СО_Методичні аспекти проведення різнотипних лекцій з лінгвістичних курсів (2)

Лекція, переобтяжена фактами, нагадує вогнище, настільки завалене дровами, що воно починає загасати (Д. Менделєєв)

З м і с т о в и й  м о д у л ь  2

Організація вивчення української мови у ЗВО за кредитно-трансферною технологією

 Лекція № 10–11

Тема:  МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ РІЗНОТИПНИХ ЛЕКЦІЙ З ЛІНГВІСТИЧНИХ КУРСІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

П л а н: 

1.  Вимоги до лекції з мовознавчих курсів.
2.  Використання засобів навчання на лекції з української мови.
3. Етапи підготовки лекції із сучасної української мови (самостійно).
4. Способи активізації уваги студентів на лекції.
5. Переваги й загрози онлайн-лекцій (самостійно за власними спостереженнями).
6.  Комунікативні компетенції, що допомагають викладачу-філологу забезпечити ефективність лекції.

М е т а: ознайомити студентів із особливостями методики підготовки та проведення лекції у вищій школі, установити типологію лекцій, визначити основні її функції, з’ясувати переваги та недоліки лекції як форми навчання української мови в ЗВО, схарактеризувати вміння, якими повинен володіти лектор.

К л ю ч о в і  п о н я т т я: ЗВО,  українська мова, компетенції, аудиторна робота, лекція, типологія, засіб навчання, функції.

  РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 О с н о в н а

Адамов 1985: Адамов Е. А. Личность лектора / Е. А. Адамов. – М. : Знание, 1985. – 63 с.
Артемова 2008: Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи : навч.-метод. посібник [для викладачів, аспірантів, студентів магістратури] / Л. В. Артемова. – К. : Кондор, 2008. – 272 с.
Бондар 1996: Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів / Володимир Іванович Бондар. – К. : Освіта, 1996. – 92 с.
Вітвицька 2006: Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої освіти : підручник для студ. магістратури / С. С. Вітвицька. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с.
Голуб 2008: Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі / Ніна Борисівна Голуб. – Черкаси : Брама-Україна, 2008. – 408 с.
Горошкіна,  Мельник, Пустовіт 2013: Горошкіна О. М. Теорія і практика викладання філологічних дисциплін у вищій школі : навч. посібник / О. М. Горошкіна,  Т. В. Мельник, В. Ю. Пустовіт. – Луганськ, 2013. – С. 10–22.
Дороз 2008: Дороз Н. Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібн.] / Вікторія Федорівна Дороз. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 176 с.
Дубасенюк 2014: Дубасенюк О. А. Методика викладання педагогіки : курс лекцій / О. А. Дубасенюк, О. Є. Антонова. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 328 с.
Коротєєва-Камінська 2006: Коротєєва-Камінська В. О. Викладання української мови та українознавства у вищих навчальних закладах (історичний аспект) : навч. посібн. / В. О. Коротєєва-Камінська. – K. : ВП «Профссіонал», 2006. – 304 с.
Любашенко 2006: Любашенко О. Українська мова як мова навчання та дисципліна у вищій школі / Олеся Любашенко // Українська мова і література в школі. – 2006. – № 7. – С. 39–42.
Мацько 1996 а: Мацько Л. І. Українська мова у вищій школі України / Л. І. Мацько // Дивослово. – 1996. – № 11. – С. 24–26.
Мистецтво  2003: Мистецтво бути викладачем : практ. посібн. / А. Брінклі, Б. Дантес, С. Флемм, С. Флемінг,Ч. Форсі, Е. Ротшильд ; за ред. О. С. Сидоренка. – К. : Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджментосвіти в Україні», 2003. – 144 с.
Нагаєв 2007: Нагаєв В. М. Методика викладання у вищій школі: Навчальний посібник / В. М. Нагаєв. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 232 с.
Нікітіна 2015:  Нікітіна А. В. Українська лінгвометодика для магістрантів : навч. посібник / А. В. Нікітіна. – Старобільськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2015. – С. 4–31, 245–247, 295–298.
Овчарук 2004: Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с.
Остапенко 2008: Остапенко Н. М. Теорія і практика формування лінгвометодичних компетентностей у студентів філологічних факультетів ВНЗ / Наталія Миколаївна Остапенко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю., 2008. – 330 с.
Семеног 2014: Семеног О. М. Методика викладання української мови у вищих навчальних закладах : навч. посібник / О. М. Семеног, Н. П. Дейниченко. – Суми : Вид-во СумДПУ,  2014. – С. 6–16.
Семиченко 2004: Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності : навч. посібник для вищих навчальних закладів / В.А. Семиченко. – Київ : Вища школа, 2004. – 335 с.
Туркот  2011: Туркот Т. І. Психологія і педагогіка вищої школи в запитаннях і відповідях : навч. посібник / Т. І. Туркот. – К. : Кондор, 2011. – 516 с.
Фіцула 2003: Фіцула М. М. Вступ до педагогічної професії : [навч. посіб.] / Михайло Михайлович Фіцула. – 2-е вид. – Тернопіль : Навч. книга–Богдан, 2003. – 136 с.
Юцявичене 1989: Юцявичене П. А. Теория и практика модульного обучения / П. А. Юцявичене. – Каунас : Швиеса, 1989. – 272 с. 

Д о д а т к о в а  л і т е р а т у р а

1. Бедь В. В. Основи наукової організації праці студентів академії [навч.-метод. посібн.] / В. В. Бедь, А. О. Малишев. – Ужгород, 2001. – 314 с.
2. Бібік Н. М. Компетентністний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Надія Михайлівна Бібік // Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – С. 47–52.
3. Бібік Н. М. Компетентністний підхід: рефлексивний аналіз застосування / Надія Михайлівна Бібік // Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / за заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – С. 47–52.
4. Біляєв О. М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод. посібник / Олександр Михайлович Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.
5. Богуш А. М. Формування мовної особистості на різних вікових етапах : [монографія ] / Л. М. Богуш, О. С. Трифонова, О. І. Кисельова, Ж. Д. Горіна, М. Л. Черкасов. – Одеса : ПНЦ АПН України, 2008. – 272 с.
6. Боднар С. Термінологічний аналіз понять «компетенція» і «компетентність» у педагогіці: сутність та структура / Світлана Боднар // Освіта і управління. – 2007. – Т. 10. – № 2. – С. 95–99.
7.  Борисенко В. В. Компетентнісний та проблемний підходи як компоненти методичної системи навчання української мови фахового спрямування / В. В. Борисенко // Наукові записки : [зб. наук. статей] / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 97. – С. 25–30.
8. . Бородюк Н. Університетський філолог в інтер’єрі сучасності / Н. Бородюк. – Урядовий кур’єр. – 2004. – 1 липня. – № 21.
9.  Бутенко Н. Ю. Комунікативна майстерність викладача : [навч. посіб.] / Наталія Юріївна Бутенко. – К. : КНЕУ, 2005. – 336 с.
10. Володько В. Педагогічна система навчання: теорія, практика, перспективи : [навч.-метод. посібн.] / В. Володько. – К. : Педагогічна преса, 2000. – 148 с.
11. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та сучасні перспективи ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : К.І.С., 2004. – 112 с. 
12.  Конусі О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf
13.  Копусь О. А. Дидактична стратегія як проект керованої діяльності підготовки майбутніх магістрів-філологів / О. А. Копусь // Наука і освіта. – № 1. – 2011. – С. 47–50.
14. Копусь О. А. Зміст та організація процесу формування фахової лінгвометодичної компетентності майбутніх магістрів філології // О. А. Копусь / Науковий вісник Донбасу : електронне наукове видання. – 2012. – № 1 (17). – Режим.доступу: http://alma-maler.liigunlv.ediiua/mega/lneR/elect v/NN 17/ l2koammf.pdf15. 5. Луговий В. І. Європейська концепція компетентнісного підходу у вищій школі та проблем її реалізації в Україні // В. І. Луговий. – К. : Педагогічна думка, 2009. – С. 5–17.
15. Любашенко О. В. Лінгводидактичні стратегії: проектування процесу навчання української мови у вищій школі : [монографія] / Олеся Вадимівна Любашенко. – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. – 296 с.156. 
16. Мацько Л. П. Українська мова у вищій школі України / Любов Мацько // Дивослово. – 1996. № 11. – С. 24–26.
17.  Педагогіка вищої школи : навч. посібник / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова та ін. ; за ред.  З. Н. Курлянд – К. : Знання, 2007. – С. 11–70, 109–111.
18.  Практика в системі фахової освіти вчителя-словесника : навч. посіб. для студ. ВНЗ / О. М. Семеног ; Ін-т пед. освіти і освіти дорослих АПН України ; Глухів. держ. пед. ун-т ім. Олександра Довженка. – К. : Фенікс, 2008. – 285 с.
19. Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : навч. посібн. / Олена Миколаївна Горошкіна, Станіслав Олександрович Караман, Зінаїда Павлівна Бакум, Ольга Володимирівна Караман, Ольга Антонівна Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана. – К. : [б. в.], 2015. – 250 с. – С. 22–41.
20. Семеног О. М. Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури : [монографія] / Олена Миколаївна Семеног. – Суми : Мрія-1, 2005. – 404 с.

С л о в н и к и  й  д о в і д н и к и 

Волканова В. В. Словник методиста : метод. посібн. / укл. : В. В. Волканова. – К. : Вид-ча група „Основа”, 2008. – 192 с. – (Серія „Словники”).
Львов М. Р. Словарь-справочник по методике русского языка / М. Р. Львов. – учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. – М. : Просвещение, 1988. – 240 с.
Наумчук М. М. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови : навч.-метод. посібн. / М. М. Наумчук, Л. П. Лушпинська. – Тернопіль : Астон, 2003. – 132 с.
Словник-довідник з української лінгводидактики : навч. посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2003. – 149 с.
Словник педагогічних та психологічних термінів / О. Т. Федунович-Швед, О. В. Пентелейчук, Г. В. Рудь [та ін]. – Вижниця : Черемош, 2013. – 135 с.

---

НАВЧАЛЬНИЙ КОНТЕНТ

1. Вимоги до лекції з мовознавчих курсів

Вимоги до лектора:

• відмінне знання предмета й переконаність у необхідності його вивчення;
• щире бажання бути ерудованим лектором;
• уміння логічно викладати свої думки;
• необхідність приділяти увагу проблемним моментам у мовознавчій теорії, зразкам мовного розбору тощо;
• наполеглива праця в процесі підготовки кожної лекції.

У ході підготовки до лекції необхідно:

• чітко визначити мету й завдання лекції, дати її назву в чіткій відповідності до навчального плану і програми навчальної дисципліни чи курсу;
• визначити, що нове й оригінальне треба додати у виклад лекції;
• скласти план лекції, а потім опорний конспект із переліком літератури (основні джерела, додаткова література, інтернет-контент) й необхідних цифрових даних;
• підготувати необхідні ілюстративні матеріали, презентацію.

Вимоги до лекції:

а) за змістом:

• глибокий науковий зміст, актуальність теми, непохитна логіка й беззаперечна наукова достовірність;
• зрозумілість теми, мети і завдань лекції, принциповий підхід до її побудови та відбору навчального матеріалу;
• постійне та систематичне оновлення навчального матеріалу, доповнення його найновішими досягненнями науки і практики;

б) за викладом:

• простота, ясність і послідовність викладу, точність і конкретність формулювань, вільне володіння матеріалом;
• ораторська майстерність (темп, інтонація, чіткість викладу тощо);
• необхідність заволодіти увагою та зацікавленістю слухачів та утримувати їх до кінця лекції;
• доступність викладу з опертям на особливості аудиторії (вік, гендерні чинники, рівень освіти тощо);
• використання допоміжних засобів та ілюстративного матеріалу (усі види ілюстрацій, кіно, телебачення, відеофільм, магнітофон, дослід тощо);
• комбінування теоретичного матеріалу з урахуванням чинника втрати уваги, перевтоми слухачів;

в) за ефективністю:

• необхідність глибокого розуміння та максимального засвоєння матеріалу слухачами;
• виклад матеріалу з огляду на «пересічного» студента, створення проблемних ситуацій тощо;
• використання всіх видів зворотного зв’язку зі студентами;
• попередня інформація про тематику, план лекції та основну / додаткову літературу до теми;
• відповідність елементів лекційного процесу умовам її читання (аудиторія, внутрішній комфорт та ін.);
• створення умов для конспектування лекції, забезпечення слухачів найважливішими таблицями і схемами.

Провідними способи подальшого підвищення якості й ефективності лекції вважаємо:

• удосконалення тематики і змісту лекції;
• удосконалення педагогічної майстерності викладача;
• удосконалення умов роботи лектора (методичне й технічне оснащення лекції);
• використання ефективніших прийомів читання лекції (оглядова, проблемна, комплексна тощо).

Для підвищення педагогічної майстерності лектора варто застосовувати:

• попереднє прослуховування лекції в запису на магнітофоні або відеомагнітофоні;
• систематичне обговорення змісту лекцій на науково-методичних семінарах і засіданнях кафедри;
• регулярне взаємовідвідування лекцій;
• виступи викладачів із відкритими кафедральними / факультетськими лекціями;
• обговорення на засіданнях методичних рад або суміжних кафедр науково-теоретичних питань широкого значення, які стосуються інтересів різних кафедр та сприяють глибокому вивченню матеріалу лекційних курсів викладачами.

Рекомендації щодо підготовки до лекції

1. Чітко визначити місце лекції в структурі навчальної дисципліни, тему та завдання лекції з огляду на особливості студентської аудиторії, у якій заплановане її читання.

2. Опрацювати джерела інформації, узагальнити й систематизувати їх, відокремити основне та другорядне, виділити ключові положення, обов’язково  віднайти матеріал для забезпечення ефекту новизни, цікаві факти для ілюстрації теоретичних положень, мотивації студентів.

3. Скласти розгорнутий план лекції та композиційно оформити її зміст, продумати, що сказати на початку лекції, щоб зацікавити, заінтригувати, мобілізувати, забезпечити пізнавальну активність студентів; що буде кульмінацією лекції; де використати мультимедіа; з якими запитаннями звернутися до аудиторії; чим особливо здивувати студентів; як завершити лекцію, щоб спричинити післядію, тощо).

4. Вибрати оптимальний варіант початку лекції, щоб зумовити увагу до її змісту, зацікавити та зразу ж залучити студентів до роботи, створивши сприятливу психологічну робочу атмосферу.

5. Виокремити в конспекті лекції основне та суттєве, що обов’язково необхідно повідомити студентам, продумати прийоми його варіативного повторення з метою кращого їх розуміння та засвоєння.

6. Попрацювати над змістом лекції з позицій його доступності для студентів, лаконічності та забезпечення логічного зв’язку між окремими частинами інформації, чіткої послідовності викладу, зв’язку з життям, із практикою, потребами та інтересами студентів.

7. Продумати прийоми активізації уваги, пізнавальної та інтелектуальної активності студентів у процесі лекції.

8. Сформулювати поради студентам щодо кращого засвоєння інформації на лекції, подальшої самостійної роботи над темою і змістом лекції.

9. Спрогнозувати можливі запитання студентів та продумати відповіді на них.

10. Для уникнення мовних помилок у процесі повідомлення лекційного змісту визначити наголоси, особливості вимови слів (орфоепічні норми) та їх правопис.

---

2. Використання засобів навчання під час лекцій з української мови

ЗАСОБИ НАВЧАННЯ – ресурси здійснення навчально-виховної діяльності, структурно-упорядкована взаємодія яких створює умови для успішного досягнення цілей навчання і виховання.

СИСТЕМА ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ – сукупність взаємопов'язаних (у межах методики їх використання) дидактичних компонентів, що утворюють певну цілісність, єдність.

Класифікація засобів навчання за дидактичною метою та способом її реалізації: 

• вербальні засоби навчання,
• дидактичні матеріали,
• навчально-наочні посібники;
• технічні засоби навчання.

          До вербальних засобів навчання уналежнюють науково-методичну та навчально-методичну літературу:

• підручники,
• навчальні посібники,
• навчально-методичні посібники,
• словники та енциклопедії,
• опорні конспекти лекцій,
• опорні схеми (конспекти-схеми),
• методичні рекомендації щодо виконання різних видів навчальної діяльності.

Цю групу засобів навчання використовують у навчальному процесі ЗВО для поглиблення знань та вмінь студентів, для самостійного вивчення студентами матеріалу, виконання практичних завдань. Серед вербальних засобів навчання велика роль належить навчальній літературі, яка для студентів є найважливішим джерелом знань, а водночас і засобом, що стимулює пізнавальний інтерес. Серед вербальних засобів окремо можна виокремити дидактичні матеріали.

          Дидактичні матеріали – вид вербальних засобів навчання, що є самостійним джерелом знань, на основі якого проходить пізнавальний процес; він також може бути інструментом щодо інших засобів навчання (підручник, законодавчі та інструктивні матеріали, додаткова література, навчальні відеофільми, аудіозаписи).

Дидактичні матеріали дають викладачеві змогу раціонально використовувати час, диференціювати процес навчання, здійснювати оперативний контроль знань та вмінь.

Найбільш доступним дидактичним матеріалом для контролю знань і вмінь студентів є індивідуальні картки, що охоплюють теоретичні питання, вправи й завдання, приклади їх розв’язання, тести та ін. Такі завдання можуть бути як у текстовій формі, так і у вигляді рисунків, таблиць, схем, діаграм.

       Навчально-наочні посібники – сукупність призначених для демонстрації засобів навчання, що забезпечують формування у студентів конкретного образу предметів і уявлень дійсності.

Мета навчально-наочних посібників – полегшити сприйняття інформацій, підвищити ефективність роботи викладача та студента. Наочність підвищує ефективність надання та сприйняття інформації. Навчально-наочні посібники можна презентувати як за допомогою технічних засобів, так і без них. До навчально-наочних посібників уналежнюють: макети, фотографії, рисунки, графіки, діаграми, схеми, таблиці, дошка.

Навчально-наочні посібники за засобами відображення об’єкта вивчення поділяють на:

• натуральні – надають вичерпне уявлення про об’єкти дійсності (зразки навколишнього середовища натурального та штучного походження);
• зображувальні – надають зображення виучуваного об’єкта; за способом репрезентації навчальної інформації можуть бути:

          – плоскими (плакати, малюнки, фотографії тощо);
          – об’ємні (моделі, макети, муляжі тощо;
          – динамічні (презентації)

• знакові – відбивають найсуттєвіші елементи об’єкта, явища (схеми, таблиці, діаграми, формули, діаграми).

           Технічні засоби навчання – це технічне обладнання, за допомогою якого студентам надають навчальну інформацію або контролюють її засвоєння. Самі технічні засоби навчання інформацію не містять – вона зафіксована на носіях цієї інформації – слайдах, постерах, кінофільмах, магнітних дисках, дискетах, мультимедійних дошках тощо.

Технічні засоби навчання (ТЗН) за цілями, дидактичним призначенням можна умовно поділити на:

•  мотиваційно-пізнавальні – створюють певний емоційний настрій, зумовлюють зацікавленість матеріалом, мотивують до самостійної роботи;
• проблемні – забезпечують умови для появи проблемної ситуації та активізації пізнавальної діяльності студентів;
• навчальні – є джерелом нових знань;
• узагальнювальні – у концентрованій формі та новому ракурсі подають найсуттєвіше в навчальному матеріалі;
• ілюстративні – доповнюють і пояснюють матеріал підручника або лекції.

Технічні засоби навчання (ТЗН) за характером надання навчальної інформації поділяють на:

• екранні,
• звукові,
• екранно-звукові.

Серед технічних засобів навчання найпоширенішими є: проєктори (епіпроєктори, графо-проєктори, лінгафонні пристрої, магнітофони, комп'ютери, засоби телекомунікацій, мультимедійний проєктор).

---

 3. Способи активізації уваги студентів на лекції
  Як зацікавити студентів на початку лекції і чому це важливо?

Відомий англійський католицький письменник, мислитель к. ХІХ – поч. ХХ ст. Ґі́лберт Кіт ЧЕСТЕРТОН констатував: «Промова потребує несподіваного, цікавого початку та переконливої кінцівки. Завдання досвідченого лектора й початківця – максимальне зближення цих двох речей».

Щодо початку лекції цінні поради дає Дейл КАРНЕГІ у книзі «Як виробити впевненість у собі і впливати на людей, виступаючи публічно»: «Для того, щоб ваші прагнення стати успішним оратором швидко були досягнуті, вам необхідно дотриматись таких правил:

• Перше: почніть промову із сильним і наполегливим прагненням досягти своєї цілі. Це має набагато більше значення, ніж ви думаєте. Якщо ваші устремління в’ялі та слабкі, ваші досягнення набудуть такого самого характеру. Якщо ж ви прагнете до своєї мети завзято, з енергією бульдога, що переслідує кішку, то ніщо у вашій галактиці не зможе вас зупинити. А для цього потрібно з великим бажанням займатись самовихованням.
• Друге: потрібно твердо знати, про що ви збираєтесь говорити. Виступайте лише в тому разі, якщо у вас є що сказати і ви добре це знаєте.
• Третє: виявляйте впевненість».

Отже, досить важливо на початку лекції з д и в у в а т и. Аристотель констатував, що будь-яке пізнання починається із здивування. Хочеш перемогти – здивуй! Безліч разів доводилось переконуватися в тому, яке велике значення в роботі педагога належить умінню вибрати оптимальний варіант початку комунікації, що є запорукою подальшого успіху. На думку лорда ЧЕСТЕРФІЛДА, не тільки успіху комунікації. «Мені, – писав він, – часто доводилось бачити, як долю людини раз і назавжди вирішували перші слова, які вона промовляла в тому чи тому товаристві, …. якщо її мова від початку справляє погане враження, у співрозмовників відразу ж з`являється упередженість і вони не бажають визнавати заслуги цієї людини, які, можливо, у неї є» .

У науково-методичній літературі з проблем ораторського мистецтва педагога описано різні прийоми «зачіплювального гачка» початку лекції.

• По-перше, початкові слова тільки в тому разі зможуть «включити» аудиторію в комунікативний процес, якщо будуть наповнені актуальним змістом, прямо чи опосередковано пов`язаним із темою розмови або з комунікативною ситуацією.
• По-друге, початок лекції має бути спрямований і на те, щоб одразу залучити слухачів до процесів мислення, а не лише чимось здивувати. Тому, як справедливо зауважує В. В. ІВАНИХІН, лекція повинна починатися не просто словами, а з важливої думки – оригінальної й глибокої, яка б мотивувала до роздумів, народжувала ідеї та здогади.
• По-третє,  необхідно  продумати не лише перші слова, але й перші невербальні засоби: початкові жести, інтонацію, погляд тощо.
• По-четверте,  важливо не тільки привернути увагу, але й втримати її впродовж усього процесу комунікації, підтримуючи взаємний «магнетичний зв`язок». Часто, спричинивши інтерес спочатку, лектор розчаровує слухачів уже через декілька хвилин, якщо його вміння не опирається на стійку когнітивну основу, якщо продовження лекції програє початку.

  Які прийоми активізації уваги студентів варто використати на початку та в процесі лекції

• зачіплювальний «гачок-вступ»;
• вибір доброзичливого обличчя (дає змогу лектору сконцентруватися і встановити контакт зі студентами);
• прийом емоційної розрядки в разі перевтоми (пожартувати, пригадати цікаву ситуацію). Наприклад, прочитайте тут: 
  https://kulbabska.com/news/kalendarnyi-informer/50-yak-vi-tsogo-ne-znali-najnovishi-metodichni-rekomendatsiji-dlya-studentiv
• прийом інтелектуальної та емоційної співпраці зі студентами (т. зв. «думки вголос», риторичні питання, імітація діалогу тощо);
• уживання займенників на зразок «ми з вами», «нам», а також дієслів в 1-ій особі множини (простежимо, констатуємо...) і в наказовому способі (помізкуймо...), що увиразнюють співпрацю викладача і студентів;
• використання вставних і вставлених конструкцій, активізувальних питань.

 Відеофрагменти, які я нині використаю на лекції приховують у собі мудрі поради. Упевнений, що всі Ви будете мудрими. А мудрий не лише дивиться, а й бачить, не тільки слухає, але й чує.

 Нині на лекції я навмисно допущу помилку, скажу нісенітницю. Помітити її зможе лише той, хто  буде осмислювати зміст лекції, а не лише механічно записувати думки. Перевірте свою уважність, а я в кінці лекції про це запитаю. [Насправді викладач може і не допускати помилок, однак застосований прийом допомагає активізувати увагу аудиторії]. Варіант прийому: Викладач на початку лекції попереджає студентів, що в середині лекції візьме тайм-аут, або антракт, і запропонує вікторину для повторення теоретичного матеріалу. Відповіді відповідно будуть оцінені певною кількістю балів.

 Надзвичайно важливе твердження нинішньої лекції я навмисне пропущу. Щоб його поновити, потрібно зіставити текст лекції з відповідним параграфом підручника. Саме з обговорення цього твердження розпочнемо практичне заняття з теми лекції. Варіант прийому: Підійшовши до важливого фрагменту змісту лекції, викладач звертається до студентів: «Далі можете мене не слухати, а на те, що зараз скажу, акцентуйте особливу увагу».

 У кінці лекції поставлю перед вами, шановні студенти, три питання, на які ви зможете відповісти лише тоді, коли уважно прослухаєте весь її зміст. Відповіді на питання будуть оцінені певною кількістю балів.

 За попередньою домовленістю з викладачем студент на лекції підносить руку й заперечує педагогу: «А я з Вами не погоджуюсь. Аргументуйте, будь ласка, висунуте вами твердження». Цей прийом не лише спричинює інтерес до змісту повідомлюваного та акцентує особливу увагу на тому чи тому визначенні, висновкові, класифікації, а й «оживляє лекцію». Пізніше викладач може розкрити цей «секрет».

Отже, зазначені вище прийоми спрямовані на забезпечення психологічної установки, яка:

•  по- перше, м о б і л і з у є свідомість;
•  по-друге, а к т и в і з у є увагу до змісту лекції;
• по-третє, допомагає з б е р е г т и увагу студентів не лише на початку й у процесі, а й у кінці лекції, оскільки вона зазвичай розсіюється в очікуванні дзвінка;
•  по-четверте, сприяє з а к р і п л е н н ю змісту повідомлюваного.

4. Комунікативні компетенції, що допомагають викладачу-філологу забезпечити ефективність лекції

 8.1. Уміння викладати інформацію зрозуміло і доступно

Це не тільки одне з найважливіших, але одне з найскладніших умінь, що охоплює такі дії:

• попередньо осмислити і зрозуміти зміст та надати йому форми, найбільш доступної для розуміння та засвоєння;
• прогнозуючи труднощі, що можуть з’явитися в процесі сприйняття інформації, уміти миттєво скоригувати зміст, а також способи і прийоми його передавання з метою забезпечення доступності.

8.2. Уміння урізноманітнити зміст лекції фактами, прикладами, порівняннями, що активізують його сприйняття

В основі зазначеного вміння, крім спеціальних знань, – широкий загальний, світогляд, методична винахідливість викладача, що допомагають не лише презентувати ті чи ті факти, порівняння, приклади, а належним чином їх композиційно оформити для досягнення необхідного результату.

8.3. Уміння дотримуватися логіки у викладі змісту й підводити до логічного його сприйняття

У разі відсутності логічності не може бути забезпечена результативність лекції, оскільки лише логічно вибудувані й послідовно викладені окремі блоки інформації свідомо сприймають, розуміють студенти. Усі три виділені вище вміння взаємопов'язані і взаємодоповнюють одне одного. Адже бувають лекції, що містять в собі багато цікавих думок і фактів, але відсутність логічного взаємозв'язку між ними призводить до того, що окремі компоненти губляться, не об'єднуються в єдиний ланцюг.

8.4. Уміння ефективно використовувати виразні, образні засоби та інтонаційне багатство мовлення

Філіп Стенхоп ЧЕСТЕРФІЛД, англійський політичний діяч, дипломат і письменник, в одному з листів до сина писав: „…мені доводилося чути чимало змістовних промов, які люди залишали поза увагою, тому що у їх промовців була неприємна манера говоріння; і не менше промов порожніх, яким, однак, люди аплодували тільки тому, що їх було приємно слухати”.

Часто та чи та лекція залишає глибокий слід у пам’яті й набуває особистісної значущості завдяки вдалій метафорі, яскравій деталі, афоризму чи порівнянню. Образні засоби допомагають загострити увагу, узагальнити сказане, ефективніше вплинути на слухачів. Наприклад, ведучи мову про значення самоосвіти, можна звернутись до образної фрази індійського мудреця, яка концентрує в собі головну ідею: „Якщо голодній людині ви дасте рибу, вона буде сита один день, але якщо ви її навчите ловити рибу, вона буде сита все життя”.

Правильна інтонація допомагає прояснити зміст, усуває монотонність, сприяє виразності, тому голос лектора, як уважає педагог-новатор Є. М. ІЛЬЇН, повинен бути поставлений не тільки фонетично, але і „художньоˮ. У цьому плані оратору неоціненну допомогу надасть система постановки голосу, розроблена видатним режисером К. С. СТАНІСЛАВСЬКИМ, який писав: „Коли потрібна справжня сила мови – забудьте про гучність і пам'ятайте про інтонацію з її верхами і низами по вертикалі... Силу мови треба шукати не в гучності, а в голосових підвищеннях і зниженнях,... в контрасті між високими і низькими звуками”.

8.5. Уміння виявляти емоційне ставлення до повідомлюваної інформації

Це вміння тісно пов’язане з умінням ефективно використовувати образні засоби та інтонаційне багатство мовлення. За словами А. C. Макаренко, треба вміти сказати так, щоб в нашому слові відчулася наша воля, наша культура, наша особистість.

Предметний зміст необхідно обов'язково пропускати через себе, вміти „занурюватися” у матеріал, що повідомляється, захоплюючи ним насамперед себе самого і висловлюючи особистісну позицію в процесі його повідомлення.

8.6. Уміння акцентувати увагу на істотному

Важливість цього цілком очевидна. Акцентування уваги на найважливішому досягається як за допомогою інтонації, так і вербальним шляхом: попереднє акцентування уваги на головних думках, варіативне їх повторення в стислій формі, підведення до них за допомогою тих чи інших словесних конструкцій тощо.

8.7. Уміння скорочувати фрази до „розміру” думок

Про значення вміння висловлювати думки лаконічно, коротко і вагомо, необхідність позбавлятися від  балакучості, бажання обов'язково  висловити до кінця те, що задумано, образно пише Є. А. АДАМОВ: „Оратор, що затягує свій виступ, затягує петлю на горлі слухача. Слухач вмирає як слухач, але залишається жити як людина, яка „відійшла” від лектора”.

Основний принцип лектора, який володіє зазначеним вище вмінням, такий: „Краще сказати менше, але для всіх, ніж сказати про все й ні для когоˮ.

8.8. Уміння грамотно використовувати невербальні засоби для більш точної передавання змісту, почуттів, переживань

Психологи експериментально встановили, що людина своїм зовнішнім виглядом, своїми жестами, своїм самопочуттям, що йде від підсвідомості до підсвідомості прямою трансляцією, всім тим, що називають підтекстом, навіює іншим своє ставлення до предмета.

Однак зауважимо, що невербальні засоби не тільки „попереджують”, але і замінюють, акцентують, суперечать, заповнюють, посилюють, зміцнюють, підбадьорюють, заспокоюють, схвалюють тощо. Особлива роль належить жестам, завдяки яким інформаційний потенціал стає видимим, більш дохідливим і значущим. У той же час надмірна жестикуляція, незграбні, неприродні чи беззмістовні жести часто відволікають, смішать, дратують, відштовхують.

Основний шлях оволодіння даним умінням – це, по-перше, систематична робота над своєю мімікою, рухами, ходою, освоєння та відпрацювання значущих виразних деталей невербальної поведінки при збереженні їхнього природного характеру, постійний комунікативний контроль, який не дає змоги перегравати; по-друге поступове позбавлення від безглуздих, настирливих, грубих, зайвих деталей міміки і пантоміміки, тих, які заважають зосередитися на змісті повідомлюваної інформації, показної театральності. Іноді це болючий процес, оскільки вимагає відмови від вже звичних манер, ходи, жестів тощо.

8.9. Уміння використовувати елементи розумного й доречного гумору

Успішність комунікативної діяльності багато в чому залежить і від того, чи вдається лектору підняти емоційний тонус слухачів, зняти втому, розрядити напружену атмосферу, переключити увагу, освіжаючи свідомість, оскільки „сміх – це душ для душі”.

Однак гумор повинен приховувати в собі не дешевий, а серйозний зміст, бути розумним і доречним, а лектор стриманим у процесі його використання. В іншому ж разі постає небезпека виявитися єдиною людиною, яка сміється, і викликати своїм жартом, за словами М. ЖВАНЕЦЬКОГО, посмішку співчуття.

8.10. Уміння викладати інформацію проблемно

Лекція повинна не тільки інформувати, відводячи слухачу роль пасивного споживача, але і стимулювати інтелектуальну активність, спонукаючи до пошукової і творчої поведінки, що забезпечує готовність відшуковувати й освоювати нові і нові проблеми, провокувати появу власних думок інформування власного погляду.

8.11. Уміння стежити за викладом інформації та реакцією слухачів

Оволодіти цим умінням – це вміти одночасно здійснювати оцінку змісту, його форми, його сприйняття слухачами та самооцінку з подальшою саморегуляцією своєї комунікативної поведінки залежно від змінних обставин.

8.12.Уміння дотримуватися почуття міри

Це вміння вчасно зупинитися, змінити, скоротити повідомлюване. Наприклад, Цицерон зазначав: „Найбільша майстерність оратора – не тільки сказати потрібне, а й не сказати не потрібногоˮ.

8.13.Уміння ефективно застосовувати паузу як засіб комунікації

Психологічна пауза важлива:

• на початку лекції (передкомунікативна), мета якої – внутрішньо організувати себе та підготувати слухачів до сприйняття;
• у процесі читання лекції (поточна), котра загострює увагу, спонукає до самоаналізу, насторожує тощо;
• у кінці лекції (кінцева чи фінальна), яка спричинює післялекційний емоційний стан (роздуми, бажання поглибити свої знання з запропонованої теми, удосконалювати себе в тому чи тому напрямі тощо), тобто ця пауза часто стає початком продовження лекції на самостійному інтелектуальному, емоційному чи поведінковому рівні, початком її післядії.

ВИСНОВКИ: Завершуючи виклад змісту, присвяченого лекції як методу навчання у ЗВО, акцентуємо увагу на важливості вільного володіння лекційним матеріалом, що є однією з найважливіших умов ефективності лекції.

Дискусія щодо доцільності застосування лекції у ЗВО в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій цілком закономірне явище. Завдяки науково-технічному прогресу в лекції як основної форми організації навчання в сучасній вищій школі з’являються все більше і більше конкурентів – інноваційних форм, способів і засобів отримання інформації. Однак відмовитись від лекції як форми організації навчальної діяльності студентів з тієї причини, що з’явились новітні інформаційні технології, – це все одно що відмовитись від класики в музиці, літературі, образотворчому мистецтві. Класика не може бути застарілою або такою, яка себе вичерпала. Тому краще вести мову про пошук шляхів удосконалення лекції, її орієнтації на розвиток сучасного студента.

---

Матеріали підготувала
професор кафедри сучасної української мови 
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Олена КУЛЬБАБСЬКА