Унікальний листíвковий дарунок Чернівцям

Є між творцями зрідненості стрýни. Її глибúни знають лиш вони… (Т. А. Севернюк)

У книзі-сповіді «Щоб пам’ять почула слова…» (2014) відома українська письменниця Тамара СЕВЕРНЮК розмірковує про рукописні листи та поштові картки, «ці рукотворні віхи епох» і людських взаємин:

«Технічний прогрес поступово відтіснив «листи в конвертах».
Зникли навіть поштові скриньки, що висіли не лише біля поштових від­ділень, а й просто на стінах будівель, в зручних для мешканців місцях, куди завжди можна було вкинути вісточку до­рогим людям, і коштувало це копійки...
Про нинішню «епістолярію» говорити не доводиться: мобільні перемовини, інтернет, скайпи, електронні смайли, есемески і т. д. – сучасний спосіб спілкування. Мало хто хоче сьогодні витрачати час, розумову напругу і, звичайно, почуттєвий «ресурс» на паперове листування – спішимо, перегукуємось, аби лиш засвідчити, що – живі...
Але це дедалі скидається на «електронне» існування, є в цьому щось від «роботизації» людських взаємин, своєрідного «вихолощення» живого струменя розмови, її довірливої відвертості.
Ніколи не буде електронне читання, «писання» дихати теплом живої присутності людського серця, биття якого несе спрямоване до вас і – тільки до вас – писане слово... сповідальне слово – обіймаючи емоціями, роздумами, хвилюванням... Пишеш, знаючи, що єдино дорогі очі торкатимуться твоїх почуттів, твого болю чи радості, думаєш, уявляєш, як тебе сприйматиме той, хто відкриє адресований йому конверт, і обов’язково наодинці, де будете лиш ви двоє, читатиме, а якщо біда – відчуватиме підтримку, розраду, пораду, простягнуту йому твою вірну руку...
Рукописні листи – це і карби часу, і свідчення подій, і велика скарбівня нашої історії і нашої пам’яті, а ще – доторк до сокровенних глибин життя /…/. Нерідко саме через листи, «ці рукотворні віхи епох», яких, на щастя, не згубив здебільшого нищівний доскіпувач час – ми дізнаємося про те, про що не в змозі повідати ані біографи, ані історики /…/. Іноді одна деталь могла «пролити світло» на цілі томи досліджень, пошу­ків, доказів і т. д. Так, як один непомітний штрих на картині міг змінити весь світ її сприйняття.
/…/ Саме особистісна епістолярна спадщина людських спілкувань володіє притягальною силою. Ці листи, не зважаючи, коли вони писалися, а може і навпаки, дивуючи, в який час написані, посилають нам світло звіддалека і стирають всілякі кордони, доводячи, що завжди в житті існувало протистояння: добра і зла, правди і брехні, честі і підлості, вірності і зради... Одвічна боротьба мудрого милосердя і злої мудрості.
ТА ПОНАД УСЕ – ЛЮБОВІ...».

Саме з любові до перлини Буковини народився 1997 року творчий проєкт «Час каяття. Причастя час» – першого в Чернівцях видання унікальних листівок – до Дня храмового свята міста – із акварельними мініатюрами художниці Наталі ЯРМОЛЬЧУК, віршами поетеси Тамари СЕВЕРНЮК і перекладами поетичних рядків з української німецькою мовою Зіновії ПЕНЮК, викладачки латини на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. ТАКЕ НЕПОВТОРНЕ ТРІО!

«Акварель – досить примхлива пані-красуня. Вона вимагає особливого догляду, не любить яскравого прямого проміння, надмірної вологи, хиткої температури… Її структура й фактура тендітна, прозора, крихка… Час забирає її яскравість, вона, як і ми, «дорослішає» і щось втрачає… Але справжню красу важко зіпсувати віком, бо її глибина невичерпна».

Ось вона, тонка глибінь – листівки, творіння яскравих особистостей-мисткинь, які фарбою і словом «намалювали»
свою любов до європейського міста і до його щиросердних мешканців.

Бунтує твердь земна. Стрясає нас.
Горять сутани змроку навісного.
Час каяття. Але й причастя час.
І є той храм… І є туди дорога…

* * *

Der Erdboden empört sich. Er schüttelt uns.
Üppig brennt das Gewand des widrigen Zwielichtes.
Zeit der Reue. Und auch der Beichte Zeit.
Und es ist da die Kirche… Und auch der Weg zu ihr…

Воскресає усе, що смеркло,
Що віки спопеляли вкрай.
Кожний вік мас власне пекло,
В кожнім пеклі є власний рай...

* * *

Alles lebt auf, was in die Dāmmerung verfallen war,
Was das Zeitalter ganz vermodert hat.
Jedes Zeitalter hat seine eigene Hölle,
In jeder Hölle gibt es ein eigenes Paradies...

Молюся Дню: Не обійди старої хати,
І освіти, і освяти цей сум окатий.
Відбий на стелі синь ріки, на стінах – берег,
Кинь на погорблені дошки червоний верес...

* * *

Іch bеtе аuf den Таg: mеіd’ пісht das alte Haus,
Eгlеuсhte es und weihe ein diese großāugige Trauer.
Widerspiegele auf der Decke die Blāue Flußes, auf den Wānden das Ufer,
Wirf auf die höckerigen Breiter das rote Heidekraut...

Стиг присмак літа на устах,
Цвів день весільною габою.
І молодого сонця птах
Розгонив хмари над любов’ю...

* * *

Dег Geschmack des Sommers reift auf den Lippen,
In weißen Hochzeitswogen gedieh der Таg.
Und des frischen Sonnenaufgangs Vogel
Vertrieb die Wolken oberhalb der Liebe...

Цілунок перший лагідного снігу
Збудив заснулу землю уночі.
Мов теплий відблиск дивної свічі
Звелась над містом світла пісня Гріга...

* * *

Der erste Kuß des sanften Schnees
Hat in der Nacht die Erde erweckt.
Wie einer Wunderkerze Glanz
Erklang üder der Stadt das Lied von Grieg...

Пустеля зблисків, відблисків бажання.
Театр видінь. Убогий Мікі-Маус...
Примарна шаль... Зелене коливання,
Свідомість дії – несвідомість пауз...

* * *

Blinkende Wüste, des Abspiegeins Wille,
Theater der Phantome. Arme Mickymaus...
Gespensterhafter Schal, Grünes Schwanken,
Bewußtheit der Handlung – der Pausen Unbewußtheit...

Пливуть із ночі щастя свідки:
Долина, трави і мости...
А ти?
Скажи: приходиш звідки?
Скажи: куди відходиш ти?

* * *

Es strömen aus der Nachtdes Glückes Zeugen:
Das Tal, der Hain, die Brückenstege...
Und du?
Sag mal: wocher kommst du?
Sag mal: wohin gehts du?

Крісло... Видіння босі...
Серце в обіймах грат.
Досвід життя – це досвід...
Втрат.

* * *

Lehnstuhl... Visiontn aus der Kindheil...
Das Herz von Gittern umschlungen.
Erfahrung des Lebens – das ist die Erfahrung...
Der Verluste.

В принишклих вікнах тепло тане синь,
І на душі так тихо, мов ніколи
Вона не чула грому потрясінь
І злих вітрів, що холодом кололи...

* * *

In den verstummten Fenstern taut warm die Blāue,
Und der Seele ist so still, als ob sie niemals
Das Erdröhnen der Erschütterungen gehört hātte,
Wie auch die bösen Winde, die sie eiskalt gestichelt...

Буде крок в судьбі останній,
Буде перший слід в зорю.
Ви заблудитесь в тумані,
Я у пошуках згорю...

* * *

Es wird der letzte Schritt im Schicksal sein,
Es wird die ersten Spur den Sternen nahen.
Du wirst im Nebel dich verirren,
Im Suchen werde ich verbrennen...

Вітри не збили з трав зім’ятий слід,
Незрадна вірність батьківського дому.
І це єдине, що несеш у світ
Над всі відрази і принади в ньому...

* * *

Die Winde haben die zerknitterte Spur vom Gras nicht verweht,
Die Treue des vāterlichen Hauses ist nicht verrāterisch.
Und das ist das einzige, was du in den Weltraum trāgst,
Trots allen Widerlichkeilen und Verlockungen der Welt...

Спішать кудись шалені поїзди,
Усе давно Верховний час помітив.
Та на дорогу кинь мені: «Зажди-и-и...»
І хай німіє над прощанням вітер...

* * *

Irgendwohin eilen rasende Züge,
Die hohe Zeit hat lāngst alles verzeichnet.
Doch für den Weg rufe mir nach: "Erwarte-e-e..."
Über dem Abschied soll der Wind verschtummen...

Чи ти приймеш без страху з Божих рук
Ту хресну путь, де кожен крок – на цвях,
Так, як прийняв її, замкнувши круг,
Той цвіт, який лишився в Чернівцях?

* * *

Nimmst du furchtlos aus Gottes Hand
den Kreuzweg an, einen Nagel jeden Schritt?
Um den Kreis zu schlißen, nahmen sie ihn an,
die letzten Blüten von Tschernowitz.

Летять крізь вежі літ дощі, сніги і зорі.
Омиють, схолодять, осяють справжню суть.
Не гайся у добрі. Не обізлися в горі.
Не поганьби свій дім... І не брудни свій путь...

* * *

Вurch die Türme der Jahre fliegen Regen, Schnee und Sterne.
Sie werden waschen, kühlen und beleuchten das wircklichWesentliche.
Versāume es nicht mit der Güte. Erzürne dich nicht übers Unheil.
Beschimpf nicht dein eigenes Heim... Und besudle nicht deinen Pfad...

sepp 51

Слово. Нота. Пензель. Те, що робить наш світ добрішим...

Живу. Люблю. І вірю. І надіюсь.
І в’ються дні, мов лози виноградні.
Живу. Люблю. І все на світі смію!
Усе, що здатне дарувати радість.
Росте душа в жаркóму пориванні,
Заклично грають досвітку цимбали.
І день новий встає на гострій грані
Між тим, що ми утратили й придбали...
Тамара СЕВЕРНЮК.

Авторизуйтесь на сайті щоб мати можливість залишити коментар

ORCID: 0000-0002-1858-9269

ORCID (англ. Open Researcher and Contributor ID) — єдиний міжнародний реєстр учених для коректного цитування статей.

Researcher ID: C-2286-2017

ResearcherID – ідентифікатор ученого (дослідника), що дає змогу формувати список власних публікацій.

Google Scholar

Академія Google (англ. Google Scholar) - безкоштовна пошукова система за текстами наукових публікацій.

Cподобалась сторінка?

Close

Ви можете поділитись нею з друзями у соціальних мережах або надіслати посилання на неї у месенджери...