Зробив мене ти вчителькою, Боже, та вклав у мене замисли Життя...
Магічно прозвучить шкільний дзвінок – І в клас зайдемо знов, немов уперше! (Володимир Присяжнюк)
І збоку цей день виглядатиме раєм…
Цілунок залишить Господь на чолі…
За те, що ми інколи навіть згораєм,
Щоб світ засвітився… Бо ми – ВЧИТЕЛІ…
А світ, він нерідко літає й на мітлах.
І ми в нім буваєм і добрі, і злі.
Ви кажете навіть, що воїни світла?
Ні, світимось просто... Бо ми – ВЧИТЕЛІ…
І кожен, як подив, у тому світанні...
Яких ще фанфар і яких нагород?
Із наших світань виростає в дитині
Людина і Всесвіт, Господь і Народ...
(Богдан ТОМЕНЧУК)
Учительська доля барвистіша, ніж саме життя... Є в ній усе: сльози радості й гіркота невдач, найвищі злети духу – аж до запаморочення від висоти – та сірий туман буденності, свіжий вітер змін і тягуче відчуття спокою. Про ВЧИТЕЛЯ натхненно написав Симон Соловейчик: «Він актор, але його глядачі і слухачі не аплодують йому. Він скульптор, але його роботи ніхто не побачить на виставках. За потреби він лікар, але його пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не завжди бажають лікуватися. Де ж йому взяти сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи». Безперечно, так. Але вчителі до цих двох чинників додають ще МОЛИТВУ, яка «своєю силою перемагає єство» (Іоан Золотоуст). Не суть важливо, чи звертаємося ми до Бога в прозі, чи поетичними рядками. Основне – мати таку нероздільну віру, щоб дякувати Богу й просити Його всім серцем і всіма помислами з повною довірою.
МОЛИТВА ВЧИТЕЛЬКИ
Габріела МІСТРАЛЬ, учителька,
чилійська поетеса,
лауреат Нобелівської премії
Господи! Ти, Хто вчив нас, прости, що я вчу, що ношу звання Вчителя, яке Ти носив на землі.
Дай мені єдину любов – до моєї школи: хай навіть опік краси не зможе викрасти в школи мою єдину прихильність.
Учителю, зроби мою старанність постійною, а розчарування – минущими. Вирви з душі моєї нечисту жадобу помсти, яка все ще тривожить мене, дріб’язкове прагнення протесту, що з’являється в мені, коли мене ранять. Нехай не печалить мене непорозуміння та не засмучує непам’ять тих, кого я вчила.
Дай мені стати матір’ю більше, ніж самі матері, щоб, як і вони, любити й захищати те, що не плоть від плоті моєї. Дай мені перетворити одну з моїх учениць у мою найдосконалішу поезію та залишити в її душі найпроникливішу мелодію на той момент, коли вуста мої вже не співатимуть.
Покажи мені, що Твоє Євангеліє можливе й у мій час, щоб я не відмовлялася від щоденної та щогодинної битви за нього.
Осяй мою народну школу тим сяйвом, що розцвітало над хороводом Твоїх босих дітей.
Зроби мене сильнішою, попри мою жіночу безпорадність, безпомічність бідної жінки: дай мені зневажати всяку нечисту владу, всяке насилля, якщо лише воно станеться не з Твоєї волі, яка осяває моє життя.
Друже мій, будь зі мною! Підтримай мене! Часто, дуже часто поряд зі мною не буде нікого, крім Тебе. Коле моє учіння стане чистішим, а моя правда – пекучішою, мене покинуть світські люди, але Ти, Ти пізнав безмежну самотність і беззахисність, і Ти пригорнеш мене тоді до серця свого. Лише в Твоєму погляді я шукатиму насолоду схвалення.
Дай мені простоту й дай мені глибину: порятуй мій щоденний урок від складності і порожнечі.
Дай мені відірвати погляд від ран на власних грудях, коли я входжу до класу вранці. Сідаючи за робочий стіл, я відкину свої дріб’язкові матеріальні клопоти, свої мізерні щогодинні страждання.
Хай рука моя буде легкою, коли каратиму, і ніжною, коли пеститиму.
Зроби так, щоб мою цегляну школу я перетворила в Школу Духу. Хай серце моє буде там міцною колоною, а моя добра воля – щирим золотом.
І нарешті, нагадуй мені з блідого полотна Веласкиса, що наполегливо вчити й любити на землі – це означає прийти до останнього дня зі зраненими грудьми, у яких палатиме ЛЮБОВ.
1945 рік
МОЛИТВА ВЧИТЕЛЬКИ
Марія ТИТАРЧУК
Зробив мене ти вчителькою, Боже,
Та вклав у мене замисли Життя.
Із часом трохи їх відкрити зможу,
Якщо мені даси на майбуття.
Великий Боже, дай мені любові,
Бо без любові навіть в’януть квіти.
Та дай мені велике тепле серце,
Щоб всю любов свою могла вмістити!
Давай мені Ти мудрості доволі,
Щоб настанови були, як мета.
Коли формує вчитель чиїсь долі,
Щоби не докучала суєта.
Ще прошу я далекоглядність серця,
Щоб успіх і талант передбачати.
Та сили дай мені побільше,
Щоби дітей від горя захищати.
Не дай мені озлобитись на людство,
Бо всі не зрозуміють мій порив.
Щоб від образ в душі не стало пусто,
Щоб я прощала й Ти мене простив.
Та не зроби нещасною, я прошу,
Щоб лихо не затьмарювало світу!
Тому, що від знедолених у горі
Завжди страждають чимось людські діти!
Та дай мені просте жіноче щастя:
Коханою закохано прожити.
І дай здоров’я ще на довгі роки,
Щоб поруч всіх щасливими зробити!
У час важкий тривоги, неспокою
Торкнись мене чи думкою полинь!
Ти будь зі мною, буду я з Тобою!
За все я вдячна, Боже мій! Амінь!
ПРИСВЯТА ВЧИТЕЛЮ
Дорогі Вчителі!
Вельмишановні Освітяни!
Високоповажані Викладачі!
Щиросердно вітаємо Вас із Днем знань!
Бажаємо, аби ніколи не покидало Вас професійне натхнення та наснага.
Будьте щасливі у праці й творчості, у сімейному житті, у взаєминах із друзями й колегами,
у своїх захопленнях і здобутках! Дай, Боже...
P.S. У нашому матеріалі використано фотографії вчителів і учнів Буковини, що їх узято з відкритих джерел.
Доктор філологічних наук, професор,
завідувач кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
