СО_Лекція № 2. Пріоритетні методи й прийоми роботи з обдарованими учнями в компетентнісно орієнтованих методиках

Більшість із нас пам’ятає не те, чого нас вчать, а те, як нас вчать (Едуард Севрус).

 З м і с т о в и й  м о д у л ь  1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Лекція № 2

ПРІОРИТЕТНІ МЕТОДИ Й ПРИЙОМИ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧЕНЯМИ В КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНИХ МЕТОДИКАХ

План

1. Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання.
2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання обдарованих школярів/школярок.
3. Активні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями в базовій і старшій школі.
4. Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в опануванні базових знань мовно-літературної галузі.

М е т а: визначити співвідношення категорій «технологія навчання» «метод навчання» та «прийом навчання», установити їхню функційну специфіку в базовій і старшій школі; обґрунтувати поняття методу як складної педагогічної категорії; установити критерії класифікації методів навчання української мови та літератури в ЗЗСО; засвоїти таксономії традиційних і новітніх методів навчання обдарованих учнів/учениць; окреслити проблему інтерактивних методів навчання, узагальнити підходи до її розв’язання; проаналізувати механізми вибору та конструювання методів у роботі з філологічно обдарованими учнями/ученицями.

К л ю ч о в і  п о н я т т я: мовно-літературна галузь, обдаровані здобувачі середньої освіти, урок української мови та літератури, позакласна й позашкільна робота, метод навчання, прийом навчання, технологія навчання, критерії вибору методів і прийомів навчання, класифікація методів і прийомів, традиційні методи, інноваційні методи, інтерактивні методи.

 Рекомендована література

Основна

1. Аніскіна Н. Педагогічна підтримка обдарованості. Київ : Шкільний світ, 2005. 128 с. (Б-ка «Шкільного світу світу).
2. Голуб Н. Б., Горошкіна О. М., Бондаренко Н. В., Новосьолова В. І., Попова Л. О. Методи навчання української мови учнів гімназії та ліцею : монографія. [Ел. вид-ня]. Київ : Видавничий дім «Освіта», 2023. 230 с. URL : https://undip.org.ua/library/metody-navchannia-ukrainskoi-movy-uchniv-himnazii-ta-litseiu-monohrafiia/
3. Дидактико-методичні засади організації навчального процесу в закладах освіти для інтелектуально обдарованих учнів / І. С. Волощук, В. О. Киричук, В. М. Мадзігон, В. В. Мелешко, Я. М. Рудик, О. С. Шуленок, Л. А. Яременко. Київ : Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2021. 70 с. URL : https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/728951/2/Metod%20rekom_4_Voloshuk.pdf
4. Малихін О. В., Арістова Н. О., Алєксєєва С. В. Індивідуалізація навчання як засіб компенсації освітніх втрат учнів закладів загальної середньої освіти в умовах воєнного стану та повоєнний час: методичні рекомендації. Київ. Інститут педагогіки НАПН України. 2023. 59 с. URL : https://undip.org.ua/wp-content/uploads/2024/03/Metod_rekomendatsii-Malykhin-Aristova-Alieksieieva.pdf
5. Когут О. І. Інноваційні технології навчання української мови і літератури. Тернопіль : Астон, 2005. 204 с.
6. Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання. Дивослово. 2004. № 10. С. 2–11.
7. Освіта України в умовах воєнного стану. Інноваційна та проєктна діяльність : науково-метод. зб. / за заг. ред. С. М. Шкарлета. Київ-Чернівці : «Букрек». 2022. 140 с. URL: https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/zagalna%20serednya/serpneva-konferencia/2022/Mizhn.serpn.ped.nauk-prakt.konferentsiya/Nauk-metod.zbirnyk-Osv.Ukrayiny.v.umovakh.voyennoho.stanu-%20Innovatsiyna.ta.proyektna.diyalnist.pdf
8. Рускуліс Л. Інтерактивні технології – один зі шляхів удосконалення комунікативної компетенції майбутніх учителів української мови. Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Херсон : ХДУ, 2012. Вип. 61. С. 307–312.
9. Семеног О., Грищенко О. Інтегративні основи розвитку педагогічної майстерності вчителя гуманітарних дисциплін : навч. посіб. Київ, 2015. 217 с.
10. Симоненко Т. Система основних методів та прийомів у процесі формування професійно-комунікативної компетенції учнів. Рідна школа. 2005. № 7. С. 29–31.
11. Топузов О. М., Алєксєєва С. В., Малихін О. В., Арістова Н. О. Індивідуалізація навчання в умовах змішаної форми організації освітнього процесу у базовій школі : метод. посібн. Київ : Видавничий дім «Освіта», 2024. 113 с. URL : https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/741094/1/%D0%91%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0.pdf

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а  д л я  п о г л и б л е н о г о  в и в ч е н н я  т е м и

11. Бакум З. Проєктні технології в підготовці вчителів-словесників. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. Кривий Ріг, 2015. Вип. 13. С. 412–419. (Серія «Філологічні студії»).
12. Біляєв О. Доказова розповідь та евристична бесіда у навчанні мови. Українська мова і література в школі. 2003. № 8. С. 2–5.
13. Бондаренко Г. Метод проєктів як засіб удосконалення методичної компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. № 24 (259), грудень 2012. Ч. 2. С. 102–110. (Серія «Педагогічні науки»).
14. Караман С. О. Упровадження педагогічних інновацій у теорію і практику професійної підготовки вчителя-словесника. Вісник Львівського унівнрситету. Львів : Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. Вип. 50. С. 87–97. (Серія філологічна).
15. Методи компетентнісно орієнтованого навчання української мови : матер. круглого столу, присв. пам’яті чл.-кор. НАПНУ, д. пед. н., проф. Олександра Біляєва (28 вересня 2023 р., м. Київ). Київ : Педагогічна думка, 2023. 105 с. URL : https://undip.org.ua/wp-content/uploads/2024/01/Zbirnyk_Kruhlyy_stil_Metody_kompetentnisnoho_navchannia_ukr_movy.pdf
16. Методичні засади підготовки вчителя до реалізації компетентнісно орієнтованого навчання : практ. посібн. [Ел. вид-ня] / В. І. Доротюк, Ф. Г. Левченко та ін. Київ : Педагогічна думка, 2022. 174 с. URL : https://undip.org.ua/library/metodychni-zasady-pidhotovky-vchytelia-do-realizatsii-kompetentnisno-oriientovanoho-navchannia/
17. Нищета В. А. Технологія життєтворчих проектів на уроках української мови та літератури : навч. посібн. Харків : Основа, 2009. 153 с.
18. Остапенко Н. Особливості технології дидактичної гри у системі підготовки магістрів-філологів ВШ. Українська мова і література в школі. 2003. № 4. С. 55–58.
19. Піонтковський-Вихватень Б. О. Модернізація змісту навчання обдарованих учнів у загальноосвітніх школах України (друга половина ХХ століття). Дисертація на здобуття наук. ступ. канд. пед. наук (доктора філософії) за спец. 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки / Інститут обдарованої дитини НАПН України; Київський університет імені Бориса Грінченка. Київ, 2019. 300 с.
20. Савичева Н. Продуктивна творча діяльність: філологічна обдарованість (з досвіду роботи). Презентація. URL: https://www.slideshare.net/ssusere69cd1/ss-60020469
21. Софій Н., Кузьменко В. Про сто і один метод активного навчання : посібник. К. : Крок за кроком, 2003. 116 с.
22. Щербань П. М. Активні методи підготовки майбутніх учителів. Київ : Знання, 1988. 48 с.

Навчальний 

 1. Дискусійність понять «технологія», «метод» і «прийом» навчання

ТЕХНОЛОГІЯ НАВЧАННЯ (від гр. τεχνη – мистецтво, майстерність, техніка; гр. λογος – наука) – цілісний алгоритм організації ефективного засвоєння знань, умінь і навичок, що ґрунтується на оптимальній комбінації форм, методів, прийомів і засобів навчання, спрямованих на досягнення очікуваних результатів.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ – спосіб упорядкованої взаємопов’язаної діяльності вчителів і школярів, спрямованої на досягнення поставлених державними стандартами навчання в базовій і профільній школі цілей.
МЕТОДИ УЧІННЯ – спосіб пізнавальної діяльності учнів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в самостійній роботі.
ПРИЙОМ НАВЧАННЯ – деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття "методи".

Ефективність навчально-пізнавальної діяльності студенти значною мірою залежить від уміння вчителя вдало обирати і застосовувати методи і прийомів навчання.

За визначенням О.А. Кучерук, система методів навчання української мови – це сукупність методів навчання, взаємозв'язаних і взаємозумовлених навчальними цілями й функціями українськомовної освіти. Добір і реалізація методів навчання має підпорядковуватися дидактичному закону залежності методів навчання й форм його організації від мети, завдань, принципів та змісту. 
На думку дослідниці, проблема систематизації методів навчання української мови залишається дискусійною. Комплексний підхід до розроблення теоретичної моделі системи методів навчання української мови є умовою убезпечення від одноманітності в організації освітнього процесу. Разом із тим створити закінчену універсальну систему методів формування україномовної особистості неможливо, бо це суперечить закономірностям перебігу відповідного навчального процесу, який за своєю природою має творчий характер. Спроба побудувати універсальну статичну систему методів навчання української мови недоцільна, оскільки марно намагатися втиснути в обмежену рамками структурно-логічну схему значну кількість різних методів навчальної діяльності. Водночас опора на визначену в дослідженні багаторівневу класифікацію дидактичних і специфічних методів як основу моделювання технологій продуктивного навчання мови є визначальною для якісної рідномовної підготовки учнів /учениць.

Науково-методичні матеріали для самостійного опрацювання

Кучерук О.А. Методи навчання в системі понять сучасної дидактики // Українська мова і література в школі. – 2013. – № 3. – С. 10–15.

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

Кучерук О. А. Методи навчання мови в українському педагогічному дискурсі // Вісник Львівського університету. – 2010. – Випуск 50. –
С. 246–253. – (Серія філологічна).

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

2. Критерії класифікації методів і прийомів навчання обдарованих школярів/школярок

  Найновіша класифікація методів ґрунтується на компетентнісно-цільовому принципі. Комплексна модель досліджуваної системи методів охоплює п’ять підсистем, що перебуває в перетинах і взаємозв’язках:

• когнітивні методи
• практичні методи
• герменевтичні методи
• креативні методи
• комунікативні методи.

Отже, визначено такі групи методів:

1) методи, спрямовані на оволодіння мовними знаннями;
2) методи, спрямовані на формування навчально-мовних та правописних умінь, навичок;
3) методи, спрямовані на формування мовленнєвих знань і розвиток рецептивної мовленнєвої діяльності;
4) методи, спрямовані на формування мовленнєвих знань та розвиток продуктивного мовлення;
5) методи формування комунікативної компетентності.

Інші критерії таксономії методів навчання:

 за джерелом знань і характером сприйняття інформації виокремлюють (С. Петровський, Е. Талант):

• словесні,
• наочні
• практичні методи;

 за характером пізнавальної діяльності розрізняють (М. Скаткін, І. Лерненр):

• пояснювально-ілюстративні
• репродуктивні
• проблемного викладу
• частково-пошукові
• дослідницькі;

  за відповідним етапом навчання, на кожному з яких розв'язують специфічні завдання:

• мотивації навчальної діяльності здобувачів вищої освіти;
• актуалізації базових знань, необхідних умінь і навичок;
• методи вивчення нового матеріалу;
• методи конкретизації й поглиблення знань, набування практичних умінь і навичок, які сприяють використанню пізнаного;
• методи контролю й оцінки результатів навчання;

 за способом керівництва навчальною діяльністю безпосередні або опосередковані (виокремлюють методи пояснення педагога й різноманітні методи організації самостійної роботи учнів);

 за логікою навчального процесу (опора на індуктивні й дедуктивні, аналітичні й синтетичні методи);

за дидактичними цілями виокремлюють (М. Данилов, Б. Єсипов):

• методи організації діяльності здобувачів середньої освіти (оволодіння знаннями, формування умінь і навичок);
• методи стимулювання діяльності, наприклад, конкурси, змагання, ігри, заохочення й інші методи перевірки й оцінки.

Критерії класифікації методів навчання:

 за бінарною класифікацією виокремлюють:

• інформаційно-повідомлювальний,
• інструктивно-практичний,
• пояснювально-спонукальний.

Критерії класифікації методів учіння (М. Махмутов):

• виконавський,
• репродуктивний,
• продуктивно-практичний,
• частково-пошуковий
• пошуковий.

3. Традиційні й активні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями в базовій і старшій школі 

3.1 Традиційні методи роботи з обдарованими учнями/ученицями

 СЛОВЕСНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ. До них належать:

• пояснення,
• інструктаж,
• розповідь,
• бесіда,
• навчальна дискусія тощо.

Пояснення. Це словесне тлумачення понять, явищ, принципів дії приладів, слів, термінів тощо. Використовують здебільшого під час викладання нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли викладач відчуває, що учні чогось не зрозуміли. Пояснення часто супроводжується різними засобами унаочнення, спостереженням, дослідами. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логічності, чіткості, образності мовлення.

Інструктаж як метод навчання має інформативний локальний характер, близький до розпорядження алгоритмічного типу. Його застосовують на під час підготовки до самостійної роботи. 

Розповідь – це монологічна форма викладання. Застосовують її за необхідності викласти навчальний матеріал системно, послідовно. Елементами розповіді є точний опис, оповідь, логічне обґрунтування фактів.

Кожен тип розповіді має забезпечувати виховний ефект навчання, ґрунтуватися на достовірних наукових фактах, акцентувати на основній думці, бути доступним і емоційним, містити висновки і зауваження.

Бесіда. Це метод навчання, за якого викладач за допомогою запитань спонукає школярів до відтворення набутих знань, формування самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу. 

За характером діяльності учнів/учениць виокремлюють: репродуктивну бесіду (спрямована на відтворення засвоєного матеріалу); евристичну, або сократівську (викладач запитаннями спонукає учнівську авдиторію до формулювання нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними знання, спостереження); катехізисну (спрямована на відтворення тверджень, що потребують дослівного запам'ятовування). Ефективність будь-якого виду бесіди залежить від вмілого формулювання запитань, а також від якості відповідей, тобто їх повноти, чіткості, аргументованості.

Навчальна дискусія. Дискусія є публічним обговоренням важливого питання і передбачає обмін думками між учнями та вчителями або між учнями. Вона розвиває самостійне мислення, вміння обстоювати власні погляди, аналізувати й аргументувати твердження, критично оцінювати чужі і власні судження. Під час навчальної дискусії обговорюють наукові висновки, дані, що потребують підготовки за джерелами, які містять ширшу інформацію, ніж підручник. Дискусія спрямована не лише на засвоєння нових знань, а й на створення емоційно насиченої атмосфери, яка б сприяла глибокому проникненню в істину.

 НАОЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Сутність їх полягає у використанні зображень об'єктів і явищ. До цих методів належать:

• ілюстрування,
• демонстрування,
• самостійне спостереження.

Ілюстрування. Полягає воно в застосуванні посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин, фотографій, моделей тощо. Ілюстрації до навчального матеріалу, наприклад рослин, тварин, мінералів, техніки та ін., полегшують його сприймання, сприяють формуванню конкретних уявлень, точних понять.

Демонстрування. Цей метод передбачає показ матеріалів у динаміці (використання приладів, дослідів). Він ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес. Учитель зосереджує увагу на основному, допомагає виокремити істотні аспекти предмета, явища, супроводжуючи показ поясненням, розповіддю. Демонструючи моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід обов'язково подбати про дотримання правил техніки безпеки.

Самостійне спостереження. Це безпосереднє самостійне сприймання явищ дійсності у процесі навчання. Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: інструктаж щодо мети, завдань і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз і узагальнення його результатів. Виконану роботу слід обов'язково оцінювати.

 ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Ці методи передбачають різні види діяльності студентів і викладачів, а також самостійність студентів у навчанні. До них належать:

• вправи,
• лабораторні роботи,
• практичні роботи.

Вправи. За своєю суттю вони є багаторазовим повторенням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і корегуванням. У навчальному процесі використовують такі види вправ: підготовчі (готують учнів до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці); вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій); пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань); тренувальні (сприяють формуванню навичок у стандартних умовах: за зразком, інструкцією, завданням); творчі (за змістом і методикою виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій); контрольні (переважно навчальні: письмові, графічні, практичні вправи). 

Практичні роботи. Як метод навчання вони спрямовані на формування вмінь і навичок, необхідних для життя і самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати і пояснювати сутність явищ.

 ІНШІ МЕТОДИ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Кожен вчитель у своїй діяльності використовує також методи, які не охоплені наведеною вище класифікацією. Серед них найпоширенішими є:

• індукція та дедукція,
• методи аналізу,
• метод синтезу,
• метод порівняння,
• метод узагальнення,
• метод конкретизації,
• метод виокремлення основного.

Дедукція передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань. Вчитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, які ведуть до поступового розв'язання конкретних завдань. Індуктивний і дедуктивний методи реалізують через застосування словесних, наочних, практичних, а також проблемного і частково-пошукового методів.

Метод аналізу. Сутність його полягає у вивченні предметів чи явищ за окремими ознаками і відношеннями, у поділі на елементи, осмисленні зв'язків між ними.

Метод синтезу. Полягає він в уявному або практичному поєднанні виокремлених під час аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле.

Метод порівняння. За його допомогою встановлюють спільні і відмінні ознаки предметів і явищ. У навчальному процесі його застосовують з метою загального протиставлення фактів, явищ; зіставлення за вказаними викладачем або визначеними студентами ознаками; порівняння явищ у їхньому розвитку.

Метод узагальнення. Цей метод передбачає перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Узагальнення здійснюється шляхом абстрагування від специфічного і виявлення притаманних явищам загальних ознак (властивостей, відношень тощо). Застосовують його при осмисленні понять, суджень, теорій.

Метод конкретизації. Він допомагає учням перейти від безпосередніх вражень до розуміння сутності того, що вивчається: результати конкретизації постають у формі прикладів, схем, моделей тощо.

Метод виокремлення основного. Полягає він у розподілі інформації на логічні частини і виокремленні серед них основних.

3.2. Активні методи навчання обдарованих школярів/школярок

Методи навчання у ЗВО більшою мірою, ніж шкільні, наближені до методів самої науки, оскільки тут розкривають не лише наукові факти, а й методологію і методи власне науки. І лише проблемно- дослідний підхід до її вивчення може задовольнити запити сучасного студента і сформувати його як вдумливого фахівця.

Педагогічна ефективність застосування методів навчання у вищому навчальному закладі залежить не так від самих методів, як від наукової кваліфікації і майстерності викладача. Це передбачає творчий підхід, пошук джерел і доведень істини, бачення проблем у науці, житті і можливих шляхів їх розв'язання, здатність знаходити оптимальні рішення у непередбачуваних ситуаціях, а також чіткість наукових та ідейних позицій, високі моральні якості, повагу, вимогливість до студентів і піклування про них. Тільки у такий спосіб можливо сформувати серйозне, відповідальне ставлення студентів до конкретної науки.

У роботі з обдарованими учнями варто застосовувати такі методи навчання, які б забезпечували високий рівень пізнавальної активності школярів, ефективність і результативність навчальної діяльності, і на основі цього – розвиток їх творчого потенціалу.

У дослідженнях багатьох педагогів і психологів зазначається, що оригінальність мислення, уміння співпрацювати, а також творчі навички школярів найповніше виявляються та успішно розвиваються в діяльності, а особливо в тій, яка має дослідницьку спрямованість [37]. Цей аспект є актуальним для учнів/учениць базової та старшої школи, адже в підлітковому віці навчальна діяльність стає провідною та визначає розвиток основних пізнавальних особливостей школяра/школярки. Дослідницький метод полягає в тому, що вчитель разом з учнями фіксує проблему, вирішенню якої присвячують проміжок навчального часу. Учням/ученицям не повідомляють «готові» знання, школярі самостійно здобувають їх у процесі розв’язання проблеми, а діяльність учителя/вчительки зводиться до управління процесом вирішення проблемних завдань, проведення рольових ігор.

Поширеним, окрім того, є евристичний (частково-пошуковий) метод, за допомогою якого вчитель організовує участь учнів/учениць у виконанні окремих етапів (кроків) розв’язання проблеми. Роль педагога полягає в конструюванні пізнавального завдання, розчленуванні його на окремі етапи, визначенні тих етапів, які учні виконуватимуть самостійно, тобто вчитель / вчителька організовує самостійнопізнавальну діяльність молодших школярів.

Вагому роль у розвитку пізнавального інтересу школярів відіграють методи проблемного навчання, адже саме вони більшою мірою здатні активізувати учнів/учениць на уроці. Учитель пропонує спосіб дослідження проблеми, розкриваючи її вирішення від початку до очікуваного результату. Школярі діють за представленим алгоритмом подолання пізнавальних труднощів. Педагог загострює суперечності між раніше здобутими знаннями та новими фактами, відтак – у дітей постає потреба в нових знаннях. 

Активні методи навчання – дидактичні методи, що вможливлюють участь кожного учня/учениці в навчально-виховному процесі. На відміну від пасивних методів навчання (модель «Монолог»), активні методи передбачають тісну взаємодію вчителя зі школярами (моделі «Діалог», «Полілог») та мають такі переваги:

• мотивують інтерес до нестандартної організації освітньої діяльності;
• полегшують процес засвоєння нового матеріалу та його аналізу;
• активізують мисленнєву й творчу діяльність учнів/учениць;
• підвищують рівень запам’ятовування інформації;
• виформовують мовленнєво-комунікативні уміння (спілкуватися в колективі, чітко формулювати й правильно висловлювати власну думку, поважати альтернативні погляди та критично оцінювати власні);
• усвідомлення своєї відповідальності за результат роботи в групі чи парі;
• окреслюють конструктивні способи розв’язання проблемних питань;
• формують навички здійснення проєктної діяльності, самостійної роботи школяра/школярки тощо.

4. Інтерактивні методи роботи з обдарованими здобувачами середньої освіти в опануванні базових знань мовно-літературної галузі

Інтерактивні методи навчання (з англ. inter – взаємний, akt – діяти) – способи інтенсифікації та оптимізації навчально-виховного процесу, мета яких – створити комфортні умови для навчальної взаємодії школярів/школярок, у ході якої вони набуватимуть досвіду пізнавальної діяльності у співпраці (модель «Полілог»).

Із-поміж інтерактивних методів навчання української мови виокремлюють:

• методи колективно-групового навчання: «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Лінгвістична дуель», експрес-опитування тощо;
• методи кооперативного навчання: робота в групах, у парах, діалог, «Акваріум», «Карусель», пошук інформації, спільний проєкт тощо;
• методи ситуативного моделювання: імітаційні рольові ігри, рольове моделювання тощо;
• методи опрацювання дискусійних питань: метод «ПРЕС», дискусія, круглий стіл, «ток-шоу», засідання експертної групи (панельна дискусія), дебати, форум тощо;
• методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – спрямовані на розвиток творчого самостійного мислення учнів/учениць, мотивацію до пізнавальної діяльності, виформування творчо-пошукових навичок та вмінь нестандартного розв’язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок фахового спілкування: SWOT-аналіз, метод проєктів, брейнштормінг, сократівські запитання тощо;
• методи визначення й пояснення лінгвістичних понять: контент-аналіз, лексикографічний паспорт терміна тощо.

  Зауважимо: систему інтерактивних методів і прийомів навчання української мови, спрямованих на моделювання ситуацій, які авансують успіх, повсякчас поповнюють нові напрацювання, що спричинене стрімким розвитком дидактичних досліджень. Новітні інтерактивні методи, безперечно, – крок до осучаснення методичного інструментарію навчання української мови та літератури в середній школі.

Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА