Тамара Севернюк. На вістрі миті: «...з надією, що Ваша душа знайде тут жадану хвилю»
Тихенько руки покладім на спину ранковій хвилі, що біжить за грань, і хай розбудить приспані судини різець, що божо творить філігрань
Коли настає літня відпустка, ти потрапляєш у полон міражів свободи. Майже не телефонують з роботи.., не квапишся на першу пару.., перебираєш на полиці книги.., беручи до рук не ті, «що треба», а ті, які в круговерті днів не мала часинки прочитати вповні, подумати без зайвого поспіху, насолодитися високим словом... Нині закортіло перегорнути сторінки ошатного видання української поетеси Тамари Севернюк, випускниці філологічного факультету Чернівецького держуніверситету (1966), – «Дотик безсмертника...». У ньому роздуми авторки над вічним, непроминущим – шлях людини від себе до світу й від світу до себе. На цьому шляхові – знахідки, втрати, любов і зло, жорстокість, милосердя, розуміння і конфронтації; відданість і зрада, намарність надій і немарність віри...
2004 року Тамара Артемівна подарувала мені книгу своїх поезій і сторінок щоденників з автографом, який послужив заголовком цієї добірки віршів. Я теж, солідаризуючись з авторкою, щиро бажаю, любі друзі, щоб Ваша душа знайшла в поетичних рядках вибраних віршів нашої неперевершеної Королеви слова «жадану хвилю». ЛІТНЬОвідпускну.
-
Від клопотів буденних і невдячних,
Від сварок, суперечок, суєти,
Від слів грімких і кроків необачних
Ще, слава Богу, є куди втекти.
Отут, отут, де гасне слів потреба,
Де п’єш мовчання тиші золоте,
Твоя земля вдивляється у небо,
Твоя душа в тім погляді росте...♡ ♡ ♡
«Літній ранок», художник Сергій Бессонов.
-
Я відчиню вікно,
Каву зроблю або чай,
День як святе вино,
– Світечку, зустрічай!Світла сахнеться сум,
Світові тьма – пусте!
Душу йому несу,
Папороть в ній цвіте.В ринвах ще спить вода,
Півень горланить десь.
Папороть молода...
Господи, дай нам десь!..17.02.2003
♡ ♡ ♡
«Букет польових квітів», художник Сергій Бессонов.
-
Валерії Резніковій
Білий ранок... Зелені шатра...
Пух кульбабовий біля плота.
Поспішаю тобі сказати,
Що на світі не все – марнота.Пролітають вітри Едему,
Дух небес над земні суєти
Лихоманячи злотним краєм.
Щастя – мати в житті своєму
Те, що гріє й ціни не має.
В пізнє трав’я ллє роси ранні.
Щастя – знати, навіщо є ти,
Коли падає лист останній.Поспішаю... Одна турбота –
Чи ще встигну тобі сказати,
Що на світі не все – марнота...
Білий ранок... Зелені шатра...09.07.2003
-
Говоримо, говоримо, говоримо...
Розвінчуєм. Засуджуєм. Боремо.
Гортаємо. Читаємо. Ковтаємо.– А як життя?
– На все часу не маємо...07.10.1989–03.04.2003
♡ ♡ ♡
І НЕ ДАНО МЕЖУ ПЕРЕСТУПИТИ...
І не дано межу переступити,
Під кожен крок – палюча грань, не рінь.
Що б не було, а Слово буде жити,
Пройшовши всі безглуздя говорінь.Нас оглушили гасла і поради,
Так хоче саду тихого вікно...
Пошли нам, Боже, крапельку відради,
Бідою ми хворіємо давно.1992–06.04.2003
♡ ♡ ♡
«І лампа не горить», художник Олена Юшина.
-
Як добре, коли тиша настає,
І ти не чуєш рику світового.
Лиш власне серце в груди лунко б’є,
Є ти і дзвін. І все. І більш нічого.
Як добре, коли тиша настає.Світ сам втомивсь з своєї ковготи,
Йому бракує лю́дського завзяття –
Помірять силу: хто там – він чи ти –
Таки ж бо зміг ту силу зберегти
і розпалити святості багаття.Гукнути грішних грішників: ловіть,
Не бійтесь іскор цих палких, жалючих.
Хай нас пекучим болем освятить
В тій віщій тиші та летюча мить,
Що є спасінням на відча́ю кручі.Як добре, коли тихо на душі,
А в світ летять лише серцеві дзвони.
І їм не вадять жодні перепони,
І людство все при мирному коші,
І віє вітер вольності солоний,
Якій нема ні краю, ні межі...Так добре, коли тихо на душі...
07.10.2001
♡ ♡ ♡
«Запах літа», художник Оксана Шапкарина.
-
Миколі Палагуті
Роль щасливця безтурботно грає травень.
Ще стоїть його пора в календарі.
А тополі осипають сніг на трави,
Чудернацька веремія на дворі.Серед ночі б’є годинник синій-синій,
Спить, згорнувшись у клубочок заметіль
І, не торканий вітрами, терпне іній,
Як душа, якій нежданно випав штиль.Крок до червня. Звідки іній? Он вже літо.
Ми – дорослі. І навіщо вся ця гра?
А тополі шелехкочуть: «Ви ще діти...» –
«Де вас діти?» – в’ються луни по вітрах.«Акт природи, тобто казка...» – скаже травень.
Вийде літо із косою на плечі:
– Ш-шах!..
Третя дія. І – завершиться вистава.
Ми – не діти. Ми – маленькі глядачі...07.12.1990
♡ ♡ ♡
«Янгелятко», художник Володимир Волегов.
-
Аді Роговцевій
Цей липень жаркий, солоний,
Євшаном пропах нічним,
Та будить ранкові дзвони
Роса прохолодний дим.Здіймається сиво вгору
Землі молода сльоза,
І радісно щось говорить
До неба земна краса.Пірнають в прозорість бджоли,
На лапках темніє мед...
Десь ходить королик, голий,
В колисці спить... Архімед.Віконниці розтуляють
Для хисту сліпого – світ.
Ніхто ще меча не знає,
І дише євшаном щит.21.07.2002
♡ ♡ ♡
«Літо», художник Тетяна Галькун.
-
* * *
Так пронизливо сяє блакиттю,
Наче в полі небесному – осінь,
А це літо твоє воскресає...* * *
– На добраніч, сонечко...
– Дай, Боже, вранці озватися...
Так минає земний наш відтинок.* * *
Тебе нема.
Нестерпна порожнеча
В оточенні живих речей...* * *
Приборкане серце
Забилося розсудливо.
І світ посірів...* * *
Тяжкі часи минають,
А добрі справи
Залишаються...* * *
І невловне можна вловити,
Якщо тобі Богом дано –
Бачити.* * *
Квіти в кошиках –
Хрустка свіжість
Землі.* * *
Ліси... Дорога... Озеро...
Глянеш довкруг –
Та й жити хочеться.* * *
Іноді трапляється,
Що найтепліші слова
Народжує... віхола.* * *
В житті багато чудес.
Здається, упав і летиш в провалля.
Виявляється – ти просто летиш,
І це зветься – дотик...
Дотик безсмертника...* * *
Шляхи життя,
Як норовисті ріки –
Підводних рифів не бракує їм...* * *
А я благаю Бога лиш про те,
Щоб залишив святим моє святе.2001–2003
-
РАНОК ПРОКИДАЄТЬСЯ БЕЗ ТЕБЕ...
Ранок прокидається без тебе,
День іде за обрій – в самоті.
Чую, як вмовляєш ти: «Не треба,
Сум – пловуча сходинка в житті.Вчися і прощатись, і прощати...
Тільки так можливо – зберегти...
Кожна втрата в сутності – початок,
Вища мудрість – долю перейти.
Поєднати рух і нерухомість,
Впасти в порох, в попіл... і – звестись»....Щойно був цей голос, та натомість
Протужило тишею колись...
...Що – колись? Кому – відлуння? Зáщо?
Окрай серця зблиснула блакить.
Стало так, як буть не може краще,
Як буває, коли горе спить.26.12.2002
♡ ♡ ♡
Долі сплачено мито
За дари майбуття...
Все, що нами прожито, –
Лиш пролог...
До життя.29.07.2003
Замість прологу...
Я серця свого
Від пісень не сховаю,
Ніде я притулку без них не знайду.
Ніхто, як вони, у журбі не розрає,
Ніхто, як вони, не заврочить біду.
«Вічний вальс» , музика і слова - Тамара Севернюк, виконує авторка
Довідково
Севернюк Т. Дотик безсмертника... : поезії... сторінки щоденників... ; літ.-художнє видання : ред. Віра Китайгородська / Тамара Артемівна Севернюк . – Чернівці : Золоті литаври, 2003. – 320 с.
