Практичний кейс: Загальні питання методики навчання української мови в ЗВО
Належна мовна і методична підготовка, а також успадковані або набуті педагогічні здібності вчителя є запорукою його плідної праці з учнями (О. М. Біляєв).
Модуль 1. Мовна особистість українського філолога у світлі вимог модернізації вищої освіти
З м і с т о в и й м о д у л ь 1
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ЗА КРЕДИТНО-ТРАНСФЕРНОЮ ТЕХНОЛОГІЄЮ
(6 год. – лекції; 8 год. – практичні; 25 год. – сам. робота)
Самостійна робота з теми:
Методика навчання української мови в ЗВО як наука й навчальна дисципліна
П л а н:
1. Об’єкт, предмет і завдання навчальної дисципліни «Методика викладання української мови в ЗВО».
2. Зв’язок методики викладання української мови в ЗВО з іншими університетськими дисциплінами.
3. Принципи навчання методики української мови в ЗВО.
4. Методологічні основи формування фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх філологів в умовах університетської освіти.
5. Методи наукового дослідження в ЗВО.
М е т а: з’ясувати об’єкт, предмет, мету й завдання навчальної дисципліни «Методика викладання української мови в закладах вищої освіти»; визначити зв’язок методики викладання української мови в ЗВО з іншими дисциплінами університетської освіти; охарактеризувати методи наукового дослідження та принципи методики навчання української мови в ЗВО, установити методологічні основи формування фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх викладачів-філологів.
К л ю ч о в і п о н я т т я: методика викладання української мови в закладах вищої освіти, принципи методики навчання української мови в ЗВО, філолог-магістрант, компетентнісний підхід у навчанні мови, компетентність, компетенція, мовна компетенція, мовленнєва компетенція, комунікативна компетенція, предметна компетенція, методи наукового дослідження, дослідницька компетенція, фахова лінгводидактична компетентність.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
О с н о в н а
Артемова 2008: Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи : навч.-метод. посібник [для викладачів, аспірантів, студентів магістратури] / Л. В. Артемова. – К. : Кондор, 2008. – 272 с.
Бацевич 2004: Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Флорій Сергійович Бацевич. – К. : Вид-чий центр «Академія», 2004. – 344 с.
Біляєв 2005: Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод. посібник / Олександр Михайлович Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
Горошкіна, Мельник, Пустовіт 2013: Горошкіна О. М. Теорія і практика викладання філологічних дисциплін у вищій школі : навч. посібник / О. М. Горошкіна, Т. В. Мельник, В. Ю. Пустовіт. – Луганськ, 2013. – С. 10–22.
Загальноєвропейські 2003: Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти : вивчення, викладання, оцінювання. – Відділ сучасних мов, Страсбург. – К. : Ленвіт, 2003. – 262 с.
Загороднова Загороднова В. Ф. Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах як навчальна дисципліна / В. Ф. Загороднова // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 16 : Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. – 2013. – Вип. 20. – С. 92–96. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_016_2013_20_24:
Любашенко 2006: Любашенко О. Українська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі / Олеся Любашенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 39–42.
Мацько 2009: Мацько Л. І. Українська мова в освітньому просторі : навч. посіб. [для студ.-філол. освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»] / Л. І. Мацько. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. – 607 с.
Мацько 1996: Мацько Л. І. Українська мова : формування національної свідомості / Л. І. Мацько // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 1. – С. 67–70.
Мацько 1996 а: Мацько Л. І. Українська мова у вищій школі України / Л. І. Мацько // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 24–26.
Нікітіна 2015: Нікітіна А. В. Українська лінгвометодика для магістрантів : навч. посібник / А. В. Нікітіна. – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2015. – С. 4–31, 245–247, 295–298.
Овчарук 2004: Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с.
Остапенко 2008: Остапенко Н. М. Теорія і практика формування лінгвометодичних компетентностей у студентів філологічних факультетів ВНЗ / Наталія Миколаївна Остапенко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2008. – 330 с.
Про вищу освіту 2014: Закон України «Про вищу освіту». Закон від 01.07.2014 № 1556-VI1 (зі змінами). Режим доступу :https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text
Про наукову і науково-технічну діяльність 2015: Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». :Закон від 25.12.2015 № 928-VIII (зі змінами). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19#Text
Семеног 2015: Семеног О. М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови та літератури : монографія. – Суми : Мрія-1, 2015. – С. 11–38.
Семеног 2014: Семеног О. М. Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах : навч. посібник / О. М. Семеног, Н. П. Дейниченко. – Суми : Вид-во СумДПУ, 2014. – С. 6–16.
Д о д а т к о в а л і т е р а т у р а
1. Бібік Н. М. Компетентністний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Надія Михайлівна Бібік // Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – С. 47–52.
2. Богуш А. М. Формування мовної особистості на різних вікових етапах : [монографія ] / Л. М. Богуш, О. С. Трифонова, О. І. Кисельова, Ж. Д. Горіна, М. Л. Черкасов. – Одеса : ПНЦ АПН України, 2008. – 272 с.
3. Боднар С. Термінологічний аналіз понять «компетенція» і «компетентність» у педагогіці: сутність та структура / Світлана Боднар // Освіта і управління. – 2007. – Т. 10. – № 2. – С. 95–99.
4. Борисенко В. В. Компетентнісний та проблемний підходи як компоненти методичної системи навчання української мови фахового спрямування / В. В. Борисенко // Наукові записки : [зб. наук. статей] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 97. – С. 25–30.
5. Бородюк Н. Університетський філолог в інтер’єрі сучасності / Н. Бородюк. – Урядовий кур’єр. – 2004. – 1 липня. – № 21.
6. Бутенко Н. Ю. Комунікативна майстерність викладача : [навч. посіб.] / Наталія Юріївна Бутенко. – К. : КНЕУ, 2005. – 336 с.
7. Волосова О. Культурно-освітня ситуація в країні й викладання української мови у вищій щколі / О. Волосова // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 6. – С. 36–39.
8. Донченко Т. Власне методичні принципи навчання української мови / Т. Донченко // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 2. – С. 2–4.
9. Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с. – С. 7–12.
10. Климова К. Я. Дидактичні принципи навчання української мови на нефілологічних факультетах педагогічних університетів / К. Я. Климова // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету. Педагогічні науки. – Бердянськ: БДПУ, 09. – № 4. – С. 193–197.20
11. Копусь О. А. Дидактична стратегія як проект керованої діяльності підготовки майбутніх магістрів-філологів / О. А. Копусь // Наука і освіта. – № 1. – 2011. – С. 47–50.
12. Копусь О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf
13. Луговий В. І. Європейська концепція компетентнісного підходу у вищій школі та проблем її реалізації в Україні // В. І. Луговий. – К. : Педагогічна думка, 2009. – С. 5–17.
14. Любашенко О. В. Лінгводидактичні стратегії: проектування процесу навчання української мови у вищій школі : [монографія] / Олеся Вадимівна Любашенко. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. – 296 с.
15. Любашенко О. В. Українська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі (історико-культурологічний аспект) / Олеся Любашенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 39–42.
16. Мацько Л. П. Українська мова у вищій школі України / Любов Мацько // Дивослово. – 1996. № 11. – С. 24–26.
17. Педагогіка вищої школи : навч. посібник / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін. ; за ред. З. Н. Курлянд – К. : Знання, 2007. – С. 11–70, 109–111.
18. Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібн. / Олена Миколаївна Горошкіна, Станіслав Олександрович Караман, Зінаїда Павлівна Бакум, Ольга Володимирівна Караман, Ольга Антонівна Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана. – К. : [б. в.], 2015. – 250 с. – С. 22–41.
19. Семеног 2014: Семеног О. М. Проблеми лінгвістичної підготовки вчителів-словесників у педагогічному університеті / Олена Семеног // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 4. – С. 45–49.
20. Симоненко Т. Реалізація у ВНЗ основних принципів навчання мови (з досвіду роботи) / Т. Симоненко // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 8. – С. 53–56.
С л о в н и к и й д о в і д н и к и
Волканова В. В. Словник методиста : метод. посібн. / укл. : В. В. Волканова. – К. : Вид-ча група „Основа”, 2008. – 192 с. – (Серія „Словники”).
Львов М. Р. Словарь-справочник по методике русского языка / М. Р. Львов. – учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. – М. : Просвещение, 1988. – 240 с.
Наумчук М. М. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови : навч.-метод. посібн. / М. М. Наумчук, Л. П. Лушпинська. – Тернопіль : Астон, 2003. – 132 с.
Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2003. – 149 с.
Словник педагогічних та психологічних термінів / О. Т. Федунович-Швед, О. В. Пентелейчук, Г. В. Рудь [та ін]. – Вижниця : Черемош, 2013. – 135 с.
НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
1. Освітній рівень „Магістр” у системі безперервної освіти в Україні
Оновлення соціокультурної, інформаційно-технологічної сфер українського суспільства спричинило якісні перетворення в системі вищої освіти. Останнім часом відбуваються концептуальні зміни змісті освіти, а відповідно в напрямах, завданнях, що орієнтують її насамперед на розвиток особистості, формування творчої ініціативи, мобільності, підвищення конкурентоспроможності майбутніх фахівців. Розвиток інформаційного суспільства, стратегія підвищення якості вітчизняної освіти, реалізація особистісно-компетентнісної парадигми актуалізують процеси модернізації навчання майбутніх магістрів-філологів як фахівців гуманітарної галузі, які матимуть широке поле діяльності, а отже, багатоаспектні завдання в царині теоретичної та дидактичної філології, якісна реалізація яких залежить від рівня їхньої підготовки у виші.
В Україні філологів за ОКР „Магістр” розпочали готувати з 1992 року на основі отриманого раніше ОКР бакалавра чи спеціаліста у вищому навчальному закладі IV рівня акредитації. Чинними програмами передбачалося надати майбутньому магістрові-філологу знання й навички наукової, педагогічної та дослідницької діяльності. Своєю атестаційною роботою магістрант повинен був продемонструвати: творче мислення, володіння методами і методиками досліджень; здатність до наукового аналізу отриманих результатів; уміння оцінювати можливості використання здобутих результатів у науковій та практичній діяльності; володіння сучасними інформаційними технологіями проведення досліджень.
Упродовж останнього десятиліття вища освіта України декларує своє просування до Болонського освітнього простору, а отже, прагне досягти відповідності європейським освітнім стандартам. У цих умовах основний вектор руху визначають постанови уряду, накази, розпорядження та інші документи Міністерства освіти і науки України. Нині відбувається адаптація сформованої протягом багатьох років функціонування системи вищої освіти України до норм європейського життя.
У Законі України „Про вищу освіту” зазначено: „Магістр – це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується вищим навчальним закладом у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою” [5, c. __].
Сьогодення висуває високі вимоги до магістра-філолога – мовної особистості елітарного типу, яка має володіти низкою сформованих компетентностей, зокрема професійною, комунікативною, лінгвістичною, літературознавчою, лінгводидактичною, дослідницькою, соціокультурною тощо. До того ж перехід України до інформаційної моделі організації суспільства вимагає від педагога розвитку здатності до використання інформаційно-комунікаційних технологій, уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти й оперувати інформацією, застосовувати інформаційно-комунікаційних технології в професійній діяльності та повсякденному житті, раціонально використовувати комп’ютерні засоби під час опрацювання інформації, її пошуку, систематизації, зберігання, використання в навчальному процесі тощо. Отже, магістр повинен мати не лише ґрунтовні знання, сформовані вміння й навички, а, щонайголовніше, застосовувати їх у професійній діяльності, а також швидко реагувати на зміни в науці, педагогічних технологіях.
Функції майбутнього магістра-філолога визначені, з одного боку, відповідними освітньо-кваліфікаційними характеристиками (ОКХ), а з іншого – посадовими інструкціями педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідної кваліфікації.
У педагогічному процесі випускник вищого навчального закладу, який отримав диплом за ОР магістра із предметної спеціальності „Українська мова і література”, має бути готовим до здійснення таких основних функцій, як-от:
1. Проєктувальна (конструктивно-організаторська, конструктивно-планувальна) полягає в організації ефективного педагогічного процесу через формування низки методичних умінь:
здатність визначати цілі навчання української мови (стратегічні, тактичні, оперативні);
планування діяльність суб’єктів педагогічного процесу для досягнення очікуваних результатів, зокрема: складати тематичний план циклу занять (модуля) та плани-конспекти практичних занять з огляду на умови навчання та рівень підготовки студентів-філологів; визначати мету, провідну ідею заняття з урахуванням ступеня навчання та місця цього заняття в циклі занять (модулів);
визначати типи практичних (лабораторних, семінарських) занять і послідовність їх виконання згідно з етапами оволодіння навчальним матеріалом, ураховуючи труднощі засвоєння матеріалу та рівень підготовки студентів;
добір фактичного матеріалу, ефективних методів і прийомів, засобів для змістовної навчальної діяльності;
розроблення навчально-методичного супроводу педагогічного процесу, організація аудиторної, позааудиторної роботи, розвивального середовища і використання його як засобу виховання особистості.
2. Розвивальна (розвивально-виховна) – провідна функція в діяльності педагога, що зорієнтована на розвиток і вдосконалення професійних якостей магістра-філолога та охоплює низку підвидів:
2.1 гностичний (пізнавальний), що полягає в умінні накопичувати необхідні знання в галузі мовознавства й лінгводидактики, працювати зі спеціальною літературою та першоджерелами, вивчати досвід колег, пізнавати, засвоювати засоби виховного впливу тощо;
2.2 дослідницький – уміння визначати проблему для обговорення та дослідження, аналізувати наукову літературу, висувати гіпотези і формулювати завдання дослідження, порушувати проблемні питання;
2.3 інформаційний – уміння користуватися засобами мовної виразності, точно, логічно викладати матеріал і домагатися розуміння, застосовувати різні методи навчання, активізовувати учнів / студентів у процесі засвоєння матеріалу;
2.4 спонукальний – розвиває вміння викликати інтерес, спонукати до активності, переводити знання в практичні дії, оцінювати діяльність, вчинки, формувати мовну, мовленнєву, комунікативну й інші компетентності.
Реалізація розвивальної функції педагогічної діяльності в сучасних умовах також пов’язана з методичними вміннями:
аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної, європейської та світової науки й культури;
не лише досконало знати українську мову, але й володіти іноземними мовами, застосовувати навички усного й писемного мовлення та норми відповідної мовної культури;
застосовувати методи самовиховання, зорієнтовані на систему індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей, для випрацювання й реалізації стратегій і моделей поведінки, ураховуючи багатонаціональність України, опановувати моделі толерантної поведінки та стратегії конструктивної діяльності в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами, різноманітності світу й людської цивілізації.
3. Комунікативна (комунікативно-навчальна) функція означає виформування високих моральних якостей і рис характеру педагога, що виявляються в намаганні завжди бути доброзичливим, тактовим, привітним і ввічливим. У процесі комунікації зі студентами, викладачами й громадськістю магістр-філолог повинен уміти:
засобами фахового мовлення встановлювати й підтримувати різноманітні мовленнєві контакти: викладач – група, викладач – студент; студент – студент; студент – група;
визначати об’єкти контролю мовленнєвої діяльності студентів і добирати відповідні способи діагностики, у т. ч. і тестові;
помічати помилки студентів, розуміти їх характер і тактовно виправляти.
4. Координаційна функція – об’єднання й узгодження змісту, забезпечення педагогічного впливу, здійснюваного в умовах університетської освіти, що передбачає такі методичні вміння викладача:
орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя України;
застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод та інших громадян, виконання громадянських обов’язків у межах місцевої громади та держави загалом;
аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства; продуктивно співпрацювати з різними соціальними групами та партнерами в групі, виконувати різні ролі й функції в колективі / команді;
дотримуватися моделей поведінки, що відповідають чинному законодавству України; застосовувати технології розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу;
робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття індивідуальних і колективних рішень, ураховуючи інтереси й потреби громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави.
використовувати на практиці ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, технології говоріння і слухання, ділового мовлення;
установлювати ділові контакти з колегами, громадськістю.
5. Контрольно-аналітична (діагностична) функція передбачає спроможність організовувати та здійснювати контроль знань, умінь і навичок, визначати критеріальну основу оцінювання. Діагностичний складник цієї діяльності спрямований на визначення стану виховного та педагогічного процесів задля встановлення правильної стратегії і тактики освітньої роботи. Він поєднує вміння визначати особливості фізичного і психічного стану та враховувати їх у власній діяльності, здійснювати облік і контроль ефективності навчально-виховної роботи загалом, установлювати відповідність знань, умінь, навичок, поведінки вимогам програми, сприяти ефективній підготовці майбутнього фахівця.
6. Корекційна (організаційна) функція стимулює постійне відстежування, діагностування перебігу навчально-виховного процесу, оцінювання проміжних результатів. Під час роботи доводиться вносити методично виправдані корективи (виправлення) у свої дії та дії тих, хто навчається. Якщо на основі діагностики не коригувати навчально-виховний процес, то його результат може бути не передбачуваним. Отож викладач має виформовувати такі методичні навички й уміння:
приймати правильні рішення щодо типу навчально-виховного заняття або іншої діяльності (навчальної, наукової, індивідуальної, консультації), часу і місця його проведення;
вчити студентів найраціональнішим прийомам самостійної роботи над мовним і мовленнєвим матеріалом у поза аудиторній роботі;
раціонально поєднувати на занятті колективні (фронтальну, групові, парні) та індивідуальні форми роботи з огляду на специфіку кожної з них;
проводити навчальні ігри, зокрема рольові, з урахуванням рівня підготовки студентів-філологів;
методично доцільно застосовувати традиційні допоміжні засоби, а також адитивні, візуальні, аудіовізуальні технічні та електронні засоби навчання.
7. Рефлексивна функція – це здатність до переосмислення процесів, результатів, засобів їх досягнення; визначення способів підвищення якості процесів та результатів.
8. Функції мотивації та стимулювання – це готовність застосовувати засоби, прийоми, технології щодо мотивації та стимулювання суб’єктів педагогічного процесу.
9. Дослідницька функція має на меті виформувати такі методичні вміння:
вивчати ставлення студентів-філологів до навчальної дисципліни й виявляти рівень сформованості набутих навичок і вмінь;
здійснювати методичний аналіз навчального матеріалу для прогнозування можливих труднощів його засвоєння та добору оптимальних способів попередження помилок;
проводити спостереження та комплексний аналіз відвіданих занять із теоретичним обґрунтуванням навчальної діяльності;
спостерігати, аналізувати, узагальнювати досвід викладачів, впроваджувати ефективні прийоми та форми роботи в практику своєї педагогічної діяльності;
вивчати методичну літературу й теоретично осмислювати навчальний процес, а також удосконалювати свою роботу, використовуючи описані в літературі нові форми та прийоми навчання.
10. Здоров’язбережувальна функція – збереження фізичного, соціального, психічного й духовного здоров’я; застосування навичок здорового способу життя, гармонізації режиму праці та відпочинку; запобігання професійному стресу та вигоранню.
Таке широке висвітлення й усвідомлення функцій майбутнього магістра-філолога дає йому змогу легко адаптуватися до нових вимог, інтегруватися у найрізноманітніші суспільні процеси. На основі визначених професійно значущих якостей майбутнього магістра-філолога та кваліфікаційних вимог до випускника магістратури, які корелюються із цілями, завданнями і принципами освіти, передбаченими в Законах „Про освіту України”, „Про вищу освіту”, укладено
професійну базову характеристику магістра-філолога, складниками якої є:
володіння належним обсягом знань про українську мову в діахронії і синхронії та сучасні тенденції її розвитку в її типологічних взаємозв’язках з іншими мовами, у поєднанні із суспільною історією, а також історією культури українського народу;
філологічна освіченість (уміння усно й письмово спілкуватися українською літературною мовою та щонайменше однією з поширених європейських мов) і володіння комунікативними й інтерактивними технологіями в майбутній професійній діяльності й мікросоціумі;
уміння поєднувати глибоку теоретичну підготовку з дисциплін мовознавчого циклу задля вироблення практичних умінь і навичок оперативно та систематично поповнювати здобуті знання (самонавчання та професійний саморозвиток);
здатність до оцінювання, інтерпретації та синтезу інформації, отриманої з різних джерел, у т. ч і про соціальні явища та процеси;
розвинене абстрактне і конкретне мислення, здатність до творчої, науково-дослідницької діяльності (розв’язання актуальних мовознавчих проблем, написання кваліфікаційної роботи, статей, тез доповідей тощо);
опанування методами інформаційного пошуку, комп’ютерного та статистичного опрацювання лінгводидактичної та філологічної інформації, дібраної з наукової, довідкової та методичної літератури рідною та іноземними мовами;
уміння організовувати власну діяльність та ефективно використовувати час.
Важливим є оволодіння магістрантами методичними аспектами проведення навчальних занять із мовознавчих дисциплін, ознайомлення з формами, методами, засобами навчання у вищих закладах освіти. Особливої актуальності набуває проблема поєднання навчальної, науково-дослідницької діяльності студентів, аудиторної, самостійної роботи.
2. Методологічні основи формування фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх філологів
в умовах університетської освіти
NOTA BENE!
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ Й САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. З’ясувати обшир термінопонять щодо фахової лінгводидактичної компетентності вчителя-словесника у світлі сучасної освітньої парадигми.
- «компетентність»,
- «компетенція»,
- «фахова лінгводидактична компетенція»
(коментарі за працями учених-педагогів, за енциклопедичними словниками тощо).
2. Ознайомитися з науковою працею Ольги Антонівни КОПУСЬ "Модель формування фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх магістрів філології" для участі в дискусії.
3. Зміст, функції і структура фахової лінгводидактичної компетентності майбутнього філолога
NOTA BENE!
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ Й САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Ознайомитися з науковою працею Ольги Антонівни КОПУСЬ "Зміст та організація процесу формування фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх магістрів філології" для участі в дискусії.
2. Знати сутність поняття "державний стандарт вищої освіти" (СВО). Див. про це: .https://imzo.gov.ua/osvita/vyscha-osvita/1719-2/
3. Проаналізувати чинні навчальні плани філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
4. Професійна комунікативна компетенція як результат фахової підготовки студентів-філологів у системі вищої освіти.
Текстоцентризм у лінгводидактиці
NOTA BENE!
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ Й САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Підготувати інформаційні матеріали для інтерактивного навчання "Круглий стіл" з таких тем:
- Професійна комунікативна компетенція як результат підготовки студентів філологічних факультетів у системі вищої освіти.
- Складники професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів.
- Педагогічна культура та педагогічне спілкування: специфіка та особливості.
Методичні рекомендації до використання технології інтерактивного навчання "Круглий стіл"
4. Ознайомитися з науковою працею Жанни ГОРІНОЇ "Методичні основи національно-текстової концептосфери майбутніх учителів-словесників"
5. Підготувати інформаційні матеріали для інтерактивного навчання "Мозковий штурм" з таких тем:
- Текст як результат дидактичної комунікації.
- Навчальний текст як основна форма організації мовлення вчителя-словесника (коментарі за працями Л. Риса, Г. Зоммера, Т. Кудрявцевої, Н. Гончарової, В. Русецького, Т. Симоненкової та ін.).
- Типологія навчальних текстів.
- Техніка аналізу навчальних текстів та комунікативних ситуацій у процесі навчальної взаємодії.
- Дискурс як найвища структурна одиниця комунікації (коментарі за працями М. Макарова, В. Звегінцева, Р. Фасольда, Д. Шифран, Ф. Бацевича, О. Селіванової та ін.).
- Дидактичний дискурс. Соціокультурні та лінгвістичні особливості дидактичного дискурсу. Клішування в дидактичному дискурсі. Фрейми дидактичного дискурсу (коментарі за працями Ч. Філлмор, М. Бахтіна, Т. А. ван Дейка, М. Мінського, С. Канцельсона та ін.).
5.Методика викладання української мови в закладах вищої освіти (ЗВО): об’єкт, предмет, мета і завдання курсу
Робоча програма навчальної дисципліни для магістрантів спеціальності "СЕРЕДНЯ ОСВІТА (українська мова та література)":
Робоча програма навчальної дисципліни "ФІЛОЛОГІЯ (українська мова та література)":
NOTA BENE!
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ Й САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Ознайомитися з науковою працею Вікторії Федорівни ЗАГОРОДНОВОЇ "Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах як навчальна дисципліна":
2. Дібрати матеріали до ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО СЛОВНИКА З МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ в ЗВО (Змістовий модуль 1).
ЗРАЗОК словникової статті:
МЕТОДИКА НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (М. н. у. м.):
1) педагогічна наука, що визначає мету, засади, зміст, форми і методи навчання цього предмета, зокрема в загальноосвітній школі, шляхи формування мовної особистості учня. М. н. у. м. ґрунтується на загальнодидактичних і специфічних засадах навчання – своєрідних правилах узаємодії вчителя й учнів у процесі навчання [Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібн. / Олена Микалаїіна Горошкіна, Станіслав Олександрович Караман, Зінаїда Павлівна Бакум, Ольга Володимирівна Караман, Ольга Антонівна Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана. – К. : [б. в.], 2015. – 250 с. , с. 230];
2) прикладна наукова дисципліна, яка має два основні джерела – педагогіку та лінгвістику; її прикладний характер зумовлений третім джерелом – викладацькою практикою, результати якої стають складником лінгводидактики [Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с. , с. 5].
Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
