Ф_Основи синтаксичної номінації: об’єкт, предмет і мета варіативного курсу
Граматика панує навіть над царями (Мольєр)
Модуль 1. Загальні проблеми теорії синтаксичної номінації
Навчальний елемент 1.1
НОМІНАТИВНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНІКАНТІВ
(4 год. – лекції; 4 год. – сам. робота)
Лекція № 1
Тема: ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ «ОСНОВИ СИНТАКСИЧНОЇ НОМІНАЦІЇ» (на вибір магістрантів)
План
1. Вступ. Об’єкт, предмет, мета й завдання курсу за вибором магістранта.
2. Робоча програма та рекомендована література до вибіркової навчальної дисципліни.
3. Номінативно-репрезентативна (виражальна) функція мови.
Ключові слова: ономасіологія, номінація, референт, денотат, синтаксична деривація, кореферентність, варіантність, синонімія, пропозиція, мовленнєва діяльність, виражальна функція мови.
Мета: ознайомити магістрантів / магістранток із робочою програмою освітньої компоненти «Основи синтаксичної номінації»; сформувати уявлення про типологію номінацій у лінгвістиці; окреслити обшир мовознавчих понять «синтаксична номінація», «номінативна деривація», «варіантність синтаксичних одиниць».
Рекомендована література до навчального елемента
О с н о в н а
Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К. : Наук. думка, 1988. 256 с.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць : [монографія] / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. К. : Наук. думка, 1991. 192 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.
Гуйванюк Н. В. Слово – Речення – Текст : монографія.- Чернівці : Рута, 2009. – 663 с.
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська ; відп. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с. [із грифом ЧНУ]. – Ел. ресурс: https://kulbabska.com/news/na-knyzhkovii-polytsi/36-vtorinna-predikatsiya-u-prostomu-rechenni
Якобсон Р. Избранные работы [Текст] / Р. Якобсон : пер. с англ., нем., франц. / сост. и общ. ред. В. В. Звегинцева. — М. : Прогресс, 1985. — 455 с.
Д о д а т к о в а
Габка К. Об изучении синтаксической синонимии // Рус. яз. за рубежом. – 1986. – № 1. – С. 70–73.
Гуйванюк Н. В. Кореферентність і вчення про синтаксичні парадигми // Вісник Прикарпатського національного університету: Ювілейний вісник на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика.. – Вип. ХV–ХVІІІ : Філологія. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 29–32.
Кульбабська О. В. Категорійна структура вторинної предикації: модульний курс [Текст] : навч. посібн. /О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 268 с.
Mathesius V. Čeština a obecný jazykozpyt. – Praha, 1943. – S.160–161.
Навчальний контент
1. Вступ. Об’єкт, предмет, мета і завдання курсу за вибором магістранта-філолога
Вивчення синтаксичних одиниць української мови в плані номінації тільки-но розпочинається у вітчизняному мовознавстві (хоча загалом із теорією номінації студенти ознайомилися на курсі „Лексикологія”). Проте найновіші напрацювання в галузі денотативної та референційної семантики зумовили потребу ознайомлення магістрантів із системним вивченням номінативного аспекту синтаксичних одиниць, їх взаємозв’язку в процесі структуруванні різностильових текстів. Теорія синтаксичної номінації тісно пов’язана з теорією номінативної деривації та кореферентності.
Практичне значення курсу вільного вибору циклу загальної (професійної) підготовки полягає в засвоєнні сучасних теоретичних знань з ономасіології (ономатології), синтаксичної семантики, номінативної деривації, що сприятиме підготовці майбутніх науковців і викладачів ЗВО до практичної та науково-дослідницької роботи, збагаченню їхнього зв’язного мовлення.
Мета викладання навчальної дисципліни – ознайомити магістрантів / магістранток з основами теорії синтаксичної номінації, з ономасіологічними характеристиками частин мови, що зумовлюють особливості синтаксування речень і зв’язних текстів, із теорією формально-семантичних співвідношень у національному синтаксис та з проблемою синтаксичної синонімії й кореферентності.
Завдання викладання навчальної дисципліни:
1. Вивчити сучасний стан теоретичних напрацювань із проблеми синтаксичної номінації, обґрунтувати концептуальні засади та методи дослідження формальних видозмін синтаксичної одиниць (синтаксем, простих речень, складних речень, дискурсивних висловлень).
2. Установити основні чинники породження кореферентності й варіантності синтаксичних одиниць української мови.
3. Виокремити релевантні ознаки варіантних синтаксичних конструкцій в українській мові та здійснити типологію явищ варіантності, зумовлених різними типами структурування мовних засобів у процесі синтаксичної номінації та деривації.
4. Описати синтаксичні одиниці, що репрезентують функціональну еквівалентність (варіантність) у сфері модифікаційних видозмін компонентів простого і складного речень в аспекті синтаксичної номінації.
5. Схарактеризувати функційні особливості транспозитів у структурі речення і тексту.
6. Обґрунтувати варіантність синтаксичних конструкцій, зумовлених зміною структури висловлень унаслідок інтерверсії, семантичної компресії компонентів та ускладнення пропозитивних значень.
Теоретичне ознайомлення з проблемою синтаксичної номінації та варіантності поєднуватимуться з практичною роботою із призбируванням фактичного матеріалу та укладання „Словника синтаксичних синонімів”.
Предметом вивчення навчальної дисципліни є основи ономасіології, теорії референції, синтаксичної номінації та номінативної деривації.
2. Результати навчання (компетентності).
Магістрант повинен знати:
номінативні аспекти мовленнєвої діяльності загалом та синтаксичних одиниць української мови зокрема;
різні підходи до поняття про лексичну й синтаксичну номінації;
визначення термінопонять „номінативна діяльність мовця”, „номінативна деривація”, „кореферентність”, „функціональна еквівалентність (варіантність)”, „ситуація”, „пропозиція” ;
відмінності в поняттях „лексична / граматична синонімія”, „варіантність / варіативність”;
типологію синтаксичних одиниць (синтаксем, простих речень, складних речень, дискурсивних висловлень);
механізми предикації в процесі структурування різнорангових одиниць;
ономасіологічні особливості частин мови;
вияви формальних видозмін синтаксичних одиниць, зокрема модифікаційних і транспозитівних;
обґрунтування варіантності синтаксичних конструкцій, зумовлених зміною структури висловлень унаслідок інтерверсії, семантичної компресії компонентів та ускладнення пропозитивних значень;
основні функції варіантних синтаксичних одиниць у різностильових текстах української літературної мови та в живому усному мовленні.
Магістрант повинен уміти:
використовувати отримані теоретичні знання на практиці;
ефективно вести науковий пошук з обраної для дослідження проблеми;
визначати номінативні відмінності синтаксичних одиниць у процесі структурування фраз;
називати співвідносні засоби вираження різних семантико-синтаксичних відношень;
добирати ілюстративний матеріал для словникових статей синтаксичного словника;
правильно оформляти наукову роботу.
Форми проведення занять:
- лекції,
- практичні заняття,
- самостійна робота (ІНДЗ).
Організація роботи магістрантів передбачає поняттєво-категорійний масив із кожної теми, контрольні питання та самостійні завдання, роботу з науковою та довідковою літературою, а також розв’язання проблемних ситуацій та дослідно-творчих завдань.
2. Робоча програма та рекомендована література до навчальної дисципліни за вибором магістранта
Навчальна дисципліна «ОСНОВИ СИНТАКСИЧНОЇ НОМІНАЦІЇ» розрахована на:
- 16 лекцій та 14 практичних занять;
- форма перевірки знань і вмінь – залік.
Робоча програма навчальної дисципліни
3. Номінативно-репрезентативна (виражальна) функція мови.
Традиційно до номінативних знаків (паралельно з лексемами) вчені зараховували і словосполучення, що є назвами "єдиного, але розчленованого поняття". У синтаксичних працях констатовано, що словосполучення є номінативними знаками за умови, коли вони мають зв’язані значення, тобто "еквівалентні словам за номінативною функцією".
Отже, довший час у мовознавстві номінативними знаками (вузьке розуміння) вважали лише:
- слова
- словосполучення.
Однак згодом розуміння того, що завдяки мові комунікант іменує не лише окремі предмети, ознаки, дії, стани тощо, але й певні події, ситуації, розширило межі лінгвістичної номінації. Номінативним знаком учені почали вважати й речення. Так з'явилося вчення про "пропозитивну номінацію", властиву реченню загалом чи окремим його компонентам – т. зв. "пропозитивним знакам", а синтаксис, який вивчає "способи позначення цілісних подій”, увійшов у загальну теорію номінації (ономасіологію, або ономатологію).
Номінативно-класифікаційна функція, що об'єднує номінативні знаки різних рангів, висунула нову проблему – про зв'язок номінації й предикації як взаємопов'язані процеси, про це йтиме мова далі. Зазначимо лише, що в номінативну систему мови входять (сучасна концепція, широкий погляд на номінацію):
- слова (лексеми). Наприклад: МОВЛЕННЯ – спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність [СУМ, Том 4, 1973. — Стор. 770].
- фраземи. Наприклад: ПЕКТИ РАКІВ – червоніти.
- словосполучення, еквівалентні за своєю ономатологічною сутністю однослівній номінації. Наприклад: СІЯТИ БУРЯК – бурякосіяння.
- напівпредикативні синтагми (частини висловлень, виокремлені інтонаційно та паузами) та конструкції, вставні й вставлені компоненти, порівняльні звороти тощо. Наприклад: НЕ ЗНАЮЧИ БРОДУ, не лізь у воду. І краплі десь звучать ласкаві, ЯК МОВА РІДНА І ЖИВА (В. Сосюра).
- предикативні одиниці – висловлення, прості або складні за будовою. Наприклад: Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Панас Мирний). Він десь розуміє мову моїх очей, бо повертає обличчя до мене і кидає здивований погляд (М. Коцюбинський).
Отже, вивчення номінативних знаків "переносять" зі словника мови в живе мовлення, практичну їх реалізацію.
Безперечно, вивчення актів номінації потрібно здійснювати в їх нерозривному зв'язку з граматичним структуруванням і "синтаксуванням" – (термін О .С. Кубрякової). Цього погляду дотримувався й В.Матезіус, убачаючи в мові взагалі дві основні функції:
- ономатологічну (називну)
- синтаксичну (функцію зв'язку).
Він поділяв граматику на ономатологію і синтаксис, причому, морфологія, як наука про "групування виражальних засобів системи, заснованої на формальній близькості", проходить, на думку В. Матезіуса, через обидві ці галузі, оскільки члени тієї самої морфологічної системи можуть бути функціонально включені як в ономатологію, так і в синтаксис, точніше в "функціональну ономатологію" і "функціональний синтаксис" [Mathesius V. Čeština a obecný jazykozpyt. – Praha, 1943. – s.160–161].
Досить важливою є констатація В. Матезіуса, що акт номінації має характер акту вибору, який здійснюється на двох осях – омонімічній і синонімічній.
Якщо б кожна семантема мала тільки одне значення, то мова була б надто бідною, її номінативні одиниці були б позбавлені можливості пристосуватися до нових і нових завдань вираження. Тому в мовній практиці ми часто спостерігаємо те, що граматична форма може мати декілька різних значень, функцій і, навпаки, декілька граматичних форм вживається паралельно для вираження якогось однотипного значення.
Мовець, який створює висловлення з метою відображення якогось факту чи ситуації реальної дійсності, у процесі мовленнєвої діяльності здійснює як вибір синтаксичної конструкції, так і вибір слів для її заповнення. І обидва ці акти пов'язані з номінацією.
Отже, у висловленні мовець відображає не лише одне повідомлення про якусь подію, а й додаткові повідомлення, пов'язані із ситуацією мовлення та комунікативним завданням мовця, із різними ускладнювальними смислами прагматичного характеру.
Роль мовця як творця висловлення надзвичайно велика, адже важливим є не тільки те, що мовець здійснює вибір структури висловлення та відповідних одиниць номінації, якими він заповнює його структуру, а й те, який спосіб номінації втілить він у висловлення, завдяки своїй комунікативній компетенції, знанням і здатності до творчості. Саме проблема творчого аспекту в синтаксисі повинна протистояти деяким, хоч і актуальним нині, проте надто вже сухим, описовим, формалізованим і схематизованим мовознавчим дослідженням.
Процедура побудови речень на основі лінгвістичних знань повинна супроводжуватися інтерпретаційною процедурою на основі комунікативної компетенції.
Комунікативна компетенція охоплює такі основні компоненти, як:
- соціальні знання;
- лінгвістичні знання
- здатність до інтерпретації тощо.
NOTA BENE!
Завдання для самостійної роботи магістрантів:
1. Виписати в зошит визначення таких лінгвістичних термінів за джерелом:
УКРАЇНСЬКА МОВА [Текст] : [енциклопедія]. — К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с.
(А–Н http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000790%5F1;
О–Я http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000790%5F2
- номінація
- предикація
- денотат
- референція
- деривація.
2. Законспектувати за одним із зазначених нижче наукових джерел словникову статтю до термінопоняття "НОМІНАЦІЯ".
- Селіванова О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія [Текст] / Олена Селіванова. — Полтава : Довкілля-К, 2006. — 716 с.
- Селіванова О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / Олена Селіванова. — Полтава : Довкілля-К, 2010. — 843 с.
- Штерн І. Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики : енциклопедичний словник для фахівців з теоретичних гуманітарних дисциплін та гуманітарної інформатики [Текст] / І. Б. Штерн. — К. : АртЕк, 1998. — 335 с.
- Мала філологічна енциклопедія [Текст] : [довідник] / укл. : О. І. Скопенко, Т. В. Цимбалюк. — К. : Довіра, 2007. — 478 с.
- Українська мова [Текст] : [енциклопедія]. — К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с.
3. Як Ви розумієте сутність висловлювань, виокремлених у теоретичному викладі червоними лініями? Наведіть приклади до своїх витлумачень.
Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
