Тамара Севернюк: «Живи... Дивись... Вдихай... Люби...»
Живе залишається живим... Навіть як його замете земними вітрами Таке відчайдушне життя (Т. Севернюк «Зблиски»))
СЕВЕРНЮК Тамара. Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче : поезія. – Чернівці : Друк Арт, 2021. – 512 с.
«Наша давня біда в тому, що з дитинства нам келих життя видається солодким, і хміль його – медово-манливим...
А насправді – це дуже гірке питво. І певно, що лиш остання крапля на якусь мить просвітлює вартість напою, якого ні досмакувати, ні повторити вже ніхто не зможе і не допоможе.
Але, яке медове марево тріпоче в жазі кожного, хто лише доторкається до того келиха і неусвідомлено – поспішно робить перший ковток...
За цей келих гірко-солодкого питва, який мені протягом всього мого відчайдушного життя дарували незрадні серця, розвиднюючи і просвітлюючи душу, віддячую найдорожчим, що у мене є, –
Словом Пам’яті і Любові...»
Відвертим зізнанням починає свою нову – тридцять третю – книгу «Відчайдушне життя. Про дорогих і найдорожче» знана в Україні та далеко за її неокраями українська поетеса Тамара Артемівна СЕВЕРНЮК. В ошатному виданні, що уяскравлює цікавий проект Чернівецької муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського «Забуттю непідвладне» (директор Леся Ілярівна ЩЕРБАНЮК), закарбовано особистісне розуміння часу, сенсу сутності життя Людини, її призначення на землі. «Це щира, сердечна вдячність автора усім, хто так чи інакше пройшов через її нелегку долю і увиразнив найголовніші життєві постулати: Пам’ять, Честь, Сумління, Вірність, Правду і Справедливість, Любов... /.../ Творчість Тамари Севернюк можна означити як ПРИСВЯТУ ЖИТТЯ – ЖИТТЮ...» (Стелла КРИВОШАПОВА).
Багато що міняється в житті
Багато що міняється в житті,
Але незмінні наші споминання...
Вони приходять тихо в самоті,
Як передвісний знак непроминання,
Як п’янко-срібний подих матіол,
Солодкий жар гіркавин рути-м’яти...
В цей час тремтить сполохано шеол,
Не в силі їх життя – з життя забрати...
2020
* * *
Світлина Т. Севернюк із альбому «Я була вдома», 2021
Пригадалось літо. Яблука червоні...
Пригадалось літо. Яблука червоні.
І веселе небо. І гарячий степ,
І метелик в квітті. Сонце на долоні,
Все, як в царстві миру – любе і просте.
Пригадалось літо з молодим обличчям,
І волошки в житі. Маки – при межі,
Перемови вітру з листям – таємничі,
Колоскові хвилі... Дивні міражі.
Пригадалось літо у ранковім дзвоні,
Спориші зелені край старих воріт.
Давній голос щастя. Яблука червоні,
Тихий і не хворий божевіллям світ.
2018
* * *
«Сон». Картина Олександра Гармидера
Зірвалась і впала, поранивши небо, підкова...
Зірвалась і впала, поранивши небо, підкова,
Спочатку трималась. А потім – тяжіння земне...
Спасибі за муку, з якої вродилося – слово,
Спасибі за відчай, що втримав край прірви мене.
На самім краєчку, де чулася вись Амадея
І хащі Сальєрі, де висям велося не згірш.
Спасибі за долю – іти по землі нічиєю,
За волю – ні в кого не жебрати волі й на гріш.
За холод і голод, образи, де дух мій міцнився,
За крону, з якої корона повік не зліта,
За віти, де цвіт мій осріблений позолотився...
За все, що посміла на палях розп’ять без хреста.
1997, 2020
* * *
«Весна». Картина Марини Рибачук. 2021
Зелений шал... Не звикнути ніяк...
Зелений шал... Не звикнути ніяк,
Таке яскріння, що темніє смуток.
Весна... Весна... Кожнісінький будяк
Над все волів би квіточкою бути.
Пливе тонкий фіалковий озон,
Хоча до квітня ще дістатись треба.
Весна... Весна... Німує телефон...
Яка у нім о цій порі потреба?
Зелений шал в перстениках небес,
Хоч ще мовчить землі печальна врода,
Та вже збудила сплячий свій оркестр
На життєдайну музику природа.
2019
* * *
«Березневий гіацинт». Картина Марини Рибачук. 2021
Такі полохливі ранки....
Такі полохливі ранки,
Така прохолодна синь,
Ячить поміж трав-підранків:
«Люби мене-не-покинь...»
Збирають прощальне віче
Продимлені хміль-вітри.
«Люби мене...» – це одвічне
На грані життя і... гри.
В нечутному часу свисті
Щезає за миттю мить...
Стиснувши долоньки, листя
Знесилено п’є блакить.
«Люби...» – лине з синіх вікон.
Бринить луна мовчкома.
Так пишеться повість віку:
Літо... Осінь... Зима...
2019
* * *
Ґустав Клімт. «Поцілунок»
На городі, в зеленому морі...
На городі, в зеленому морі,
Сплети райського світу землі.
Безбережжя світів неозоре,
Відкриття – і великі й малі.
На городі, в зеленому морі,
Йде своє відчайдушне життя.
Ти у цьому вселенськім просторі
Почуваєшся, наче дитя.
От біжиш по стежині манливій,
Обіч неї – грядки і грядки...
А попереду – хвилі мінливі
І зринаючі в хвилях – роки...
Це тобою їх буде прожито,
Ти це море не раз пропливеш.
Та не зможеш той світ повторити,
І себе в ньому – райському – теж.
У новітнім раю – хащі й пущі –
Йде своє відчайдушне життя.
Але твій – у тобі – неминущий,
Бо похований... без вороття.
2015
Усе переросла. Усе перетерпіла....
Усе переросла. Усе перетерпіла.
Минувся час пізнань. Прийшов до влади досвід.
Та от прокинувсь день, підняв пругкі вітрила,
Всміхнулася червінь. І привіталась осінь.
Мов з Ветхого Письма сяйнув один листок –
Заманна таїна, де сховані прикмети
Того, чого в житті не розгадав ніхто,
Пірнаючи й до дна в цупкі глибини Лети.
Це буде ясний день – предтеча вороття
Всіх – на круги своя в обійми чистих течій...
І змиють небеса намули забуття
З тих, що пройшли земні страшні життєві смерчі...
Святенний День...
2020
* * *
Картина буковинської художниці Людмили Богдан
Оце – стіна... А це – життя вікно...
Оце – стіна... А це – життя вікно...
Поривно-крильний порух за плечима.
Такі стрімкі пейзажі за вікном,
Хто буде їх так пестити очима,
Як ти і я, коли були ще – ми,
І у вікні буяло море сині,
І пахли хмелем молоді дими
У золотій листвяній прозоріні?!.
Зухвалі кроки. Почуттєвий бран.
Гарячий повів спраглої пустелі,
Снігів голодних немічні пастелі,
Вікно життя. Плин знади і оман.
І все ж відкрите навстіж ночі й дню,
При лютуванні вічністного плину
І в найлютішу долеву годину
Тебе, моє вікно, не зачиню...
2013
* * *
П'єр Боннар. «Відчинене вікно». Вернон, 1911–1912
Це рання осінь... Це вона... вона...
Це рання осінь... Це вона... вона...
Ряхтить блакить у листяній зав’юзі,
Самотній день гойдає тишина,
Лиш на полицях – незрадливі друзі.
Сама шукала схову самоти
В надії там знайти для серця спокій.
Дитяча гра... Куди не гляну – Ти...
Повсюдно Ти у пам’яті жорстокій.
Знайомий томик з-поміж книг беру,
За соломинку рада би вхопиться,
Та надибаю істину стару:
«І вічний бій...
Нам спокій тільки сниться...»
1977, 2020
* * *
Світлина Тамари Севернюк
Троянда з рук Малесенького Принца....
Троянда з рук Малесенького Принца
На землю впавши, дасть їй чари неба.
І згине зло і карми чорна пристрасть,
І кожний з нас знайде ту квітку в себе.
І чар її мелодій не задушать
Пани безродні, хапкові вельможі...
Вона жива, як наші вічні душі,
Дарма, що їх ламають – хто як може...
2016
* * *
Світлина Тамари Севернюк
Летить листва, неначе з неба...
Летить листва, неначе з неба,
Той лет спиваю, як вино...
Летять думки мої до тебе,
А Найда дивиться в – вікно...
Я чую зов моєї хати...
Дороги стеляться до ніг.
Безкрайня осінь. Лист лапатий.
Сонця падуть з похилих стріх.
Гнітить подовжене безчасся,
В якому жити нам дано.
Я з сумом думаю про щастя.
А Найда дивиться в – вікно...
Там лист летить неначе з неба,
Там барви грають без журби,
Там всі скарби ідуть до тебе:
Живи... Дивись... Вдихай... Люби...
2020
* * *
Світлина Тамари Севернюк
Не сховаюсь...
Не сховаюсь...
Очима відкритими
Подивлюся в лице землі.
Доки світла в очах – світитиму
Рікам, травам, полям її.
Доки голосу – все співатиму
Невичерпність її добра.
Доки сили в мені – оратиму
Чорну ниву... для правди правд.
2018
* * *
Світлина Тамари Севернюк
