13 травня – День Матері: Найдорожчий в житті оберіг

Вороним конем схиливсь до мене вечір
І поклав до ніг сідло молодика,
А мені здається, чую, як на плечі
Лагідно лягає мамина рука.
Як мої літа, розбіглися дороги,
Скільки б їх не знав, та є одна така, –
Та, що найдорожча, та, що від порога,
Де благословила мамина рука.

На своїм віку я бачив рук немало,
Добре знаю теж, у недруга яка.
Та коли я падав, завжди піднімала
Трепетна і ніжна мамина рука.
Щастя у житті, коли кохана любить,
Серце зогріва любов її палка,
Та ніхто ніколи так не приголубить,
Як ласкава й вірна мамина рука.

Мамині руки – колиска моя,
Хліб у долонях, що сонцем сія,
Крила мої у годину розпуки –
Мамині руки, мамині руки.

Михайло ТКАЧ

Квіти
Сьогодні у росах,
Пахне
Трояндами день.
Вельон
Лягає на коси,
Доня від мами іде.

Все
Розказати не можна,
Що на душі
У цю мить.
Мамине серце –
Тривожне,
Мамине серце
Болить.

Щастя
Дитину чекає,
Радість
Рум’янцем горить.
Мама
Від щастя співає,
Тільки
Щось в грудях щемить.

Так
Воно здавна буває,
Вічні
закони століть:
Діти
З гнізда вилітають –
Мама
З тривоги не спить.

Василь ВАСКАН

Моя маленька дівчинко-лелітко,
Ти берегиня нового життя,
Найкраща в квітнику моєму квітка,
Моє продовження, надія, майбуття.

Ти ждеш дитя, так я тебе чекала.
Твій день народження – великий день для всіх.
Хай дім наш доля навіть не злякає,
Про щастя ж свідчить хай дитячий сміх!

Прошу Мадонну й Бога щохвилини,
Хор ангелів, святих і добрих фей,
Щоб радістю було дитя в родині,
В житті щасливе й краще із людей!

Цей день народження у тебе особливий,
Серця два ваші б’ються в унісон.
Хай прийде легко в світ дитя щасливе
Й життя складеться як прекрасний сон!

Ніна МАТЕЙЦЕВА

Мамо!..
Місяць знав твої пісні напам’ять,
Коли ми їх ще не розуміли.
Тоді пісня колискова, мабуть,
В місячнім промінні посріблилась,
Щоб тепер вплестись в твоє волосся
Згадками ночей, що недоспала,
Згадками про зиму ту чи осінь,
Коли нас в дорогу проводжала.

Мамо!..
Це в руках твоїх, що хлібом пахнуть,
Пісня та зродилася, мов зерно.
Ми по світу розлетілись птахами,
Та в твоє чекання ми повернемось.

Мамо!..
Як зійдуть сніги навколо хати
Й зацвіте чекання те бузково,
В сни до нас прийде і буде звати
У твоє безсоння – Колискова.

Ніна ЦАРУК

Ой веселики у небі голосні
ізронили на подвір’ячко пісні.
Вийшла мати виглядати, як летять,
може, з вирію вертаються літа?

А хто знає, а хто скаже, чи вони,
чи пливуть у небі літечка-човни? –
Сиві крила, білі весла і пісні –
а чи сльози, а чи грози навесні?

Ой верталися, не сіли у дворі,
тільки крилонька шуміли угорі.
А чи хату не впізнали, чи село,
чи боялися натужити крило?

Та сідайте, журавлята, у саду,
я посіяла травицю молоду...
Ой високо сива зграя проліта –
Не вертаються із вирію літа.

Віра КИТАЙГОРОДСЬКА

Не чекай мене, мамо, додому,
Я у рідний не вернуся край.
Не виходь ти на стежку знайому,
Коли в полум’ї весь небокрай.

Наша липа любима одквітне –
Білим цвітом на землю сипне.
І калина, і квіти привітні
Будуть згадувать часто мене,

Як ми їх задушевно любили
І плекали квітки на грядках,
Що весною з тобою садили
І якими я марив у снах.

Все лишаю з печаллю і сумом.
Хай буяє, хай квітне земля!
Лиш твою віковічную думу
Хто розвіє, о мамо моя?!

Степан БУДНИЙ

Мамо,
Мушу дуже високим бути,
Щоб дотягнутись до вашої висоти –
Прощати синам і не вимагати пробачень...

Мамо,
Мушу дуже високим бути,
Щоб, наслухавшись мови ласкавої,
Не стати безмовним відлунням...

Мамо,
Мушу дуже високим бути,
Аби за вами іти безупинно
Нашим тривожним всесвітнім безсонням...

Мамо,
Мушу дуже високим бути,
Аби зрозуміти надії і помисли ваші:
Уміння народжувати і тяжке неуміння ховати...

Мамо,
Мушу дуже високим бути,
Аби ви не схилялися низько,
Цілуючи сина.

Микола БУЧКО

Запекло. Заниділо. І стихло.
Та чого ж мовчиш і хто ти є?
Бачу: листя світиться – достигло, –
І туман над лігвом устає.
А того, що так впекло – не чути.
Ворухнуся – може, защемить?
Дихає хтось дивний, ніби смуток,
Близько, під осінніми дверми.

Відчиняю філігранну браму,
Розгортаю крилами туман,
Там стоїть моя тендітна мама,
А за нею – цвіту океан.

Віра КИТАЙГОРОДСЬКА

Я теж чую, мамо хороша,
Що стихнув за вікнами вітер.
Я бачу, як біла пороша
На соснах розвішує квіти.

Як голі і босі берези
Тремтять від морозу і чахнуть.
А квіти сіяють, як леза,
Сіяють, та зовсім не пахнуть.

Ти зараз заходиш до класу,
Цікаве щось дітям читаєш.
І, книгу згортаючи, часом
Тривожно чогось наслухаєш.

Чи він не іде по дорозі
З дорожнім своїм чемоданом,
Чи справді ось-ось на порозі
Не з’явиться син довгожданий.

...Покірний нам шлях простелився
Під ноги зелених вагонів,
А я крізь вікно задивився
У даль степових перегонів.

Десь там, за одним з поворотів,
Село і пісок доокола...
Десь там ті знайомі ворота,
До болю знайома школа.

Анатолій ДОБРЯНСЬКИЙ

Далеко я у світі загубився,
Без тебе, мамо, важко тут мені...
Та раптом віщий сон мені наснився,
Що кличеш ти, бо сумно без синів.

Зібрався швидко я в дорогу рано,
І вже не йду, а нібито лечу,
Щоб загоїти всі тривоги й рани
І захистити серце від плачу.

Долаю шлях крізь віхоли і грози –
Так лиш сини спішать до рідних мам,
Бо хто її гіркі осушить сльози,
Як хусточку я білу не подам.

Вже й дома я, і десь позаду лихо,
Мене зустріла мама, як завжди.
Перехрестила й пригорнулась тихо
І вже нема ні лиха, ні біди.

З дитячих снів, з доріг важких і пізніх
Вернімось тихо до своїх матусь –
Чи до живих, чи до могилок їхніх.
...Чекай, матусю, вір, що повернусь.

Василь ВАСКАН

Перед матір’ю й храмом стають на коліна,
Бо в людини немає більш інших святинь,
З Новим роком і щастям тебе, Україно!
І весь твій родовід від дніпровських княгинь.

Завива вітрогон у байраках над степом,
З ним хурделиця вкотре, іде під вінець.
Так нам в церкві колись преподобним сонетом.
Старий дяк відспіва той одвічний кінець.

Загубилися ми в цьому хаосі часу,
В цій безмежності нас начебто й не було.
Та либонь найцінніше за всякі прикраси,
Була б ти, і цей світ, який весь замело.

І лежить у снігах та єдина дорога,
По якій, ідучи, розминемося ми,
І не стане тут нас, як ось інею цього,
Ні обіймів, ні сліз, ні цієї зими.

Микола ЮРІЙЧУК