14 травня – День Матері – свято любові й поваги

З дитячих снів, з доріг важких і пізніх вернімось тихо до своїх матусь... (В. Васкан)

Коли «всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина», приходить на землю світле свято-пошанівок Материнської Долі. Другої неділі травня, який уважають місяцем Пречистої Діви Марії, діти від усієї душі вітають дорогих мам і дякують їм за нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

Світлий образ жінки-матері оспівували всі українські письменники. Ось читаємо зворушливі слова Яреми Гояна: «Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. І так же тихо воно приходить на вуста – промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. І з букви-крапелинки та звуку-сльозинки народиться одного дня на світ святе слово «м-а-м-а», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як дар Божий, тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилася мати. Це – мить, і це - вічність, бо мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро. А в найтяжчу годину стогоном виривається з грудей тільки одне слово - як остання надія на порятунок: «Мамо!» То подає голос наша душа, то мати захищає свою дитину, і виколисане перше слово немовляти являється із-за завіси літ ангелом-хранителем в образі матері», слово з любові Тараса:

Слово м а м о. Великеє
Найкращеє слово.

У ментальності українців Мати – це передовсім Берегиня, символічна постать жінки із застережливо піднятими руками (їх схематичне зображення спочатку трансформувалося в малюнок тризуба, що його довгі століття вшановували й використовували як оберіг, а згодом, у добу України-Русі, київські князі обрали за герб). Отож про величність свята йдеться в народній пісні, яка дійшла до нас із діда-прадіда:

Ой, я маю три матері, та всі три хороші.
Три матері, три квіточки, як три красні рожі,
Перша мати – Непорочная, як лілея біла,
Із Дитятком – Немовлятком, Пречистая Діва.
Друга мати – це найкраща на світі країна.
Земля наша, наша славна Ненька-Україна.
Третя мати – що ж про неї гарного сказати?
Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати.
Ой, маю я три матері, та всі три хороші.
Три матері, як три квітки, як три красні рожі...

В Україні День Матері відзначають, починаючи з 1999 року. Утім, це ще й міжнародне свято, що бере початок з американського штату Вірджинія, з далекого 1914 року. Його ініціатором була Анна Джервіс із Філадельфії, яка рано втратила матір і боляче пережила цю трагедію. У 1908 році молода американка вирішила відзначати День Матері в школі, де вчителювала, а через чотири роки Конгрес США за її зверненням видав декрет про щорічне святкування Дня Матері. Слідом за США, другу неділю травня оголосили святом ще 85 країн, тоді як понад 30 держав відзначають його в інші дні (наприклад, у Польщі – 26 травня).

Колись українці мали за звичай зберігати зрізані на Мамин день яблуневу й вишневу гілочки й передавали від покоління до покоління таку легенду про матір і її доньку: «Таке рідко кому випадає, а тут не дав Бог дівчині дитятка. Не раз бідкалась стара мати: «Я б і серце своє віддала, аби онучків мати». А донька лише мовчки кивала головою. Почув ці благання Вітер-старець, який усі таємниці людські знав, і звістив він жінкам, що по смерті матимуть те, чого так палко благали. Згодом-таки здійснилося це віщування, але як! Старша жінка, яка могла б стати бабусею, у вишню перетворилася, зі своєї крівці ягідки родить та в серці  сумні зернятка-камінчики ховає. А вродлива донька, у житті діточками обділена, щороку плекає їх, відколи яблунею стала…». Напевне, тому цього дня на материнських могилах з’являються дві гілочки – вишнева і яблунева, поставлені у склянку з водою та зерном, зігріваючи душу пам’яттю про найріднішу й найдорожчу людину.

Тож цього травневого дня у будь-який спосіб поспішаймо до рідної домівки, щоб разом із усміхненою ненькою або з її світлим незабутнім образом обійняти яблуню, пригорнути вишневі віти й уклонитися зеленому вінку землі – барвінку. На родинне добро й ласку. На любов. В ім’я продовження життя.