СО_Складні багатокомпонентні речення в сучасній українській мові

Неможливо стати освіченими, якщо читати тільки те, що нам подобається (Жозеф Жубер)

Модуль 3. Лінгвістичні та методичні засади вивчення складних речень безсполучникового типу. Текст

Навчальний елемент 3.1
СКЛАДНІ БАГАТОКОМПОНЕНТНІ РЕЧЕННЯ: ВИЗНАЧЕННЯ, ТИПОЛОГІЯ ТА ФУНКЦІЇ

Лекція № 8–10

Тема: СКЛАДНІ БАГАТОКОМПОНЕНТНІ РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

План

1. З історії появи та розвитку складних багатокомпонентних (неелементарних, ускладнених) речень.
2. Поняття про структурно-семантичне ускладнення складних речень.
3. Критерії виділення складних ускладнених речень як окремих синтаксичних одиниць.
4. Класифікація складних речень ускладненої структури.
5. Складні ускладнені речення з одним видом синтаксичного зв’язку:
     5.1. Ускладнені складносурядні речення.
     5.2. Ускладнені складнопідрядні речення.
     5.3. Ускладнені безсполучникові речення.
8. Розділові знаки в складних синтаксичних конструкціях.

Ключові слова: складне неелементарне речення; сурядний, підрядний і безсполучниковий зв’язки; поліпропозитивність, модель і графічна схема речення; однорідна супідрядність; неоднорідна супідрядність; послідовна підрядність; комбінована підрядність; семантико-синтаксичні відношення.

Мета: поглибити відомості студентів про специфіку складних неелементарне (ускладнене) речення з одним типом синтаксичного зв’язку – сурядним, підрядним або безсполучниковим; установити обшир семантико-синтаксичних відношень між предикативними одиницями у їхньому складі, ознайомити з історією вивчення складних багатокомпонентних речень і складних синтаксичних конструкцій (за шкільною класифікацією); розвивати вміння моделювати графічну схему речень, виявити особливості вживання складних неелементарних речень у публіцистичному стилі української літературної мови, правильно інтонувати в усному мовленні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник]. К. : Либідь, 1993. С. 313–346.
Городенська К. Г. Сполучники української літературної мови : [монографія]. К. : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2010. 204 с. [4]. (Студії з українського мовознавства).
Гуйванюк Н., Кульбабська О. Складні ускладнені речення: Теоретично-практичний блок : навч. посібн. для студ. вищих навч. закл. Чернівці : Рута, 2003. 145 с.
Дудик П. С. Синтаксис української мови : підручник / П. С. Дудик, Л. В. Прокопчук. К. : Академія, 2010. С. 250–259.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис: [монографія]. Донецьк : ДонДУ, 2001. С. 419–432.
Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови : [навч. посібн. К. : Либідь, 1995. С. 174–181.
Сучасна українська літературна мова: Синтаксис : [підручник] / за заг. ред. І. К. Білодіда. К. : Наук. думка, 1972. С. 387–409.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 321–327.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1997. С. 305–310.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид., стереотип. К. : Вища шк., 2001. С. 234–241.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 164–175.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник]. К. : Академія, 2004. С. 343–370.

 Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч. посібн. Львів : Світ, 2003.  368 с.
Дорошенко С. І. Розрізнення інваріантів, варіантів і синонімів у складних безсполучникових умовно-наслідкових реченнях. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць ; наук. ред. : Анатолій Загнітко.  Донецьк : ДонНУ, 2001. Вип. 7. С. 72–75.
Дудик П. С. Стилістика сучасної української мови. К. : Академія, 2005. 368 с.
Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика : монографія. К. : Наук, думка, 1982. 210 с.
Кучеренко І. К. Складнопідрядні речення з кількома підрядними. Укр. мова і літ. в шк. 1973. № 5. С. 30–39.
Кульбабська О. Робота з перекладними текстами як засіб виформування синтаксичної компетентності студентів-філологів. Стратегічні напрями розвитку сучасної української лінгводидактики : монографія / за ред. Е. Палихати, О. Петришиної. Тернопіль : Підручники і посібники, 2021. С. 183–193. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/19644/1/18_Kulbabska.pdf 
Мацько Л. І. Стилістика української мови : підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. Л. І. Мацько. К. : Вища шк., 2003. 462 с.
Навчання синтаксису на уроках української мови у 8–9 класах : метод. посіб. / Н. Б. Голуб, Л. В. Галаєвська. К. : ТОВ «КОНВІ ПРІНТ», 2018. 128 с.
Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник. К. : Либідь, 1992. 248 с.
Шульжук Н. Фразеологізовані утворення у структурі складного речення діалогічного мовлення. Лінгвістичні студії : зб. наук. праць / відп. ред. Загнітко А. П. Донецьк : ДонНУ, 2000. Вип. 6. С. 22–25.

---

1. З історії появи та розвитку складних багатокомпонентних (неелементарних, ускладнених) речень 

 Складні речення, до складу яких входять три і більше пре­дикативних частин, посідають центральне місце в системі склад­них речень.

Складні речення, що охоплюють дві предикативні час­тини, поєднані сурядним чи підрядним, сполучниковим чи безсполучниковим зв’язками, називають елементарними склад­ними реченнями. Проте в реальному мовленні частіше вживають складні речення, до складу яких входять три і більше предикативних частин, по­єднані сполучниковим та безсполучниковим зв’язками в найріз­номанітніших комбінаціях.

Складність проблеми про багатокомпонентні поліпредика­тивні структури зумовлена різними підходами вчених до тлу­мачення вихідних структур – так званих елементарних складних речень (складносурядних, складнопідрядних та безсполучнико­вих), різними їх класифікаціями в шкільних та вишівських грама­тиках. Зокрема, складні багатокомпонентні речення визначають по-різному: 

• розгорнені складні речення (Ю. Шерех);
• ускладнені складні речення (Г. Ф. Гаври­лова);
• складні речення ускладненого типу (М. В. Симулик);
• складні речення ускладненої будови (М. У. Каранська);
• багатокомпонентні складні речення (Г. Ф. Калашникова, К. Ф. Шульжук);
• багаточленні складні речення (Б. М. Кулик);
• складні синтаксичні конструкції (В. І. Кононенко);
• складні поліпредикативні речення (А. М. Стрільська, Г. П. Уха­нов);
• багатоскладні речення (О. В. Падучева) та ін. 

Ускладнені складні речення з’явилися дуже давно. Їх зафіксовано в найдавніших писемних пам’ятках Київської Русі, в українських грамотах ХІV ст. Проте, як уважають мовознавці, особливо активно почали використовувалися складні синтаксич­ні конструкції в ХVІІ ст., у період формування української гра­матичної системи речень на національній основі.

Загальновизнаним у наш час є констатація, що розвиток синтаксису йшов від простого речення до складно­го. Питання ж про способи утворення складних речень, як також про первинність і вторинність їх появи, належить до дис­кусійних. Усе, що відбувається в мові, – зазначав О. О. Потебня, – „мо­же бути зрозуміле лише як наслідок ускладнення думки”. Учений накреслив два шляхи розвитку складного речен­ня:

1) з’єднання двох простих речень за допомогою сурядності, із чого по­тім постала підрядність;

2) розвиток складнопідрядного речення на основі простих речень, ускладнених дієприкметни­ковими та дієприслівниковими зворотами, відокремленими прикладками тощо.

Складні синтаксичні конструкції – це продукт історичного розвитку мови: від складних безсполучникових поєднань до сполучникових утворень, серед яких виокремилися сполучникові складносурядні та складнопідрядні речення з розгорнутою сис­темою сполучних засобів зв’язку. Ускладнені складні ре­чення постали на високому ступеню розвитку мови й мислення. Структурно-семантичне ускладнення речень пов’язане з вира­женням складних думок, з ускладненням й аналітичністю людського мислення.

Щоправда, К. Ф. Шульжук, дослідник багатокомпонентних ре­чень сучасної української мови, уважає, що „не слід думати, ні­бито з розвитком мислення структура речення все більше усклад­нюється. Разом з деяким ускладненням будови речення відбувається і його ущільнення за рахунок передачі того самого змісту кількома реченнями тощо” [41, с. 46].

За змістом складні синтаксичні конструкції наближаються до надфразних єдностей, тобто сполучень речень, об’єднаних спільною темою. Окремі багатокомпонентні речення сягають до тридцяти і більше предикативних частин (наприклад, у П. Загребельного). Поняття складного безсполучникового речення. 

2. Поняття про структурно-семантичне ускладнення складних речень

У курсах синтаксису складного речення зазвичай увагу зосе­реджено на реченнях, так би мовити, класичного зразка – таких, що складаються здебільшого з двох предикативних частин, поєд­наних в одне структурне, семантичне й інтонаційне ціле сполуч­никовим чи безсполучниковим зв’язком на основі граматичної рівнозначності або граматичної підпорядкованості однієї части­ни іншій. У зв’язку з цим складні речення і поділяють на спо­лучникові (складносурядні та складнопідрядні) і безсполучникові.

Проте в мовленні частіше функціюють складні синтаксичні конструкції, тобто такі поліпредикативні комплексні структу­ри, до яких входить три і більше предикативних частини, поєд­наних між собою сполучниковим та безсполучниковим зв’язком в єдине структурне смислове й інтонаційне ціле. Питання про межі розгортання синтаксичних структур у зв’язку з об’єктом інформації так само достатньо не з’ясовано. Воно пов’язане з теорією мовленнєвої діяльності, як також із теорією інформації та з пошуками оптимальних умов для пере­давання різних типів повідомлень, описів, розмірковувань тощо.

Остаточно не з’ясоване і питання про структурно-семантич­не ускладнення складних речень. У мовознавчій науці відомі різ­ні погляди на поняття „ускладнення складного речення”. Б. М. Кулик, наприклад, у „Курсі сучасної української мови” (1948) до таких речень зараховував лише структури із сурядніс­тю та підрядністю. „У складному реченні, – писав він, – склад­нопідрядні і складносурядні речення, комбінуючись, об’єдну­ються в одне синтаксичне більш складне ціле” [19, с. 317]. Біль­шість учених сходяться на тому, що складним багатокомпонент­ним („розгорненим”, „ускладненим”) реченням є речення з різ­ними типами зв’язку (асиндетоном, паратаксою та гіпотаксою), тобто речення, які складаються більше ніж з двох предикатив­них одиниць .

Питання про структурно-семантичне ускладнення складного речення по-новому розглянуто з урахуванням напрацювань у галузі семантичного синтаксису. Поняття семантичної структу­ри складного речення і поняття семантичної структури простого речення – не ідентичні. Якщо просте речення виражає одну се­мантичну пропозицію (відношення повідомлюваного до дійс­ності), то в складному речення, крім пропозицій предикативних частин (більшою чи меншою мірою взаємопов’язаних між со­бою), наявні пропозиції на основі семантико-синтаксичних від­ношень між предикативними частинами, що їх виражають спо­лучниковий чи безсполучниковий синтаксичний зв’язки. Дослідники сходяться на думці, що семантику складного речення не мож­на розглядати як „суму значень” їх частин, що важливу роль при цьому відіграє характер семантико-синтаксичних відношень, ди­ференційований (сполучниковий) чи недиференційований (без­сполучниковий) тип зв’язку.

Дещо розмите і саме поняття „багатокомпонентного речен­ня”, його співвідношення з поняттями „складне речення”, „гра­матичне речення”, „надфразна єдність” тощо. Багатокомпонент­не речення тлумачать то як єдине семантико-граматичне й ін­тонаційне ціле („від крапки до крапки”), то як текстове поєднан­ня речень, об’єднаних темою (наприклад, К. Ф. Шульжук у моно­графії „Складні багатокомпонентні речення в українській мові” наводить і такі приклади: І витягує окуляри. На стіл кладе. Хоч і знає, що я окулярів не ношу (І. Сочивець) .

М. У. Каранська так само пропонує не зовсім чітке визначен­ня складного речення ускладненої будови: „Ускладненим нази­вається речення, що утворилося з трьох і більше простих компо­нентів, з простого і складного (модель складного речення) ком­понента, з простих і складних компонентів, зі складних компо­нентів, а також з участю складних компонентів ускладненої бу­дови, бо ускладнені складні речення беруть участь у творенні ускладнених речень складнішої будови” .

Серед ілюстрацій складних речень ускладненої будови до­слід­ниця наводить і складні багатокомпонентні речення („від крапки до крапки”), і текстові поєднання речень (назразок: „Цілую в руку вас… Прощайте… умерло все… любов і гнів” (Олександр Олесь).

Останнім часом учені все частіше почали протиставляти по­няття „елементарне складне речення” і „неелементарне склад­не речення”. І. Р. Вихованець в основу виділення неелементар­них складних речень кладе кількісний критерій. „Коли складне речення включає три або більше предикативних частин, – зазна­чає дослідник, – то воно стає ускладненою складною конструкці­єю” .

Ведучи мову про „статус так званих складних речень усклад­неного типу”, А. П. Загнітко наводить висловлювання чеських до­слідників Л. Двонча та Й. Грбачека, які пропонують у визна­ченні ускладнених складних речень як синтаксичних утворень уважати провідним суто синтаксичний критерій, оскільки „кіль­кісний критерій не відображає сутності самого речення”, хоч може виступати домінувальним. А. П. Загнітко вважає більш до­цільним „розглядати ускладнення структури лише на тлі визна­чальних сполучникових типів зв’язку – сурядності або підряд­ності” .

Елементарні складні речення – двочастинні поліпреди­кативні структури, поєднані сполучниковим (сурядним, підряд­ним) чи безсполучниковим зв’язком. Винятком є хіба що складносурядні та складні безсполучникові речення відкри­тої структури.

Тому в ході аналізу синтаксичної природи ускладнених складних речень по­трібно враховувати, на нашу думку, передусім однотипність / різнотипність семантико-синтаксичних відношень між преди­кативними частинами та характер структури (відкритість / закритість). Якщо зберігається відкритість структури у багатокомпонентному складносуряд­ному чи безсполучниковому реченні й однотипність семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами, то таке складне речення (сполучникове складносурядне чи безсполучникове), навіть за умови наявності трьох і більше предикативних частин, не варто вважати ускладненим. Порівняймо:

• складносурядне речення відкритої структури (з єднальними та розділовими відношеннями): Дніпро не­спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть від землі до неба, глухого, беззоряного (О. Довженко); Чи щось сказати хоче, чи так душа болить, чи розгнівалась на когось, чи все разом бентежиться в її вразливій натурі (М. Шумило);
• безсполучникове складне речення відкритої структури з єд­нальними відношеннями одночасності чи часової послідовності подій: На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовк­ло поле стоголосе В обіймах золотої мли! (М. Рильський); Цвіт бузковий лащиться до вікон, на подвір’ї пахне рута-м’ята, мабуть, буде кликати довіку мандрівниче серце рідна хата (Т. Севернюк).

Отже, поняття структурно-семантичного ускладнення склад­них речень є явищем суто синтаксичним. Воно пов’язане пере­дусім з ускладненістю граматичних зв’язків між предикативни­ми частинами складних речень, що призводить до видозміни їх структури. В ускладнених складних реченнях наявні складні де­ри­ваційні стосунки між первинними та вторинними структурами.

3. Критерії виділення складних ускладнених речень як окремих синтаксичних одиниць

 Для кваліфікації складних ускладнених речень учені висува­ють різні критерії, зокрема, основним проголошують кількіс­ний принцип (три і більше предикативних одиниці). Таке речен­ня протиставляється елементарному складному реченню, до скла­ду якого входять дві предикативні частини, поєднані сполучни­ковим (сурядним чи підрядним) та безсполучниковим зв’язком. Цього принципу дотримується більшість мовознавців, в то­му числі й К. Ф. Шульжук, автор багатьох праць із цього питання. Проте кількісний показник, на нашу думку, не може бути достатнім.

 Наступним критерієм виділення складних ускладнених ре­чень як окремої синтаксичної одиниці є багатомірність розчле­нування їх на менші одиниці, серед яких обов’язково наявне од­не чи декілька складних, які можуть ускладнюватися. Порівняймо: Не рад явір хилитися – вода корінь миє, не рад козак журитися – саме серце ниє (Т. Шевченко). З цього речен­ня вичленовуємо аж три складних: „Не рад явір хилитися, не рад козак журитися” (складне безсполучникове відкритої структу­ри); „Не рад явір хилитися – вода корінь миє”, „Не рад козак журитися – саме серце ниє” (складні безсполучникові закритої структури).

 Важливим критерієм граматичної природи складних усклад­нених речень є наявність детермінованих, взаємопов’язаних семантико-синтаксичних відношень між його частинами. Особливо виразно виявляється взаємопов’язаність відношень у складнопідрядних реченнях. Проте спостерігаємо таку детермі­нованість і в складносурядних та складних безсполучникових реченнях закритої структури.

 Важливим, хоч і не визначальним, критерієм складного усклад­неного речення є однотипність / різнотипність синтаксич­ного зв’язку між його частинами, тобто сурядності, підрядності чи безсполучниковості.

 При класифікації складних речень подекуди використовуєть­ся такий критерій, як однорідність / неоднорідність складу предикативних частин. Термін „однорідність” не зовсім вдалий через свою багатозначність. Пригадаймо в середній школі: „од­норідні члени речення” і „складні безсполучникові речення од­норідного (і неоднорідного) складу”, „речення з однорідною (і неоднорідною) супідрядністю”. Що спільного між ними? Пере­дусім те, що це члени одного ряду, тобто вони, по-перше, вико­нують ту саму синтаксичну функцію (однорідні підмети, при­судки, означення, додатки); дві і більше підрядні частини з’ясу­вальні або означальні, або обставинні).

 Що охоплює поняття „складні безсполучникові речення однорідного чи неоднорідного складу”?

Тут акцентують увагу на принципі граматичної рівнозначності, а не однотипності функції (усі безсполучникові речення, співвідносні зі складносурядни­ми, – однорідного складу). Не беруться до уваги також семанти­ко-синтаксичні відношення між предикативними частинами. Тобто у поняття „складні речення однорідного чи неоднорідного складу” вкладається передусім поняття однофункціональності чи різнофункціональності предикативних частин.

 Не менш важливим критерієм у трактуванні складного усклад­неного речення як окремої синтаксичної одиниці є однотип­ність / різнотипність синтаксичних (семантико-синтаксич­них) відношень між його частинами.

Потрібно зауважити, що у визначенні критеріїв для окрес­лення типів складних синтаксичних конструкцій немає чіткості, як немає чіткого розуміння принципів ускладнення структури складного речення.

структуру ускладнених складних речень формують та­кі чинники:

• протиставлення сполучникового і безсполучникового зв’яз­ку, кожен з яких має свою специфіку в передаванні диференційова­них, маркованих засобом зв’язку – сполучником або сполучним словом, чи недиференційованих (за безсполучникового зв’яз­ку) відношень; поєднання сполучни­кового і безсполучникового зв’язку вважаємо одним з основних критеріїв структурно-семан­тичного ускладнення складного речення;
• протиставлення сполучникового сурядного і підрядного зв’язку як граматично рівноправного і граматично підпорядкова­ного; на основі сурядного і підрядного зв’язку з’являються неод­нопланові (внутрішньо диференційовані) відношення;
• протиставлення відкритості / закритості структури в межах складносурядних та складних безсполучникових речень; відкриті структури становлять незамкнений ряд предикативних одиниць з єднальними, єднально-темпоральними та розділовими відношеннями, а закриті структури відзначаються взаємозалеж­ністю двох предикативних частин та різних семантико-синтак­сичних відношень; у складних безсполучникових реченнях усклад­неного типу за таких умов можуть поєднуватися єднальні відно­шення з протиставними, пояснювальними, градаційними тощо;
• протиставлення однотипності / різнотипності семанти­ко-синтаксичних відношень при відкритій структурі; ускладне­ними вважаємо складносурядні речення відкритої структури з різнотипними (єднально-розділовими) відношеннями.

Ускладнене складне речення – окремий тип синтаксич­них одиниць, посідає проміжне місце між складним реченням і надфразною єдністю (тобто поєднанням кількох самостійних речень, об’єднаних тематично та за змістом).

4. Класифікація складних речень ускладненої структури

Ураховуючи зазначені вище критерії формування ускладнених склад­них речень та беручи до уваги те, що граматична специфіка будь-якого складного речення постає внаслідок складної вза­ємодії структурних одиниць (предикативних частин), спробуємо виділити такі основні їх типи:

1) ускладнені речення з одним видом синтаксичного зв’язку:
– ускладнені складносурядні речення:
а) відкритої структури з різнотипними відношеннями (напр.: Хоч би злочинні гордощі чола, Хоч би Кармен привабливо про­йшла І задзвеніли п’яні кастаньєти! (М. Рильський);
б) відкритої і закритої структури з різнотипними відношен­нями (напр.: Забудуться пожарища, і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, – але одне зостанеться незмінно вірним і незабут­нім – високе і благородне почуття товариства і братерст­ва…(О. Довженко); Хоч ви їдьте в ліс по дрова, а я не поїду, а хоч я посиджу дома, а ви їдьте, діду (С. Руданський);
в) трикомпонентні складносурядні речення закритої структу­ри (напр.: Малих почали відправляти додому, проте до Лесі і Михайлика, мабуть, як до чужих, нікому не було діла, і вони вільно все спостерігали (М. Олійник);

– ускладнені складнопідрядні речення:
а) із послідовним підрядним зв’язком (напр.: Тільки з пере­казів глухий гомін доходить, що копали цей колодязь колись чу­маки, чиї дороги пролягали в цих сивих степах (О. Гончар);
б) із супідрядним зв’язком (напр.: Побудьте, мамо, коло ме­не, Допоки сонця я нап’юсь, Допоки світло незнищенне з душі моєї змиє грузь (Д. Павличко);
в) із супідрядно-послідовним зв’язком (напр.: Коли ж Тимко побачив, що Орися і Ганна, взявши відра, пішли до степового озеречка по воду, то зупинився і наказав Маркові випрягати би­ків, хоч до обіду ще можна було разів зо два обійти гони (Г. Тютюнник);

– ускладнені складні безсполучникові речення:
а) відкритої і закритої структури (Млин меле – мука буде, язик меле – лихо буде (Нар. тв.); Сьогодні є зелені свята, зелена є трава, моя душа була розп’ята, сьогодні знов жива… (Б.-І. Ан­тонич);
б) закритої структури з різнотипними відношеннями (Не за­видуй багатому: багатий не знає ні приязні, ні любові – він все це наймає (Т. Шевченко);

2) речення з різними видами синтаксичного зв’язку:

а)  речення із сурядним та підрядним зв’язками (напр.: Хай бу­де так, як, мабуть, не буває, і хай вам тихо музика звучить (Т. Севернюк);
б) речення із сурядним та безсполучниковим зв’язками (напр.: Чи людина бідна, чи багата, чи посідає вона посади, чи ні – не бідність чи багатство, не посада чи безпосадність роблять з неї справжню людину, а її духовна неповторність (З газети);
в) речення з підрядним та безсполучниковим зв’язками (напр.: Слово – найтонше доторкання до серця, воно може ста­ти і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом (В. Сухо­млинський);
г) речення із сурядним, підрядним та безсполучниковим зв’язками (напр.: Нехай серця не знають супокою, хай обганяють мрії часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко).

 5. Складні ускладнені речення з одним видом синтаксичного зв’язку 

5.1. Ускладнені складносурядні речення

Ускладнення будови складносурядних речень досить різно­манітне. Найпростішими структурами є речення, пов’язані су­рядними сполучниками різних розрядів. Найчастіше спостеріга­ємо такі поєднання сполучників в ускладненому складносуряд­ному реченні: і … і; але … і; і … але; а … і; і … а; та … і, і … та; проте … і; чи … але тощо.

Між предикативними частинами таких речень встановлюють­ся темпорально-протиставні відношення; єднально-темпораль­но-розділові, протиставно (зіставно)-причиново-наслідкові тощо.

Наприклад: Виразніше чулися звуки музики, але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер (М. Трублаїні); Спочатку не побачив нічого, тільки якусь темінь, а потім темінь трошки порідшала, й на дні її загойдалися дві маленькі зірочки (Ю. Муш­кетик); І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі (Т. Шевченко).

Ускладнені складносурядні речення поділяються на три типи:

1) відкритої структури з різнотипними відношеннями (єд­нально-розділовими), як-от: То хмарка набіжить, і бризка дощ краплистий, Ясною вільгою оббризкавши цвітінь, То сонце ви­гляне яскраво-променисте, І знов сховається, і знову дощ і тінь (М. Рильський);

2) відкритої і закритої структури з різнотипними (єднально-протиставними; розділово-протиставними; єднально-градаційни­ми, єднально-пояснювальними та ін.) відношеннями: Все наче уляглось, але з району прислали комісію, і знову почалось роз­слідування, і знову розпочалися бесіди (З журналу); І колишеть­ся м’ята, І тремтить далина, І доріг тих багато, А вітчизна – одна (А. Малишко);

3) закритої структури з різнотипними відношеннями: Не тільки жайворонки нас, мене й товаришів, стрічали, але й гречки в той самий час рожевим голосом співали, а ми все йшли й не помічали оцю красу в ранковий час (М. Рильський).

5.2. Ускладнені складнопідрядні речення

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

 Пригадаймо основні ознаки складнопідрядних речень з кількома підрядними

(модератор – Ігор Хворостяний)

Слухай і знай!

  1). Речення з послідовною підрядністю 

Специфічною ознакою цих конструкцій є те, що в них лише перша підрядна частина перебуває в прямому, безпосередньому зв’язку з незалежною у синтаксичному відношенні головною частиною. Друга і наступні підрядні частини залежать уже не від абсолютно незалежної (головної) частини, а від попередньої підрядної, що є головною щодо неї. Отже, такі структури виражають складну думку, що послідовно розгорта­ється.

Це структури з двоступеневою та триступеневою підряд­ністю. Кожна підрядна частина буває одночасно і головною, і підрядною, тобто “має два вектори синтаксичної залежності, спрямованих від головної частини і від залежної від нього під­рядної”. Наприклад: Здається, над усе боявся, що Іри­на розтулить губи, засміється й скаже, що пожартувала (А. Полторацький); Марія відчувала, що червоніє і від того недо­речного “ура”, і від оплесків, що були для неї великою несподі­ванкою (В. Канівець).

Речення з послідовною підрядністю можуть мати однофунк­ціональні підрядні частини (речення з однорідною послідовною підрядністю), які виражають однотипні семантико-синтаксичні відношення, як-от:

• означально-означальні. НАПРИКЛАД: Надходила найтяжча праця І людям найдорожчі дні, коли з природою змагаться Так радісно в отій борні, Що називається жнивами, – сказавши простими словами (М. Рильський); Уклін чолом народу, що рідну мову нам зберіг, зберіг в таку страшну негоду, коли він сам стоять не міг (Олександр Олесь);
• ототожнювально-ототожнювальні, НАПРИКЛАД:  Багатий той, хто нічого не хоче мати понад те, що він має (Нар. творчість);
• з’ясувально-з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Сказав, що вдень навідається і скаже, що нам робити (П. Гуріненко); Андрієві дивно, що він вперше сьогодні побачив, які справді маленькі, загублені в полях села (М. Коцюбинський);
• причиново-причинові, НАПРИКЛАД:  А чабан Горпищенко тільки радіє в душі, дивлячись, як люди смакують його водою, бо її ніскільки не меншає від того, що все літо беруть і беруть (О. Гончар); Тому й на долю свою я не скаржусь ніколи, Що вже такою судилася зроду мені, Бо я в обіймах тримаю засіяне поле, Бачу сподіваний хліб у солодкім зерні (М. Ткач).

Проте більшість речень із послідовною підрядністю є різно­функціональними. Це речення з неоднорідною послідовною під­рядністю, що передають найрізноманітніші комбінації взаємопо­в’язаних семантико-синтаксичних відношень.

Серед багатьох різновидів ієрархічних семантико-синтаксич­них відношень є такі, що належать до центральних моделей, ін­ші – до периферійних. У центрі структур з послідовною підряд­ністю знаходяться підрядні з’ясувальні і присубстантивно-озна­чальні. Досить різноманітні поєднання з’ясувальних відношень з обставинними і под.

Найтиповішими є такі типи комбінованих семантико-син­таксичних відношень у реченнях з послідовною підрядністю:

• означально-часові, НАПРИКЛАД: Чуєш, мамо, більшого нема дива за пісні, що ти дала, як па­пороть цвіла (М. Ткач); У лісах є таке зілля, що як коса потра­пить на нього, то розсиплеться на мак (С. Пушик);
• означально-причинові, НАПРИКЛАД:  Але не знайти такого дивака, який би закликав людство від­мовитися від електрики лишень через те, що невмійко торкнув­ся до струму (С. Пушик);
• означально-цільові, НАПРИКЛАД: З багатьох античних міфів на мене чи не найбільше вражен­ня справляв міф про людинолюбця Прометея, який ніби вкрав у богів вогонь, щоб передати його людям… (Б. Антоненко-Давидович);
• означально-зіставлювальні, НАПРИКЛАД:  Ця сувора чоловіча дружба, яка не раз випробовується смер­тю, забувається важче, ніж перше кохання (О. Гончар);
• означально-допустові, НАПРИКЛАД:  Від енергії, яку виробляє талант, засвічується мозок люд­ський, хоч сам він, як двигун, часом передчасно згорає (С. Пу­шик); Кажуть, у степу є такі криниці, що, скільки не пий, дна не дістанеш (В. Яринич);
• ототожнювально-з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Здатний зичити добра іншим людям той, хто сам відчуває, що сьогодні став кращим (В. Сухомлинський); І щасливий той, хто, винісши народне горе і попрацювавши немало і немало про­ливши крові на полях битв, може потім уже сказати собі і сві­ту, що в найстрашніші години не було в нього зерна неправди за душею (О. Довженко);
• ототожнювально-цільові, Не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани (Леся Українка);
• з’ясувально-ототожнювальні (займенниково-співвідносні), НАПРИКЛАД: Туманію над рукописом, як викласти все те, що в голові й у записниках (С. Пушик);
• з’ясувально-часові, НАПРИКЛАД:  На світанку Сава пробудився раніше всіх, подався на узлісся назбирати вітролому, щоб зготувати сніданок, поки туман не розпався (К. Гордієнко);
• з’ясувально-означальні, НАПРИКЛАД:  Одного дня Ольга Петрівна виявила, що з вішалки, яка сто­яла в коридорі, зник старий піджак (М. Олійник); У житті люд­ському теж так буває, що відомими стають не всі ті, що справді на це заслуговують (С. Пушик);
• з’ясувальні – міри та ступеня, НАПРИКЛАД:  Наприкінці життя Олександр Іванович говорив, що у нього стільки цікавих задумів і тем, що для їх втілення потрібне було б ще одне життя (С. Крижанівський);
• з’ясувально-умовні, НАПРИКЛАД:  І Гонта мимоволі подумав, який би вийшов сильний творче­дійний характер, коли б обидві ці натури з’єднати в одну! (Я. Баш); А хто того не спостерігав, що коли з інтересом пра­цюєш, то менше стомлюєшся! (Розм.)
• просторово-часові, НАПРИКЛАД: Мій батько був поранений в Альпах на італійському фронті в роки Першої світової війни, куди його загнав австрійський ці­сар разом з іншими українцями-галичанами, коли у їхньому рід­ному краю танцювала кривавий танець російсько-австрійська війна (С. Пушик);
• причиново-означальні, НАПРИКЛАД:  Ти втратив корінь і основу, душею вигорів дотла, бо ти зне­важив рідну мову, ту, що земля тобі дала (Д. Білоус); Багато митці-письменники допомагали кожному народові розвинути його мову і тим високо підносили його вгору серед інших наро­дів, бо найбільше усього славиться і шанується поміж людьми той народ, у якого мова широко розвинута і збагачена творами письменства (Панас Мирний);
• причиново-умовні, НАПРИКЛАД: Мені здається, з небуття в цей світ прийду я знов, бо не кін­чається життя, якщо живе любов (Г. Латник);
• причиново-часові, НАПРИКЛАД:  Ну, одразу писати не було про що, бо поки влаштувався та придивився до всього, то й тиждень пролетів (І. Сочивець);
• мети – з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  Заходив до них на квартиру, щоб глянути, де і як вони жи­вуть (В. Канівець); Я біг попереду, щоб бабуся не подумала, ніби у мене болять ноги (С. Пушик);
• мети – означальні, НАПРИКЛАД:  Ми прийшли сюди, щоб простягнути руку всім людям, які ненавидять війну (З часоп.);
• часово-з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  А коли сказали, що колись тут був Тарас Григорович, малі аж зупинились од несподіванки (М. Олійник); Повінь добрих по­чуттів затоплює душу вчителя, коли він чує, як довірливо ту­литься до нього дитина (М. Стельмах);
• часово-цільові, НАПРИКЛАД: Коли зріжуть стару хвойну деревину, щоб холоду не робила сусідам, то посадять дві-три молоденькі (С. Пушик);
• часові – міри та ступеня, НАПРИКЛАД:  Як засутеніло, що ткати не видко вже, Давид виліз із-за верстата (А. Головко);
• умовно-з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Я порохом німим була б, якби забула, з якого джерела упер­ше напилась (Г. Світлична);
• умовно-означальні, НАПРИКЛАД: Якщо позабудеш стежину до хати, яку дитинчам навпрос­тець протоптав, і матір, і рід свій, і слово крилате, то, зна­чить, чужинцем бездушним ти став (Р. Братунь); Духовна куль­тура людини буде неповною, якщо вона позбавлена знань, які є основою моральної культури (В. Сухомлинський);
• допустово-означальні, НАПРИКЛАД: Хоч і начальник госпіталю, і хірург, який робив йому опера­цію, майже не залишали політрукові шансів на повернення до армії, все ж Сухомлинський сподівався (І. Цюпа);
• порівняльно-означальні, НАПРИКЛАД: Він (Михайло) відчув потребу праці, неначеб вона мала від­шкодувати втрату, що лучилася в господарстві, та загоїти рану (О. Кобилянська);
• порівняльно-з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  Зразу несміло лунали хлоп’ячі голоси, мов боялися, що не вдо­вольнять вибагливого гетьманового вуха (Б. Лепкий);
• порівняльно-цільові, НАПРИКЛАД: Хлопчик мовчить, мов збирається з силами, щоб сказати куди і як далеко він піде (Ф. Потушняк);
• зіставлювально-цільові, НАПРИКЛАД: Їм доводилось говорити голосніше, ніж звичайно розмовля­ють, щоб перебороти гудіння мотора (Ю. Смолич) та ін.

При комбінації нерозчленованого та розчленованого підряд­ного зв’язку предикативних одиниць у складному реченні усклад­неного типу з послідовною підрядністю спостерігаємо тісну структурно-семантичну єдність. Звичайно, це зумовлено і потребами комунікації, і можливостями розгортання структури склад­ного речення загалом.

Серед багатокомпонентних речень (чотири- і більше компо­нентних структур) із послідовною підрядністю комбінації семан­тико-синтаксичних відношень так само досить різноманітні, як-от:

• допустово-з’ясувально-означальні, НАПРИКЛАД: У Ференца сльози забриніли на віях, хоч він твердо знав, що прийде час, коли солдатський подарунок зазеленіє на радість малюкам (О. Гончар).
• з’ясувально-означально-означальні, НАПРИКЛАД: Треба було ще глибоко розуміти, що мова тільки та не­вичерпно багата й гарна, яка виплекана своїм рідним народом, живиться із народних джерел, що ніколи не замулюються (П. Панч).
• з’ясувально-причиново-умовні, НАПРИКЛАД: “Ви скажіте свому пану, Що заплати не бажаю, Бо коли я що дарую, То назад не одбираю” (Леся Українка).

Часто в реченнях з послідовною підрядністю спостерігаємо збіг двох підрядних сполучників. Найчастіше це конструкції з такими двома контактно розташованими сполуч­никами: що коли, що якби, бо хоч, що чим, що хоч, що як, так що коли б, бо як, що поки, бо коли, бо якби, бо поки.

НАПРИКЛАД: Я думав, що коли б я був художником, то на­малював би зовсім інший міст (В. Кисельов); Одразу писати не було про що, бо поки влаштувався та придивися до всього, то й тиждень пролетів (М. Сочивець); Нарешті, треба сказати, що хоча гелію в торіаніті є значна кількість, проте інженери досі не розв’язали технологічної проблеми, як його добувати з торіаніту заводським способом (М. Трублаїні); Генерал не помі­чає своїх сліз, але зовсім ясно, що коли після довгої паузи він у глибокому мовчанні повертає голову до вбогої своєї хатки, по його грубому зблідлому обличчю котяться сльози (О. Довженко); Мавра приходить до висновку, що вороги нічого не вивідали про Мусія Завірюху, бо якби вивідали, хіба ж так би минулося? (К. Гордієнко); Павлюк наглядає, щоб не збивали, бо якби корови йшли кучно, хіба одна б загинула? (К. Гордієнко); Ну, одразу пи­сати не було про що, бо поки влаштувався та придивився до всього, то й тиждень пролетів (І. Сочивець).

 

  2). Речення із супідрядним зв’язком

Особливістю цих речень є залежність усіх підрядних частин від однієї головної. Якщо підрядні одного функціонального типу відносяться до тієї самої головної частини чи пояснюють у го­ловній те саме опорне слово, то така супідрядність називається однорідною. Коли ж підрядні частини характеризують головну частину з різних боків (є різнофункціональними), то така супід­рядність вважається неоднорідною, або паралельною. Можливі також такі речення з супідрядним зв’язком, в яких поєднується однорідна та неоднорідна супідрядність. Це речення, що склада­ється з чотирьох і більше предикативних частин, називається реченням із супідрядністю змішаного типу.

 1). Речення з однорідною супідрядністю

Це речення, коли до цієї самої головної частини відносяться дві-три-чотири і більше предикативних однофункціональних під­рядних. Вони виражають різні семантико-синтаксичні відношен­ня між головною та підрядними частинами, а саме:

• умовні, НАПРИКЛАД: Та хіба вбережеться людина, коли вона здорова й молода, коли про хвороби й думати ніколи за справами й метушнею (В. Канівець);
• просторові, НАПРИКЛАД: На березі хвилястої Десни, де білі піски й дерева зелені, де слід віків одкопували вчені, стояло село, оповите в сни (М. Рильський);
• означальні, НАПРИКЛАД: Думаю про пережите і про людей, яких знав і знаю, про котрих пишу і співаю (С. Пушик); Саме тоді й зав’язався діалог, якому Іван страшенно зрадів, який, сподівався, мав порятува­ти його (Ю. Мушкетик); Юна, переповнена мріями душа знахо­дила відраду і в тому елементарному світі, де найскладнішою машиною була прядка, де пломінчик на гнотку був єдиним нео­ном ваших осінніх ночей, де взимку сміливий маляр-мороз ма­лював по вікнах буйні свої вітражі – білі розмашисті папороті, лілеї, химерне квіття тропіків (О. Гончар); Чи вдячний нащадок згадає той час, як всі ми вставали з неволі, як довго гнітили та мучили нас на ріднім занедбанім полі? (Г. Чупринка);
• мети, НАПРИКЛАД: Бийте в дзвін, бийте в дзвін на тривогу, щоб збудився малий і великий, щоб до праці зібрався усякий… (Б. Лепкий);
• ототожнювальні, НАПРИКЛАД: Хто сіє хліб, хто ставить дім, хто створює поему, - той буде предком дорогим нащадкові своєму (М. Рильський);
• з’ясувальні, НАПРИКЛАД:  І знову великими і щасливими очима оглядала яблуневий край, прикидаючи в пам’яті, як їй найкраще розбити сад у своєму се­лі, де посадити агрус, де поставити пасіку (М. Стельмах); Про­фесор спитав Марка, чи давно той плаває на “Колумбі”, чи ще де плавав, хто він і звідкіля (М. Трублаїні); Дітей цікавить, коли та хто спорудив фортецю, які точилися під її стінами битви, що в ній тепер (М. Олійник); Невже не можна, мій народе, усім сказать, що ти є ти, що страшно нам на тихі води через кістки твої іти!.. (В. Сосюра);
• умовні, НАПРИКЛАД: Мої слова були б пустим звуком, якби в душах підлітків я не вибирав тонкої чутливості до слова, якби кожне моє слово не пробуджувало в них внутрішнього емоційного відгуку (В. Сухо­млинський);
• способу дії, НАПРИКЛАД: Я хочу жити так, щоб серце билось в такт з гарячим сер­цем рідного народу, щоб квітка й колосок, з криниць ясних ков­ток були мені не в борг, а в нагороду (В. Кузьменко).

Отже, у наведених реченнях дві чи більше однофунк­ціональних предикативних частини пояснюють головну частину в цілому чи опорне слово в головній. Спостерігаємо тут пере­важно і однотипні засоби зв’язку – сполучники і сполучні слова. Проте сполучні засоби можуть бути різними, хоча однофункціо­нальність предикативних частин (однотипність семантико-син­таксичних відношень) зберігається.

Таку однорідну супідрядність можемо трактувати і як одно­членну, тому що усі підрядні частини відносяться до того самого опорного слова або до головної частини загалом.

Однорідною, на нашу думку, може бути й різночленна супід­рядність, тобто коли дві (зрідка – більше) підрядних частини є од­нофункціональними, а пояснюють різні члени головної части­ни як-от: Я бачу вже, як спіє жито, і чую, як вітри гудуть (З часо­пису) – підрядні частини з’ясувального типу; Ніхто без подиву не міг глянути на ті волошкові очі, що так незвично зоріли на смаглявім виду, на ті вії, що трепетно тримали вечорову таєм­ничість, на ті брови, що дивовижно, нерівно розлітались на скроні… (М. Стельмах) – підрядні частини означального типу.

Серед речень різночленної однорідної супідрядності виді­ляються речення з однофункціональними підрядними частинами (означальними, займенниково-співвідносними (ототожнюваль­ними), з’ясувальними, обставинними та ін.). Наприклад:

• означально-означальні: Та наука, яку вивів собі Гаркуша з нелегкого досвіду батьків, і та мета, що зоріла перед ним, привели його спочатку в коло самовпевнених районних писарчуків (С. Журахович); Леся стала коло борту, поруч Маргарити, і милувалася то морем, де згра­ями носились чайки, то містом, що відсвічувало на сонці своїми білими стінами (М. Олійник); Дивлячись на лоцманів, з якими щойно пройшов крізь століття порогів, він хотів просто і зро­зуміло розповісти про ту греблю, що підніме Дніпро й назавжди затопить пороги (Я. Баш); З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне (О. Гончар);
• з’ясувально-з’ясувальні: Я чув, що репліку подав Сінов, і тепер з цікавістю чекав, як він поводитиметься (Й. Багмут); Я бачу вже, як спіє жито, і чую, як вітри гудуть (Є. Чередниченко); Та ось я вже чую, як рокочуть мотори на далеких гонах, бачу, як виблискує проти сонця гартована сталь найдосконаліших машин… (І. Цюпа);
• мети-мети: Змалку ми б хотіли приквапити час, щоб швидше стати дорослими, на старості – уповільнити його чвал, щоб не летіли літа… (В. Яворівський).

 2). Речення з неоднорідною супідрядністю

Неоднорідна супідрядність – це такий тип підрядного зв’яз­ку, за якого дві і більше підрядних частини залежать від тієї самої головної частини, але мають неоднакове значення, пояс­нюючи всю головну частину загалом, один чи декілька її членів.

За характером синтаксичної співвіднесеності підрядних час­тин з головною, а також за ступенем їх зв’язку і ступенем підпо­рядкування встановлюються такі основні різновиди цих структур:

1) із приодночленною неоднорідною супідрядністю;

2) з різночленною неоднорідною супідрядністю;

3) із комбінованою неоднорідною супідрядністю.

Конструкції з приодночленною неоднорідною супідрядніс­тю трапляються порівняно рідко. Це той випадок, коли дві і більше різнотипних (різнофункціональних) підрядних частини пояснюють головну частину в цілому (детермінантний зв’язок). Наприклад: Як би ми з тобою не говорили, все рівно не зрозу­міли б один одного, бо говоримо на різних мовах (Г. Тютюнник); Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупи­нить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово – Ук­раїна (О. Теліга).

Значно ширше функціонують в українській мові речення з різночленною неоднорідною супідрядністю (коли декілька різ­них підрядних частин відносяться до різних опорних слів чи по­яснюють головну частину в цілому). Наприклад: Що б ви не ви­кладали – літературу чи історію, фізику чи креслення, біологію чи математику, першим вогнищем захоплення, до якого ви по­винні привести свого вихованця (якщо тільки ви хочете бути його вихователем), має бути книжка (В. Сухомлинський); Щоб бу­ти гідним продовжувачем справедливої справи батьків, дідів і прадідів, треба насамперед знати свою батьківщину, той край, у якому ти народився і виріс (І. Цюпа); Зрадовалась Череваниха, як наздогнала своїх, мов слободилась од якої напасті (П. Куліш); Коли батько відійшов, брати ще хвильку постояли, ніби вага­лися (Ф. Потушняк); Хоч злітай увесь світ вздовж і впоперек, то ніде таки нема так добре, як у себе вдома (Т. Бордуляк); А щоб ватра не гасла, то потрібен той, хто догляне її (С. Пушик).

Речення з комбінованою (приодночленною та різночлен­ною) неоднорідною супідрядністю – це особливі структури, що характеризуються одночасним прислівним та детермінантним зв’язком . Наприклад: Якби людські погляди могли звучати, то здалось би, що два дзвінкі шматки співучої сталі вдарили один об одного, крешучи іскри (А. Полторацький); Коли в дорогу ти збирався, казала мати, як прощавсь, щоб і чужого научався й свого ніколи не цуравсь (Д. Білоус).

Ці структури виражають різні комбінації семантико-синтак­сичних відношень:

• ототожнювальні (займенниково-співвідносні) та з’ясувальні, НАПРИКЛАД: Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти… (Леся Українка);
• вміщувальні (займенниково-співвідносні) та з’ясувальні, НАПРИКЛАД: По тому, як матрос допитливо розглядав довкола, видно бу­ло, що попав він сюди вперше (П. Панч);
• означальні (з прислівним присубстантивним зв’язком) та цільові (з детермінантним зв’язком), НАПРИКЛАД: Земле моя, всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе гли­бині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені (І. Франко).
• часові (з детермінантним зв’язком) та з’ясувальні, НАПРИКЛАД: А чи годен хтось сказати, коли цвіте жито, в котрому колосі буде зерно? (С. Пушик).

3). Речення із супідрядністю змішаного типу

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

У розвитку складних речень ускладненої структури беруть участь усі без винятку складнопідрядні речення. Структурно-се­мантичне ускладнення здійснюється у такий спосіб: 1) вводять однорідні частини з одночленним чи різночленним (паралель­ним) підпорядкуванням; 2) додають підрядні частини з послі­довним зв’язком у процесі розгортання речення для вираження складної думки; 3) комбінують різні типи підрядної залежнос­ті предикативних частин.

5.3. Ускладнені безсполучникові речення

Ускладнення структури складного безсполучникового речен­ня відбувається передусім за рахунок поєднання предикативних частин відкритої і закритої структури з властивими їм різно­манітними семантико-синтаксичними відношеннями, а також поєднанням трьох предикативних частин у межах закритої струк­тури. Наприклад: Не завидуй багатому: багатий не знає ні при­язні, ні любові – він все те наймає (Т. Шевченко) – з’ясувально-пояснювальні відношення, закрита структура між першою та другою, другою та третьою частинами; Не рад явір хилитися – вода корінь миє, не рад козак журитися – саме серце ниє (Т. Шевченко); Млин меле – мука буде, язик меле – лихо буде (Нар. творчість) – єднально-пояснювальні відношення, поєднан­ня відкритої та закритої структур.

Як відомо, при визначенні ускладненості складносурядних і складних безсполучникових речень дехто з мовознавців вважає основним – кількісний критерій, тобто будь-які тричленні (три­частинні) речення, поєднані безсполучниковим (недиференційо­ваним) зв’язком, вважаються ускладненими (К. Ф. Шульжук, С. І. До­рошенко).

Основним критерієм ускладненості складних безсполучни­кових речень вважаємо поєднання різнотипних семантико-син­таксичних відношень, що виникають при недиференційованому безсполучниковому зв’язку. Наприклад: Починається оранка – ти переживаєш, починається сівба – теж, урожай – та сама картина (М. Стельмах); Не хмара сонце заступила, не вихор порохом летить, не галич чорна поле вкрила, не буйний вітер се шумить: се військо йде всіма шляхами… (І. Котляревський). У наведених реченнях спостерігаємо різнотипні семантико-син­таксичні відношення: єднальні і часові (перше речення); єд­нальні і пояснювальні (друге речення).

Комбінацію різних семантико-синтаксичних відношень, а от­же поєднання відкритої і закритої структур, спостерігаємо в таких реченнях: Поглянь: уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче (Олександр Олесь); На вулиці помалу прокидалося життя: заревла че­реда, замекали вівці, заляскали батогами пастухи, заторохтіли потроху вози, заскрипів журавель біля криниці, задимились ди­марі, почулися пісні (В. Винниченко); Глянув у далечінь: на горах було видно Київ, лисніли позолочені бані та хрести на монас­тирях та церквах (І. Нечуй-Левицький); Це полювання навзаєм у нас: полюю я – на Мить, на мене – Час (Г. Калюжна); Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться, ні, нас не вабить ніжна тишина – прийдешнє осяває наші лиця… (В. Симоненко); Хвалити бога ми й не кволі, ми перли плуга на страшному полі, каміння корчували і корчі – тепер би полю добрі сіячі (Л. Костенко); Ой, чи чула, чи не чула, не озивалася: темна нічка-петрівочка – вийти боялася (Нар. тв.).

Проте при відкритій структурі, коли складні безсполучнико­ві речення виражають однотипні (єднальні) відношення (одно­часності чи часової послідовності), вони не є ускладненими. По­рівняймо, наприклад, складні безсполучникові речення цього типу, що складаються з двох і більше предикативних одиниць: На обрії зарожевіли хмари, на обрії замислились гаї (В. Мар­сюк); Місяць світив, били перепели, пахло сіном і медом (Б. Леп­кий); Плачуть луки зимою за травами, сохне гола земля за зли­вою, небо ридма ридає за сонцем (К. Міщенко); Співи стихли, потім хутко налетіла літня нічка; дерева шуміли з вітром, го­моніла бистра річка (Леся Українка).

---

6. Розділові знаки в складних синтаксичних конструкціях

 NOTA BENE! 

Самостійно повторити правила вживання розділових знаків у складних безсполучникових реченнях за новою (2019 р.) редакцією УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ (електронну версію подаємо нижче:

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

---

  NOTA BENE! 

Теоретичний матеріал із теми СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ОДНИМ ВИДОМ ЗВ’ЯЗКУ узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна Гуйванюк, Олена Кардащук, Олена Кульбабська. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиця№ 74–76. Режим доступу до Е-версії: 
https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf 

Світло науки одне, і , якщо зробити його яскравішим в одному місці, воно стане яскравішим усюди (Айзек Азімов)

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)