Ф_Синтаксична номінація в аспекті «мовної картини світу»
Синтакса бо це ж язикова архітектура, де головне не те, з чого побудовано, а як побудовано, що і становить стиль (Олекса Синявський)
Модуль 1. Загальні проблеми теорії синтаксичної номінації
Навчальний елемент 1.1
НОМІНАТИВНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНІКАНТІВ
(4 год. – лекції; 4 год. – сам. робота)
Лекція № 2
Тема: СИНТАКСИЧНА НОМІНАЦІЯ В АСПЕКТІ «МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ».
СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ В АСПЕКТІ НОМІНАЦІЇ
План
1. Номінація: широке та вузьке розуміння.
2. Синтаксична номінація й номінативна деривація.
3. Номінативні аспекти мовленнєвої діяльності.
4. Проблема похідності в синтаксисі. Тенденції та причини мовних змін і варіантності синтаксичних одиниць.
Ключові слова: когнітивна лінгвістика, мовна картина світу, ономасіологія, номінація, пропозиція, синтаксична (пропозитивна) номінація, референт, денотат, мовленнєва діяльність, синтаксична деривація, кореферентність, варіантність, синонімія, номінативний стандарт, виражальна функція мови.
Мета: сформувати уявлення магістрантів про лінгвальний вимір поняття «номінація», ознайомити з типологією номінацій у лінгвістиці; окреслити обшир мовознавчих понять «синтаксична номінація», «номінативна деривація», «варіантність синтаксичних одиниць», «функційна (комунікативна) еквівалентність синтаксичних одиниць», обговорити проблему творчого аспекту в мовлення.
Рекомендована література до навчального елемента
О с н о в н а
Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис [Текст] : підручник / І. Р. Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.
Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] : [монографія] / К. Г. Городенська / Ін-т мовознавства; відп. ред. І. Р. Вихованець. — К. : Наук. думка, 1991. — 192 с.
Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с.
Гуйванюк Н. В. Слово – Речення – Текст : монографія.- Чернівці : Рута, 2009. – 663 с.
Кочерган М. П. Короткий термінологічний словник / М. П. Кочерган // Загальне мовознавство. – К. : Наука, 2006.
Кубрякова Е. С. Номинативные аспекты речевой деятельности : монография. – М .: Наука, 1986. – 158 с.
Кульбабська О. В. Вторинна предикація у простому реченні [Текст] : монографія / О. В. Кульбабська ; відп. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 672 с. [із грифом ЧНУ]. – Ел. ресурс: https://kulbabska.com/news/na-knyzhkovii-polytsi/36-vtorinna-predikatsiya-u-prostomu-rechenni
Потебня О. О. Поетика і естетика слова : збірник / упорядн., вступ. ст., приміт. І. В. Івньо, А. І. Колодної; перекл. А. І. Колодної. – К. : Мистецтво, 1985.
Соколовская Ж. П. "Картина мира", Системность, Моделирование и Лексическая семантика. - Кн. 4.– Ялта, 1999. -–176 с.
Якобсон Р. Избранные работы [Текст] / Р. Якобсон : пер. с англ., нем., франц. / сост. и общ. ред. В. В. Звегинцева. — М. : Прогресс, 1985. — 455 с.
Д о д а т к о в а
Гуйванюк Н. В. Кореферентність і вчення про синтаксичні парадигми // Вісник Прикарпатського національного університету: Ювілейний вісник на пошану 100-річчя від дня народження проф. Івана Ковалика.. – Вип. ХV–ХVІІІ : Філологія. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 29–32.
Кульбабська О. В. Категорійна структура вторинної предикації: модульний курс [Текст] : навч. посібн. /О. В. Кульбабська. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 268 с.
Масицька Т. Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей: монографія / Тетяна Масицька. – Луцьк : Ред.-вид. відд. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2016. – 414 с.
Українська мова : енциклопедія / НАН України, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови; редкол.: В. М. Русанівський [та ін.]. – Вид. 2-ге, випр. і допов. – Київ: Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 2004. – 820, [2] с. : іл
Царук О. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри : монографія / Олександр Царук. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - 322с.
Mathesius V. Čeština a obecný jazykozpyt. – Praha, 1943. – S.160–16І.
НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ
1. Номінація: широке і вузьке розуміння
У заголовку лекції вжито два ключові поняття та їхні конкретизовані мовознавчі вияви:
- «картина світу» → «мовна картина світу»;
- «номінація» → «синтакисична номінація».
З’ясуємо лінгвальний обшир кожного з них.
«КАРТИНА СВІТУ» – 1) «сукупність уявлень людини про навколишню об'єктивну дійсність» («модель», «інтегральні знання», «концепт»,, «теоретичні аналоги світу», «схеми» тощо)»;
2) «складно структурована цілісність, що охоплює три компоненти – світогляд, світосприйняття і світовідчуття. Ці компоненти об’єднані в картині світу специфічним для цієї епохи, етносу або субкультури чином»;
3) цілісний глобальний образ світу, який лежить в основі світобачення людини та репрезентує суттєві властивості світу в розумінні її носіїв і є результатом усієї духовної активності людини»[Соколовская 1999: 7].
Поняття «картина світу» охоплює як об'єктивні («позаособистісні»), так і суб'єктивні («глибоко особистісні») ціннісні орієнтації. За Вільгельмом ГУМБОЛЬДТОМ, «картина світу» відображає «інтелектуальний зміст», спільний для різних мов та створює універсальну «інтелектуальну картину світу» й водночас містить «лінгвістичний зміст» – «дух мови», що є специфічним для кожного народу й відображається як у лексичній, так і в граматичній системах (у словнику та граматиці). Це дає підстави визначити вужче поняття – «мовна картина світу»:
МОВНА КАРТИНА СВІТУ – 1) «сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу-носія про дійсність на певному етапі його розвитку» [Потебня 1985: 54];
2) «спосіб відображення реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурованими канонами» [Кочерган 2006: 430].
Мовна картина світу виформовується в процесі мовленнєвої діяльності людини.
НОМІНАЦІЯ (лат. nominatio — називання) – 1) створення мовних одиниць із номінативною функцією, які служать для:
- найменування чи виокремлення фрагментів дійсності;
- формування відповідних понять про них у формі слів, фразеологізмів, словосполучень, речень як результату процесу називання
2) сукупність проблем у вивченні актів найменування, які розглядаються в теорії референції (у цьому значенні протиставляється семантиці).
3) загальний комплекс лінгвістичних проблем, пов’язаних із найменуванням, словотворенням, полісемію та фразеологією в номінативному аспекті.
Деякі вчені вживають термін «номінація» для позначення розділу мовознавства, що вивчає структуру актів найменування. У цьому значенні номінація — те саме, що ономасіологія, і протиставляється семасіології.
NOTA BENE!
Завдання для самостійної роботи магістрантів / магістранток:
Повторити законспектований матеріал до лекції № 1. Зокрема, визначення поняття «номінація» за джерелом: УКРАЇНСЬКА МОВА [Текст] : [енциклопедія]. — К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. – (А–Н http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000790%5F1;
Предметом теорії номінації як особливої лінгвістичної дисципліни є:
- вивчення і опис загальних закономірностей утворення мовленнєвих одиниць;
- вивчення взаємодії мислення, мови та реальності в процесах найменування;
- ролі прагматичного фактора у виборі ознак, які лежать в основі номінації;
- дослідження мовної техніки номінації — її актів, засобів та способів;
- будова типології номінації, опису її комунікативно-функціональних механізмів.
Уважаючи речення основною одиницею синтаксичної номінації, у його змістовій структурі можна виокремити три ланки:
- денотативне значення (це власне-ситуація, подія, яка відображається реченням). Наприклад, речення Студент конспектує монографію репрезентує ситуацію дії активного суб’єкта;
- інформативне, або пропозитивне значення, що виформовує семантичну структуру речення. Наприклад, у реченні Студент конспектує монографію представлено одну пропозицію: суб’єкт дії – фізична дія – об’єкт дії;
- інтерпретаційне значення події чи ситуації, своєрідну «інтелектуальну модель події (ситуації)», яку конструює мовець з опертям на власні уподобання, рівень освіти, лінгвістичної компетентності, ситуації мовлення тощо. Наприклад: Вітер розбив шибку (просте двоскладне речення) → Вітром розбило шибку (просте безособове речення) → Був вітер – і шибку розбито (складносурядне речення) → Був вітер, так що шибку розбито (складнопідрядне речення) → Вітер – шибку розбито (складне безсполучникове речення) → Вітер. Шибка розбита (два самостійних речення).
Отже, можемо констатувати можливість різного структурування тієї самої інформації, тобто однакове денотативне (референтне) значення, або пропозиція, може мати декілька співвідносних номінативних інтерпретацій («інтелектуальних моделей»), з'ясувати які найкраще допомагає теорія синтаксичної номінації.
2. Синтаксична номінація й номінативна деривація
Синтаксична номінація пов'язана з граматичним структуруванням висловлення. Цього погляду дотримувався і Вілем МАТЕЗІУС, голова Празького лінгвістичного гуртка. Чеський мовознавець, убачаючи в мові взагалі дві основні функції: ономатологічну (називну) і синтаксичну (функцію зв’язку), поділяв граматику на ономатологію і синтаксис (про це вели мову на попередній лекції).
Синтаксична номінація оприявнена в двох різновидах:
- пряма номінація – в інформативно-оповідному й інформативно-описовому різновидах (регістрах) мовлення;
- непряма номінація – в художньо-оповідному та художньо-описовому різновидах (регістрах) мовлення (наприклад, еліптичні, парцельовані, сегментовані висловлення, деякі види односкладних речень).
Порівняймо: Милосердя тепер в дефіциті; Милосердя тепер – дефіцит, Тепер бракує милосердя, Тепер мало милосердя тощо.
Без сумніву, кожна мова володіє репертуарами співвідносних засобів прямої та непрямої номінації. Для аналізу співвідносних номінативних репрезентацій доцільно ввести поняття «номінативного стандарту» , тобто основного засобу вираження. Цей основний засіб повинен відповідати таким вимогам:
- по-перше, будуватися за принципом однозначності елементів плану змісту й плану вираження;
- по-друге, бути вільним від побічних значень і конотацій. Співвідносними до «номінативного стандарту» є цілий ряд «нестандартних репрезентацій», що утворюють співвідносні (кореферентні) ряди мовних засобів. Номінативні співвідносні ряди можуть охоплювати окремі словоформи всередині висловлення (Я щаслива, що день сонячний // День, на щастя, сонячний) та окремі висловлення різних рангів (елементарні, неелементарні чи складні), як-от: Люди кажуть, що язик до Києва доведе // Язик, кажуть люди, до Києва доведе.
Отже, синтаксична номінація, або номінативна деривація, ґрунтується на комунікативній еквівалентності різноструктурних номінативних одиниць, які є результатом не лише словотворчої афіксації, але й аналітизму (Я погодилася взяти участь у конференції // Я дала згоду взяти участь у конференції) й транспозиції (Мати прийшла з роботи задумана // Мати прийшла з роботи в задумі).
3. Номінативні аспекти мовленнєвої діяльності
Мовець, структуруючи висловлення для відображення якогось факту або ситуації дійсності, у процесі мовленнєвої діяльності здійснює як селекцію синтаксичних конструкцій, так і слів для їх наповнення. І обидва ці акти пов’язані з номінацією.
Роль мовця як творця висловлення пріоритетна, адже важливим є не тільки те, що мовець здійснює вибір структури, відповідних одиниць номінації, якими він заповнює цю структуру, а й те, який спосіб номінації втілить він у висловленні завдяки своїй комунікативній компетенції, знанням і здатності до творчості [Гуйванюк 1999: 104]. Саме проблема творчого аспекту в синтаксисі є актуальною для дослідження варіантності синтаксичних номінацій в українських паралельних перекладах того самого тексту.
Упродовж тривалого часу вважали, що в царині синтаксису українська мова не має особливих відмінностей від російської, тобто ці мови мають мінімальні граматичні розбіжності. Проте дослідження останніх років спростовують ці твердження. Наприклад, на думку Олександра ЦАРУКА, «український і російський синтаксис, попри праслов'янські корені, церковнослов'янський і обопільні впливи, усе ж являють собою (як і інші мовні підрозділи) генетичне відмінні лінгвістичні явища» [Царук 1998: 271].
У цьому аспекті порівняймо українськомовні переклади Миколи Гоголя, що їх здійснили майстри слова – Леся УКРАЇНКА, Степан ВАСИЛЬЧЕНКО, Максим РИЛЬСЬКИЙ, Остап ВИШНЯ та ін. Спостережено, що особливо виразно постає варіантність кореферентних мовних засобів, що передають той самий референтний зміст, ту саму денотативну ситуацію дійсності, зберігаючи й одночасно видозмінюючи «мовну модель світу».
Зберігаючи «мовну картину світу» українців, перекладачі використовують варіантні засоби вираження об'єктних, означальних та обставинних відношень (прийменниково-відмінкові форми керування), напр.:
- Микола Гоголь:: ... соберутся накануне праздничного дня добрые люди в гости, в пасічникову лачужку;
- Леся Українка: ...бувало, зберуться. проти свята, добрі люди у гості в пасічникову хижку;
- Антін Хуторянин: ...бувало, зберуться напередодні свята добрі люди в гості до пасічникової хатини.
Отже, співвідношення синтаксичних одиниць можна досліджувати не тільки на основі кореляцій таких понять, як «форма – значення», але й «вираження (знак номінації) – зміст (смисл)».
4. Проблема похідності в синтаксисі. Тенденції та причини мовних змін і варіантності синтаксичних одиниць
Проблему похідності в синтаксисі української мови (синтаксичної деривації) вперше порушив Іларіон СЛИНЬКО й Іван ВИХОВАНЕЦЬ, а поглибили професори Катерина Городенська в монографічному дослідженні «Деривація синтаксичних одиниць», Ніна Гуйванюк «Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць», пізніше Тетяна МАСИЦЬКА «Типологія семантико-синтаксичних реченнєвих залежностей».
У процесі дослідження вихідних і похідних моделей синтаксичних одиниць обґрунтовано термінопоняття «дериваційна парадигма речення», що охоплює всі вторинні (похідні) від нього синтаксичні одиниці, утворені на першому етапі деривації, тобто безпосередньо від нього. Наприклад, дериваційну парадигму складнопідрядного речення Диктор повідомив, що до Києва прибула делегація з Канади формують три похідні від нього речення, зокрема:
- безсполучникові речення: Диктор повідомив: до Києва...
- просте ускладнене речення з приприсудковим залежним другорядним членом: Диктор повідомив про прибуття до Києва...
- конструкція з прямою мовою: Диктор повідомив: "До Києва... ".
Отже, дериваційну парадигму речення утворює ряд похідних від нього синтаксичних одиниць, зумовлених конкретним мовним втіленням певної семантичної (логічної) структури речення. Вони являють собою два різних типи системних відношень між одиницями синтаксичного рівня мови. Аналогічно визначається дериваційна парадигма складного слова, словосполучення, що є трансформами речення, порівн.: Той, хто чинить добро → доброчинець → чинити добро → Він чинить добро.
Виокремлення в синтаксичній парадигматиці дериваційної парадигми повніше репрезентує всю складність системної організації синтаксичного рівня мови, оскільки встановлює здатність речення входити в різні ряди співвідношень, що свідчить про різноплановість системних відношень у синтаксисі.
NOTA BENE!
Завдання для практичного заняття:
1. Опрацювати наукову інформацію з підручника: Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис [Текст] : підручник / І. Р. Вихованець. — К. : Либідь, 1993. — 368 с.
Зокрема такі теми:
Дериваційна парадигма речення (с. 165–168).
Проблема похідності синтаксичних одиниць (с. 168–170).
Явища синтаксичної конденсації в дериваційних процесах (с. 173–175).
Дериваційні відношення однорівневих синтаксичних одиниць (с. 175–178).
Дериваційні відношення різнорівневих синтаксичних одиниць (с. 179–180).
2. Опрацювати підрозділ монографічного дослідження Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць : монографія. – Чернівці: Рута, 1999. – 336 с::
Синтаксична похідність та співвідношення первинних і вторинних знаків номінації (с. 31).
Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА
