Золоті весняні ключі
Квіти є незаперечним доказом того, що проміння краси здатне затьмарити всі багатства світу
Довгу-довгу зиму небесна Лада тужить у полоні густих хмар і туманів. Та ось вогненна стріла Перуна руйнує стіни її в’язниці, і, вмита цілющими водами, богиня любові, світла й згоди з’являється до людей, пропонуючи їм свої щедрі дари – тепло й радість. А там, куди поцілила перша блискавка, піднімається золотава рослинка: своїми квітами-ключами відмикає вона земні надра, випускаючи трави...
Так давньослов’янська легенда розповідає про першоцвіт, або ж примулу (назва походить від лат. слова «прима», що означає «перший»). І понині німці називають цю рослину «ключем, який відмикає небо весни», поляки – невигадливо «ключиком».
А от стародавні греки іменували примулу додекатеоном, тобто квіткою дванадцяти богів. Саме стільки, згідно з грецьким міфом, прийшло їх до ложа юнака Паралисоса, котрого скувала тяжка хвороба. Як зарадити страдникові? Ескулап безпорадно розводив руками, богиня мудрості Афіна опускала знічений погляд.
– Життя йому все одно не буде миле, – сказав Аполлон. – Тож перетворимо його на квітку, й нехай вона несе людям зцілення.
Отак з’явився на землі засіб від паралічу – «паралічна трава», як називають примулу в народі.
Жреці-друїди в Галлії та Британії надавали цій рослині магічних властивостей. Вони розробили цілий ритуал для її збирання: лише в певний час, босоніж і натщесерце. Але особливо популярний був первоцвіт у англійців – скільки віршів йому присвячено, скільки казок про ельфів і фей! Варто згадати й п’єси Вільяма Шекспіра «Буря» та «Сон літньої ночі». Переселенці до далекої Австралії брали з собою тендітний, проте на диво витривалий росток як пам’ять про покинуту батьківщину. Нині «туманний Альбіон» переживає новий спалах інтересу до примули, тепер уже на гастрономічному ґрунті: її листочки додають пікантної нотки до салатів і супів. А в гірських областях Швейцарії, Австрії й Франції з первоцвіту й меду готують чудову шипучу брагу, смачну й цілющу.
Ще б пак! Серед вітамінних рослин примула поступається тільки шипшині, загальновизнаному чемпіону вітаміну С. Досить пожувати два її листочки, ніжних, солодкуватих на смак, аби навіть дорослій людині втамувати добову потребу в аскорбіновій кислоті.
Зверніть увагу, як розумно розташовані на кущику ці листочки: всю дощову воду вони спрямовують до кореневища. Доки молоді, вони кучеряві (звідси й ще одна назва рослини – «баранчик»), а, «зістарившися», стають черствими та гладенькими, бо вже немає потреби ощадити вологу.
Первоцвіт весняний завжди широко застосовували – та й застосовують! – для лікування хвороб дихальних шляхів, безсоння, головних болей та нервових розладів.
Не менш популярний і первоцвіт крупночашковий, що росте у Криму й на Кавказі, у горах Середньої Азії й Алтаю, на Уралі. Майже не поступаються йому за вмістом цілющих речовин у корінні й два інших, уже суто кавказьких, види – первоцвіт Воронова й первоцвіт різнобарвний. Квіти в них не в суцвіттях, що нагадують зв’язку ключиків, а по одному – фіалкові або жовті, рожеві, бузкові. А ще в горах, хоч і дуже рідко, можна побачити первоцвіт баданолистий – найдревніший, коли не з усіх 600 примул світу, то з 70, які ростуть у нашій країні, напевне. Разом з шістьма іншими первоцвітами – Євгенії, Юлії, бруньколистим, дар’ялським, звивистим і маленьким його занесено до Червоної книги. Ця рослинка з вічнозеленими шкірястими, і не опушеними листочками й рожевими квітами прикрашала Кавказькі гори ще 25 мільйоноліть тому!
І це ще не все.
...Високо-високо, серед похмурого бескиддя, зачаїлась чарівна пурисула – королівська примула. Ніхто не помічає її серед зелені, адже розквітає вона тільки перед землетрусами, – вони ж, на щастя, трапляються не щороку. Саме тому стали забувати мешканці оповіді пращурів про небезпеку, коли однієї весни плем’я горян побачило, що найближчі схили вкрились кволеньким полум’ям пуримули. Слабенькими й безпомічними відчули вони себе перед грізними силами природи, тож, зібравшись, вирішили покинути рідний край, хоч і нелегко було в них на душі. Щойно спустилися люди в долину, як могутній поштовх сколихнув навколишні гори, загула, мов бубон, під ними земля, затріщали дерева... Тікаючи від катастрофи, плем’я йшло все далі й далі, йшло багато тижнів і навіть місяців, аж доки побачило край, дуже схожий на покинуті місця.
– Оце й буде наша нова батьківщина, – сказав найстаріший. – Тут ми не страждатимемо від туги за тим, що мусили полишити.
Отак і сталося, що кавказькі ібери перетворились на іберів піренейських – предків сучасних басків.
Чи справді так було? Поки що немає певної відповіді на це запитання, хоч грузино-баскські паралелі можна простежити й у мові, і в деяких елементах культури. Зате наявність квітки-оракула сумнівів не викликає. Тільки росте вона не на Кавказі, а на схилах вулканів острова Яви. Кажуть, що королівська примула і справді пророкує виверження вулканів та землетруси; є навіть спроби пояснити цю незвичайну здатність тим, що ультразвук пришвидшує рух рідини в капілярах. Можливо, коливання збурених земних надр, оті ультразвукові попередники катастроф, так стимулюють обмінні процеси в тканинах рослини, що вона зацвітає?
Культурні примули розквітли в садах Європи з легкої руки віденського ботаніка Клузіуса в кінці XVI століття. Це були альпійські види: жовтий первоцвіт вушковий і різнобарвний первоцвіт опушений. Вони й стали початком для появи нових сортів, що їх виведено близько тисячі. Більшість із них народилася в Англії.
До початку XIX століття мода на «весняні ключики» з цієї країни перекинулась на всю Європу. Особливого поширення набули так звані борошнисті примули. Бо ж вони й цікаві! І стебло, і квіти, і листки вкриває густий білий наліт, який осипається від найменшого подиху вітру, та що вітру – навіть людині не можна зітхнути біля «припудреної недоторки». Такі рослини жартома називали «придворними Людовика XVI», платили за них шалені гроші й тримали тільки під скляними ковпаками.
Пізніше товариство вишуканих первоцвітів поповнили китайські й зворотньоконичні. Вони теж виявились недоторками, але вже з іншої причини. Річ у тім, що кожну рослину «з голови до п’ят» укривають залозисті волосинки, вони ж бо й виділяють білкову речовину, яка спричиняє в чутливих до неї людей дуже сильну алергічну реакцію. Для чого рослині цей білок? Хтозна. Можливо, для того, щоб відлякувати комах, ласих до нектару й пилку, а можливо, для того, щоб спожити злодія, як це роблять комахоїдні рослини. Ботаніки висловлюють припущення, що залозиста система допомагає засвоювати аміак, який виділяється з ґрунту, й, урешті, не треба забувати, що пухнастість – чудовий засіб захисту від весняних приморозків та зайвих втрат вологи.
Тепер у наших садах і парках квітнуть примули-дикунки з найвіддаленіших куточків планети, а число нових сортів так зросло, що подекуди створено примуларіуми – квітники із самих лише примул.
То вигляда з проталин цвіт –
Розвідник весняного шуму.
З полону сніжного і суму
Відважно дивиться на світ.
Радіє спрагло небесам,
Промінню сонячнім і вітру.
І долю непохитну, світлу
Вершить ростком уперто сам.
Нехай короткий має вік,
Але який яскравий спалах! —
Коли все-все довкола спало,
Він відкривав весняний лік!
