, зіставлювального значення. НАПРИКЛАД

 КОЛИ ми тут сваримось і миримось, у ворота хтось возом уїжджає (Марко Вовчок) – час;
Серце в'яне співаючи,  КОЛИ знає, за що (Тарас Шевченко) – умова;
 КОЛИ не до тебе п'ють, то не кажи «здоров»!.. (Марко Кропивницький) – зіставлення; 

4.  Будова (формально-семантичні вияви) складнопідрядних речень

У процесі вивчення складнопідрядних речень в слов’янській граматиці сформувалося три основних підходи до витлумачення складнопідрядних речень:

. Логіко-граматична класифікація

 Формально-граматична класифікація 

 Семантико-синтаксична класифікація ґрунтується на трьох принципах:
1) власне-структурного (за характером пояснення підрядними частинами головних ПО виділено нерозчленовані / розчленовані / фразеологізовані, гнучкі / негнучкі складнопідрядні речення);
2) структурно-семантичного; (за семантико-синтаксичними відношеннями між головними й підрядними частинами кваліфіковано присубстантивно-означальні, з’ясувальні, прикомпаративні, займенниково-співвідносні, часові, причинові тощо; за кількістю суб’єктів у СПР описано односуб’єктні (той самий суб’єкт у головній і підрядній частинах) чи двосуб’єктні структури (різними суб’єктами в головній і підрядній частинах);
3) власне-семантичного (за відтінками в семантиці СПР запропоновано деталізовану класифікацію кожного типу складнопідрядних речень).

 NOTA BENE! 

На лекціях ми вивчатимемо формально-граматичну й семантико-синтаксичну класифікації.

 5. Пунктуація у складнопідрядних реченнях

 NOTA BENE! 

Самостійно повторити правила вживання розділових знаків у складнопідрядних реченнях за новою (2019 р.) редакцією УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (електронну версію подаємо нижче):

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 58–68. 

Режим доступу до Е-версії: https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf 

Мова перебуває з людиною все життя, супроводжуючи її в будні і свята,
у радості й горі, в емоціях і почуттях (М. Рильський)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)