Погляд студентської молоді на мовне сьогодення

Як воду п'ю із чистої криниці, з-поміж людей вишукую слова. І наша рідна мова-чарівниця у віршах повнозвучних ожива (Л. Савчук)


На наших очах відбувається життя.

Невидющими очима-фарами блимають автомобілі, стрімголов біжучи за невидимою метою. Поруч височіють химерні роги тролейбусів, які стомлено похитуються ще на початку робочого дня. Десь у небі блідне пухнастий слід від літака. Буденність – одним словом.

Уявімо, ніби ми пасажири одного з цих здобутків прогресу. Чи малює уява картину усміхнених облич? Чи видно бодай один невимушений порух, який є ознакою того, що людина відкрита для спілкування? На черзі наша негативна відповідь. Які ж барви використовує наша уява, аби зобразити цей епізод? Та чи взагалі потрібні барви, щоб передати цей настрій? Силу-силенну непривітних, набурмосених облич (усіх як одне) можна зобразити і чорнилом, декількома різкими штрихами, не вигадуючи для кожного родзинки. Та головна небезпека причаїлася біля вуст. Вони стиснуті міцно та надійно, без натяку на «урочисте відкриття». Лише інколи лунає байдуже «передайте за проїзд», а ще рідше вловлюють вуха «будь ласка». Здатність безтурботно «існувати» в громадському транспорті нині мають лише лайливі слова, які неодмінно супроводжують кожен недбалий наступ на ногу іншого пасажира.

Спокійніші громадяни лише намагаються не озиратися надмірно, прагнучи доїхати до своєї зупинки якнайшвидше. Молодь взагалі розв’язує проблему одним дотиком до сенсорного екрану, де можна поринути з головою в курйозні новини, фотогалереї, листуватися, уживаючи прості односкладні речення, не обтяжені особливим сенсом. У світлі цього нам не спадає на думку, що між нами, такими різними і не зацікавленими одне в одному, може бути бодай краплина спільного. А ми тим часом звемося нацією. Народом.

avtor

Турік Олександра,

студентка 401 групи філологічного факультету ЧНУ імені Юрія Федьковича

Приїхали на пункт призначення. Проходимо повз крамниці. Велетенськими літерами: «У НАШОМУ МАГАЗИНІ ВИ МОЖЕТЕ ПРИДБАТИ РЕЧІ У РОЗСТРОЧКУ!». Знаю, що неправильно, але яка мені, власне, різниця? Гадаю, що давно минули ті часи, коли неквапливо походжали поважні панянки, ошатно вбрані для зустрічі з кавалерами, і боялися здатися недостатньо освіченими, тому й усіляко намагалися стежити за правильністю своєї вимови. Якщо вже й реклама відверто нехтує правилами української мови, то чому я маю прискіпуватись до цієї дрібниці? Йдемо далі. Навряд чи зараз на тебе звично відреагують, коли ти наспівуватимеш українську пісню, бо в усіх у навушниках заливається співом якийсь іншомовний голос. Переводимо погляд на екран чийогось смартфона. Соціальні мережі вщент наповнені інтернаціональними «хештегами», «мітапами», «лайками» та «івентами». Цікаво, що іноді ми краще розуміємо значення цих слів, ніж, скажімо, таких: «ластовиння», «люстерко», «клаптик», «філіжанка», бо останні звучать для нас, немов вирвані з контексту якогось твору чи з вивіски кав'ярні десь у Львові. До речі, Львовом захоплюємось, особливо вишуканістю мови тамтешніх жителів. Розповідаємо з нечуваним захватом, немов про іншу країну. А перебуваючи в захваті, ми кажемо зазвичай «чьотко» замість «неймовірно». Та й забуваємо казкову подорож. Погодьмося, це «тру сторі», що в перекладі нашою мовою означає «правдива історія».


shevchenkoРаніше за ті слова, які тепер звучать чудернацькими та ніби «не на слуху»,
боролися отамани української мови.
Дивно було б не згадати славнозвісний портрет Кобзаря
над дошкою в класі української мови та літератури:

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!


frankoНеможливо оминути увагою непересічну постать
Івана Франка:

«Ми мусимо навчитися чути себе українцями –
не галицькими,
не буковинськими українцями,
а українцями без офіційних кордонів».


ukrainkaПсевдонім Леся Українка
красномовний, а слова її – невмирущі:

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?


rilskiyТемі рідної мови присвятив поетичні рядки
Максим Рильський:

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.


Прикладів з літератури можна наводити безліч. На додачу згадуємо сухі та безжальні факти, які, як запрана пляма, залишаються на історії становлення та розквіту нашої мови. Під зухвалу та невиправдану заборону горезвісного Емського указу (1876) потрапили всі, хто прагнув ставити українські театральні вистави, влаштовувати концерти з українськими піснями, ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу, перекладати чужоземну літературу українською, викладати українською мовою в початкових школах.

Кров холонула й закипала в жилах наших пращурів, коли над мовою скоювали таке невігластво. Підіймався національний дух, єдності в боротьбі міг позаздрити кожен. Ідея мала нездоланне підкріплення. Ніхто зайвий раз не питав про національну ідентичність та свідомість, тому що титанічні зусилля докладалися для того, щоб їх обстояти.

Було б несправедливим констатувати, що наша нація нині цурається рідної мови, а ситуація настільки критична, якою вона була раніше. Серце нашої мови не перебуває в передінфарктному стані, якщо згадувати цитату видатної майстрині співочого слова Ліни Костенко «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Проте, якщо маємо на увазі підтримання так званого «мовного здоров’я», то тут можуть поставати певні суперечки. Неграмотність, перенасичення популярними інтернаціональними словами, які витісняють питому українську лексику, та банальна лайка – усе це шкідливі звички, що справді можуть призвести до захворювань, а в нашому разі йдеться про культурний занепад і збіднення української мови.

Окрім уже згаданої вище цитати, Ліна Костенко зазначає: «У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються».

Нашому поколінню справді є, над чим замислитись. Вибір стоїть перед нами: чи озиратися з подивом на того, хто попросив «клаптик паперу», а не «бумажку»? чи бути тим, на кого озираються, але точно впевненим, що все було сказано правильно?


pero

Як воду п'ю із чистої криниці,
З-поміж людей вишукую слова.
І наша рідна мова-чарівниця
У віршах повнозвучних ожива.

Цвіте, як квітка маку серед поля.
Дзвенить, як пісня пташки чарівна.
І хоч нелегка в Україні доля,
Та вірю все ж відродиться вона.

І буде людям Україна – мати,
Не мачуха, якою нині є.
І мову рідну будуть шанувати,
Як найбагатіше надбання своє.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...