Пряна квітка радості й любові
О перша квітко крокусу, з-під снігу беззастережно прагнеш до тепла...
Якщо вірити великому Мігелю Сервантесу, то поля, що ними в давнину мандрували славний лицар Дон Кіхот і його відданий зброєносець Санчо Панса, восени ніби покриваються ліловим полум’ям. Двадцять днів там цвіте шафран посівний, і тоді селянські сім’ї працюють, не розгинаючи спини. Треба обірвати всі квіти, які розпустилися вранці, а потім вищипати з них самі рильця, ще й висушити їх у спеціальних сушилках. Щоб зібрати кілограм готової продукції, треба обробити 100–150 тисяч квітів. Зате мішечок жовтого порошку, що має цілий букет ароматів – бадьяну, лаврового листу, розмарину, мускатного горіха, коріандру, – на вагу золотого піску. І в найбідніших родинах його ревно бережуть на чорний день, дарують молодятам на весілля, передають у спадок від покоління до покоління, намагаючись примножити багатство.
Що ж у цій рослині такого цінного?
Найпоширеніші назви квітки «шафран» та «крокус» (у нас ще вона відома як брандушка) походять від арабського «заферан» і «кроке», тобто «жовтий» і «нитка». Це тому, що в неї стирчать, ніби трипалі якорці, довгі ниткоподібні рильця маточки жовто-гарячого кольору, дуже примітного для крилатих запилювачів. Самі ж квіти – бузкові, білі, золотаві, темно-фіалкові, кремові – здатні утворити розкішний килим. Так, шафран долиновий дає їх до 70–90 на кожному квадратному метрі.
Це дуже своєрідні рослини хоча б тому, що в них немає надземного стебла. Квіти й листки виростають безпосередньо з бульбоцибульки, а плоди зав’язуються під землею. Уже пізніше невелика стеблинка виносить на білий світ коробочку дозрілого дрібного-дрібного насіння. Але в кожної насінини є м’ясистий виріст, і його дуже люблять мурахи. Щоб ним поласувати, вони ладні тягти насінинку хтозна-куди – і тим роблять велику послугу крокусовому роду.
Із насіння шафранчики розцвітають на третій – п’ятий рік, зате з бульбоцибульок, органів вегетативного розмноження, значно раніше. Навіть дикі шафрани дуже красиві, а тому з двадцяти їх видів, уже п’ять занесено до Червоної книги: крокус білоквітний, сузький, сенатський, сітчастий, а також гарнита Гейфеля. Селекційні шафрани (їх 80 видів) – справжній витвір людської фантазії: наприклад, сорт Сер Вальтер Скотт має квіти білі з фіолетовими смужками, а сорт Отелло – ззовні малинові, а всередині фіалкові.
Та не лише красою уславився шафран!
Варто погортати книжку будь-яких східних казок, аби переконатись, що колись він відігравав велику роль у людському житті, бо висушені рильця квітки – незамінні прянощі, ліки й фарбник – відомі з глибокої давнини. Ось чому ця рослина оповита ореолом таємничості.
На фресках Кноського палацу, зведеного на острові Криті чотири тисячі років тому, зображено юнаків, які збирають у вази квіти – не що інше, як крокуси. Елліни вважали їх символом щастя, присвячуючи цю рослину богині ранкової зорі Аврорі.
«Поміж собою змагаючись, подруги шафран золотавий в пишний в’язали вінок». Цей рядок давньогрецького поета Мосха дійшов до нас із другого століття до нашої ери. Так, шафранові прикраси дуже цінували на учтах*, бо вважали, що вони додають веселощів, а також рятують від надмірного сп’яніння.
Про цілющі властивості крокусу знали й єгиптяни: у відомому папірусі Еберса наведено аж три десятки засобів, куди входить ця рослина. Чи не звідти Олександр Купрін запозичив для своєї «Суламіфі» рецепт лікування курячої сліпоти – смарагд, розтертий із шафраном? Дорого, щоправда, але хіба не заплатиш за радість бачити світ у всіх його барвах?
Римляни також охоче вдавалися до цілющих мастил із шафрану. Та й загалом дорогоцінний шафран характеризував спосіб життя римських імператорів-марнотратів. Відомо, що імператор Геліогабал наказував сипати його в купальні. Під час бенкетів він і його гості лежали на подушках, набитих шафраном. До того ж у залах, де відбувалися ці бенкети, підлоги також прикрашали шафраном. А ще ним устилали шлях Нерона під час його врочистих виїздів.
Тканини й взуття царів Мідії, Персії, Вавилону, забарвлені шафраном (у цьому особливо вдосконалились фінікійці), як і пурпурні мантії, були промовистим знаком особливої розкоші для оточення (до речі, цей барвник дуже сильний: щоб пофарбувати 100 літрів води, потрібен всього 1 грам шафрану). У стародавньому Китаї навіть ухвалили закон: ніхто, окрім імператора, не має права вдягнути на себе шати неповторного апельсиново-жовтого кольору. Кольору шафрану...
У середні віки з Близького Сходу до Європи потягнулися арабські каравани, вантажені коштовними тканинами, майстерно виготовленими прикрасами й прянощами. Траплялося, їх грабували розбійники, й тоді власника втішала торбинка з ароматним жовтим порошком, схована на грудях. Як найдорожчий скарб, привозили його хрестоносці зі своїх походів. У X столітті іспанці, витіснивши з території сучасної Мурсії та Каталонії маврів, запозичили від них культуру шафрану, яка згодом поширилась і на інші області.
У Європі екзотичні прянощі справили надзвичайне враження (для приготування всього лише 28 грам спеції шафрану потрібно 80000 квіток цієї рослини!). Адже вибір харчових продуктів тоді був дуже обмежений, та й напоїв люди знали обмаль: каву, какао, чай. Про холодильники ж ніхто й не мріяв, тим часом прянощі мали властивості консервантів. Коли додати до цих благ ще й лікувальний ефект, то можна зрозуміти, чому народилась французька приказка: «Дорогий, як перець». А шафран був у п’ятнадцять разів дорожчий від чорного перцю. Його мали за таку коштовність, що венеційським дожам було заборонено приймати жовтий порошок у дар, а в Німеччині XIV–XVI століттях за підробку прянощів спалювали живцем або ж закопували в землю. Кара жорстока, далі нікуди, а все одно допомагала мало, бо на початку нинішнього століття енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона констатував, що «мелений шафран дуже часто фальсифікують і для фальсифікації використовують найрізноманітніші органічні та мінеральні речовини».
У романі Олексія Толстого «Князь Сєрєбряний» описано бенкет у Івана Грозного, де були «куряча юшка шафранова, тетерки з шафраном, перепілки з цибулею і шафраном» (колись царська Росія закупала з Франції, Іспанії та інших країн до 350 пудів сухого шафрану).
І нині без цих прянощів не обходиться будь-яка господиня: їх використовують для ароматизації та забарвлення кондитерських виробів, лікерів, сирів, масла, ковбас та інших харчових продуктів, у консервуванні овочів та плодів. Без шафрану не складеш набір французьких прянощів, що їх називають «букет гарнí» й популярну на Закавказзі суміш хмелі-сунелі; він незамінний для приготування східних пловів та солодощів. Тож, як і колись, помаранчеві рильця лілової квітки називають «грандом східної кухні». І мають на те підстави: набір пряно-ароматичних і барвних речовин охоплює найрізноманітніші сполуки, і деякі з них мають високу фізіологічну активність. Арнольд із Вілланови ще в XIV столітті цілком справедливо писав у «Солернському кодексі здоров’я»: «Думка є, що шафран надає й доброго настрою, й сили...».
Не обходиться без цієї, за оцінкою Ґете, квітки радості й у парфумерії. На жовтих барханах Апшеронського півострова, біля азербайджанського селища Більгях, неподалік Баку, розкинувся ліловий килим, на якому впродовж двадцяти днів у листопаді (за терміном цвітіння крокуси бувають весняні та осінні) тривають своєрідні жнива. Увесь квітковий урожай, який збирають жінки із просоленої та пропаленої вітром і сонцем землі, становить всього-на-всього 1,2 центнера. Зате ж як дорого їх цінують! Чи можна механізувати цей процес? На жаль, поки що не вдається.
На Закарпатті є дивовижний куточок із чистим гірським повітрям, мінеральними водами та мальовничими краєвидами. Це село Колочава, яке причаїлося в мальовничій Тереблянській долині (Міжгірський район). Цю місцину найбільше знають через її небесно-сині поля крокусів, якими навесні їдуть милуватися численні мандрівники. Варто не пропустити період цвітіння крокусів у Карпатах!
Крокус настільки цікавий своїм практичним використанням, що ми забули розповісти бодай одну романтичну історію, пов’язану з ним. А вони є (див.: https://flora2000.ru/flower-secrets/legendy_o_krokuse). От хоч би й ця. Вона трапилась 1975 року.
Англієць Джон Тренфілд довго думав, який подарунок зробити дружині до дня срібного весілля. Жінка, яка двадцять п’ять років дарувала своєму чоловікові щастя, заслуговує на особливий пошанівок і вияв любові, чи не так? Хотілося чогось незвичайного, особливо вишуканого, і врешті сер Джон зрозумів, що саме символізує вірне кохання.
Він довго працював, покриваючи дерном землю перед своїм будинком, зате в день урочистості здивовані гості побачили ювілейні цифри півметрового розміру, а поміж ними відомий кожному символ: триметрове серце, пробите стрілою, з написом усередині: «Місто Лілі». Там познайомилось подружжя, що зуміло й по чверті віку зберегти свою любов. Тисячі крокусів довелось виростити Джону Тренфілду, аби потішити свою дружину! Без сумніву, романтичний вчинок, гідний пошанування!
Будьмо щасливими, друзі, що вже..
Крокуси радіють і цвітуть завзято
То ж навколо квітів і життя, як свято.
(Надія Красоткіна)
*У́ЧТА1, и, ж. Урочистий обід, сніданок або вечеря, що влаштовується на честь кого-небудь або на відзначення якоїсь події; взагалі багатолюдний банкет (СУМ, т. 10, с. 538).
У статті використано матеріали з книги Г.В.Сележинського «Прекрасні супутниці наші» (1989).
