Різдво! Величне свято серця – во ім'я істини і вічності життя

Життя – найвищий благовіст (Віра Китайгородська)

Дорогі рідні, друзі, колеги, студенти!

Щиросердно вітаю Вас і Ваші родини з найвеличнішим святом Різдва Христового! 

Нехай Богомладенець повертає нас до євангельських заповідей, несе Вифлеємське Світло та Боже благовоління
в дім і серце кожної людини, зміцнить нашу Віру й Надію, прикрасить душу Любов’ю. 
Просимо народженого Спасителя, щоб Він захистив, дарував мир і процвітання Україні. 


Замість передмови

Замість передмови

Насолоджуйтеся різдвяно-урочистим словом буковинської поетеси Віри КИТАЙГОРОДСЬКОЇ з поетичних збірок «Ловіння вітру» (2005) і «Безконечник» (2009)

* * *

ТРИПТИХ (уривок)

Паулю Целану

ІІІ

Усі пишуть музику.
Усі пишуть вірші,
Усі малюють пейзажі.
Якби усі цього не робили, –
Було б голо, тихо і самітньо,
І природа ніколи не була б породіллею
За третім снопом, у кукурудзинні,
Де миші теж звили гніздо
І смакують зерном –
Святкують пологи.

Перший вірш

Перший вірш

Перший вірш – се ніби перший вдих,
Коли ти вдихнув земне повітря
І почув – то дихання святих
На землі, нанизаній на вістря.

Ти її заводиш від осі,
Вертиш, як вертеп, між зір і грому.
І стоїть Отець на небесі,
Й колядує Синові свойому.

А його шукають по хатах,
По стайнях, і в кошницях, і в яслах,
По дрібних овечених слідах,
По волічки випряджених пасмах.

Всі шукають: не їдять, не сплять,
Ходять і вистежують, і блудять,
І під снігом землю скородять,
І довіку милують і судять.

А він любить і прощає всіх,
І з вертепом ходить через кладку,
Бо стоїть Отець на небесі
І співає Синові колядку.

* * *

«Різдво. Святе сімейство», художник Олександр Охапкін.
Наколядували снігу і морозу...

Наколядували снігу і морозу...

Наколядували снігу і морозу,
Підпалили небо жаром зусібіч.
Розпустили коси, розчесали лози
І рухнули сани віхолі навстріч.

О, сідайте, пані, ми вас – до альтанки,
Загорніть самшиту золоте руно,
Пригощайтесь, просим: з медом витинанки,
З маком вертитути, із чебрецем – вино.

Виринає з неба зірка: «Гой, дай Боже»,
І виходить місяць – ґазда в небесі –
І його родина, і князі, й вельможі,
І чорниці тихі, і святі усі.

* * *

«Різдво», художниця Ірина Фартух
Заходить стужа, як орда зі сходу темна...

Заходить стужа, як орда зі сходу темна...

Заходить стужа, як орда зі сходу темна,
Як повінь, що впирає в небеса,
Як курява од місяця доземна,
Як віхоли розплетена коса.

І так лягає тонко, тихо, щільно,
Вимощує у просторі гніздо.
Зірницям з ночі падати – невільно,
Невільно шепотітись, бо Різдво.

* * *

«Зимові сни», художник Олег Шупляк.
Ніхто до тебе не прилине...

Ніхто до тебе не прилине...

Ніхто до тебе не прилине
На край роси, на край грози,
Де лиш ікони: Мати з Сином –
Єдині в світі образи.

Вони – по нетрях в хатах білих
Чатують ніверти світів
Від буревіїв знавіснілих,
Від душ запроданих – хортів.

І як за хвіртку скрипне білка,
А чи красіворон мигне,
До молодого понеділка
Ніхто з покуття не зморгне.

Чекає, може, прийдуть люди,
Із церкви, може, під Різдво.
Запалять піч на повні груди,
Націдять воду у відро.

І тихо будуть гомоніти
Про курку рябу, про гніздо,
І будуть схлипувати діти
У вікна: «Гой-дай, гой-дай, Бо..!»

І крижма, видива-верети
Накриють чорний пил доріг,
Сієї писанки-планети,
Що гріє воску білий сніг.

* * *

«Різдвяний дідух», художник Олег Шупляк.
Зірниці достигли у січні...

Зірниці достигли у січні...

Зірниці достигли у січні,
Лиш вітер дихне – і впадуть,
І неба крислатого вічність
Дізнається: в стиглості суть.

Як пахнуть наливом рум’яним,
Що мліє в тісних погребах,
Опівночі, хату у мами
Черкають ріжками о дах.

Їх можна сягти головою,
І пальці зігріти, і ніс.
І кликати їх за собою
На стежку, що в небо навскіс.

Ця ніч – переходів і стрічі,
Побачень, космацьких забав,
Де з неба спускається вічність,
Яку ще ніхто не надбав.

* * *

«Таїнство різдвяних дзвіночків», художниця Катерина Лемешева.
Коли відкрию сім замків...

Коли відкрию сім замків...

Землякам

Коли відкрию сім замків,
А потім відімкну дев’ятий,
Там від осінніх празників
У молодиць набухнуть п’яти.

Що витовкли на данці лід
І замісили чорну шкіру,
І прихилили неба звід
Навиворіт, на вовну сіру.

Ще буде булькати вино
Із льодового винограду,
І не застелене вікно
Світитиме відбиток саду.

Де яблук жовті рудники –
На листю з вирізками терну,
Де світло зносять світляки
І, може, підпалять люцерну.

І закадить дністрівський кум
Під вівать люльку з мендришори,
І заскімлить собачий скум,
Й крисані скинуть осокори.

Я буду знати: се – зима
Свою печать на серце тисне
І стелить сіна крадькома,
Аж поки зірка в яслах блисне.

* * *

Картина чернівецької художниці Марини Рибачук.
Козю, козю, різдвяна Козю

Козю, козю, різдвяна Козю

Людмилі Богдан

Козю, козю, різдвяна Козю,
Цьвох-цьвох гарапником, біжи скорше!
Віштя-гаття, різдвяний Коню,
Фіть-фіть, різдвяний Жовніре,
Горст-горст, різдвяний Баране,
Цимус-цимус, різдвяний Жиде,
Ой чиннику, різдвяний Василю,
Шах-шах, різдвяна Смерте,
Гойда-гойда, різдвяний Боже!
Боже, де ж ти ходиш, Маланко,
Та ж уже всі прийшли,
А ти не можеш вельон убрати,
Качура пасти,
З вирію прилетіти.

* * *

«Різдво», художниця Оксана Збруцька.
В тій горі, там є моє гніздо...

В тій горі, там є моє гніздо...

Марії Матіос

В тій горі, там є моє гніздо,
Потайне, замаяне у руту.
Я туди літаю у Різдво
У нору підскельну, на спокуту.

Там палають тисячі свічок,
Там усе палає: з дна до хмари,
І у мене до світанку строк,
Доки місяць. Коливо. І чари.

Кожна свічка – то моя душа.
То моя, всіма забута челядь,
То пелюстка білого вірша,
То – з Іваном-схимником вечеря.

Йдіть усі. Зустрінемося знов.
Тут, вгорі, зірки, свічки і очі.
Тут гуде своя чернеча кров,
Тут потоки грають проти ночі.

Тут вовни скубуть і пасма в’ють,
І трембіті гладять біле тіло.
Тут – живицю келихами п’ють,
Доки місяць. Доки не жевріло.

* * *

Картина художника Олега Шупляка.
Пливуть розлоги снігові...

Пливуть розлоги снігові...

Пливуть розлоги снігові,
Несуть вінчальні хвилі білі.
Ми тут – різдвяні королі
На коляді у заметілі.

І ніч нам дзвонить перший дзвін,
І сніг тут рипає, як скрипка,
І вівці ходять на поклін,
І кози стукають у шибку.

І душі – кожна по зорі
Збирають тут, по сій ограді.
Ми сеї ночі тут царі
І навіть ворогові раді.

Бо він прийшов на дивину:
Які ми тут корони вбрали,
Якого сіна з полину
Ми настелили на цимбали.

Вони заграють віваті
І трохи «Гуцулки», і «Жоку»,
І всі злетяться до куті
До нас, на гору, на півроку.

* * *

«Різдво», художниця Ірина Фартух.
Життя відміряло без стуку...

Життя відміряло без стуку...

Життя відміряло без стуку
По жмені цвіту і ягід,
По айстрі – на любов і муку,
По рясту – на зелений слід.

Щоб народитися на волю
І мати слово не з казни,
І мати Бога, слави й болю –
Свого! Свого! Не з чужини.

Не на позиченій кареті,
Не в безшелесній мерзлоті...
На чорнобривцевій планеті,
Де в бджіл черевця золоті.

* * *

«Різдво», художниця Ірина Фартух.
Церква в горах

Церква в горах

Драгошу Буджаку

Ця тиха церква угорі –
Нічна відправа,
Смиренних вікон ліхтарі,
Свічок заграва.

І скільки видно догори –
Дерева вбрані,
В гуртах – смереки й явори
В крихкім тумані.

Сам Бог тут службу править цю
В тісній дзвонарні.
І відмикаються сліпцю
Світи надхмарні.

* * *

Картина художника Ігоря Роп’яника.
Ти ще не вийшов із облог...

Ти ще не вийшов із облог...

Ти ще не вийшов із облог
І шепчеш: «Поки?»
Коли помилує нас Бог
За блудні кроки?

Чекай і все тобі зійде,
І честь, і шана.
Й вино черлене, молоде,
Й небесна манна...

І розпрозорів голос твій:
«Подай ми, Боже,
Зори, заволочи, засій
І вижни гоже.

І заміси, і хліб спечи
На скатертину,
І пригорни, і проречи:
«Мій блудний сину,

Ти ще не вийшов із облог?
Шукай причину».

* * *

«Великий млин», художник Олег Шупляк.
Усе кругом вертеп, вертеп

Усе кругом вертеп, вертеп

Усе кругом вертеп, вертеп,
І манівці, й шляхи одвічні,
І ми розхристані у січні,
І цей віками змитий склеп...

Тут хтось молився сотні літ,
Тут хтось мовчав в твердім поклоні,
Тут хтось скресав, як сніг в долоні,
І дивував журбою світ.

Здається, просто: все – вертеп,
Але ніхто не вийде з ряду
Із вікового маскараду, –
І та, що носить в торбі серп.

Молитва за Сидором Воробкевичем

Молитва за Сидором Воробкевичем

Хай рідне слово нам сили примноже,
Святий Боже!

Хай воно буде на янгола схоже,
Святий Боже!

Хай йому серце відчинить кожен,
Святий Боже!

Хай буде розум наш ясновельможен,
Святий Боже!

Хай буде волі шлях наш неложен,
Святий Боже!

Хай наша совість стоїть насторожі,
Святий Боже!

Хай наша віра не йме огорожі,
Святий Боже!

Хай нашу правду небо сокоче,
Святий Отче!

* * *

Картина художника Олега Шупляка.


Хай прабатьківська колядка згуртує нас у щоденній праці, додасть сили, упевненості й радості. 

Христос рождається – славіте! 

Христос із небес – зустрічайте! 

Христос на землі – бадьортеся!


:Доктор філологічних наук, професор
кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.