Чернівці: Місто зі скелець полив’яних веж, зіп’яте часом на гори й долини

Припеклося к серцю, не віддерти, сей заскоб не витягти з душі... (Віра Китайгородська)

 ЧЕРНІВЦІ… Коли вимовляємо це слово, то «Чітко постають кадри з людьми, які цілеспрямовано розходяться-розбігаються вранці в різних напрямках виконувати свої обов’язки – місто оживає, наповнюється звуками мітел, голосів, кроків, коліс факірів, підвод, автомобілів, трамваїв, буденною метушнею, у якій усе і кожен є важливою складовою великого соціального механізму-організму. Усе це відбувається під постійними і недремними поглядами вікон, будинків, під’їздів, двері яких увечері вбирають усе це метушіння у себе, розподіляючи життя по окремих всесвітах. Темні вулиці, поодинокі перехожі, дерева стають мимовільними глядачами вистав театру тіней…» (Інга КЕЙВАН. «Вулиця Українська. Мандрівка в часі» / Муніцип. б-ка імені Анатолія Добрянського; авт. проєкту Леся Щербанюк. – Чернівці: ДрукАРТ, 2017. 104 с.).

29.01.2020 14

 

Красу міста, його славну історію та самобутність закарбували поетичні рядки буковинської письменниці Віри КИТАЙГОРОДСЬКОЇ, яку часто називають посестрою Богдана-Ігоря АНТОНИЧА, робітницею кузні Івана ФРАНКА. Кожна строфа віршів із двох її збірок – «Ловіння вітру» (2005) і «Безконечник» (2009) – відбиває первозданну живу матерію свідомості в слові, зачаровує мелодійністю та оригінальністю, омовленою любов’ю до Чернівців.  

29.01.2020 15

Інша мисткиня – Марина РИБАЧУК – народилася в Донецькій обл., у Чернівцях проживає з 1980 року. Улюблена тема її творчості – архітектурний пейзаж міста, яке вже давно стало для неї рідним. Чернівці в роботах Марини Василівни вражають своїм шармом і неповторністю, чарівністю та буденною святковістю. «Так хочеться надивитися цього доброго світу, тієї всепереможної любові, з якою Ви творите наше мистецтво, – поетично відгукнулася Віра Китайгородська на картини художниці. – Так пишеться наша мистецька історія, так об’єднується наша велика Україна. Бо ті гени, які ви привезли зі Сходу, так прищепилися й прижилися на буковинській землі, що ніхто би не сказав, що Марина не буковинка. Вона наша – і чернівецька, і українська, і європейська, і всього світу. Але твори її засвідчують, що де б не була, вона шукає аналогії з Чернівцями. Можливо, через віки ця архітектура, яку Ви зафіксували, буде демонструватися по всьому світу, і молоді екскурсоводи казатимуть: «У ХХІ столітті в Чернівцях жила художниця Марина Рибачук, яка відтворила свій час таким, яким він був…».

Дорогі гості сторінки!
Насолоджуймося вишуканими віршами та яскравою колористикою картин –
творами, в унісон створеними серцями цих харизматичних ЖІНОК.
Нехай відгукнеться в кожній душі їхня візуалізована поезія-пісня на два потужні голоси!


Чернівцям з приводу першої згадки

Чернівцям з приводу першої згадки

Коли була ся перша згадка –
Чи шість віків, шість тисяч літ?
Ходила з Чорнівки колядка
Снігами сивими убрід.

Ходила в гості до Івонки
Від Василя до Василя.
І дримби, дзвоники і тронки
Будили Всесвіт звідтіля.

І щоб ніхто не встиг умерти
І не почути «Слава Йсу!»,
Вертепні тішились
Над Смертю –
«Гострили» каменем косу.

Все починалось
Між горами –
Від Цецино до Садгори.
Між ордами і королями
Тягнулись люди догори.

І ґаздували файні ґазди
І їх кохані-павунки.
Із буків сплетеної ґражди
Сопіли вівці і вовки.

І всі земні розлоги й здвиги
Зійшли на
Чернівецький млин:
І храмів ранішніх чертоги,
І торговиць вселенський клин,
І літописці, і пророки,
І вістуни, і відьмаки
Питають: «Скільки сему років?»
А скільки років у ріки?

А скільки літ у водограю,
Що грає нам сі віваті
І серце з клітки вибирає,
Аби співало на Пруті.

Аби зайшлося в літургії
Чи в коломийковім ряду,
Чи на духу у примарії,
Чи у криївці у саду.

Чи в торохкім зеленім танку,
Чи в жомі вище голови,
Чи в воронку на сьомім ґанку,
Чи на хресті серед трави?

Коли була та перша згадка
Про цей розплідник
Чар і див?
Тут досі світиться колядка,
І віє дух сушених слив.

І недонищені поети
Шукають солі, рути, дна.
А на сорочці в мої тети
Кує зозулька провідна...

* * *

Картини Марини Рибачук: 1-ша Храм Трьох Святителів на території теперішнього Чернівецького університету. 2-га – Собор Успіння Пресвятої Богородиці, вигляд із двору
Запливаю у вушко вулиці...

Запливаю у вушко вулиці...

Розі Ауслендер

Запливаю у вушко вулиці,
Тягну нитку – волічки хвіст.
Всі жінки в Чернівцях – прибулиці,
Що прийшли на Турецький міст.

Щоб побути у серці голкою,
Запливати в шпаринки вен.
Чи туркенею, чи монголкою,
Чи козачкою з-під Ромен.

І летіти стрімкими водами
Не до берега – на бурнак,
І спускатись у пекло сходами,
І зринати в раю відтак.

І тримати на Роші камені
На руках, на своїх кістках,
І носити сережки мамині
І сорочку у лелітках.

Можна тут засвистіти стрілами,
Можна тут загнітити хліб,
Можна небо закрити крилами
І сльотити дванадцять діб.

Можна вівкати, можна плакати
(Не впіймають і не запруть).
Можна з буками побалакати
І розлити з потоку ртуть.

Можна квітнути, можна в’янути,
Можна нявкати на зірки,
Можна піяти і циганити
За дукати і копійки...

Запливаю у вушко вулиці,
В шийку амфори з чорних глин.
О, немає вже тут прибулиці, –
Тут є риба з самих глибин.

* * *

Картини Марини Рибачук: 1-ша – Початок вулиці Ольги Кобилянської. 2-га – Чернівці. Успенський собор.
Буденне місто. Сотник спить...

Буденне місто. Сотник спить...

Буденне місто. Сотник спить.
І ніч всесвітла.
Лиш біла лілія тремтить –
Зоря тендітна.

Вона краєчком пелюсток
Торкає хвою
І позирає на місток
Над головою.

По ньому зранку пройде пан
З ціпком, в крисані
І скаже їй поміж туман:
«Шаную, пані!»

Вона ж пашітиме,
Аж поки небо згасне.
Буденне місто.
Ніч.
Тремтіння передчасне.

* * *

Собор Успіння Пресвятої Богородиці в Чернівцях. Картина Марини Рибачук
Відкупна

Відкупна

Наталі Філіпчук

Тут уже лиш тінь австрійських вікон
І відлуння скупаних коліс.
За фіакром, за двадцятим віком
Потяглося прядиво навскіс.

І по ниті висіпані скорци
Десь зберуть узори на межі,
І зітхань сердешних двісті порцій,
І ланців невільних сторожі,

І шовкові шелести шафрану,
І стрімкі кичери куполів,
І коновки сизого туману
З Заволоки, може, з Чудеїв.

І луска полив’яного бруку,
І купіль мурованих криниць,
І румунок вицоканий стукіт,
Й полотно розтіцьких плащаниць.

Припеклося к серцю, не віддерти,
Сей заскоб не витягти з душі
І не відкупитись, як від смерти,
Від ялиць солодкої замші.

* * *

Свято-Миколаївська церква в Чернівцях. Картина Марини Рибачук
Фреска на тему шіфи

Фреска на тему шіфи

Пливе цей корабель у небо, догори,
В намулі літ і зим, у водах сліз і крові,
Міняються часи, міняють прапори,
Молитви і пісні, марші і колискові.

Лиш ті, хто тут пливе,
У череві човна,
Із шіфиних кают висовуючи жабра,
Ніколи не збагнуть, де міль, де глибина,
Бо в небі їм горить сузір’я канделябра.

Заплив цей корабель у наші береги,
В намулі голосів шукає слова честі.
Міняються часи, боги і корогви,
А шіфа не стоїть, пливе на перехресті.

* * *

«Чернівці. Будинок-корабель». Картина Марини Рибачук
Лілії давні, австрійського часу...

Лілії давні, австрійського часу...

Лілії давні, австрійського часу,
Як примадонни, стали у ряд,
Цю теракотову в цяточку рясу
Перебігає шафрану каскад.

Довго стояти тут можна причинно,
Як, ваша милість, вам ця пора,
Сумно за Штраусом, сумно і дивно,
Де ж се лицарство духу й пера?

Лілії чинно тримають корони,
Різьблені майстром, що там, нагорі.
Ось вони – вічності ніжні закони,
Ось вони – сонця тремкі канторі.

* * *

Чернівці. Дорога до Вірменської церкви. Картина Марини Рибачук
Ся вулиця не має рівні

Ся вулиця не має рівні

Ся вулиця не має рівні,
Тут затамовано ті дні,
Коли панянці чи царівні
Носили шлейфи неземні.

Тут – вічна осінь.
Листя з лою
І пахне лавром і плющем.
Ми тут шукали дім з тобою,
А опинились під дощем.

Він замерзав на наших віях
І в гриві білого коня.
Ми оселились тут, у мріях,
На шклі австрійського вікна...

* * *

Центральна площа в Чернівцях. Ратуша. Картина Марини Рибачук
Сей цвіт, що ще лишився в Чернівцях

Сей цвіт, що ще лишився в Чернівцях

Сей цвіт, що ще лишився в Чернівцях,
Його лиш горстка – цвіту з черемшини.
Гряде мороз і б’є у серце цвях
Тонкий і довгий – як нічні години.

Це вістря б’ється там, углибині,
Де, може, є душі тичинка рання,
Де льодом побирається на дні
Весни в криштальних прожилках чекання.

Сей цвіт, що ще лишився в Чернівцях,
Його відносить вітром за ограду,
Де ходять білі тіні в рудниках,
Де чорні руки вікового саду...

Куди нам прихилити сей колаж –
Черемху у морозяній вуалі?
Тут дише він – безцеремонний страж
Поетової пісні на кинджалі.

* * *

Чернівці. «Кафедральний собор у Чернівцях». Картина Марини Рибачук
Місто зі скелець полив’яних веж

Місто зі скелець полив’яних веж

Місто зі скелець полив’яних веж,
Зіп’яте часом на гори й долини.
Сонного янгола пінний кортеж,
Плетиво часу з рожевої глини.

Ловиться небо в зелений узвіз,
Рошею ходять дерева, як люди,
Місто поетів, мольбертів і кіз,
Пригорщ тріумфів, ридванів огуди.

Все протікає крізь пальці воріт,
Вічністю звуться ці клепані ружі.
Просто на площі янгол стоїть,
Білу троянду купає в калюжі.

* * *

«Чернівецька весна» («Попівський будинок»). Картина Марини Рибачук
Ми тут – птахи неперелітні...

Ми тут – птахи неперелітні...

Ми тут – птахи неперелітні,
Ми тут – раби духовних веж,
Ми тут – жолудики у квітні,
Зелені, випуклі без меж.

Ми ще дзвонитимем, мов мідні,
Як серпень скаже: «Завтра Спас».
І бджоли – сестри наші рідні –
Востаннє залоскочуть нас.

І нам сердечка зціпить стужа,
І ворон звістку принесе:
«Засклепла в Чернівцях калюжа,
Її хіба весна спасе!»

* * *

Чернівці. Центральна площа. Ратуша. Картина Марини Рибачук.
По зернині, вуйно, по калині

По зернині, вуйно, по калині

По зернині, вуйно, по калині,
По стежках дідьків, по споришах,
Де вовчиці виють в полонині,
Як чиясь покинута душа.

Що ти, любко, тут шукаєш зночі:
Молодість, неволю чи аркан?
Світяться в кущах зелені очі,
Нявок, вояків чи молдован.

Це – перехід. Звідсіля на той світ –
Фільтраційна зона. Течія.
Тут ніколи не заходив досвіт,
Лише ніч кудлата, нічия.

А ти хочеш тут знайти розраду?
Щілочку в ожині серед листь?
Перелізти варту винограду,
На мосту постояти, як гість.

Тут Целанів неводом ловили
Тут Ісидор надірвав струну,
Тут ченці висотували жили,
Монастирську зводячи стіну.

Але тут не зниділо коріння,
Що несе у собі благовість,
Тут у землю падає насіння
І росте нетлінна живокість.

* * *

Чернівецький університет P.S. У заставці до матеріалу зображено вулицю Василя Сімовича. Обидві картини Марини Рибачук.


Гармонії нема кінця,
Ані огради, ані кліті.
Вона, як пісня панотця
В небеснім скиті...

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...