Ірина Вільде: Ім’я моїй батьківщині – Буковина

«Мені часто снилися такі томливі сни, що я маю їхати на Буковину, йду на вокзал, беру квиток, і в останній хвилині втікає мені поїзд...» (З листа Ірини Вільде)

«Щоб увійти в безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий – перед історією», написала в «Окрушинах» Ірина ВІЛЬДЕ (за лінією батька, письменника та культурно-освітнього діяча Дмитра МАКОГОНА, вона була галичанкою, за лінією матері, Адольфіни ЯНУШЕВСЬКОЇ, – буковинкою). Сама Дарина Дмитрівна Макогін (у заміжжі – Полотнюк) обидва іспити склала на «відмінно». Уже «її рання мала проза не лише засвідчила з’яву у вітчизняній прозі нової високоталановитої авторки, яка в непересічних оповіданнях, новелах, етюдах і ін. опоетизувала високі душі й устремління, але й стала результативною, ідейно-художньо значущою в подальшому розвитку рідної красної словесності» (Наталія МАФТИН).

Із-поміж багатьох своїх творів Ірина Вільде в усі часи на творчих зустрічах виконувала патріотичну мініатюру «Моїй Буковині», яку сучасні літературознавці вважають «живлющою купіллю для національного духу читачів». Для твору характерні композиційна та художня довершеність, емоційна наснаженість, прекрасна образність, переважання мажорних тонів і яскравих барв. Мініатюра поділена на чотири абзаци, що мають кільцеве обрамлення, що увиразнює глибинність і болючість почуттів Я-письменниці.

Осіння палітра життя буковинського художника Ярослава БАЛАНЕЦЬКОГО

Моїй Буковині

Ірина ВІЛЬДЕ
1936

В моїй батьківщині під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду ще колись ними ходити?) навантажені хлібом вози. По досвідках скриплять колодязі, а вечорами линуть сині димочки до неба, як сама молитва. В моїй батьківщині... але ви цього не знаєте...

В моїй батьківщині осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду, підхмелена на весіллях, розспівана на толоках. Але ви цього не бачите.

У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі так близько над землею, що можна говорити до них і чути їх мову. В моїй батьківщині ... але ви цього не чуєте...

У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявій голівці. У моїй батьківщині... Але пощо я буду говорити вам про неї, коли ви не тужите за нею, коли вона вас така далека й така недійсна?..