Бути із Шевченком. На нашій спільній українській території – території мови
І возвеличимо на диво І розум наш, і наш язик… (Т. Шевченко)
Поняття Україна, українська мова, самоідентифікація українців природно асоціюються в національній свідомості передусім із мовотворчістю Тараса Шевченка.
Який «мій Шевченко»? З ким говорить Шевченко через поетичне слово? Чи комфортне комуінкативне поле Шевченка? На ці та багато інших питань відповіли автори колективної монографії «Територія мови Тараса Шевченка» (К. : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2016. – 348 с.) д.філол.н., професор, член-кореспондент НАН України С. Я. Єрмоленко, д.філол.н., професор Г. М. Вокальчук, д.філол.н., професор Л. П. Гнатюк, кандидати філологічних наук А. Ю. Ганжа (Пономаренко), Г. М. Сюта.
Ошатне наукове видання за ред. Світлани Яківни Єрмоленко, що його рекомендувала до друку вчена рада Інституту української мови НАН України, охоплює шість структурних частин:
- «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди...» (замість передмови);
- Розділ1. Мовотворчість Т.Шевченка в контексті самоідентифікації українців;
- Розділ2. Естетичний канон літературної мови;
- Розділ 3. Традиції і новаторство в мові Тараса Шевченка;
- Післямова.
- Додатки (Кількісно-концептуальні маркери слововживань із загальною семантикою ГОВОРИТИ, БАЧИТИ; Фіксація лексичних новотворів Т. Шевченка у словниках);
- Література (215 позицій).
У «Післямові» до монографії читаємо: «Ця книжка про територію мови Шевченка з’являється в час оновлення шевченкознавчого дискурсу, коли в нових геополітичних умовах – а це й відкритість України до світу, і осмислення народом своєї історії, і виклики мовної, культурної самоідентифікації – постають ті самі питання, з якими Шевченко звертався до «живих, мертвих і ненарожденних українців»: Хто ми? Чиїх батьків діти?
Звертаємося до мови Шевченка, який зробив нас українцями, а не малоросами, до мови Шевченка, яка не стала історією. Адже це й історія, і сучасність. Шевченкова мова єднає українців усього світу, з усіх континентів. Об’єднувальна, україноцентрична функція (РОЛЬ, МІСІЯ) слова Шевченка незаперечна для світового українства.
Що ж для нас говорить сама поетова мова? Як сприймаємо, прочитуємо твори Шевченка? Власне, історія шевченкознавства відображена в знаковому сучасному виданні – Шевченківській енциклопедії в шести томах. Енциклопедія підсумувала набутки новітнього шевченкознавства, але не поставила крапку в пошуках. Навпаки, вона відкриває можливості нового осмислення феномену Шевченка в історії української культури.
Геній, пророк, великий українець... Часто повторюючи ці слова, ми не замислюємося, що явило світові таку людину? Чи територія України, її природа? Чи мова? А може, час? Вроджений талант? Слушною видається думка видатного сучасного композитора Валентина Сильвестрова: «Батьківщиною для Шевченка була не територія, а мова». Звуки, інтонація, мелодія української мови назавжди стали органічною частиною не тільки його поетичних творів, а й усіх наступних поколінь.
Про мову Шевченка написано чимало праць. Мовознавці-історики мови бачать у текстах Кобзаря зв’язок із книжною українською мовою, з літописними джерелами, текстами Біблії і, звичайно, із реконструйованими тогочасними діалектами. Увагу дослідників привертають незвичні для сучасних мовців фонетична, словотвірна будова слова, граматичні форми, синтаксичні конструкції. Текстологи аналізують правописну практику XIX століття за рукописними варіантами творів Шевченка.
У цій книжці автори бачили своє завдання в тому, щоб розширити, урізноманітнити поліфонічну інтерпретацію поетичних текстів Шевченка, додати свій голос до діалогу про Шевченка як творця нової (сучасної) української літературної мови.
Для нас територія мови Шевченка – це почуттєвий інтелект, який не вимірюється обсягом словника, граматичними й словотвірними формами, а становить той оприявнений у поетичній мові зміст, що перебуває й перебуватиме понад часом. Твори Кобзаря прочитуватимуть нові й нові покоління. Для них розкриватиметься нова естетика Шевченкового слова. І це буде доти, поки звучатиме жива українська мова. Шевченко дав життя нашій мові як Вічності. Його філософія слова розкриває природу людини, для якої спілкування – умова буття на землі, для якої рідне слово – це початок і кінець.
Територія мови Шевченка – це ословлені картини, в яких для кожного слова пензель художника знайшов найкраще, єдино можливе місце.
Територія мови Шевченка – це музика українського слова, яку чуємо в народній пісні і в тих Шевченкових рядках, які важко або й не можна відрізнити від народної пісні.
Територія мови Шевченка – це його неспокійне, невловиме, народжене в розмові з Богом Слово, яке пропікає душі тих, хто торкається таїни мовотворчості поета.
Територія простого й глибоко інтелектуального, новаторського Шевченкового слова розпросторюється і в часі, і в просторі. Ще буде створено багато мистецьких творів, на які надихає авторів поезія Кобзаря, бо в ній живий дух Шевченка, світло й гармонія його невмирущого українського слова».
Монографію «Територія мови Тараса Шевченка» варто прочитати науковцям-філологам, викладачам і учителям української мови та літератури, аспірантам і студентам, щоб в інтелектуальній і емоційній співпраці з авторами ґрунтовної наукової студії дійти висновку: «Геніальна простота Шевченкового слова полягає в органічному сплаві народнорозмовної мови з книжними фольклорними джерелами, що й визначило естетичний канон літературної норми української мови».
