Ф_Словосполучення як значеннєва мовна одиниця

Словосполучення як специфічна мовна одиниця потребує глибокого теоретичного вивчення, бо його диференційні ознаки ще до кінця не встановлені (Марина Балко)

Модуль 1. Загальні питання синтаксису. Синтаксема. Словосполучення

Навчальний елемент 1.4
CЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ОДИНИЦЯ «МАЛОГО СИНТАКСИСУ»

Лекція № 6–7
Тема: СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ЗНАЧЕННЄВА МОВНА ОДИНИЦЯ

План

1. Основні етапи становлення теорії словосполучення в слов’янському мовознавстві
2. Словосполучення і синтаксема, словосполучення та речення: спільні й відмінні ознаки (самостійно).
3. Поняття структурної та графічної схеми словосполучення.
4. Класифікації словосполучень у сучасній українській мові.
5. Засоби вираження синтаксичних зв’язків у словосполученні.
6. Функції словосполучень.

Ключові слова: історіографія, словосполучення, графічна та структурна схеми, підрядний зв’язок, головний і залежний компоненти, структурні типи словосполучень, граматичне значення (семантико-синтаксичні відношення), засоби зв’язку, функції.

Мета: поглибити знання студентів про словосполучення, основні етапи становлення теорії цієї одиниці «малого синтаксису», узагальнити її структурні та семантичні ознаки, з’ясувати принципи моделювання структури (графічної та структурної схем), установити їхню типологію та функції в побудові речень. 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАВЧАЛЬНОГО ЕЛЕМЕНТА

 О с н о в н а

Балко М. В. Актуальні проблеми теорії словосполучення сучасної української літературної мови : монографія / М. В. Балко. Дніпропетровськ : Свідлнр, 2014. 349 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [навч. посібник] / І. Р. Вихованець. К. : Либідь, 1993. С. 181–213.
Гуйванюк Н. В. Нерозкладні компоненти у структурі речення : [монографія] / Н. В. Гуйванюк, О. В. Максим’юк. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. 224 с.
Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [монографія] / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонДУ, 2001. С. 48–67.
Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / [навч. посібник] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. К. : Вища шк., 1994. С. 56–68.
Сучасна українська мова: Морфологія. Синтаксис : підручник / за ред. А. К. Мойсієнка. К. : Знання, 2010. С. 168–180.
Сучасна українська мова. Синтаксис : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1994. С. 21–33.
Сучасна українська мова : [підручник] / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін.; за ред. О. Д. Пономарева. К. : Либідь, 1997. С. 219–221.
Сучасна українська мова : [підручник] / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; за ред. М. Я. Плющ. 3-тє вид., стереотип. К. : Вища шк., 2001. С. 312–321.
Сучасна українська мова: Синтаксис : [навч. посібн.] / С. П. Бевзенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. К. : Вища шк., 2005. С. 14–33.
Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові [монографія] / Г. М. Удовиченко. К. : Наук. думка, 1968. 288 с.
Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. К. : Академія, 2004. С. 31–42.

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

Дудик П. С. Словосполучення в українській літературній мові : підручник / П. С. Дудик. К., 1998. С. 132.
Кульбабська О. Апозитивні словосполучення – складники простого неелементарного речення / Олена Кульбабська // Граматичні студії : зб. наук. праць (До 50-річчя організації Донецького національного університету) / наук. ред. А. П. Загнітко. Вінниця : ТОВ „Нілан-ЛТД”, 2015. Вип. 1. С. 58–63.
Меншиков І. І. Структура словосполучення в сучасній українській літературній мові : навч. посібн. / І. І. Меншиков, І. С. Попова. Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2000. 36 с.
Синтаксис словосполучення і простого речення (синтаксичні категорії і зв'язки). К. : Наук. думка, 1975. С. 85–185.
Степаненко М. І. Взаємодія формально-граматичної і семантичної валентності у структурі словосполучення та речення. К.: Вид-во Українського мовно-інформаційного фонду, 1997. 216 с. 

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и

Гуйванюк Н. Українська мова: Схеми, таблиці, тести : навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. Гуйванюк, О. Кардащук, О. Кульбабська. Львів : Світ, 2005. 304 с.
Загнітко А. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4-х т. / А. П. Загнітко. Донецьк : ДонНУ, 2013. Т. 1. 402 с.; Т. 2. 350 с.; Т. 3. 426 с.; Т. 4. 388 с.
Єрмоленко С. Я. Українська мова : короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. Єрмоленко С. Я.  К. : Либідь, 2001. 224 с.
Мала філологічна енциклопедія : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. К. : Довіра, 2007. 478 с.
Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / Олена Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с
Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. Полтава : Довкілля-К, 2010. 843 с.
Українська мова : [енциклопедія]. К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с.

*           *          *

  Робота в групах

Для укладання словника термінів виписати з рекомендованої літератури визначення таких граматичних понять:

• словосполучення
• підрядні словосполучення
• сурядні словосполучення
• прості словосполучення
• складні словосполучення (граматичні трійки)
• комбіновані словосполучення
• елементарні словосполучення
• неелементарні словосполучення
• опорне (стрижневе, головне, синтаксично головне, старше, керівне, ведуче, пояснюване, підпорядковуюче (підпорядкувальне), пояснюване, провідне, незалежне, означуване, ) слово
• залежне (підрядне, пояснююче (пояснювальне), синтаксично залежне, підпорядковане, нестрижневе, означувальне, кероване, прилягаюче ) слово

 Зразок словникової статті й правила її оформлення

запропоновано за покликанням: https://kulbabska.com/news/dystantsiina-osvita/460-robota-v-grupakh-zrazki-oformlennya-slovnikovikh-statej

 Реченець

Лексикографічні матеріали підготувати – до 16.03.2023

---

  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Пропонуємо Вашій увазі онлайн-урок Наталі Ільченко на тему «Словосполучення».
Корисного перегляду!

---

1. Основні етапи становлення теорії словосполучення в слов’янському мовознавстві

(для додаткового ознайомлення)

 Підвалини вивчення словосполучення як синтаксичної одиниці в україністиці було закладено саме в роботах мовознавців ХVII ст.

Чільне місце серед староукраїнських лінгвістичних праць належить твору Мелетія СМОТРИЦЬКОГО (Максима Герасимовича) „Грамматіка Славєнская правилное синтагма” (розд. 3 „Про синтаксис”), що, за оцінкою В. В. НІМЧУКА, відіграла визначну роль у теоретичній підготовці граматик літературних східнослов’янських мов, в історії освіти українського, російського, білоруського, сербського, хорватського, болгарського, молдавського й румунського народів.

До М. Смотрицького (у працях болгарського і сербського філолога Костянтина КОСТЕНЕЦЬКОГО; етнічного грека, релігійного публіциста, письменника й перекладача Максима ГРЕКА; Івана ФЕДОРОВА (діяча східнослов’янської культури, одного з перших східнослов’янських типографів, а також гравера, інженера, ливарника, який із білорусом Петром Мстиславцем видрукував у 1564 р. в Москві свою першу книгу «Апостол»), Лаврентія ЗИЗАНІЯ (справжнє прізвище – Кукіль, у перекладі грец. мовою – Зизаній; український мовознавець, письменник, перекладач, педагог, богослов і церковний діяч) та ін.) такого розділу не було. Величезна цінність роботи М. Смотрицького щодо закладення основ розвитку про словосполучення полягає в тому, що більшість сформульованих ним правил зберігають сучасні граматики, зокрема:

• про синтаксичні зв’язки – узгодження, керування, і навіть прикладки;
• функції відмінків.

Пізніше, у 1638 р., у Кременці вийшла друком праця „Грамматіки, або Писменница языка Словен(ъ)скаго” – шкільний підручник церковнослов’янської мови для Кременецької братської школи (у своїй основі – перероблений варіант „Граматики” Смотрицького). Автором „Граматики, або письменниці...” називають луцького єпископа Афанасія ПУЗИНУ, проте точних даних про це наразі немає. Третя частина цієї праці має таку саму назву, як і в „Граматиці” М. Смотрицького („Про синтаксис”), що має яскраво виражене прагнення до зрозумілого й стислого викладу навчального матеріалу.

Питання про способи поєднання слів у реченні розглядає також Іван УЖЕВИЧ у такій пам’ятці староукраїнської філології, як „Граматыка словенская” (відомі два рукописи – празький 1643 р. і арраський, датований 1645 р.). Мова теоретичного викладу – латинська, а приклади – староукраїнською мовою (тобто кирилицею). У третій частині – „Синтаксис” – йдеться і про словосполучення, зокрема описано:

• узгодження і керування як зв’язки для утворення словосполучень;
• правила побудови іменниково-прикметникових словосполучень із узгодженням;
• правила сполучення із словами дієслів, присвійних займенників,
• словосполучення з присвійними відношеннями (королівська корона);
• засоби передавання часових значень;
• специфіку кількісно-іменних словосполучень (у сучасному розумінні – цілісних).

Як окреме цілісне вчення теорія словосполучення оформилася в україністиці тільки в 2-й пол. ХХ ст. У більшості українських граматик ХІХ–п. ХХ ст. (праці Миколи ГЛАДКОГО, Якова ГОЛОВАЦЬКОГО, Миколи ГРУНСЬКОГО, Петра ЗАЛОЗНОГО, Агатангела КРИМСЬКОГО, Івана НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО, Омеляна ОГОНОВСЬКОГО, Михайла ОСАДЦІ, Василя СІМОВИЧА, Степана СМАЛЬ-СТОЦЬКОГО, Сергія СМЕРЕЧИНСЬКОГО та ін.) учення про словосполучення або взагалі було відсутнє, або було репрезентовано на рівні опису типів підрядного зв’язку між словами.

Розглядаючи історію становлення в українському мовознавстві вчення про словосполучення, треба згадати низку праць Євгена Костянтиновича ТÚМЧЕНКА (20-ті роки ХХ ст.), присвячених синтаксису відмінків. Хоча він і не розробляв спеціально теорії словосполучення, проте ґрунтовно описав особливості керування як підрядного прислівного зв’язку слів у словосполученні. Цінність його робіт полягає в тому, що дослідник дуже часто порівнює українські відмінкові форми з іншими слов’янськими, а також наводить можливі паралелі до розглядуваних форм у самій українській мові або її діалектах.

Були в українській лінгвістиці першої пол. ХХ ст. і спроби ототожнити словосполучення й речення. Зокрема, Пантелеймон Кіндратович КОВАЛІВ, відкриваючи розділ „Синтакса” в „Граматиці української мови” зауважує: „А що одиницею мови, яка висловлює думку, є речення, то й синтакса вивчає виключно речення, розкриває закони його побудови, закони зв’язку слів у реченні”.

Теорія словосполучення як учення про самостійну особливу синтаксичну одиницю в українському мовознавстві оформилася у 60-х роках ХХ ст. завдяки працям Леоніда Арсенійовича БУЛАХОВСЬКОГО, Валентина Давидовича ГОРЯНОГО, Андрія Степановича КОЛОДЯЖНОГО, Євгена КРОТЕВИЧА, Бориса КУЛИКА, Олександра Савовича МЕЛЬНИЧУКА, Григорія Михайловича УДОВИЧЕНКА (автор монографії „Словосполучення в сучасній українській мові”). Зокрема, було доведено, що словосполучення: 

• історично закріплена в мові лексико-синтаксична одиниця, яка побудована за законами певної мови (В. Д. ГОРЯНИЙ);
• утворене з двох або більшої кількості повнозначних слів, які виражають єдину, хоч і в лексично членній формі, назву предмета, поняття чи уявлення (Г. М. УДОВИЧЕНКО). 

„Синтаксичний аналіз словосполучень певної мови має важливе значення для загальної характеристики її граматичної структури. Саме царина словосполучень містить найбільш показовий матеріал для визначення специфіки синтаксичного ладу конкретної мови на відповідному етапі її розвитку й синтаксичних відмінностей між окремими, навіть найближче спорідненими мовами” (О. С. МЕЛЬНИЧУК).

  Сучасні напрями теорії словосполучення

1) власне-синтаксичний, у межах якого словосполучення трактують як змістове й граматичне об’єднання самостійних слів у складі речення, що служить для вираження відношень між окремими поняттями, позначеними цими словами (виразниками цих відношень стають сурядні і підрядні словосполучення) – О. Д. ПОНОМАРІВ, К. Ф. ШУЛЬЖУК та ін.;

2) лексикологічний напрям: словосполучення має статус окремої синтаксичної одиниці, яка існує самостійно в дійсності, як і речення – І. К. КУЧЕРЕНКО;

3) контамінований напрям: словосполучення – підпорядкована реченню синтаксична одиниця серед інших взаємопов’язаних синтаксичних одиниць, специфічні ознаки якої полягають у її некомунікативності та номінативній функції;

4) функціонально-дериваційний напрям: словосполучення – вторинне синтаксичне утворення, що є, власне, згорнутим реченням (І. Р. ВИХОВАНЕЦЬ, М. В. БАЛКО).

 NOTA BENE!  Порівняймо основні етапи вивчення словосполучення в російському мовознавстві:

1. Пилип Федорович Фортунатов: уважав словосполучення основною синтаксичною одиницею, яка може бути і цілим реченням. Тому в його розумінні, словосполучення буває двох типів:

1) закінчене (тобто речення);

2) незакінчене (тобто власне-речення).

2. Олексій Матвійович Пєшковський: поділяв погляди П. Ф. Фортунатова, але наряду зі словосполученням виокремлював і речення як синтаксичну одиницю: „Словосполучення – це два слова або ряд слів, об’єднаних у мові й у думці”. О. М. Пєшковський перебільшував роль словосполучення у мові, оскільки вважав, що речення – це словосполучення.

3. Акад. Олексій Олександрович Шахматов: ототожнював словосполучення з членами речення, уважаючи його другорядним членом речення.

4. Акад. Віктор Вікторович Виноградов: уперше довів, що словосполучення – це окрема синтаксична одиниця і відмежував словосполучення (номінативної одиниці) від речення (комунікативної одиниці); зазначив, що словосполучення є будівельним матеріалом для речення.

Висновок: СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

2. Словосполучення і синтаксема, словосполучення та речення: спільні й відмінні ознаки

ЗАВАНТАЖИТИ PDF

3. Поняття структурної та графічної схеми словосполучення

 СТРУКТУРНА СХЕМА – запис морфологічного представлення компонентів структурної схеми синтаксичних одиниць за допомогою символів.

 NOTA BENE! 

Умовні позначки для запису структурної схеми словосполучень і речень

 

 NOTA BENE! 
Теоретичний матеріал із теми CЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК ОДИНИЦЯ «МАЛОГО СИНТАКСИСУ» узагальнено в навчальному посібнику: Синтаксис сучасної української мови. Схеми і таблиці: / Ніна ГУЙВАНЮК, Олена КАРДАЩУК, Олена КУЛЬБАБСЬКА. – Чернівці, : Рута 2003. – 159 с. – Таблиці № 17–22. Режим доступу до Е-версії:  https://kulbabska.com/images/catalog/pdf/manuals/Kulbabska.com--Metodicni_Posibniki--Sintaksis_sucasnoi_ukrainskoi_movi_2003_rik.pdf

Берімось РАЗОМ до роботи! Змагаймось за нове життя! (Леся Українка).

Лекцію підготувала
проф. Олена КУЛЬБАБСЬКА
(Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича)