Чернівці: Це місто створене для раювання

 Мені судьбою стала ця земля, тут все моє – легке й тяжке, мов брила... (Тамара Севернюк)

Поняття «чернівецької толерантності» – це щось невловиме, що буквально витає в міському повітрі: над банями церков, шпилями костьолів, шестикутними зірками синагог, склепами вірних усіх конфесій і тих, хто поклонявся земним ідолам, над дахами народних домів і головами місцевих інтелектуалів та політиків. Це аура, яка оточує місто, оберігаючи його мешканців від перунів і градобоїв, які раз по раз постають на політичному небокраї. /.../ Примха історії зібрала на одному кораблі русявих і брюнетів, вусатих, бородатих, пейсатих і бритоголових, з очима, як блакить, й очима, як мигдаль, хрещених і обрізаних, тих, що вимовляють «смішно» одні звуки, і тих, що взагалі не вимовляють інші, тих, яким смакують борщ і сало, і тих, яким – щі, і тих, яким – мамалига, і тих, яким – маїна, і тих, яким – пепсі… Ми всі, такі різні, приречені долею подорожувати разом на невеликому суденці, який кожен називає на свій лад: Чернівці, Черновицы, Cernauti, Czernowitz, Czerniowce. І марно переконувати одне одного, що хтось із нас спотворює топонім. Адже зміст у цю назву кожен вкладає той самий – «МАЛА ВІТЧИЗНА» [Житарюк Н. Буковинська «шіфа» під вітрилами толерантності  / Наталія Житарюк  // «День», №178, 4 жовтня 2008; http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/bukovinska-shifa-pid-vitrilami-tolerantnosti].

Малою вітчизною стали Чернівці й для Тамари СЕВЕРНЮК, відомої буковинської письменниці та публіцистки. «Своє поетичне обдаровання вона привезла ще молодою студенткою з подільського Старокостянтинова – що на Хмельниччині – до буковинської столиці, де пройшли роки її навчання в університеті, літературно-поетичного росту та довголітньої праці як журналіста. У Чернівцях, на Буковині, Тамара Севернюк пустила глибокі корені, перейнялася долею цього краю, вглибилася в тутешнє українське довкілля, буковинське минуле, збагнула багатогранність тутешньої культурної атмосфери, де відбулося в минулому стільки інокультурних перехрещень (українці, румуни, німці, євреї, липовани (росіяни-старовіри), поляки, наші лемки й словаки)», – написала Анна-Галя ГОРБАЧ, літературознавець, перекладач, член Національної спілки письменників України (Берфурт, Німеччина).

tamara severnuk

Насолоджуємося поетичними рядками нашої славної краянки, що їх опубліковано 2008 року у видавництві «Золоті литаври» в ошатному виданні «О, Чернівці, оаза дивини...» (за сприяння Чернівецької громадської організації «Фонд Чернівці-600». Голова – Володимир ІЛАЩУК). 

Біблійна Мекка…

Біблійна Мекка…

Це давнє місто…
Площі… Храми ці…
Мінливих віх несмертні силуети.
Це наше місто. Наші Чернівці –
Біблійна Мекка
Всіх митців й поетів.

Це – сивий лірник,
Той, що гранить час.
Торкне струну
І мовчки стулить очі,
Він бачив світ… І знає все про нас…
Хоча не мовить всує слів пророчих.

О, Чернівці!
Оаза дивини!
І тих глибин – де вічність, а не – дати.

Не відвертаймо серця від струни,
Що має що вікам заповідати…

п’ятниця, 03.09.2004

* * *

Миколаївська церква в Чернівцях. Картина Марини Рибачук
Чернівці мої, Чернівці

Чернівці мої, Чернівці

Очі сонця до вежі туляться,
Золотавлять брук промінці.
Стрепенеться душа на вулицях –
Чернівці мої, Чернівці...

Позираєте синьо айстрами,
Молодієте у красі.
Будуть заздрити вам всі Австрії
І Парижи, і Відні всі...

Дзвенить вгорі
Соборно-срібний неповторний лад.
Це наш святий поріг,
Обітований сад...

Це – наш сад...
Арабески віків на камені,
Прапор волі в міцній руці.
Буде ноша її легка мені,
Чернівці мої, Чернівці...

Всі забудуться кривди й докори,
Осіянна ваша хода,
І цвістиме услід за кроками
Вічна рутонька молода...

п’ятниця, 24.09.1999

* * *

Чернівецька вуличка. Картина Ольги Карлової
Фіранка

Фіранка

Наодинці з дощем, при відкритім балконі,
Наслухаючи айстр одкровення неюне,
Пензель змішував фарби – солодкі й солоні...
За фіранкою хтось перекручував струни.

На похилі тини і похилені брами
Бризла сутінь м’яка забуття молодого.
Виривалась із вечора синьої рами
Перекручених струн мовчазна засторога.

Хто від кого стеріг і кому це вдалося?
Змоклий вітер вдихав гул німої безодні.
Колихнулась фіранка, як русальне волосся,
Пензель змішував фарби – гарячі й холодні.

субота, 27.08.1994

* * *

«Осінь у Карпатах», Іван Холоменюк
Криниця…

Криниця…

Турецька криниця... Турецька криниця
Вода твоя щезла і досі ще сниться.
На стертому бруці – чужинців сліди,
А рідна рука не приносить води.

Турецька криниця... Ти – пам’ятка нині
Стоїш у вінці буковинської сині.
Крізь порох і прах пробиваєшся ти
І чуєш рух всесвіту і суєти...

До тебе приходжу в ясу і в негоду
І п’ю твою давню невисохлу воду.
Що ворог паплюжив і люд відібрав,
Те Бог тобі пам’яттю неба віддав.

Дивлюся в те небо
І бачу тебе,
І сяйво твоєї води –
Голубе...

п’ятниця 16.03.2001

* * *

Чернівці. Серце Ісуса…

Чернівці. Серце Ісуса…

Настирно сили обживала тьма,
Точило їх впокоєння напруги.
Був цілий всесвіт – келія німа,
Та все збудив ще кволий свист зав’юги.

Тоненько впала на костьол зима,
Затихли в білім темні луни туги.
Ти є так близько, начеб і нема,
Ти є так вперше, що не буде вдруге.

...Метуть сніги у виснажений світ,
Скриплять промерзлі віти древа літ,
І дмуть вітри стрункі й несамовиті.

Минаю я... Але приходиш – ти..
. Гуде костьол... Гудуть усі світи,
А подих твій, як шепіт маку в житі.

16.12.1996 – середа, 23.01.2008

* * *

«Чернівці. Церква Серце Ісуса», Євген Удін.
Ранок у місті

Ранок у місті

На крилах досвітнього вітру
Від темряви внутрішніх смут
В п’янку недоступність, повиту
Облогою псалмових пут –

Злетіти, упасти, звестися
Над сховищем змовних шулік,
І, власні долаючи висі,
Почати свій день, наче – вік...

Поволечки... зваженим кроком
Чи гостро, як стерні в полях...
Погонич глядітиме збоку –
У що твій верстається шлях...

вівторок, 11.03.2008

* * *

«Чернівці. Будинок-корабель», Марина Рибачук
Розкошшя Роші

Розкошшя Роші

Тані Вардеванян

Упав туман на дику лободу,
А в згустя мли посипались жарини.
Такої осені в моїм старім саду
Не бачили ні айстри, ні жоржини.

І я між них не чула холодів,
В пишнотах барв, як вкопана, стояла.
Мій сад буяв... І осінь – диво з див –
Його чаклунську одіж не скидала.

Одна троянда, як і я, сама
Перегортала вкрадно літні ноти...
А десь над нами дихала... зима...
Ледь-ледь, але–- здригалися пишноти...

субота, 3.11.2007

* * *

Картина Марини Рибачук
На свіжих вітрах…

На свіжих вітрах…

Обірвались дроти. Натягнулася нить,
Ще у сизім гіллі снить щось
Прохолодь млиста.
А над містом моїм
Раннє сяйво бринить,
Мов злітає в блакить зривна музика Ліста.

Він тут був. Він тут грав...
Але я не про те...
Я – про віру, яка
Книгу правди читає.
Кобилянської дума в тій книзі цвіте,
Слово Лесі й Франка через цвіт проступає,

І Федьковича спів понад часом пливе,
Скільки б літ не пройшло –
Кожний голос озветься,
Бо проходять часи,
Але правда – живе!
І у грудях землі неприборкано б’ється.

Одягаються тіні безплотні в тіла,
На сирітські облоги ступають ізрана...
Відпалають вогні,
Відшаліє зола –
І на свіжих вітрах зарубцюються рани.

жовтень, 1995

* * *

Чернівці. Успенський собор. Картина Марини Рибачук
Чернівці. Кардіолікарня

Чернівці. Кардіолікарня

1

Сріблить фонтан.
І прохолодний шум
Скидає в трави краплі незугарні.
Проходить літо,
Повне білих дум,
Небілим двором кардіолікарні.
В мигтючих лицях –
Карбний лик судьби:
Прогіркла мова жестів, рухів, стану...
Чомусь сюди літають голуби
І наслухають музику фонтанну.

2

Чи ви були коли в полоні листка,
Що впав?
Чи вас торкалися долоні
Сумних купав?
Як вам корились бездоріжжя
На тім шляху,
Де безпорадно билась ніжність
Об ніч глуху?
Стоїть туман – не прозирнути...
І що не крок,
То на вустах – огонь цикути,
А в серці – змрок.
Терпляча пам’ять –
Опівнічний тоненький лід,
А кожний спомин –
Шпиль готичний над виром літ.

17.06.1993 - субота, 10.09.1994

* * *

«Фонтан», Ольга Карлова
В музеї Володимира Івасюка

В музеї Володимира Івасюка

Як трепетно заходити сюди,
Де кожен крок – відлуння слів і болю,
Де плин років – як бистрої води –
Освячений несмерклою любов’ю,

Де кожна річ – живе звучання нот
Несмертних струн Володиної скрипки,
Святий стелаж... папір... перо... блокнот...
Отець і Син... Міраж в квадраті шибки –

Знайомо все... Так близько... Й – далечінь,
З якої вже ніхто, на жаль, не верне.
Але безсмертна в цих кімнатах й тінь
Великих Душ... Високих, як – Говерла.

Цей стіл. Цей дзбан. Картки і програвач.
Ця шапка й куртка. Птах посеред хати...
Дивись і слухай, навіть, як – незряч...
Отець і Син. Життя. Й Велика Мати.

Як гордісно заходити сюди...
Бринить в душі навік Червона Рута...
І цей музей – святий ковток Води,
Яку вовік не доторкне отрута.

четвер, 23.05.2002

* * *

«Володимир Івасюк», Микола Горда.
Певно… Не все…

Певно… Не все…

Будять неділю храмові дзвони,
Плинучі миті сплітаються з віком.
Збуджено-м’яко синьо-червоний
Лащиться лист виноградний до вікон.

Ждуть перестуку хатні пороги,
Повниться простір відлуннями кроків,
Вулиця Панська без остороги
Всотує шепіт і шерхоти років.

Я не своя там... Простір, як терня...
«Панська» уже «Кобилянська» сьогодні.
Плин часовий – непривітна майстерня,
Те, де ти – свій, поглинають безодні.

Чом же ці дзвони так кличуть і гріють?
Чом я той лист виноградний цілую?
Певно, не все у житті даленіє,
Як і не все промовляється всує...

середа, 30.01.2008

* * *

Картина Марини Рибачук
У Святодухівському соборі

У Святодухівському соборі

Туди, туди, де все – жива природа,
Де ти – її корінчик, віть, листок,
І та ріка, яка не має броду,
І над всіма проваллями – місток.

Туди, туди – від саду Гефсимани
Навзнак – до неба: у луги висот,
Де попелясті родяться тумани
І страсну ніч полохає осот.

Де ти і я – мов дві зорі в безмежжі,
Яким повік зійтися не дано...
Туди, туди... О, як воно бентежить
В оте «туди» відчинене вікно...

21.03.1995 - неділя, 20.0S.2007

* * *

«Кафедральний собор у Чернівцях» (1860-ті рр.). Кнапп, акварель
Прут

Прут

Гойдаються хмари на хвилях твоїх –
Химерні отари, і святість, і гріх...

З Берладського шляху вервечки купців...
Із пороху, з праху встав Черн... Чернівці.

Крізь хвилевий захват пливуть міфи літ –
Із сходу на захід, із заходу в схід...

.

За хвилею-хвиля – відбитки світлин:
Величне всесилля, знеможений скін.

І тиша, і тиша, як небна глибінь,
Оманлива ніша христових промінь.

Лиш хвилям відома правда століть,
У них вона – вдома... все інше – мовчить.

Розлегла на зламах темнота густа,
Та все ж нездоланна вогниста вода.

Велике знесилля – не помста, не злість –
За хвилею-хвиля... про все оповість.

І правди не зрадить у вирах глибин
Манливий, мінливий, неспинний твій плин.

вівторок, 4.02.2008.

* * *

Прут. Картина Марини Рибачук
Шіллер-парк

Шіллер-парк

п. Анні-Галі Горбач

В німоті завмерлої краси
Обіймались душами поети...
Часом чула їхні голоси,
Невідь-звідки клацали багнети...

Холод в скроні... Містика свинця...
Дальні долі в близькості Голгофи.
Шіллер... Загул... Юрій з Сторонця...
Воскресіння полинові строфи.

Шіллер-парк... Часів минулих схов,
Молодих дерев зелені чола.
Змерхлий страх, що сам себе зборов,
Лір небесних виплески довкола.

Шіллер-парк... Я чую голоси –
Думи дзвонів, захватом крилаті –
Єдність муз над межі і часи,
Що зривають «таємниць печаті»...

понеділок, 21.01.2008

* * *

«Весняний парк», Андрій Соловйов
Сурмач

Сурмач

Опівдні на Ратуші грає сурмач,
Злітає над містом луна кришталева,
Ніжнішає з подиву вітер-сікач,
Заслухано мовкнуть птахи і дерева.

Легка, невибаглива музика ця
До кожного людського серця простує...
Опівдні на Ратуші у Чернівцях
Сурмач про щасливе прийдешнє вістує.

І хай це пророцтво триває лиш мить,
І вічна ілюзія править свій виклик...
Та доки сурмач – хоч єдиний – сурмить,
Ні віра, ні воля до щастя – не зникнуть.

неділя, 13.01.2008

* * *

Чернівці. Ратуша. Картина Марини Рибачук
Альма матер...

Альма матер...

Студентський храм. Театр земних утіх,
Суворий Главка їх не бачив зроду,
Хоча пізнав сваволі чистий гріх –
Творінь своїх болючу насолоду.

За храмом – парк. Магнолія цвіте.
В церковці – дзвонів сонячне сопрано.
Тут дух і мудрість, і душа росте,
І в сивий вечір ходить юний ранок.

Гартований на летові століть,
На грозах, на руйнаціях й обнові,
Цей храм стояв і вистояв... й – стоїть,
Захищений освятою любові.

І я пройшла освячення оте
В цих стінах, де вкарбовані висоти
Людського духу, вільного, як степ...
Понад усі династії і... квоти...

четвер, 10.01.2008

* * *

Чернівецький університет. Картина Сергія Позняка
Чернівцям – назавжди

Чернівцям – назавжди

Шовковий шепіт спогадань,
Рухливі зорі в нетрях неба,
Рахманна музика світань –
Усе для тебе.

Святочний ладан, мирту спів,
Родинний всесвіт – без розколів,
Скарби творінь твоїх майстрів –
На славу долі.

Життя несмертного граніт,
Любові – море, гори, ріки...
І молодість на сотні літ –
Тобі навіки...

субота, 1.03.2008

* * *

Чернівці. Центральна площа. Картина Марини Рибачук


Літа минають, як хула і слава.
Непроминуща – 
Тільки добрість справ...

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...