Не я б'ю – верба б’є, За тиждень – Великдень!
У цей день необхідно молитися, думати про Бога, очистити свою душу й підготуватися до Пасхи
Вертаючись додому з Полтави, задивилася на прутики чорнолозу, що рясно закосичилися оксамитовими сріблясто-синюватими котиками за вікном поїзду. А це ж перша прикмета Вербної неділі! (Цю днину ще називають Шуткова неділя, Квітна неділя, Цвітна неділя, Бечкова неділя, Пальмова неділя, Вербниця).
Відповідно до Священного Писання, у Вербну неділю Син Божий урочисто в’їхав на віслюкові до святого Єрусалиму. Але в’їхав не як Цар земний або переможець у війні, а як Месія, Царство Якого не від світу цього (Євангеліє від Івана 18,36), як Переможець гріха і смерті. Тому в православній церкві свято має іншу назву – Вхід Господній до Єрусалиму.
Усі, хто зі співами зустрічав Його в цей день, чекали, що Чудотворець, який вчора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, виправить усе зле, що відбувалося у світі: усуне несправедливість, приведе свій народ до незалежності й земного царства насолоди. І тільки Він Один знав, що шлях, усіяний нині зеленими пальмовими гілками, веде до Хреста й Голгофи. Уже через кілька днів замість вітальних вигуків «Осанна!» (у перекл. І.Огієнка «Просимо, Господи, спаси!» – ПС. 117:25) від того самого натовпу полетить каміння, крики люті й вимоги, щоб Його розіп’яли. Утім, Син Господній ніс людям Царство Небесне на заміну земного рабства, звільнивши їх від рабства набагато гіршого – від рабства гріха...
Оскільки в наших широтах пальми не ростуть, то слов’яни обрали для себе символічне дерево – вербу, пагони якої розпускаються одними з перших і починають цвісти й зеленіти напередодні цього свята.
В Україні в суботу хлопчики традиційно заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. У неділю священик у церкві освячував їх, і люди несли шутку додому. Повернувшись з відправи, батьки символічно «били» дітей, рідних, близьких і знайомих свяченими прутиками, приказуючи:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень – Великдень!
Будь дужий, як вода,
А багатий, як земля!
Українці й нині вважають, що посвячена верба містить у собі чародійну силу – відганяти від людини все зло, що може спіткати її впродовж цілого року, а натомість давати здоров’я, щастя і благополуччя в родині. До того ж у народі поширилося таке повір’я: щоб «чужа хвороба не причепилася», треба з’їсти 9 бруньок верби. Чи не спробувати?
