06.01.2019_1.jpg

Святвечір: Серця людські пошукують обнови

І знову душу втомлену збудили ті рідні співи гомінких коляд про Рождество Небесної Дитини, що кривду згнобить і сокрушить ад (Юрій Шкрумеляк)

 


Традиції Святвечора

Наша нація дуже стара і почала творити свою духовну культуру, що носила виразний плугово-землеробський характер, далеко до християнської доби. Обожнюючи сонце як життєдатну силу, яка пособляє всім земним достаткам і врожаям, наші предки вже з давніх-давен влаштували в його честь культові святкування, залежні від сонцестояння протягом року.

Особливе значення мало зимове сонцестояння, коли дні перестали меншати й почали поступово більшати. Цей день вважався народженням сонця і святкувався з особливою урочистістю, влаштовувались різні ігри та готувались ритуальні страви.

Сонцестояння протягом року наші предки зображували хвилястою спіралею, яка безперервно розвивалась і завивалась, як і сонця обороти то більшали, то зменшувались. Цю хвилясту спіраль подибуємо на глиняних посудах т. зв. трипільської культури вже три тисячі років до Христа. Вона збереглась під назвою «безконечника» в народному мистецтві, особливо на наших писанках та вишивках. На думку українських етнологів, хвиляста спіраль у різноманітних її комбінаціях грала визначну роль при обрядах весняного сонцестояння. Її роль в зимовому циклі ще досі не досліджена.

Зустріч староукраїнської культури з християнством була зустріччю двох різних культур, які з часом злилися в одну нерозривну цілість. Це поєднання можна зважити в останках обрядів та вірувань, що їх наш народ додержує й тепер, особливо при зимових та весняних торжествах, як Різдвяні та Великодні свята. Багато дохристиянських вірувань збереглося і в наших колядках, що їх співалось колись в честь народження сонця, а тепер – народженого Христа. Приспів: «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився», – співається в колядках, причому трудно розібрати, чи тут бесіда про народження прадавнього Дажбога, чи Бога – Христа, як духовного Сонця.

05.01.2019 2

Корнило Ластівка, 

буковинський письменник, етнограф, фольклорист і священик;1930 р. закінчив Чернівецький університет 

День Святого Вечора – це особливий день. З давніх-давен наші люди створюють магічними актами, обрядовими піснями, обильною їжою та всією обстановкою уявлення багатства, миру й домашньої згоди у своєму домі. На святу вечерю, при якій всі члени родини повинні бути разом, приходить у гості сам Даж-Бог в своїй астральній трійці, так як це співається в колядці:

Пане господарю, вставай з постелі!
Вставай з постелі, відчиняй двері, –
Буде до тебе троє гостей,
Троє гостей, троє радостей:
Ой первий гостю – дрібен дощику,
А другий гостю – ясний місяцю,
А третій гостю – яснеє сонце.

Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду; навіть мертві родичі і безвісті загинулі, мають в цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом, – пише О. Воропай в своєму етнографічному нарисі «Звичаї нашого народу», – Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставлять для них кутю та узвар на вікнах, розкидають біб по кутках, залишають немиті ложки та миски після вечері, – «щоб душі могли лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце, – щоб не придавити собою мертвої душі.

Господар запрошує всі мертві душі на Святу Вечерю. Він бере миску з кутею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем навколо столу». Потім ставить миску на стіл, а сам з цілою сім’єю стає на коліна і молиться за померлі душі. Після молитви, господар передає миску з кутею господині, а ця ставить її на стіл і родина починає вечеряти (О Воропай: «Звичаї...», ст. 72–73).

Таким чином обряд Святої Вечері символічно об’єднує людей одного роду, а в загальному значенні всіх людей однієї крові, одного народу. 

0 diduh 06

«Дідух» – пшеничний сніп, поставлений господарем на почесному місці, на «покуті», символізує дух родоначальника, що живе між своїми людьми, своїм родом. Первісна людина була керована впливами свого предка. Кров родоначальника жила і діяла і сред потемків і нащадків.

Це був непереможний голос крові, який символізує родову спільноту, що продовжується і передається з роду в рід. Це – життя традиції, яка переживає тисячоліття і творить сильний фундамент, що пов’язує сучасність з минулим. Тією ж традицією об’єднуються племена однієї крові в одну націю.

Стародавні звичаї, які виконуються однаково на всіх українських землях, слугують за приклад єдності всіх українських земель, себто їх соборності. Де б тільки не жив український народ, навіть коли б він був поділений штучними державними кордонами, скрізь однаково виконуються святвечірні обряди, співають колядки, ва­рять кутю і узвар, ставлять на покуті сніп пшениці – дідуха. Оця тільність звичаїв і традицій слугує класичним прикладом, так само ик і спільна мова, – або може й ще більше, – єдності нації.

В кінці зостається ще питання, чи сьогодні, в добі розщеплення атомного ядра, ракет та міжпланетарних польотів, в віці жорстокої реальності, яка не знає минулого, тільки майбутнє, – чи в цім часі буде доцільним відтворювати романтику старовини і святкуючи Різдво, оживити давні звичаї, які залишили нам наші предки? Мабуть, найкращу відповідь дасть нам одна з заповідей Господніх, яка звучить: «Шануй батька свого і матір свою, щоб в довголітті жив ти на землі!».

Отож пошана до батьків, до роду, до нації, – є повністю передумовою збереження свого життя та національного довголіття. Щоб запобігти денаціоналізації, треба нам передусім шанувати своїх батьків, своїх предків, – а найкраще вшануємо їх таким способом, що вони нам залишили і передали. Залишення наших традицій – це загроза нашої національної смерті. Коли метою радянської держави є злиття всіх націй, а передусім винародовлення української нації, то насамперед вона намагається вбити в народах їх традиції, їх давнину, починати свою історію від «жовтневої революції».

Тому і ми вирізьбимо собі в нашому живому серці кривавими буквами вищезгадану Божу заповідь, яка велить шанувати своїх
батьків і своїх предків. Пошана до нашої традиції, до нашої мови, до наших звичаїв і обичаїв, стане нам певним поручництвом нашого
національного довголіття серед інших народів.  

1
2
3
4
5
6
7
9
10
11
12
13

Співаймо буковинські колядки, що «відзначаються не тільки своїм давнім походженням, маючи тільки християнське забарвлення, але й незвичайно живими поетичними образами» (К. Ластівка).

На святий Вечір, та й добрий вечір,
На святе Різдво, та й на Рождество!
Гой дай, Боже! Що ґазда діє?
– Золото сіє, Золото сіє, срібло палає.
Срібло палає, коня сідлає,
Коня сідлає, конем їхає,
Конем їхає, скали лупає,
Скали лупає, церкви будує,
Церкви будує з трьома верхами,
З трьома верхами, з трьома хрестами.
З трьома хрестами, з трьома вінками,
З трьома вінками, з трьома дверцями.
У перших дверцях – зірниця сходить,
У других дверцях – зорі зоряють,
У райських дверцях – сам Господь ходить.
Ой ходить, ходить, в дзвіночки дзвонить,
В дзвіночки дзвонить, три служби служить:
Першу службочку – за ґазду цего,
Другу службочку – за цю ґаздиню,
Третю службочку – за худобочку,
За худобочку, за роговую...

06.01.2019 16

Вінчуємо вас по тисяч раз,
Вінчуємо вас, та й вашу хату,
Вінчуємо вас, та й вашу ґаздиню,
Вінчуємо вас, та й ваші діти,
Вінчуємо вас з цими святками,
Вінчуємо вас з щастям-здоров’ям,
Щастям-здоров’ям, з цими святками,
З цими святками, бисте дочекали
І нарік цеї днинки! Гой дай, Боже!


 довідково:

Ластівка К. Рахманський Великдень : збірник / упорядкування, вступна стаття, література, примітки та покажчики канд. філол. наук, доцентів Василя Костика та Любові Костик. – Чернівці : Зелена Буковина, 2008.  [196 с.] – С. 18–20; 23–24.

Збірник Корнила Ластівки «Рахманський Великдень» містить статті з укра­їнської фольклористики та етнології, а також зразки фольклорних текстів, записаних на Буковині. У другому розділі представлено літературно-кри­тичні розвідки про діяльність Ю. Федьковича, С. Воробкевича та Д. За­гула. Зроблено огляд літературного процесу краю другої половини XX ст.

Для фольклористів, етнологів, літературознавців та всіх шанувальників рідної культури.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Перейти

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Перейти

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Перейти